Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Проміняла «тісний» Київ на село. Історія дівчини, що у 23 роки купила власну хату на Черкащині

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з OLX про історії бізнесів, дауншифтерів та переселенців, які перебрались в село з великих міст.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше


Ми розповідаємо про те, як люди з великих міст почали життя в сільських умовах, відремонтували будинки і створили сільський затишок, та навіть змогли розвивати власний бізнес чи інші проєкти.

У 16 років Євгенія Червінська втекла зі свого села в столицю на пошуки можливостей. А у 23 купила стару хату на рідній Черкащині, бо зрозуміла, що в Києві їй… тісно.

Поки більшість її однокласників шукали можливості залишитися в місті, Женя безкінечно гортала оголошення на ОLX Послуги: «викопати криницю», «поміняти вікна», «відреставрувати скриню»… Аби перетворити свою занедбану мазанку на комфортне житло. 

Дівчина не боїться ні тяжкої роботи біля хати, ні безробіття, яким зазвичай лякають тих, хто їде жити в село. Поки що єдине, що дійсно налякало Женю — це знайдена на горищі труна.

Що такого є в селі, чого вона не знайшла в столиці, Євгенія розповіла ШоТам.

Євгенія Червінська

переїхала з Києва у село

Усі казали, що треба їхати в місто

Я народилась і виросла в невеличкому селі Шестеринці — там усього людей 200. З дитинства в мене було таке сприйняття села, що звідси треба тікати за першої нагоди, бо немає тут нічого хорошого. Всі навкруги так і казали: «Нащо тобі це село? Треба їхати в місто!».

І в 16 років я вирушила до Києва та вступила до торговельно-економічного університету на бухгалтерку. Я не обирала собі цю професію — у нас у родині взагалі три покоління педагогів: мій прадідусь, потім бабуся — його донька, і потім моя мама. А мені мама сказала: «Давай краще на бухгалтерку». Мені було однаково, на кого вчитись, головне — в Києві.

Коли наситила всі «хотілки», в місті стало тісно

У столиці було багато нового й цікавого для мене. Це щось було таке «вау», розумієте: дорослі люди ходять після роботи на різні заняття просто для себе, для душі! Це був шок для дівчинки з села. І я теж записалася на латиноамериканські танці.

Я перепробувала все, чого мені бракувало в селі: йогу, різні жіночі кола, майстер-класи акторської майстерності, усілякі інтерактиви — була скрізь.

5 років Євгенія Червінська жила в Києві, але відчула, що в столиці їй тісно, хочеться більшого простору й повільнішого ритму. Фото надала Євгенія

За 5 років узяла від Києва все, що хотіла. Аби залишитися там жити, мені не вистачило свободи тісно й замало місця. Коли живеш у квартирі в багатоповерхівці, ти не можеш взяти чашку кави й вийти до себе у двір в халаті чи займатися йогою просто в піжамі. Від цього я себе відчувала скутою.

Спочатку знайшла дистанційну роботу

Я пробувала працювати за фахом: аудиторкою, потім фінансисткою — не моє. Мені хотілося частіше їздити до батьків у село, лишатися там на кілька днів, а з офісною роботою це було неможливо. Мене дуже сильно втомлює, коли треба добратися до роботи, потім повернутися з роботи, а якщо ще й хочеш піти на якісь заняття для себе — сама лише дорога займає купу часу та сил.

І я вирішила, що хочу працювати лише дистанційно. Мабуть, тижні два досліджувала цю тему — просто днями та ночами сиділа й моніторила сайти з оголошеннями про роботу. 

Свою першу роботу я просто-таки взяла штурмом. Це була вакансія менеджерки з продажів — роботодавець був у Саудівській Аравії, а продавати треба було всілякі прикольні товари для краси та здоров’я. Зарплата, зайнятість — все ідеально мені підходило. Я одразу написала роботодавцю, а він не відповідав. Я три дні підряд писала: «Хочу у вас працювати!». І таки дотисла — роботодавець відповів і взяв мене на роботу.

Я тоді одразу гайнула з ноутбуком до батьків: це було так круто — працювати звідти, де тобі добре! Зрозуміла, що хочу, аби так було щодня, — сидіти в себе на ґанку чи в садку з ноутом. І в піжамі. 

Так, можна було би просто повернутися жити до батьків, але я захотіла свій власний будиночок, де все буде так, як я хочу. Поговорила з хлопцем, він мене підтримав, і ми вирішили спробувати пожити в селі — для початку просто винайняти якусь хату, аби відчути, чи нам сподобається.

Женя працює за ноутбуком у саду в селі Хлипнівка Черкаської області. Фото: ШоТам

Першу хату в селі орендували

Будинок знайшли на OLX — я взагалі не уявляю, як ще можна шукати хату в селі! Ну, ще буває в якихось групах на фейсбуці є оголошення, але там не пишуть ціну, і це дуже незручно. Житло ми знайшли в селі Хлипнівка Черкаської області — воно сусідує з селом мого дитинства. Влітку 2023 року переїхали в орендовану хату.

Буквально за пару місяців ми зрозуміли, що це наше, це воно, і задумали купити власну хату, щоб уже все там можна було під себе робити.

Ми обоє працюємо онлайн, але назбирати отак одразу суму на покупку непросто. Адже такий будинок, де можна було б одразу жити — це щонайменше 10 тисяч доларів, а на розтермінування мало хто погоджується. І тут ми почули, що в цьому ж селі, в Хлипнівці, продають стару хату.

Ми зв’язалися з власниками, і нам пощастило вони погодились продати цю хату з оплатою частинами. Ми порахували, що за цими умовами виходить така ж сума на місяць, як ми платимо за оренду. Тож у червні 2024 року ми підписали договір про купівлю на виплат нашої першої власної хати.  

Женя Червінська в робочому комбінезоні, в якому робить ремонт у старій хаті, сидить на подвір’ї свого першого власного будинку. Село Хлипнівка, Черкаська область. Фото: ШоТам

Робимо ремонт з видом на сосновий ліс

Одразу в’їхати й жити не вийшло — хата стояла пусткою багато років, усе було заросле, занедбане. Треба було переробляти опалення, бити нову криницю, міняти електропроводку.

Аби швидше виплатити й зробити ремонт у власній хаті, ми відмовилися від оренди й перебралися поки до моїх батьків. «До себе» ходимо щодня — це недалеко.

Коли немає якихось планових робіт по ремонту, нас усе одно тягне туди: щось загребти, підмести чи просто посидіти в тиші з видом на ліс.

Перше, чим це місце нас підкорило — поруч майже нікого нема, лише одна сусідка. І вид на сосновий ліс. Від дороги далеко, машини проїжджають рідко. До річки пішки можна прогулятися.

Тут багато людей з міста купують собі хати під дачі — вони відпочивають і просто собі прогулюються. Це вже інше село, знаєте? У селі мого дитинства такого не побачиш — всі завжди при ділі.

Малюнок 1934 року й труна на горищі

Щойно вперше приїхали сюди, ми почали вирубувати всі хащі, якими хата обросла, і я все знімала на телефон. Мені подобалося потім самій переглядати, як було і як стало. Почала ці відео викладати в своєму інстаграмі — навіть не очікувала, що буде якась цікавість для когось, крім друзів. Ну що тут такого цікавого — село! А виявляється, для багатьох це щось таке екзотичне. Багато людей пишуть мені, що відео нагадують їм про їхнє дитинство в селі, що подібна хата була в їхньої бабусі чи батьків.

Цеглу з горища спускали через дірку в стелі. Відео зі сторінки Євгенії Червінської в інстаграмі

Також ми в процесі ремонту періодично віднаходимо якісь цікаві штуки з минулого — це теж людям цікаво.

Скільки років цій хаті, я точно не знаю. Але тут є старовинна скриня, і на ній малюнок 1934 року. Хочу реставрувати скриню — хай собі стоїть.

Малюнок на внутрішньому боці віка старої скрині, який Євгенія знайшла в купленій хаті. Фото надала Женя

А от піч нам довелося викинути, бо вона займала дуже багато простору, і топити нею ми точно не будемо. Сусіди нам розповідали, що раніше на всі весілля короваї та ковбаси пекли саме в цій печі.

Коли ми вперше піднялися на горище, то побачили там сіно і …труну. 

Для нас це був шок — ну, для мене ще більш-менш, а от для мого хлопця такі речі неприємні. Я коли показала цю знахідку в соцмережах, багато людей писали нам, мовляв, виставте її на ОLХ. Але ми вирішили з таким не жартувати, тому просто розпиляли її та винесли на спалення.

Друзі допомагають Жені винести з подвір’я несподівану знахідку з горища — труну, яка лежала там багато років. Скриншот з відео Євгенії Червінської

Від своїх підписників я дізналася, що це раніше була поширена практика, коли люди за життя готували собі труну та навіть хрест. Нібито й зараз десь ще так роблять літні люди.

«А як же ви будете ділити хату?»

Багатьох чомусь тригерить, що ми неодружені, а разом купили будинок. Мені в блозі часто пишуть: «А як же ви будете ділити хату, якщо розійдетесь?». Я їм відповідаю: «Та почекайте, ми ще там навіть ремонт не зробили»

Плюс оцей період ремонтів досить складний завжди, тож мені здається, що ми його пройдемо й тоді вже будемо думати про весілля. Та й не хочеться одружитись і жити в батьків — хочеться, щоб після весілля ми вже пішли у своє власне житло. Такий у мене «бзик». На щастя, мій хлопець мене підтримує у цьому.

Ми все продумуємо разом: де буде спальня, де робоча зона — зробили одразу кілька розеток, бо ж ми обоє працюємо онлайн. Дуже подобається, як поступово тут стає «по-нашому». Єдине мене засмучує, що якщо в майбутньому з’явиться дитина, то місця буде малувато, тож для дитячої найімовірніше треба буде добудовувати окрему кімнату.

«А де ж ви там будете працювати?»

Найчастіша критика щодо переїзду в село, яку ми чуємо: «Там нема роботи, де ви там будете працювати?».

Оскільки ми працюємо віддалено (і, до речі, не в ІТ-сфері), то проблем з цим немає. Це такий поширений міф, що якщо в тебе немає ІТ-освіти, то й роботу в інтернеті знайти нереально. Це не так! Є маса вакансій, які не пов’язані з технологіями, а де натомість потрібні просто комунікаційні навички та базові навички користування комп’ютером. І бажання, звісно.

Про це я теж розповідаю у своєму блозі. Раніше навіть допомагала людям шукати вакансії по їхньому запиту, але перестала це робити, бо стало дуже морально складно. У багатьох є уявлення, що якщо робота віддалена, то це значить «працювати пару годин на день і за це мати великі гроші». З таким підходом працевлаштуватися справді непросто.  

Що можемо — робимо самі, на інше викликаємо майстрів

Роботи з облаштування будинку ще дуже багато, але наступного літа плануємо вже сюди перебратися повністю. Все, що можемо, стараємось робити самі, щоб зекономити, — наприклад, проводку самі міняли. Але є штуки, які ну ніяк сам не зробиш, як-от поміняти вікна чи викопати нову криницю.

У цьому селі вода дуже смачна, але на нашому подвір’ї лише стара криниця — вона неглибока, і вода в ній зараз непридатна для пиття. Тож ми будемо робити сучасну скважину — майстрів так само шукала через послуги OLX. Це найзручніше — обрала свій район, і видає тобі всі доступні варіанти поблизу та номер телефону. Ми буквально з першими ж майстрами зі списку домовились, записались у чергу, й вони за пару тижнів уже приїдуть до нас.

Женя дістає відро води зі старої криниці на своєму подвір’ї у селі Хлипнівка Черкаської області, та ця вода непридатна для пиття. Фото: ШоТам

10 кущів картоплі та великий сад

Ніякого господарства, як-от курей чи кролів, ми не плануємо. Так вийшло, що в нас уже тут незаплановано з’явилися три собаки: перша жила по сусідству, але власники туди рідко навідувались, тож вона до нас прибилась, а ще двох ми підібрали на смітнику, тож тварин вистачає.

Город будемо робити малесенький: 10 кущів картоплі, 10 кущів помідорів і все. А сад, навпаки, хочемо великий-великий — місця в нас достатньо.

Зараз, порівнюючи свій досвід життя в місті й у селі, розумію, що село дає мені більше — більше свободи, більше виборів. Тут ти живеш, як хочеш. У місті постійно маєш бути в русі — в селі ж усе інакше, плавніше. Тут не треба весь час гнатися за якимись досягненнями. 

І коли зараз ми їздимо на кілька днів у Київ чи Черкаси до друзів, мені хочеться пошвидше назад, до своєї хатинки.

Суспільство

Київ століття тому й зараз: вгадайте, що за місце на архівному фото (ТЕСТ) 

Опубліковано

Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.​

Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.

Клацніть, щоб перевернути

Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів. ​

Клацніть, щоб перевернути

До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.

Клацніть, щоб перевернути

​​З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.

Клацніть, щоб перевернути

​​На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.

Клацніть, щоб перевернути

У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.

Клацніть, щоб перевернути

До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія. ​

Клацніть, щоб перевернути

Share:

Читати далі

Суспільство

79% жінок обрали залишатися в Україні під час війни: результати дослідження

Опубліковано

28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.

ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.

Про опитування

З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.

Як війна вплинула на переселення жінок 

  • 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
  • 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
  • Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Фото: Центр економічної стратегії

Мотивація залишатися в Україні

Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.

Що повпливало на таке рішення:

  • вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
  • фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
  • власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
  • мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
Фото: Центр економічної стратегії

На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду. 

«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.

Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:

  • жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
  • відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
  • для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.

Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу

Основні причини залишатися

Фото: Центр економічної стратегії

«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.

Які ризики бачать в Україні та за кордоном 

Фото: Центр економічної стратегії

Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.

Перспективи життя за три роки

Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації. 

Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%. 

Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.

Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи

Про дослідників

Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.

American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.

Фото обкладинки: UAExperts.

Читати далі

Суспільство

У Києві запрацювала перша екомашина для збирання використаних батарейок (ФОТО)

Опубліковано

На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».

Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».

Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.

Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії

Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:

  • Eneris Recupyl в Польщі;
  • Accurec в Німеччині;
  • EraSteel у Франції тощо.

Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.

Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.

Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»

Читати далі