Про етику в психології та Спартака Субботу

Більшість моїх колег-психологів видихають зі словами: нарешті це сказали і знайшли докази. Я поки що не видихаю. Мені дуже прикро, що про етичні порушення психологів говорять таким способом. Але інший, напевно, не був доступний. І я розумію, чому. В Україні досі не сформований єдиний етичний комітет психологічної спільноти, куди можна відправити запит і отримати рішення. Хороші новини – він формується. 

Що ж є замість того? Існує декілька етичних комісій різних організацій або асоціацій. Наприклад, є етична комісія Національної психологічної асоціації, але не всі психологи до неї належать. Далі поясню, чому це важливо. Згадую саме цю комісію, бо влітку вони публічно відреагували на дії психологині О. Квітко, яка публікувала історії клієнтів, постраждалих у Бучі (це донька ексуповноваженої Верховної Ради з прав людини Л. Денисової). Отже, якщо був цей кейс, може бути й інший. Зараз замість розслідування етичною комісією ми поки що маємо спроби розслідування окремою особою. 

Досі є толерування маніпуляцій, брехні та зловживання довірою. Толерують колеги, клієнти, сторонні люди, які просто пройшли повз і залишили коментарі в стилі: «Ну і шо? Ну збрехав? Але ж класний, цікавий, розумний!».

Зараз до Іллі Полудьонного як до ключового бенефіціара журналістського розслідування (так він сам себе називає) є багато питань та підозр зі сторони зовнішньої аудиторії, особливо від фанів Спартака. Чи не зробив він це зі злості та особистої заздрості? Чи має компетенцію для проведення журналістського розслідування взагалі? Питання, які пишуть у коментарях, доволі очікувані. Я думаю, їх не було б, якби ця комунікація йшла від незалежного етичного комітету, якому довіряють як інституту.

Але, на жаль, доки такий інститут в Україні формується, не сформувалося стійке усвідомлення відповідальності у всіх учасників психологічної сфери. Досі є толерування маніпуляцій, брехні та зловживання довірою. Толерують колеги, клієнти, сторонні люди, які просто пройшли повз і залишили коментарі в стилі: «Ну і шо? Ну збрехав? Але ж класний, цікавий, розумний!». Нема питань. Спартак дійсно харизматичний. Але це не ключова компетенція психолога. 

Що варто зробити, аби цей кейс розглянула етична комісія? Подати заяву на розгляд кейсу. Звучить просто. Але для цього потрібно, аби психолог був причетний до хоча б якоїсь акредитованої організації, адже комісії представлені нерозривно від них. Що робити зі скаргами на тих психологів, які позбулися членства у різних асоціаціях? Можна відправляти друзям у закриті чати. Так було до вчора. Сьогодні дізналася, що етична комісія Національної психологічної асоціації таки розгляне запит щодо порушень, які лунають у статтях про розслідування. Важливе уточнення: розглядатимуться порушення членів НПА, а не Спартака. 

Коли інститут етики і репутації не працює, виникає багато простору для самовираження та свободи дій. У такому просторі народжуються «зірки» ютуб-психології і не тільки. І це не тільки їхня відповідальність.

Можливо, у нас нарешті сформується незалежний інститут етики. Адже існує й інша сторона проблеми етичних комісій, які прив’язані до комерційних організацій. В одному приватному інституті, де я навчалась, етичні порушення розглядалися за зачиненими дверима. А для студентів була рекомендація (єдина) – звертатися особисто до порушника і просити його більше так не робити. А до етичної комісії можна було звернутися лише тоді, коли порушник не реагує на ваші слова. Уявили рівень реалістичності ситуації в умовах вертикальних стосунків, коли порушник – сам тренер чи супервізор? 

Коли інститут етики і репутації не працює, виникає багато простору для самовираження та свободи дій. У такому просторі народжуються «зірки» ютуб-психології і не тільки. І це не тільки їхня відповідальність. Існує попит і формує його суспільство. Людям важливо час від часу слухати переконливого і харизматичного психолога, щоб отримати надію. Особливо у складні часи. Не обов’язково бути Спартаком, щоб маніпулювати свідомістю людей. На жаль, це роблять й інші. І не тільки психологи. А маніпуляція званнями та регаліями – це взагалі якась ментальна особливість українців. Соррі, що з душком зради, але ж у нас якась нездорова фіксація на статусах. 

Звісно, маніпулятори знають усі слабкі місця аудиторії і відповідають на потребу. Сумно, що люди звертаються до титулованих фахівців не завжди через потребу у глибині – це нарцисичне замкнене коло – прагнення всього «кращого» для себе, адже без цього я ризикую бути ніким і нічим. Регалії – швидкий спосіб ідентифікувати «краще» у широкому полі можливостей і взяти це собі. 

Замість висновку. Деякі називають Спартака талановитим піарником у зв’язку з цим кейсом. Користуючись нагодою, хочу нагадати, що піар – це не про маніпуляцію. Не ображайте фахівців зі сфери комунікацій та PR.