Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Позивний «Джампер». Як 26-річний блогер з «білим» квитком став кулеметником в бригаді Чорних Запорожців

Опубліковано

До війни Владислав Кривошеєв робив усе, аби не потрапити в армію. А ще захоплювався автівками, перегонами та займався блогерством. Так тривало до 24 лютого – допоки російські ракети не долетіли до рідного Франківська.

Відтоді життя Владислава докорінно змінилося. Хлопець, який радів непридатності до служби, став добровольцем та захищає країну пліч-о-пліч із вітчимом. 26-річний воїн пережив кілька контузій, врятував побратимів, вивівши їх із зони обстрілу, та прагне воювати й надалі – допоки Україна не позбудеться російської навали.

Владислав Кривошеєв («Джампер»)

26-річний військовослужбовець кулеметного взводу 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців, звʼязківець. До повномасштабного вторгнення – блогер

Робив усе, щоб не потрапити в армію

Я родом з Івано-Франківська, там прожив все життя й просто обожнюю це місто. Можливо, це звучить кумедно, але в дитинстві я мріяв стати таксистом. У  майбутньому так і сталося: я два роки підпрацьовував у таксі.

До війни займався всім, що було повʼязано з автомобілями та автоспортом. Зокрема, не зовсім легальними перегонами, які ми дуже хотіли легалізувати. Керував великим і відомим автоклубом gp.club.if. А завдяки роботі в бізнес-перевезеннях об’їздив половину країни. У цьому й був мій напрям як блогера – знімав про автомобілі у перемішку з буденним життям та подорожами.

Коли розпочалися події на Майдані у 2013 році, я брав активну участь у локальних заходах. Тоді все моє оточення було дуже проукраїнським та проєвропейським. Ми з друзями вже тоді розуміли, що ЄС – це процвітання, розквіт для України, зростання економіки та гарне майбутнє. Тому ще першокурсником я багато пікетував, ходив до Білого дому в Івано-Франківську.

Та в 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, я не придав цьому належного значення. Напевно, через юний вік просто не усвідомлював всієї серйозності подій. 

А взагалі я б ніколи не подумав, що колись долучусь до лав Збройних сил України. Адже до великої війни робив усе, аби не потрапити до армії. Система армії була частково «совковою» – недосконалою та несучасною. Я був непридатним до служби, та й не хотів служити.

Перші ракети почув, заправляючи авто

Я до кінця не вірив, що почнеться повномасштабна війна. Не міг усвідомити, що Путін наважиться напасти на Україну – достатньо сильну державу, яка може дати йому потужну відсіч. Але, як бачимо, я помилився.

До вторгнення я жив звичайним життям, працював на роботі, планував втілити давню мрію – відкрити кавʼярню. До війни ніяк не готувався. Коли прилетіли перші ракети, я був на заправці перед виїздом з області. Стояв і пив каву, нічого не підозрюючи. Почув вибухи та зрозумів, що почалося.

Глибоко всередині я сподівався, що це не війна. І все ж у перші хвилини зателефонував мамі та сказав, аби вона не панікувала. Заправив повний бак і набрав керівника. Він скасував роботу на той день, а згодом – і на всі наступні.

Йти на фронт було страшно, та я наважився

У перші дні великої війни я взявся активно волонтерити. У цьому допомогла моя велика авдиторія в Instagram. Я почав збирати інформацію від своїх друзів, які у перші ж дні долучилися до лав ЗСУ та ТрО. Цікавився, що їм потрібно, складав списки необхідного та просив про допомогу підписників. Найнеобхіднішими тоді були спальні мішки, каремати й продукти. На власному авто я їздив містом та областю, збирав усе, пакував та відвозив до частин.

Український військовий Владислав Кривошеєв

До 2022 року жодного бойового досвіду у мене не було. І все ж, коли почалася війна, я зрозумів, що маю стати на захист батьківщини. Чесно кажучи, я не одразу наважився рватись у бій, адже було трохи страшно. Та й автомат у руках я не вмів тримати. Але згодом зрозумів: хочу докластися до нашої перемоги.

Усією компанією добровольців, які зібралися в Івано-Франківську, ми вирішили офіційно вступити до лав ЗСУ. Тоді у 72-й бригаді якраз формувався новий батальйон. Із нашого кістяка сформували кулеметний взвод. Ми пройшли бойове злагодження і згодом вирушили на фронт – у Донецьку область.

Став прикладом для вітчима

Родина була не в захваті від мого рішення, бо сильно хвилювалася. Але вони бачили моє прагнення захищати Україну і розуміли, що я не зможу сидіти, склавши руки й вдаючи, ніби нічого не відбувається.

Через моє рішення вступити до лав ЗСУ я розлучився з дівчиною. Між нами почалися сильні суперечки. Вона вмовляла мене не йти на фронт, не підтримувала моє рішення. Тому я вирішив розірвати з нею. Вже потім зрозумів, що вчинив дуже жорстоко, адже вона просто сильно хвилювалася за мене. Наразі ми час від часу запитуємо одне в одного, чи все гаразд. Але такого спілкування, як раніше, між нами, певно, вже не буде.

Український військовий Владислав Кривошеєв

Певною мірою мій вчинок щодо вступу до лав ЗСУ став прикладом для моєї сімʼї. Мама дуже мене підтримує зараз. А ось вітчим спочатку поставився до мого рішення негативно. Взагалі у нас із ним стосунки були не дуже. І все ж, певно, я став прикладом і для нього. Бо якоїсь миті він написав мені, чи можна мобілізуватися в нашу бригади. А ми якраз доукомплектовували свій взвод. Тепер ми служимо разом із вітчимом.

Працюю з кулеметом і відповідаю за звʼязок

Те, що я став кулеметником, – випадковість. Але я анітрохи про це не шкодую. З кулеметом відбувається дуже багато роботи під час бою – від знешкодження ворожої піхоти та легкоброньованої техніки до прикриття побратимів. Але в кулемета є один мінус – він дуже важкий.

Також я відповідаю за звʼязок та всіляку електроніку у нашому взводі. Дуже важливо під час виконання бойових завдань бути на звʼязку між кожною позицією. Це основа злагодженої й оперативної роботи всього підрозділу. Зарядити, прошити, розподілити рації – це все на мені. Також іноді відповідаю за тепловізори та інтернет.

Читайте також: «Хочеш жити у вільній державі – борись за неї». Як 19-річна студентка Оксана Рубаняк стала кулеметницею 72 ОМБр

Зараз у взводі ми всі – одна велика родина. Усі, в кого більше досвіду, завжди ним діляться та допомагають іншим. Серед нас лише одиниці мали бойовий досвід до великої війни. Тому ми всі вчимося разом, і часто доводиться робити це безпосередньо на полі бою.

Найбільше мені запамʼяталося перше бойове завдання. Це день, коли розумієш: навчання вже позаду й будь-якої миті ти можеш загинути. Відчуття були різні, було реально страшно. Але в нас дуже крутий колектив, і ми завжди одне одного підбадьорюємо й тримаємося на позитиві.

Контузія не завадила рятувати поранених

Перша моя контузія сталася ще 5 серпня. Враження, мʼяко кажучи, так собі. Я втрачав свідомість, але не припиняв евакуацію поранених побратимів, оскільки не міг на той момент їх залишити.

Вдруге це трапилося нещодавно. Ми з побратимами стояли на позиції, коли розпочався наступ окупантів. Тримали позицію до кінця, до останнього патрона. Використавши все, почали відходити до наших. Тримаючи оборону, ми змістилися, в цей момент у наші спини летіли кулі від автоматів, кулеметів, танків та мін, працювала «вертушка». Черговий снаряд прилетів у декількох метрах. Нас контузило.

Кулеметний взвод 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців. Фото: Владислав Кришеєв

Ми добігли до своїх. Тоді я поставив собі за мету вивести нашу групу до точки евакуації. Я знав дорогу, і це була не перша моя контузія, а отже, я розумів, як тримати себе при тямі. На лінії оборони ми почали виводити «трьохсотих» на власний страх і ризик. Ніхто не був впевненим, що ми залишимося живими.

Не знаю, як так сталося, але я почав керувати нашим відходом, направляти групу. Розповідав, де краще сховатися, де спуститися в яму, де зупинитися тощо. Я постійно оглядався, перевіряв, чи всі в нормі. Намагався правильно спланувати наш відступ до точки евакуації. Від лінії фронту ми пройшли приблизно три кілометри. Там на нас чекав автомобіль. Я сів в авто й лише там зміг трохи видихнути та розслабитися. Пощастило, що все добре закінчилося.

Після перемоги відкрию омріяну кавʼярню

Воювати далі мене мотивують мої рідні, батьки та любов до своєї країни. Я хочу бачити Україну вільною, незалежною та квітучою. Країною з непереможною армією, яка будь-якої миті зможе втримати навалу загарбників. І за цим я хочу спостерігати на пляжі в Криму. Бачу також нашу державу однією з ключових у Європі. Потенціал в України дуже великий – залишилося тільки прогнати окупантів.

Головна моя ціль наразі – одужати та продовжувати вчитися, ставати міцнішим, звільняти кожен сантиметр української землі поруч зі своїми побратимами.

Український військовий Владислав Кривошеєв у госпіталі

Після перемоги я планую нарешті відкрити омріяну кавʼярню. На 100% упевнений, що зроблю це. Раніше багато вагався, але коли почалася війна, то цінності сильно змінилися. Я перестав відкладати щось на завтра, відмовляти собі у чомусь, бо жити потрібно прямо зараз.

Не буду казати, що перемога вже близько, але точно не за горами. Ми робимо все, що в наших силах, щоб цей день настав якнайшвидше. Любіть Україну, не забувайте кидати копійку на ЗСУ, тому що кожна гривня грає дуже важливу роль. Придбаний дрон може навести артилерію на ворожий танк, а куплений автомобіль – вивезти поранених.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі