Суспільство
«Повертаємося на ринок ЄС». Як харківський виробник б’юті-інструменту Staleks відновив роботу у Вінниці
Ще 25 років тому харківська компанія Staleks складалася з кількох людей, які продавали та заточували інструмент для манікюру. Однак з роками підприємство почало зростати: маленька майстерня перетворилася на великий та потужний завод, а про продукцію українців дізналися в усьому світі.
Сьогодні Staleks називають одним із найвідоміших та найбільших виробників б’юті-інструментів в усьому світі. Довоєнні показники компанії вражають: експорт до 90 країн та понад 11 мільйонів виробів на рік. А отже, продукцію українців можна зустріти буквально в будь-якій точці світу.
З початком повномасштабної війни підприємці евакуювали більшу частину виробництва разом із командою – подалі від обстрілів та постійної небезпеки. У Вінниці компанія не лише перезапустила роботу, а й встигла повернутися на колишні показники та знову налагодити експорт до країн ЄС. Про переїзд, адаптацію на новому місці та роботу до перемоги ШоТам розповів колишній головний технолог виробництва, а нині – керівник релокованої частини компанії Ігор Хвостовський.
Якоїсь миті про наші інструменти дізналися в усьому світі
Нашій компанії вже більше 25 років. Однак на самому початку про якесь виробництво та власні заводи взагалі не йшлося. Ні, це просто були люди, які намагалися поступово продавати свій товар, зокрема, ножиці для манікюру. Або ж пропонували заточити старі.
Вже трохи згодом, коли цей бізнес дійсно почав працювати, з’явилася потреба у створенні власного маленького виробництва. Аби виготовляти свою продукцію та вдосконалювати її. Крок за кроком компанія зростала, а маленький завод перетворився на великий. Так про наші інструменти почали дізнаватися в усьому світі.
Звісно, тривалий час ми фокусувалися на українській аудиторії. Однак масштаби зростали, а з ними – й попит на якісну продукцію. І тепер нашими товарами користуються майстри манікюру якщо не в усьому світі, то щонайменше в більшості країн.
Хто захоче бігти на роботу, коли твоїй країні оголошують війну?
До ранку 24-го лютого у нас не було жодних думок про те, що росія може атакувати Україну з такою силою. А тому ніхто не готувався й не знав, як правильно діяти в такій максимально стресовій ситуації. Можу сказати, що 23-го числа наше виробництво ще відпрацювало повноцінний робочий день, а вже наступного дня все зупинилося.
Адже хто захоче бігти на роботу, коли твоїй країні оголошують війну? Тоді ми ще не розуміли, що потрібно робити. Тікати чи ні? Евакуйовуватися чи ні? До того ж варто сказати, що наше виробництво – це не маленька комірка, яку можна взяти й перевезти однією легковою автівкою.
А тому перший час ми взяли паузу. Допоки не дізналися про державну програму релокації бізнесу. Після цього одразу почали діяти. Ми взялися шукати приміщення, яке підійшло б під наші потреби та могло вмістити всі потужності. Як виявилося, це було не надто легким завданням.
Ми евакуювали і обладнання, і наших людей
Спочатку ми вирушили на захід країни. Шукали приміщення одразу в кількох регіонах, але всі зусилля були марними. Нам або бракувало місця, або не підходили умови. Ми їздили, дізнавалися, спілкувалися, шукали і зрештою натрапили на Вінницьку область.
Після цього виник виникло питання: як перевезти сюди все необхідне обладнання та людей, які погодилися виїхати разом із нами у більш безпечне місце, ніж Харків. Державна програма релокації передбачала переїзд залізницею, проте це був не наш варіанти.
Ми обрали вантажівки. І нам дуже пощастило, що знайшлися люди, які погодилася на доволі небезпечну подорож до Харкова, аби забрати більшу частину нашого обладнання. Паралельно ми почали працювати в два етапи: харківська частина команди демонтувала верстати та вартажила їх до автомобілів, а інші – розвантажували фури та встановлювали обладнання на новому місці.
Повертаємося до довоєнних масштабів виробництва
Власне, так нам вдалося здійснити цей переїзд та доволі оперативно відновити роботу на Вінниччині. До речі, під час цього місцева влада не стояла осторонь. Зокрема, нам допомогли із житлом приблизно для сотні працівників, які релокувалися разом із підприємством.
Крім того, з нам весь цей час тримали зв’язок. На щастя, багато питань вирішувалися швидко. Однак ми і досі контактуємо з різних питань. Але найбільше тішить те, що практично змогли надолужити наші довоєнні масштаби, а за деякими напрямами – навіть перевершили попередні показники.
А ще особливо важливим є те, що навіть під час повномасштабної війни ми організовуємо роботі місця. Зараз колектив нашого виробництва – це 50% працівників, які погодилися виїхати з Харкова до Вінниці, і ще 50% місцевих мешканців, які стали частиною нашої команди.
.jpg)
Харків – це залізобетон
Сьогодні наш харківський завод продовжує функціонувати. Попри обстріли та постійну небезпеку там залишилися люди, які не захотіли покидати свої домівки та роботу. Крім того, там досі є обладнання, яке ми не вивезли. Адже навряд чи воно змогло б витримати такий переїзд.
Харків – це залізобетон. Люди в Харкові хочуть працювати навіть у надскладний час, і ми змогли надати таку можливість тим, хто залишився в рідному місті. Звісно, нині там значно менші потужності, аніж були до повномасштабної війни. Але вони є. А отже, люди можуть працювати й заробляти, поки нашу країну атакує росія.
.jpg)
Працюємо в нових реаліях та на повну силу
Ми плануємо розширювати виробництво, тож сьогодні це лише питання часу. Нам вже вдалося налагодити експорт до країн Європи, тепер продовжуємо напрацьовувати його в інших країнах. Звісно, працювати стало важче через поламану логістику, яка тепер вартує в кілька разів дорожче. Однак усе можливо, коли ти маєш бажання та досвід.
Ми вже роздумуємо, що хочемо вдосконалити та додати нового до нашого й без того широкого асортименту інструментів. Але поки що це таємниця. Спочатку потрібно зробити, а вже потім будемо про це розповідати.
Сьогодні ми усвідомлюємо, що залишаємося на Вінниччині на невизначений термін. Ми точно переможемо, але ніхто не знає, коли. Тому говорити про цілковите повернення до Харківщини поки що доволі складно. Для багатьох із нас – це щось на межі мрії, адже хто не хоче нарешті повернутися додому? А поки працюємо в нових реаліях та з усієї сили.
.jpg)
Ані з Єльцовій з Херсонщини лише 23 роки, і майже три з них вона перебуває в полоні росіян. Просто за те, що любить Україну. Її мужність і стійкість вражає! Але її історія відома небагатьом, хоча вона гідна того, щоб її знали мільйони.
Зробімо разом все, щоб голос Ані був почутий, а її звільнення стало реальністю! Поділіться цим відео і позначте у коментарях всіх, хто, на вашу думку, може допомогти з розголосом і цим наблизити повернення Аню додому.
НА ВДНГ презентували концепцію Терапевтичного саду. Це новий публічний простір Києва для відновлення військових, ветеранів, ветеранок та цивільних.
Про це повідомила пресслужба Big City Lab.
Перші рослини вже висадили
На презентації показали мапу саду та як виглядатиме простір. Під час заходу на території висадили перші рослини.
Терапевтичний сад поєднає садівничу, тілесну та арттерапії, зони для індивідуального розвантаження та місця відпочинку дітей. Тут фахівці працюватимуть з військовими, ветеранами та їхніми родинами. Простір планують зробити безпечним, доступним і відкритим для всіх охочих.
Читайте також: Скейтпарк під сиренами: молодь прифронтової Охтирки створила простір сили й підтримки (ФОТО)
Пілотний проєкт на ВДНГ може стати моделлю, яку згодом масштабуватимуть у лікарнях, реабілітаційних центрах та публічних просторах по всій країні. Відкрити Терапевтичний сад збираються цьогоріч у серпні.
Перша леді Олена Зеленська, що була на презентації, прокоментувала: «Цей простір – про гідність. Гідність людини, яка повертається з фронту чи відновлюється після травми. Гідність нашого суспільства бути поруч, створювати умови, які допомагають».
Хто реалізує проєкт
Проєкт реалізує ВДНГ спільно з Міністерством у справах ветеранів. Терапевтичний сад для ВДНГ проєктує урбан-бюро Big City Lab в партнерстві з архітектурним бюро PUPA.команди працюють над концепцією саду вже понад 6 місяців
Такі безбар’єрні простори —це частина національної стратегії за ініціативи першої леді Олени Зеленської. Простір створюють за підтримки Visa, ПриватБанк, Work UA та Expolight.
Нагадуємо, що данський урбаніст оголосив конкурс на найкращий дизайн арту для Контрактової (ВІДЕО).
Фото: пресслужба Big City Lab
Суспільство
Ми прагнемо надихнути прикладом, аби інші підприємці долучалися до цієї державної програми.
Олена Прудка працює в медичній сфері майже 30 років. Починала свій шлях у професії як медсестра, а останні сім років займається фізичною реабілітацією. Під час повномасштабної війни фахівчині запропонували відкрити й очолити центр хребта RESPINE у Броварах.
Олена відразу взяла на роботу двох жінок з інвалідністю на посади адміністраторки та медсестри, а держава відшкодувала їй кошти за меблі та техніку для працівниць.
Інвалідність не завжди є помітною ззовні
Понад два роки тому я стала підприємицею, адже відкрила новий центр хребта в рідному містечку та наймала людей на роботу.
Тоді я вирішила, що гарним стартом для центру буде грантова підтримка — держава саме виділяла 250 тисяч гривень на розвиток власної справи. Завдяки цим коштам вдалося закупити необхідне обладнання, зокрема якісний апарат для фізіотерапії.
Апарат для фізіотерапії, який закупили за грантові кошти. Фото надала Олена Прудка
Саме тоді до мене на роботу прийшла на посаду адміністраторки Марина Юр. Вона з дитинства має проблеми з серцем, і через це їй призначили ІІ групу інвалідності.
Як у випадку Марини, інвалідність не завжди помітна ззовні. Це не обов’язково відсутність кінцівок, втрата зору чи пересування на кріслі колісному. Окрім Марини, донедавна в центрі також працювала медсестра, в якої є інвалідність через онкологію кишківника, проте ця жінка вже вийшла на пенсію.
Читайте також: Запитали думку жителів і подалися на грант: в Оржицькій громаді відкрили відділення для реабілітації
Держава виділила по 70 тисяч гривень для кожної працівниці
Оскільки обидві жінки мають інвалідність, працівники місцевого центру зайнятості порадили мені подати заявку на програму «Державна компенсація за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю». Рік тому я звернулася за компенсацією, і держава виділила майже по 70 тисяч гривень для кожної з них.
Працівники центру зайнятості в Броварах також допомогли мені з оформленням цього запиту. Я зібрала пакет документів, надала чеки за меблі й обладнання, а потім мені повернули їхню вартість. Проте підприємці можуть подати заявку також самостійно — через «Дію».
Для адміністраторки ми закупили нові світильники для кращого освітлення робочого столу, зручне крісло, комп’ютер, принтер, планшет і телефон. Спеціальної техніки через свою групу інвалідності Марина не потребувала.
Робоче місце адміністраторки центру хребта Марини Юр. Фото надала Олена Прудка
А от для нашої медсестри фізіотерапії, завдяки державній компенсації, ми придбали спеціальну медичну кушетку, яку можна регулювати за висотою та опускати автоматично. У жінки були накладені шви на животі, тож їй було складно нахилятися до пацієнтів — і ця кушетка дуже допомагала в роботі.
Медична кушетка з регулюванням для медсестри з інвалідністю. Фото надала Олена Прудка
Вона просто натискала кнопку, і ліжко регулювалося під кожного пацієнта. Також ми придбали для неї зручне крісло та комп’ютер для роботи.
Читайте також: Щоб люди не відчували бар’єрів. Активістка з Донеччини створила реабілітаційний центр на Франківщині
Можна зекономити й отримати краще обладнання
Про інвалідність своїх працівниць я дізналася вже після їхнього працевлаштування, проте для мене це не мало значення, — я не вважаю інвалідність перепоною для роботи. Ми живемо в такий час, коли це не є проблемою.
Олена Прудка під час занять з фізіотерапії з пацієнтом. Фото надала Олена Прудка
Деякі роботодавці можуть хвилюватися, що якщо брати на роботу людей з інвалідністю, то доведеться займатися паперовою тяганиною й оформлювати багато документів, а також витрачати додаткові кошти, аби облаштувати робоче місце для таких працівників.
Та подати заявку можна через «Дію». Разом із заявкою треба додати:
- дані про людину з інвалідністю;
- копії документів, що підтверджують її працевлаштування та групу, а також купівлю обладнання для її роботи.
Після її схвалення кошти приходять на рахунок протягом п’яти днів. Це вдала можливість зекономити й отримати нове обладнання для своєї справи.
Інклюзивність — це про гідність та повагу
Досвід Олени доводить: інвалідність не є перешкодою для професійної реалізації та тягарем для роботодавця — це не про обмеження, а про можливості. Бізнес може отримати від держави реальну підтримку — як фінансову, так і організаційну, головне — знайти фахових працівників.
Облаштування робочих місць з урахуванням потреб конкретної людини не завжди потребує великих витрат, але може суттєво вплинути на ефективність роботи та атмосферу в колективі. А державна компенсація допомагає заощадити, і водночас підвищити якість обладнання.
Приклад Олени — ще одне свідчення того, що інклюзивність — це про гідність, повагу та незалежність. Це шлях до сильнішого, людянішого суспільства, у якому кожен і кожна має право на роботу та розвиток.
Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Обʼєднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.
