Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Побачив ціль – натиснув кнопку». Як працює український застосунок «єППО», що допомагає ЗСУ збивати ракети окупантів

Опубліковано

Допомогти протиповітряній обороні знищили крилаті ракети чи дрони-камікадзе росіян – просто. Для цього команда одеських програмістів створила унікальний застосунок «єППО». 

Ворожі ракети часто летять настільки низько, що радари просто не можуть їх розпізнати. І саме тут можуть допомогти звичайні українці. Достатньо дістати смартфон, вказати напрям руху цілі – і вже за кілька секунд ця інформація буде на моніторі бійців ППО. 

Застосунок вже продемонстрував свою ефективність: завдяки повідомленням мешканців півдня українські воїни приземлили російський «Калібр». Розповідаємо, як виникла ідея створити «антиракетний» додаток та як це працює.

Технологи волонтерять у своїй сфері

Андрій Кривошеєв, волонтер групи «Технарі»: Я власник компанії, яка розробляє програмне забезпечення для Європи. Десять років тому ми з командою почали працювати в різних ланках бізнесу, а з початком війни – вже за ідеологією. Свої знання сьогодні використовуємо для боротьби з окупантами. 

Ігор Астахов, волонтер групи «Технарі»: Я Senior Developer, програмую на всьому, маю великий досвід в ІТ. Якщо Андрій розробляє технічні рішення, то я – комунікаційні програми, відеоконференції тощо. Уже 20 років працюю з американською компанією.

З початком повномасштабного вторгнення, як це було й у 2014 році, я почав волонтерити. Оскільки я технар, то, звісно, почав допомагати у своїй ніші. Тож ми з колегами взялися закривати потреби армії в конкретних сферах. А потім дійшли до розробки важливих програмних продуктів спільно з військовими.

Сучасна війна неможлива без ІТ-фронту

Ігор Астахов: Раціонально ще у грудні я розумів, що вірогідність повномасштабного нападу Росії велика. Але з емоційної точки зору не дуже у це вірив. Та коли це трапилось, я був психологічно готовим і знав, що робити. Уже в перший день пішов до відомої мені військової частини і запитав, що їм потрібно. 

Андрій Кривошеєв: Мій ранок 24 лютого почався з обстрілів, як і для більшості громадян. Було тривожно, приблизно тиждень я намагався адаптуватися до нових реалій. А потім зрозумів, що треба щось робити. І вирішив зайнятися тим, що вмію найкраще. Не всі можуть воювати. Але коли кожен на своєму місці допомагає державі, це справді наближає перемогу. 

ІТ-фронт не менш важливий, ніж реальний. Нині світ влаштований так, що все дуже залежить від інформації. Панує постіндустріальна епоха. Той, хто володіє інформацією, володіє світом. 

Почали допомагати бійцям ППО

Андрій Кривошеєв: Ми з колегами-айтівцями заснували в Одесі волонтерську групу «Технарі», неформальним лідером якої став Геннадій Сульдін. Одразу ж звернулися до військових, аби дізнатися їхні актуальні потреби. Спершу не йшлося про якісь технічні рішення. Ми шукали матраци, каримати, спальники.

Бійці сил протиповітряної оборони потребували конкретних речей. Це, скажімо, біноклі та лазерні відстанеміри. Ми зайнялися пошуком та тестуванням найкращого обладнання у контексті «ціна-якість». Це займало багато сил і ресурсів команди.

Переданий бійцям бінокль волонтерами групи «Технарі». Фото: Facebook / Gennadiy Suldin 

Зараз у нас ще є проєкт, у межах якого ми хочемо купити велику кількість зенітних прожекторів. Вони мають певні особливості, їх не виготовляють ані на території нашої країни, ані у країнах поблизу. Тож просто піти в магазин і придбати прожектор з потрібними характеристиками не вийде. Але ця річ дуже потрібна для припинення нічних атак.

Вигадали рішення, яке здавалося очевидним

Андрій Кривошеєв: Коли ми закрили базові потреби бійців ППО, вони розповіли про ще одну проблему, яку потрібно було якось вирішити. З’ясувалося, що російські ракети – а, як виявилося згодом, і «шахіди» – часом летять дуже низько. На певних висотах радіолокатори не завжди, а часом і ніколи, не можуть їх зафіксувати. Це проблема не тільки України, а й світу. Крилаті ракети розроблялися так, аби їх не бачили радари. Вони летять максимально низько та буквально «зливаються» з рельєфом.

Проте військові не розуміли, яке рішення може допомогти. Для них це було новим викликом, як і для нас. Власне, ніде у світі не було рішення. Ми почули їхню проблему та сіли обговорювати, що ж може допомогти.

Читайте також: Заряджає 25 телефонів та Starlink. 15-річний винахідник зі Львова створює унікальні повербанки для ЗСУ

Відомий чат-бот «єВорог» не став тим рішенням, яке шукали бійці. Поки людина його відкриє, щось напише, надішле – ракета вже пролетить. Потім ці дані кудись мають потрапити, хтось їх має опрацювати. А з цим можуть бути труднощі, адже, наприклад, Івановок та Олександрівок в Одеській області є декілька. До того ж не дуже зрозуміло, як ці дані мають отримувати військові. Тобто шлях повідомлення від користувача до бійців – надто довгий. А потім на основі цих даних потрібно ще й видати певний наказ.

Нам одразу ж спало на думку, що система передачі даних має працювати простіше. І, власне, коли виникла ідея «єППО», хтось із команди сказав: «Це вже точно хтось робить, це ж очевидне рішення». Але ні, ніхто цим до нас не займався. Тож ми почали пробувати.

Українці в тилу можуть допомогти ППО

Андрій Косяк, волонтер групи «Технарі»: Ідея створити простий у користуванні додаток, через який українці могли б надавати координати ракет, виникла у квітні. Першу презентацію ми зробили вже наступного місяця. Процес був дуже складним, адже потребував погодження та рекомендацій військових. Було багато різних експериментів.

Для розробки «єППО» ми виділили фахівців із команди, яка працювала на комерційній основі. Зараз усі вони – волонтери. Ми ні за що не беремо кошти й робимо все можливе задля перемоги.

Ми були впевнені, що в Україні досить багато відповідальних громадян, які можуть покращити наведення та супроводження цілі. Адже ми живемо у тилу, і маємо його захищати.

Найважливіше – передавати координати в селах

Андрій Косяк: Важливо, що ракета під час польоту може багато разів змінювати траєкторію. Вона може летіти з моря, але заходити в Одесу з півночі. Відповідно, потрібно коригувати її збиття. З іншого боку, у нас велика країна: ракета, яка прямує до Львова, проходить велику частину території. І на всій протяжності прольоту є люди, які можуть її побачити, натиснути кнопку, а ППО – відпрацювати ціль.

Використання додатка «єППО». Фото: Вікторія Коломієць

Люди мають смартфони, і завдяки нашому застосунку вони перетворюються на зброю. Особливо нас цікавить зона покриття там, де маленька щільність населення. Адже якщо ракета «проскочила» перший радар на лінії, то далі побачити її буде значно складніше.

Саме тому українці в маленьких населених пунктах – це ті, хто найпершими мають передавати бійцям координати повітряних цілей. Умовно кажучи: громадянин, який копає картоплю на городі, побачив ракету, дістав телефон, натиснув кнопку і копає собі далі. А протиповітряна оборона збиває ворожу ціль.

Орієнтували на прохання та критику військових

Андрій Косяк: Військові ППО – це найосвіченіша частина армії. Вони – технарі й інженери. У них навіть швидкість мислення інакша. Вони не мають часу на розхитування, перекур тощо. Один із командирів сказав, що закінчив військову академію з «червоним» дипломом. Зрозуміло, що ця людина точно щось вчила, і її підготовку підтверджують конкретні результати.

Коли ми розповіли знайомим офіцерам про ідею «єППО», то не знали, як вони це сприйматимуть. Але ідея їм сподобалася. Вони висловили свої побажання, а після релізу – критику. Для нас було дуже важливо отримати їхню підтримку.

Геннадій Сульдін (ліворуч) і Андрій Косяк (праворуч). Фото: Facebook / Gennadiy Suldin 

Головна пропозиція бійців полягала в тому, що потрібно якось ідентифікувати людину, яка передає координати. Важливо, аби натовп окупантів чи якась умовна ДРГ не надавали бійцям неправдиву інформацію. Це питання безпеки.

І нам вдалося знайти рішення, яке допомогло оптимально розвʼязати це питання. Ми співпрацювали з командою Мінцифри та змогли додати в «єППО» авторизацію через «Дію». Нас дуже виручило, що цифрова держава вже існує.

Сам застосунок «єППО» – дуже простий. Найбільше у користувачів було труднощів саме під час авторизації через«Дію»: її або ще не було на смартфоні, або потрібно було активувати.

Передати координати можна за лічені секунди

Андрій Косяк: Тепер кожен із нас може взяти участь у розбудові першої у Світі мережевої системи ППО. Для цього потрібно лише встановити додаток «єППО» на свій смартфон, за кілька секунд пройти авторизацію та натиснути кнопку «Тест», аби переконатися, що все працює. А далі залишається сповіщати зенітників про відому вам загрозу з неба.

Якщо ви побачили повітряну ціль, наприклад, крилату ракету чи дрон-камікадзе, треба відкрити додаток, вибрати тип повітряної цілі, направити смартфон у напрямку руху цілі та натиснути велику червону кнопку. І це все. Вже через декілька секунд фахівці ППО побачать вашу відмітку на мапі, вона доповнить радіолокаційну інформацію, а летюча загроза буде знищеною.

Використання додатка «єППО». Фото: Вікторія Коломієць

Трохи складніше з визначенням повітряної цілі вночі. Проте безпілотники радше схожі на летючий мопед чи бензопилу. Натомість ракета має своєрідний свист, який важко з чимось сплутати. Та якщо ви все ж не можете розпізнати, що саме летить над головою, це не проблема. Найголовніше і першочергове – передати координати. А далі бійці розберуться.

Застосунок уже встиг стати вірусним

Андрій Косяк: Наш додаток уже пройшов верифікацію Google. Він працює на операційній системі Android, а найближчими тижнями стане доступним і для користувачів iOS. Програма для Іphone вже написана, тестування завершилося, інтеграцію до «Дії» налаштували. Чекаємо на валідацію від AppStore. Як каже Олексій Арестович, буквально 2-3 тижні. 

Чому наш додаток став вірусним? Тому що всі підсвідомо розуміють, що це працюватиме. Так, ми боялися великої кількості даних. Та загалом розуміли, що саме будемо з ними робити. І тому все працює чудово.

Завантаження додатка «єППО». Фото: Вікторія Коломієць

А ще важливо, що ми працюємо у тісній співпраці з військовими, тому «єППО» дійсно допомагає збивати повітряні цілі. Бійці витрачали час на нас, цивільних, розуміючи, що цей застосунок їм дійсно потрібен.

Особисто ми – команда «Технарі» – ще не використовували додаток за прямим призначенням. Ми мешкаємо у великому місті, куди ракети переважно не долітають, адже в нас, як я вважаю, найкраща ППО в країні.

Встановіть додаток собі та рідним

Геннадій Сульдін, волонтер групи «Технарі»: 22 жовтня зранку на півдні України відбулося перше бойове застосування «єППО» по російській крилатій ракеті. «Калібр» летів на дуже малій висоті та локаційно не спостерігався. Але українці побачили ракету та сповістили військових за допомогою додатку. Зенітники за кілька секунд отримали дані та збили повітряну ціль. А 25 жовтня за допомогою нашого додатка зенитники знищили два дрони-камікадзе Shahed 136.

Андрій Косяк: Ми б дуже хотіли, аби президент Володимир Зеленський та Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залежний публічно заявили, що на їхніх смартонах встановлено застосунок «єППО». А ще – закликали українців зробити так само. Це допоможе охопити більшу кількість громадян, готових передавати військовим координати ракет та безпілотників. Наразі наш додаток вже встановили понад 180 тисяч людей.

І я б дуже хотів, аби цей застосунок був у кожного з нас. Встановіть його собі, друзям, рідним. Особливо тим, хто живе в селах. Це неймовірно важливо для наближення нашої перемоги. Смартфон може бути зброєю. І кожен українець може і має стати ланкою системи протиповітряної оборони України.

Коментарі

Суспільство

Як біотехнологиня та вчителька мотивують жінок змінювати професії (ВІДЕО)

Опубліковано

Біотехнологиня та вчителька пішли зі своїх робіт, щоби розвивати прифронтове Запоріжжя. А тепер попри обстріли навчають молодь урбаністики, а жінок — робототехніки. Повну історію героїнь ми розказали на ютуб-каналі ШоТам.

Історія героїнь випуску

Світлана Мамай готувала дітей до успішного складання ЗНО у приватній школі. Та її цілі змінилися, коли на Запоріжжя полетіли ракети, а на околицях точилися бої. Тоді одразу зупинили навчання, а Світлана бачила себе лише у волонтерстві.

«Усе було досить сумбурно — невідомо, що далі. Розгублені діти, розгублена певною мірою я, втрата соціальних напрацювань, які в мене були. Тобто те, що в мене було важливим у викладанні — взаємодія з людьми, це енергетика, яку ти можеш отримувати, — воно повністю зникло», — поділилася культурна менеджерка ГО «Молодь Онлайн» Світлана Мамай.

Читайте також: Підприємець із Вінниці відкрив енергонезалежну реберню на воді (ВІДЕО)

Фото: ютуб-канал ШоТам

У волонтерському штабі вона зустріла Анастасію Торянік, яка полишила роботу в біотехнологічній кампанії, аби надавати гуманітарну допомогу. Світлана та Анастасія спрацювалися і скоро опікувалися волонтерськими групами.

Та невдовзі ГО, яка координувала штаб, припинила роботу. Колежанки опинилися перед вибором: повертатися до звичних справ чи повністю йти в активізм. Тож вони долучилися до ГО «Молодь Онлайн», якій саме бракувало лідерок.

Тепер Анастасія організовує навчання для молоді Запоріжжя, а Світлана займається урбаністикою.

Відео: ютуб-канал ШоТам

Про те, як активістки розвивають громадське життя у власному місті, дивіться повне відео на ютуб-каналі ШоТам. Це відео створили завдяки підтримці Уряду Канади в межах проєкту «Голос жінок і лідерство Україна», що впроваджує Український Жіночий Фонд.

Раніше ми писали, як режисерка відкрила власну кіностудію: 17 років до мрії (ВІДЕО).

Фото: ютуб-канал ШоТам

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні презентували стрічку «Сімейний альбом» про родинну історію Голодомору й війни (ВІДЕО)

Опубліковано

У столичному кінотеатрі «Жовтень» 21 листопада презентували документальну стрічку «Сімейний альбом». Його зняла режисерка Марина Ткачук у партнерстві з Музеєм Голодомору та Українським культурним фондом.

Про це повідомили у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій.

У фільмі досліджують історичні паралелі, які є між геноцидом росії під час Голодомору 1932–1933 років і в період повномасштабної війни.

Фото: пресслужба МКСК

Читайте також: У Сикстинській капелі та Папських апартаментах створили вісім українських аудіогідів (ФОТО)

«Прем’єра відбулася за участі творчої команди та головної героїні стрічки — британської фотохудожниці Самари Пірс. Її прадід, австрійський інженер Александр Вінербергер став випадковим свідком Голодомору в Харкові 1933 року. Йому вдалося таємно сфотографувати жертв трагедії і передати ці світлини за кордон. Вінербергер прагнув донести світу правду про геноцид українців і зупинити його», — написали в МКСК. 

Коли Самара віднайшла камеру свого прадіда та альбом із фотографіями з України, вона переосмислила свій творчий шлях. Жінка вирушила на Харківщину через 90 років після Голодомору, аби засвідчити сучасні прояви геноциду проти українського народу. 

Відео: ютуб-канал Планети кіно

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

У міністерстві зазначають, що фільм «Сімейний альбом» уперше представили у світі на ювілейному Варшавському міжнародному кінофестивалі 13 жовтня 2024 року. 

Цей фільм уже озвучили п’ятьма мовами:

  • англійською;
  • польською;
  • німецькою;
  • французькою;
  • іспанською.

Фільм «Сімейний альбом» здобув перемогу на Мистецькому конкурсі державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» у 2023 році. Стрічку створила компанія «Гуд Монінг Дістрібьюшн».

Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.

Фото обкладинки: ютуб-канал Планети кіно

Коментарі

Читати далі

Суспільство

8 фото Марка Залізняка, які розкривають Голодомор та інші злочини «совєтів» проти українців

Опубліковано

В об’єктив фотографа з Донеччини Марка Залізняка потрапила національна трагедія українського народу, а сам митець, даючи настанови своєму синові-фотографу, казав: «Сину, не міняй цю хорошу справу на рублі. Знімай: те, що сьогодні — рядовий знімок, то завтра буде історією»… І сьогодні його світлини дійсно стали історією, яку тепер неможливо замовчати.

Редакція ШоТам створила добірку фотографій 1930-х років від Марка Залізняка, яка варта вашої уваги.

Біографія фотографа

Марко Залізняк — фотоаматор з хутора Романівка на Донеччині, залишив фотолітопис руйнування українського села Вдале наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. На його знімках увічнено моменти колективізації, розкуркулювання, знищення майна селян, відбирання хліба та виселення до Сибіру.

Фото: архів Покровського історичного музею

Залізняк вже з 12-річного віку захоплювався фотографією. Під час Голодомору йому пропонували стати фотографом у НКВС, але він відмовився. Щоб врятувати сім’ю від голоду, він обміняв свої нагороди з Першої світової війни на два пуди хліба та вивіз їх з Романівки. Пізніше він працював на будівництві заводу у Гришиному, але змушений був повернутися до Романівки внаслідок конфлікту з головою сільської ради.

У 1934 році Залізняк був засуджений за руйнування та крадіжку колгоспної пасіки, але справу закрито після апеляції та зняття звинувачення.

Фотографії Марка Залізняк стали основою для створення документальних фільмів про Голодомор, таких як «Миттєвість нашого життя», «Симфонія Донбасу», «Голодомор» та інших. Ці знімки мають велике значення у збереженні історичної правди про Голодомор, їх використовують у підручниках, монографіях та інших джерелах.

8 фото, що доводять злочини «совєтів»

  1. Розкуркулена сім’я біля свого будинку в с. Удачне Донецької області. 30-ті рр. ХХ століття
Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

2. Розкуркулювання селянина П. Масюка. Село Удачне Донецької області. 1934 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

3. Члени товариства зі спільного обробітку землі перевозять комору розкуркуленого селянина П. Ємця до загальної комори. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

4. Збирання замерзлої картоплі на Донеччині. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

5. Розкулачені селяни села Вдале Червоноармійського району Донецької області, 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

6. Доставка майна розкуркулених селян на бригадний двір у селі Удачне Гришинського району Донецької області, 1932 рік

фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

7. Народне гуляння біля гойдалок у селі Гришине Донецької області, 1930-і роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

8. Збір зернових за допомогою лобогрійки на хуторі Романівському Гришинського району Донецької області. На передньому плані — Марія Леонтьєвна Воробйова, 1930 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

Коментарі

Читати далі