«Цього мене навчив батько, якого в селі всі називали майстром, адже він мав золоті руки та вмів робити все, до чого б не брався: був слюсарем, водієм, а ще любив плести. Пам’ятаю, ми разом пасли в селі корів, то він зрізав лозу в полі й створював кошики»,
— згадує Віктор Воят, який продовжив справу батька.
Майже все своє життя Віктор плете кошики, мисочки. А нещодавно зробив з лози дитячу колиску, яку подарував сім’ї військового.
Якщо раптом шукаєте кошик до Великодня, ШОТАМ розповідає про майстра, який у селі Копитів на Рівненщині створює вироби з історією.
Віктор Воят
понад 40 років плете кошики та інші вироби
Позичив кошти на першу книжку про лозоплетіння
Якось я побачив у мами старенький кошик, який поїла міль, і захотів подарувати їй інший, який створю з лози сам. Тоді мені було 26 років, і я саме йшов 1 вересня на роботу до школи — працював учителем трудового навчання. Дорогою побачив, що біля канави ріс великий кущ лози. Я зрізав гілля, але не знав, що робити далі.
За деякий час потрапив до книгарні, де знайшов книжку про лозоплетіння. І хоч навіть не мав коштів, аби її придбати, мені позичив товариш, і ця книга таки стала моєю. Відтоді я не просто читав — я фактично її поїдав. Там були настільки красиві ілюстрації, що неможливо було відірвати погляд. А ще я хотів вивчити технологію обробки лози.
Зробив десь 20 кошиків перед тим, як подарувати мамі
Отак завдяки книжечці я почав створювати перші кошики та мисочки з лози. Після першого десятка виробів уже захотів робити їх красивішими та додавати якесь своє художнє бачення. Працював з лозою у вільний час, адже був тоді ще й художнім оформлювачем у колгоспі. Я зробив десь 20 кошиків, перш ніж сплести той, який захотів подарувати мамі.
Я плету з лози уже понад 40 років і за цей час створив тисячі різних виробів: кошиків, мисочок, хлібниць і навіть колисок. А ще я роблю вироби з національними мотивами.
Кожен майстер має свій почерк і стиль — з тисячі кошиків я можу знайти свій. А ще я ніколи не повторююся — кожен мій виріб є індивідуальним
Крім класичного плетіння вивчив вузликове й ажурне. Звичайний кошик можу створити за дві години, а якщо плету ажурним плетінням, то за чотири-пʼять днів. А ще зробив для себе спеціальний станок, яким знімаю шкірку з лози. Раніше робив таке руками й приділяв сотні лозин понад годину. Зараз же станок це робить за кілька хвилин.
Дружина пішла на закупи з моєю корзинкою і продала її
Я працюю у своїй домашній майстерні. Заробити на лозі багато не можна, адже я витрачаю кошти на матеріали — фарбники, лак, електроенергію під час роботи станків. А кошики коштують в середньому 450-650 гривень. Тому я вважаю, що ручна робота має оцінюватися вище.
Великою підтримкою для мене є дружина, яка є водночас найбільшою критикинею та порадницею. Вона завжди першою бачить усі мої вироби й завжди каже свою думку: чи гарний кошик, чи щось треба змінити.
Якось 10 років тому дружина пішла з моєю корзинкою на місцевий ринок, а одна жінка дуже вподобала виріб та попросила продати. Так ми й продаємо — на ринку, на виставках та фестивалях, через інтернет, передаємо поштою
Я часто їжджу на майстер-класи та фестивалі за кордоном — у Польщу, Німеччину, Чехію. В цих же країнах замовляють мої кошики. А ще я створив спільноту «Лозоплетіння і не тільки» у фейсбуці, куди додаються майстри. Всі охочі можуть написати мені особисто або ж додатися до спільноти та побачити мої роботи там.
Свої вироби я підписую табличкою «Імперія лози», яку завжди вожу з собою. Ось у березні мої роботи можна було побачити на виставці в місті Дубно.
Працюю щодня, аби не втратити навички
Як виглядає процес лозоплетіння? Я нарізаю лозу, сортую окремо всі лозинки різної довжини. Потім їх варю й кладу на станок. Після станка лозу знову треба сортувати, щоб викинути криві стеблини. Найбільше працюю взимку й за цей час використовую близько 25 тисяч лозин — на одну корзинку треба понад 250 штук. Колись я не любив зиму, а зараз це для мене найкраща пора року, адже можна весь час присвятити улюбленій справі.
Зазвичай лоза росте біля води, а ще на супісках. Це дуже цікава рослина — тоненька та симетрична, по всій своїй довжині має однаковий діаметр. Але її треба доглядати та кропити, адже лозу дуже полюбляє міль.
Я маю працювати щодня, аби не втратити свої навички. В теплу пору року маю багато роботи по господарству, але все одно хоча б дві години мушу щось зробити з лозою: чи почати новий виріб, чи закінчити старий, чи просто щось підготувати — головне зробити бодай щось.
Створив плетену колиску для дочки військового
Зараз я працюю над дуже цікавим проєктом — створюю з лози патріотичний пантеон з відомими історичними постатями. Патріотична тема зараз дуже актуальна — кожен з нас має робити те, що може, для країни та наших захисників. На кожній виставці, до якої долучаюся, є скринька, куди відвідувачі кидають кошти, аби підтримати військо.
А якось я подарував колиску з лози для дитини військового з нашого району. Мою ідею підтримала голова міської ради, а також працівниці будинку культури, які купили дитяче покривало, подушку та все необхідне для маляти. Тепер маленька донечка нашого воїна має колиску, як діти в давнину.
Це тепер все моє життя
Зараз я на пенсії, але все своє життя плету, тому вже не можу без цього. Стараюся, щоб кожен виріб був унікальним, тому вкладаю в це багато часу й сил. Якби я просто механічно робив однакові кошики, як на конвеєрі, то вже б мав купу грошей, але я плету кожен кошик чи мисочку інакшими та вдосконалююся як майстер.
А ще займаюся різьбою по дереву. Багато виробів створюю на замовлення, але не всі публікую, бо того не хочуть замовники. У мене немає улюбленого виробу — мені подобаються всі. Хоч завжди кажу, що найкращого поки нема, але він точно буде колись.
Лозоплетіння — якась нірвана для мене. Впевнений, що від лози людина стає добрішою. Я навіть не маю якихось потрібних слів, щоб описати, чим ця робота є для мене в житті.
Дуже хотів, щоб лозоплетінням цікавилися й інші люди, адже це наша давня культура, тому ми маємо її зберігати
Придбати кошики можна в соцмережах майстра.
