Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Пів мільйона гривень за 1,5 тижні. Валерій Ананьєв про те, чому не довірить свої книги видавництвам

Опубліковано

“Будь-що працюватиме, якщо це бізнес-проєкт”, – каже ветеран АТО Валерій Ананьєв, автор інтерактивної книги-бестселера “Сліди на дорозі”. 

Каже, що не колишній десантник, не АТОвець, не мандрівний блогер і не письменник. Так його називають інші. Він же просто робить те, що приносить йому задоволення у конкретний момент часу.

Як молодому автору з першого разу вдалось написати бестселер і підкорити критиків та читачів? Як вийшло видати 25 тисяч примірників роману, базуючись лише на підтримці читачів?

Чотири чашки кави знадобились “ШоТам” на те, аби дізнатись у нього відповіді на ці питання,

 <strong><em>Валерій Ананьєв</em></strong>

Валерій Ананьєв

Ветеран російсько-української війни. Автор книги-бестселера “Сліди на дорозі”

Відслужив десантником у збройних силах України п’ять років, з них останні два – на Донбасі, у зоні бойових дій. Став відомим завдяки блогу про війну, як вона є. Був звільнений зі служби у 2017 році – через травми, отримані під час бойових дій.
У тому ж році пройшов прощу у 1800 кілометрів Дорогою святого Якова. А у 2018-му – видав свою першу книгу “Сліди на дорозі”. Вона інтерактивна, а всі події, описані там, можна також і побачити, просканувавши “вшиті” у книгу qr-коди.

“Це не в мене хороший результат, це в інших – фіговий” 

Ви кажете про комерційний успіх книги “Сліди на дорозі”. Я кажу: це не в нас хороший результат, це в інших – фіговий. 

Я з командою з двох друзів, які допомогли видати роман, нічого незвичайного не зробив. Адже, коли ти вирішив видаватись самостійно, звісно, що в тебе вже є уявлення, як повинен виглядати твій твір. І є розуміння, як створити “периферію”, що повинна зацікавити читача. Як створювали її ми?

“Сліди на дорозі” Валерій Ананьєв написав у серпні 2018 року. У 2019 книга стала п’ятою у рейтингу продажів по Україні за версією “Книгарні Є”

Ідеї щодо дизайну обкладинки та оформлення роману в цілому допомогла втілити моя подруга – дизайнерка інтер’єрів. 

Трейлер до “Слідів на дорозі” ми зробили, подумавши: читач же все-одно подумки уявлятиме історію. Чом би не допомогти йому і не прорекламувати, що саме він візуалізуватиме у себе в голові, коли купить книгу? Я не режисер. Але я написав сценарій для трейлера, знайшов хлопців з Livingston Production, які допомогли відзняти його. 

Ну і стосовно інтерактивної частини історії, яку я почав фільмувати ще у 2014 році. Логічно було, що я знайду спосіб, як пов’язати з книгою відео на кшталт того, як протитанковий гранатомет влучає прямо у мою бойову машину. Так, фото- та відеоматеріали реальних подій у книзі трансформувались у сотню qr-кодів, які можна подивитись тут же, через смартфон.

Наразі я вже озвучив і випустив аудіокнигу разом з першою українською аудіокнигарнею”АБУК”. Хоча, якщо чесно, все ж орієнтуюсь на друковану версію. В аудіотреки не запхнеш відеоконтент, а без цього “Сліди на дорозі” багато втрачають, як на мене.     

І ще близько 20 зустрічей з читачами у містах України та Канади.

Словом, нічого надзвичайного. Що заважає зробити те ж саме видавництвам? Це питання вже не до мене. 

Як знайшов гроші на видавництво власної книги

Одразу скажу, що нікому нічого не раджу. У випадку з книгою я просто орієнтувався на те, що можу і вмію. І розумів, що здатен зробити її найпопулярнішою в Україні.

При цьому, коли завершував роман, то не мав грошей, щоб видаватись самостійно. Разом з тим, був готовий навіть позичати, бо знав: мій проєкт вистрілить. Спочатку у це ніхто не вірив, а друзі – колишні – казали, що в мене не вийде.

Але врешті-решт за 2018 рік вдалось продати  три тисячі “Слідів на дорозі” за передзамовленням – це супер-результат.

Замовники не знали, про що книга і коли вийде. За мною не стояло великих видавництв – лише моє слово, що роман буде виданий. 

Якщо книги ще не існує фізично, то авторитет автора – єдине, на що читачі можуть опиратися, попередньо її замовляючи.

Припускаю, що якби не встиг до того часу напрацювати певну репутацію як блогер у вузькому колі людей, то проєкт, звісно, розвивався би далі, але без такого жвавого старту.  

В Україні зазвичай художні книги видаються накладом у 1300 примірників на рік. У мене не було грошей на перший наклад у 5000 примірників, усі кошти для нього я отримав через передзамовлення.

У перші ж 1,5 тижні мої майбутні читачі замовили 2,5 тисячі книг наперед на суму пів мільйона гривень. 

Сьогодні ми продали вже 25 тисяч примірників. Мало хто так продається. І це мене дуже тішить. Це показник того, що треба не боятись робити щось цікаве й нове, якщо віриш у ідею.

Принципово не працюю з видавництвами

Коли топові видавництва пропонували свою допомогу у видавництві мого роману, то просили за роботу трохи менше, ніж все. При цьому планувалось, що книга розповсюджуватиметься за рахунок моєї репутації.

Перше питання, яке у мене виникло: чому маю віддавати комусь 95% прибутку від історії, яку сам написав і створив?

Чим робота великих видавництв важча за мою? Вони роблять конвеєрну роботу без краплі творчості. Банальні обкладинки для книг. Нудні назви. Не вигадують якоїсь цікавої периферії для книг. 

А з таким підходом зрозумілий і результат: коли у книги є можливість отримати надприбуток, то замість умовних п’яти мільйонів гривень вона принесе 600 тисяч прибутку з допомогою таких “професіоналів”. 

Є нормальні видавництва, з якими можна було б працювати. Але зі свого досвіду я бачу: мої майбутні книги також видаватиму власними силами.

“Сліди на дорозі” почались з образи

Перша книга почалась з моїх заміток ще в учєбці (перші півроку служби в армії, під час яких солдат проходить курс навчання за майбутньою спеціальністюавт.), які були викликані моєю образою на все на світі. А істина була в тому, що образу мав лиш на себе. І з часом по мірі того, як я це усвідомлював, мій письменницький задум ставав більш зрілим.

Це відео з Youtube-каналу Валерія Ананьєва. У самій же книзі через qr-коди читач дістане ексклюзивний доступ до гігабайтів відеохронік війни від письменника

Мій перший твір – не про війну. Війна, ба, навіть і сюжет книги – це просто декорації. Слідкуйте за тим, що відбувається з внутрішнім світом мого героя – ось що важливо. 

Робота над текстом “Слідів на дорозі” неминуче призводила мене до депресії. Був момент, коли депресія переважила мої сили з нею боротися і саме тоді я перестав писати.

Зараз я пишу наступну книгу, яку почав після подорожі до Норвегії. З нею буде так само, бо вона теж стосуватиметься питань, які мені болять. 

Валерій каже: ходить у подорожі не отримати відповіді, а сформулювати правильні запитання. Першою його великою подорожжю стала проща до мису Фіністерре. Найближчм часом формулювати питання збирається на семи найвищих вершинах світу

Психологічний бар’єр зі “Слідами на дорозі” мені допоміг подолати товариш, якому на своєму віці довелось прочитати тисячі і тисячі книжок. Словом, у цьому питанні він є компетентною людиною. І дуже прямолінійною: якщо твір – відверте лайно, прямо так і скаже.

Прочитавши “Сліди”, він сказав, що це одна з найкращих прочитаних книжок у його житті. Може, і збрехав. Але саме його слова надихнули мене піти у прощу через всю Європу та завершити нарешті роботу над книгою. 

Натхнення беру з контрольованих емоцій

Коли пишу, то не вмію вигадувати, викладаю на папері те, що відчуваю конкретно зараз.

Тому, якщо мені потрібно викликати біль, то розглядаю ситуацію під потрібним кутом , і так відчуваю біль, під впливом якого народжую думки.

Це як спеціально захворіти грипом, щоб описати його симптоми. 

Спробую пояснити простіше: уявіть собі, що розійшлись з коханою людиною. Страждання, які ви відчуваєте, викликані виключно хімічними реакціями, що спровоковані ставленням до проблеми. Змінивши ставлення, ви зміните і емоції, які відчуваєте.

Коли пишу про війну, то принципово не читаю схожих творів

Коли я починав писати “Сліди на дорозі”, не читав у цей період книг про війну. Не хотів навіть підсвідомо щось плагіатити, щоб прочитане у чужих авторів сформувало у мене гештальт, як треба подавати події на фронті. Так само і зараз не читаю книжок про гори, коли починаю писати другу книгу, пов’язану з подорожжю до Норвегії. Бо не хочу діяти ні за якими схемами. Нафіга повторювати чужі враження, треба визначитись зі своїми.  

Це схоже на те, як математик самостійно приходить до якоїсь формули. Вона, може, була доведена до нього тисячу разів. Але за той час, коли він її вигадував, то вчився, аналізував, виправляв. І ріс як професіонал.

Так і з людьми. Завжди треба пам’ятати, чому ти саме такий, який ти є. Що на тебе вплинуло, причини, чому вчиняєш саме так, а не інакше. Щоб мати змогу керувати змінами у собі і своєму житті.  

В планах – друга книга і фільм

У найближчих планах Валерія – написати ще одну книгу. Матеріал для неї він обдумував під час подорожі Скандинавією. Каже, твір буде про питання, які йому досі болять

Я не люблю говорити про проєкти, які ще не запустились. Просто не говорю про речі, які ще не працюють. Щоб, якщо не вдасться, мої слова не виглядали як балабольство.
Скажу тільки, що проєктів, у яких беру участь, багато: це і бізнес, і проєкти, пов’язані з фондовим ринком України. і навіть з медициною.
З найближчих планів – монтаж фільму про мою подорож Норвегією. Буде десь серій 8, ми розтягнемо їх на півтора місяці. Ні, не в форматі тревел-блогу, все буде набагато цікавіше.
Якщо вдасться, вони будуть транслюватись на телебаченні, якщо ні – в Інтернеті.
Як перегукуватимуться з моєю другою книгою? Скажу тільки, що в обох випадках присутні матеріали і враження від подорожі Скандинавією.
Проте за форматом – це абсолютно різні історії.

Поки на правильному шляху

Мені все-одно, що про мене напишуть. Стосовно іпостасей, якими мою діяльність позначають люди: сам я себе ніяк не називаю і не ідентифікую ні з чим із цього переліку. Я ніколи в житті не казав, що письменник. Або мандрівник. Або секс-символ АТО, прости Господи, як мене називали журналісти одного всеукраїнського телеканалу. Я просто роблю те, що мені по кайфу – і все. 

З кожним своїм кроком я рухаюсь. З обох сторін – межа, яку не можна переступати. 

Поки я на правильному шляху, у мене буде все чудово – на душі, у професіональному житті.  

Я не знаю, куди це все мене приведе, але точно знаю: рухаючись у цьому напрямку, зроблю життя радіснішим і насиченішим… Здається, поки у мене це виходить.

Суспільство

На Закарпатті презентували «Середнянський замок»

Опубліковано

У селищі Середньому на Закарпатті презентували арт-об’єкт «Середнянський замок», який дасть змогу познайомитися з історією пам’ятки та її первісним виглядом.

Про це повідомило Агентство регіонального розвитку та транскордонного співробітництва “Закарпаття” у Фейсбуці. 

Проєкт реалізується в межах Програми підтримки ініціатив місцевих карпатських громад, яка втілюється Асоціацією Єврорегіон “Карпати – Україна”.

Фінансується за кошти обласних бюджетів Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької областей.

Читайте також: Купують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ

За інформацією ГО “Наше рідне Закарпаття”, раніше завдяки спеціальній інсталяції вдалося вперше показати первісний вигляд пам’ятки.

Інформацію для візуалізації унікального замку тамплієрів черпали з різних історичних джерел.

Читайте також: Як уряд реформує спиртову галузь

Нагадаємо, у Київській фортеці розпочалася реставрація.

Як ми повідомляли раніше, на Житомирщині відтворили у 3D-форматі Звягельський замок.

Усі фото: facebook.com.

Читати далі

Суспільство

Купують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ

Опубліковано

Ляльку-мотанку здавна вважали оберегом, відродженням жіночої сили та захистом від усього злого. Це ремесло з’явилось ще 7000 років тому! Сестри Тетяна та Наталія Катриченко вже понад 10 років разом творять ці прадавні обереги української родини. Кожна лялька-мотанка унікальна, адже жодна не повторюється між собою. Вироби сестер купують і як декор, і як оберіг. Українські ляльки-мотанки вже облетіли весь світ і дістались навіть до ПАР та Японії.

Наталія Катриченко

Наталія Катриченко

Родом з Києва. Навчалась у Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка. Працювала журналістом.

Містичний ритуал

Ще здавна вважали, що лялька-мотанка встановлює зв’язок з живим і ненародженим. Мотанка завжди мала місце у скрині кожної дівчини. Лялька втілювала жіночу силу та слугувала оберегом для родини. Зазвичай, такі ляльки не мали обличчя. Вважалось, що в ляльку з рисами обличчя може вселитися сила, як добра, так і погана. Тому ні рота, ні, особливо, очей не зображували

Створення ляльки — кропітка справа, яка потребує особливих ритуалів. Найголовніше — позитивні думки під час роботи. Я навіть не сідаю робити ляльку, якщо болить голова, захворіла чи просто не маю настрою.

Тетяна та Наталя Катриченко



Мотанку робили без вузлів, бо вважалось, що так можна зав’язати погану енергетику. На самій ляльці ми не шиємо і не вишиваємо. Кожна деталь має значення. В ляльці багато символізму. Наприклад, тканину для голови скручуємо спіралькою, як символ Всесвіту та нескінченності. Створюючи хрест на обличчі, нитки викладаємо за сонцем. Хрест на обличчі ляльки – це символ Сонця, горизонталь і вертикаль – поєднання чоловічого і жіночого, духовного і матеріального.

Читайте також: Мосяжництво, ткацтво і лозоплетіння: 7 брендів, які відроджують традиції

Для створення ляльок використовуємо домоткане полотно XX століття, яке купуємо на ярмарках чи фестивалях. Ця тканина довго лежала у скринях і тепер її перепродають. Багато майстрів роблять ляльки з використанням старих рушників чи сорочок, але ми вважаємо, що це не правильно. Бо ти ніколи не знаєш, що це було за полотно і яка його історія, а відповідно і енергетика. Можливо, воно було залучено у поховальному ритуалі. Тому для ляльок я купую тканину, яка продається від 8-10 метрів, щоб точно розуміти, що такий матеріал не використовувався. 

25 сестер Незалежності

Чомусь вважають, що в Україні заведено вишивати лише хрестиком або гладдю. Але це зовсім не так. У нас є понад 200 технік, половину з яких ми також використовуємо при виготовленні ляльок. Для частини ляльок я відтворюю візерунки за старовинними фотографіями. При нагоді, ми їздимо в експедиції у міста та села України, де знаходимо натхнення.

Всі наші ляльки-мотанки відрізняються між собою, деякі мають певну приналежність до регіонів України. Все залежить від типу вишивки, візерунків. Але робимо і такі ляльки, які не притаманні українській вишивці. Наприклад, якось написала замовниця, яка хотіла мотанку у фіолетових тонах. У таких випадках я просто підбираю кольори і візерунок створюю інтуітивно.

Кілька років тому до 25-ї річниці Незалежності України ми створили 25 авторських робіт, які представляли 24 області України і Крим. Кожна лялька-мотанка мала елементи вишивки, які притаманні для певного регіону. Наприклад, для “кримської ляльки” ми використали стилізацію кримськотатарської вишивки, рослинні та геометричні орнаменти та ніжні кольори. А доповнили мотанку фесом — розшитий головний убір кримських татар. А от, наприклад, для ляльки, яка представляє Полтавщину ми використали колір індиго, який був притаманний для вишивки Гадяцького району, а для вінка створили помпони. Загалом для 25 ляльок використано понад п’ятдесят різноманітних технік вишивки та понад ста кольорів й відтінків.

На світлині лялі, які представляють різні регіони України – Черкащина, Франківщина, Чернігівщина, Житомирщина, Вінниччина!

Щоб зробити таку колекцію, ми довгий час збирали інформацію про особливості вишивки у кожній області. Але процес затягнувся, бо через війну на Сході ми не могли потрапити у тамтешні музеї, а інформації щодо вишивки цих регіонів в інтернеті практично не було. Раніше знайомі для нас спеціально ходили у музей в Донецьку, фотографували вироби і надсилали нам. Але зараз там все зруйновано. Пам’ятаю, що, наприклад, для ляльки, яка представляє Луганщину, візерунок ми знайшли в інтернет-архівах одного Канадського музею. Так по частинкам зібрали інформацію.

Ляльку і досі купують як оберіг

Ми позиціюємо свої роботи як інтер’єрну прикрасу, але часто мотанки купують як обереги. Ще здавна вважалось, що якщо дитина захворіла, варто покласти біля неї спеціально виготовлену ляльку. А коли одужувала, то це означало, що мотанка перебрала на себе всю хворобу і тоді її спалювали чи закопували. Лялька мала певне місце і в обряді весілля.  Часто мама чи хрещена мотали ляльку на весілля для своєї доньки та бажали так швидкого поповнення у родині.

Читайте також: Кинула роботу в Лондоні та створила бізнес в Україні. Історія Марії Бондарєвої

Люди часто хочуть бачити у таких речах магічні знаки чи символи. І досі вірять, що якщо заміжня жінка буде бавитись з лялькою, то скоро у неї з’явиться дитина. Нещодавно на замовлення робили мотанку з двома дітьми на руках. А через деякий час нам написали, що у дівчини народилась двійня. На фестивалях зараз деякі майстрині виготовляють ляльок і кажуть, що одна лялька на здоров’я, інша – на шлюб… Але все це вигадки, це більше рекламна обгортка.

Я не можу сказати, що лялька-мотанка зовсім нічого не несе і то все вигадки наших предків. Будь-яка річ, яка зроблена руками, має енергетику автора. Якщо робиш щось з позитивними думками — так і буде.

Мотанки робимо вже 11 років

Мотанки ми почали створювати ще у 2009 році. Пам’ятаю, як напередодні Нового року зробили 5 ляльок і тоді їх одразу розкупили. Чому саме мотанки? Я довгий час вишивала рушники, але на це витрачала дуже багато часу, мінімум три-чотири місяця. І тоді подумала, чому б не спробувати робити ляльки? Це така річ, яка гарно вписується в інтер’єр, її можна подарувати на різні події. Зараз ляльку ставлять не тільки вдома, а й в офісах. І ми з Танею вирішили спробувати робити саме мотанки.

У 2009 році на одному з етнофестивалів я купила першу ляльку, але вона була дуже примітивно зроблена. Тоді Таня пішла на майстер-клас по створенню ляльки. І трохи згодом вже вдвох ми спробували зробити перші вироби. Але поставили перед собою умову — працюємо тільки з натуральними матеріалами і не використовуємо старі речі – рушники, сорочки, підзорники…

Нас дуже радує, що зараз дуже змінилось ставлення до традиційних ремесел. Десь 10 років тому люди підходили і питали що це таке, чи це лялька на пляшку, чи це якась матрьошка. Людей дуже хвилювало чому немає обличчя та очей, що та за хрести — про традиції ніхто не знав. Зараз українці більш свідомі, відвідують багато майстер-класів і зі створення ляльок, і з виготовлення керамічного посуду. І ми радіємо, коли люди підходять на фестивалях і кажуть “о, а у нас дитина такі ляльки у школі робила”.

Мотанки поїхали і в Америку, і в Японію, і в ПАР

Ми часто проводимо майстер-класи і намагаємось популяризувати цю традицію. Колись навіть на фестивалі в Туреччині показували дітям, як робити мотанки. Взагалі, за кордоном дуже полюбляють українських майстрів і у нас часто іноземці замовляють ляльки. Наші мотанки вже поїхали у Канаду, Америку, Японію, Корею, Китай, Португалію, Італію та навіть у ПАР. Пересилали виріб англійцю українського походження, у нього знайомі в Африці. Він замовляв ляльку в кольорах прапора ПАР. Ляльки є по всьому світу, крім Антарктиди.

Мотанки сестер Катриченко на міжнародній виставці

Пам’ятаю цікавий випадок, коли на фестивалі турок дуже захотів купити у нас ляльку. Але його збентежив хрест, мовляв, Туреччина – мусульманська країна, родичі чи гості не зрозуміють такої прикраси інтер’єру. Ми пішли на зустріч і при ньому намотали ще ниток, щоб хрест візуально закривав все обличчя ляльки, і виглядав більш декоративно.

Читайте також: Українська кераміка: як вироби київських гончарів підкорюють світ

Наші ляльки знаходять через соціальні мережі, а також за допомогою хештегів. А також ми виставляємо свої роботи на платформі Etsy, через яку, зазвичай, нас і знаходять іноземці. Ціни на вироби різні — є ляльки і за 70 гривень, і за $200. Жодна лялька не повторюється між собою, навіть якщо просять скопіювати вже готову, то я все одно або додаю у вишивку якісь інші елементи, або змінюю кольори. Хочу, щоб кожна лялька була індивідуальною. За 11 років і не порахувати скільки ляльок ми з сестрою зробили. Та і зупинятись не збираємось, адже українські ремесла потрібно відроджувати та популяризувати.

Читати далі

Суспільство

У Києві з’явився новенький затишний сквер (ФОТО)

Опубліковано

У Голосіївському районі Києва після капремонту відкрили сквер біля житлових будинків № 9-В, 9-Г, 9-Д на проспекті Академіка Глушкова.

Про це повідомляє пресслужба Київзеленбуду.

“Сквер, що сховався за багатоповерхівками, виглядає затишним. Більше 1000 кв. м. ФЕМ було використано для влаштування доріжок”, – розповіли у Київзеленбуді.

 У сквері площею 1,44 га знайшлося місце і для дитячого майданчика з гумовим покриттям, і для простору для вигулу собак.

Читайте також: У Дніпрі завершили реконструкцію скверу: який він має вигляд (ФОТО)

Тут висадили платани, катальпи та шовковиці – загалом 24 дерева. Територія розбита на зони за допомогою зелених огорож: однорядної з 675 кущів дерену, дворядної із 445 кущів спіреї та дворядної з 445 кущів пухироплідника. Також висаджено 20 кущів гортензії, 315 туй, лаванда, декоративні злакові трави, влаштовано більше 2000 кв. м. газону.

Фото: facebook.com/zelenbud

Читати далі

Суспільство

Підкорити небо: як на Вінниччині працює школа авіаторів (ВІДЕО)

Опубліковано

Як село на Вінниччині заманило до себе мільйонерів? Зараз до Сутисок їдуть екстремали зі всієї України. А все через те, що тут є справжній аероклуб і льотна школа. “Раніше тут була військова частина, а зараз – клуб любителів авіації”, – пояснює Анатолій Кушнір, головний інструктор.

Тут можна стрибати з парашутом, а можна вивчитись кермуванню пташкою.

“Є три правила: здоров’я, бажання та гроші”, – говорить Анатолій Кушнір.

Вартість 3-місячного курсу – 250 000 грн.

 “То до нас сюди вчитись приїздять і мільйонери, і айтішники”, – пояснює Анатолій Кушнір.

Читайте також: У Запоріжжі готують до передачі ЗСУ гелікоптер Мі-8 (ФОТО)

 Їх тут вчать літати на літаках Ан-2, Wilga-35 і планерах. А ще тут можна заночувати в казармі та відпочити на природі.

“Такий туризм допоможе розвиватись нашому селу, раді, що стали туристичним магнітом тут”, – додає Анатолій Кушнір.

Читати далі

Тренди

ДОПОМОГА
ШоТам

Підтримай наш проєкт, щоб ми могли надихати ще більше українців змінювати країну.