Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Пів мільйона гривень за 1,5 тижні. Валерій Ананьєв про те, чому не довірить свої книги видавництвам

Опубліковано

“Будь-що працюватиме, якщо це бізнес-проєкт”, – каже ветеран АТО Валерій Ананьєв, автор інтерактивної книги-бестселера “Сліди на дорозі”. 

Каже, що не колишній десантник, не АТОвець, не мандрівний блогер і не письменник. Так його називають інші. Він же просто робить те, що приносить йому задоволення у конкретний момент часу.

Як молодому автору з першого разу вдалось написати бестселер і підкорити критиків та читачів? Як вийшло видати 25 тисяч примірників роману, базуючись лише на підтримці читачів?

Чотири чашки кави знадобились “ШоТам” на те, аби дізнатись у нього відповіді на ці питання,

 

 <strong><em>Валерій Ананьєв</em></strong> “/></div><div class=

Валерій Ананьєв

Ветеран російсько-української війни. Автор книги-бестселера “Сліди на дорозі”

Відслужив десантником у збройних силах України п’ять років, з них останні два – на Донбасі, у зоні бойових дій. Став відомим завдяки блогу про війну, як вона є. Був звільнений зі служби у 2017 році – через травми, отримані під час бойових дій.
У тому ж році пройшов прощу у 1800 кілометрів Дорогою святого Якова. А у 2018-му – видав свою першу книгу “Сліди на дорозі”. Вона інтерактивна, а всі події, описані там, можна також і побачити, просканувавши “вшиті” у книгу qr-коди.

“Це не в мене хороший результат, це в інших – фіговий” 

Ви кажете про комерційний успіх книги “Сліди на дорозі”. Я кажу: це не в нас хороший результат, це в інших – фіговий. 

Я з командою з двох друзів, які допомогли видати роман, нічого незвичайного не зробив. Адже, коли ти вирішив видаватись самостійно, звісно, що в тебе вже є уявлення, як повинен виглядати твій твір. І є розуміння, як створити “периферію”, що повинна зацікавити читача. Як створювали її ми?

“Сліди на дорозі” Валерій Ананьєв написав у серпні 2018 року. У 2019 книга стала п’ятою у рейтингу продажів по Україні за версією “Книгарні Є”

Ідеї щодо дизайну обкладинки та оформлення роману в цілому допомогла втілити моя подруга – дизайнерка інтер’єрів. 

Трейлер до “Слідів на дорозі” ми зробили, подумавши: читач же все-одно подумки уявлятиме історію. Чом би не допомогти йому і не прорекламувати, що саме він візуалізуватиме у себе в голові, коли купить книгу? Я не режисер. Але я написав сценарій для трейлера, знайшов хлопців з Livingston Production, які допомогли відзняти його. 

Ну і стосовно інтерактивної частини історії, яку я почав фільмувати ще у 2014 році. Логічно було, що я знайду спосіб, як пов’язати з книгою відео на кшталт того, як протитанковий гранатомет влучає прямо у мою бойову машину. Так, фото- та відеоматеріали реальних подій у книзі трансформувались у сотню qr-кодів, які можна подивитись тут же, через смартфон.

Наразі я вже озвучив і випустив аудіокнигу разом з першою українською аудіокнигарнею”АБУК”. Хоча, якщо чесно, все ж орієнтуюсь на друковану версію. В аудіотреки не запхнеш відеоконтент, а без цього “Сліди на дорозі” багато втрачають, як на мене.     

І ще близько 20 зустрічей з читачами у містах України та Канади.

Словом, нічого надзвичайного. Що заважає зробити те ж саме видавництвам? Це питання вже не до мене. 

Як знайшов гроші на видавництво власної книги

Одразу скажу, що нікому нічого не раджу. У випадку з книгою я просто орієнтувався на те, що можу і вмію. І розумів, що здатен зробити її найпопулярнішою в Україні.

При цьому, коли завершував роман, то не мав грошей, щоб видаватись самостійно. Разом з тим, був готовий навіть позичати, бо знав: мій проєкт вистрілить. Спочатку у це ніхто не вірив, а друзі – колишні – казали, що в мене не вийде.

Але врешті-решт за 2018 рік вдалось продати  три тисячі “Слідів на дорозі” за передзамовленням – це супер-результат.

Замовники не знали, про що книга і коли вийде. За мною не стояло великих видавництв – лише моє слово, що роман буде виданий. 

Якщо книги ще не існує фізично, то авторитет автора – єдине, на що читачі можуть опиратися, попередньо її замовляючи.

Припускаю, що якби не встиг до того часу напрацювати певну репутацію як блогер у вузькому колі людей, то проєкт, звісно, розвивався би далі, але без такого жвавого старту.  

В Україні зазвичай художні книги видаються накладом у 1300 примірників на рік. У мене не було грошей на перший наклад у 5000 примірників, усі кошти для нього я отримав через передзамовлення.

У перші ж 1,5 тижні мої майбутні читачі замовили 2,5 тисячі книг наперед на суму пів мільйона гривень. 

Сьогодні ми продали вже 25 тисяч примірників. Мало хто так продається. І це мене дуже тішить. Це показник того, що треба не боятись робити щось цікаве й нове, якщо віриш у ідею.

Принципово не працюю з видавництвами

Коли топові видавництва пропонували свою допомогу у видавництві мого роману, то просили за роботу трохи менше, ніж все. При цьому планувалось, що книга розповсюджуватиметься за рахунок моєї репутації.

Перше питання, яке у мене виникло: чому маю віддавати комусь 95% прибутку від історії, яку сам написав і створив?

Чим робота великих видавництв важча за мою? Вони роблять конвеєрну роботу без краплі творчості. Банальні обкладинки для книг. Нудні назви. Не вигадують якоїсь цікавої периферії для книг. 

А з таким підходом зрозумілий і результат: коли у книги є можливість отримати надприбуток, то замість умовних п’яти мільйонів гривень вона принесе 600 тисяч прибутку з допомогою таких “професіоналів”. 

Є нормальні видавництва, з якими можна було б працювати. Але зі свого досвіду я бачу: мої майбутні книги також видаватиму власними силами.

“Сліди на дорозі” почались з образи

Перша книга почалась з моїх заміток ще в учєбці (перші півроку служби в армії, під час яких солдат проходить курс навчання за майбутньою спеціальністюавт.), які були викликані моєю образою на все на світі. А істина була в тому, що образу мав лиш на себе. І з часом по мірі того, як я це усвідомлював, мій письменницький задум ставав більш зрілим.

Це відео з Youtube-каналу Валерія Ананьєва. У самій же книзі через qr-коди читач дістане ексклюзивний доступ до гігабайтів відеохронік війни від письменника

Мій перший твір – не про війну. Війна, ба, навіть і сюжет книги – це просто декорації. Слідкуйте за тим, що відбувається з внутрішнім світом мого героя – ось що важливо. 

Робота над текстом “Слідів на дорозі” неминуче призводила мене до депресії. Був момент, коли депресія переважила мої сили з нею боротися і саме тоді я перестав писати.

Зараз я пишу наступну книгу, яку почав після подорожі до Норвегії. З нею буде так само, бо вона теж стосуватиметься питань, які мені болять. 

Валерій каже: ходить у подорожі не отримати відповіді, а сформулювати правильні запитання. Першою його великою подорожжю стала проща до мису Фіністерре. Найближчм часом формулювати питання збирається на семи найвищих вершинах світу

Психологічний бар’єр зі “Слідами на дорозі” мені допоміг подолати товариш, якому на своєму віці довелось прочитати тисячі і тисячі книжок. Словом, у цьому питанні він є компетентною людиною. І дуже прямолінійною: якщо твір – відверте лайно, прямо так і скаже.

Прочитавши “Сліди”, він сказав, що це одна з найкращих прочитаних книжок у його житті. Може, і збрехав. Але саме його слова надихнули мене піти у прощу через всю Європу та завершити нарешті роботу над книгою. 

Натхнення беру з контрольованих емоцій

Коли пишу, то не вмію вигадувати, викладаю на папері те, що відчуваю конкретно зараз.

Тому, якщо мені потрібно викликати біль, то розглядаю ситуацію під потрібним кутом , і так відчуваю біль, під впливом якого народжую думки.

Це як спеціально захворіти грипом, щоб описати його симптоми. 

Спробую пояснити простіше: уявіть собі, що розійшлись з коханою людиною. Страждання, які ви відчуваєте, викликані виключно хімічними реакціями, що спровоковані ставленням до проблеми. Змінивши ставлення, ви зміните і емоції, які відчуваєте.

Коли пишу про війну, то принципово не читаю схожих творів

Коли я починав писати “Сліди на дорозі”, не читав у цей період книг про війну. Не хотів навіть підсвідомо щось плагіатити, щоб прочитане у чужих авторів сформувало у мене гештальт, як треба подавати події на фронті. Так само і зараз не читаю книжок про гори, коли починаю писати другу книгу, пов’язану з подорожжю до Норвегії. Бо не хочу діяти ні за якими схемами. Нафіга повторювати чужі враження, треба визначитись зі своїми.  

Це схоже на те, як математик самостійно приходить до якоїсь формули. Вона, може, була доведена до нього тисячу разів. Але за той час, коли він її вигадував, то вчився, аналізував, виправляв. І ріс як професіонал.

Так і з людьми. Завжди треба пам’ятати, чому ти саме такий, який ти є. Що на тебе вплинуло, причини, чому вчиняєш саме так, а не інакше. Щоб мати змогу керувати змінами у собі і своєму житті.  

В планах – друга книга і фільм

У найближчих планах Валерія – написати ще одну книгу. Матеріал для неї він обдумував під час подорожі Скандинавією. Каже, твір буде про питання, які йому досі болять

Я не люблю говорити про проєкти, які ще не запустились. Просто не говорю про речі, які ще не працюють. Щоб, якщо не вдасться, мої слова не виглядали як балабольство.
Скажу тільки, що проєктів, у яких беру участь, багато: це і бізнес, і проєкти, пов’язані з фондовим ринком України. і навіть з медициною.
З найближчих планів – монтаж фільму про мою подорож Норвегією. Буде десь серій 8, ми розтягнемо їх на півтора місяці. Ні, не в форматі тревел-блогу, все буде набагато цікавіше.
Якщо вдасться, вони будуть транслюватись на телебаченні, якщо ні – в Інтернеті.
Як перегукуватимуться з моєю другою книгою? Скажу тільки, що в обох випадках присутні матеріали і враження від подорожі Скандинавією.
Проте за форматом – це абсолютно різні історії.

Поки на правильному шляху

Мені все-одно, що про мене напишуть. Стосовно іпостасей, якими мою діяльність позначають люди: сам я себе ніяк не називаю і не ідентифікую ні з чим із цього переліку. Я ніколи в житті не казав, що письменник. Або мандрівник. Або секс-символ АТО, прости Господи, як мене називали журналісти одного всеукраїнського телеканалу. Я просто роблю те, що мені по кайфу – і все. 

З кожним своїм кроком я рухаюсь. З обох сторін – межа, яку не можна переступати. 

Поки я на правильному шляху, у мене буде все чудово – на душі, у професіональному житті.  

Я не знаю, куди це все мене приведе, але точно знаю: рухаючись у цьому напрямку, зроблю життя радіснішим і насиченішим… Здається, поки у мене це виходить.

Суспільство

Ohra Home: як мами дітей з інвалідністю створюють стильну постіль

Опубліковано

“Постільна білизна, що робить дім затишнішим, а світ добрішим”, – каже Юлія Бігун, засновниця бренду Ohra Home. Це унікальний проєкт, адже постіль створена незвичайними жінками – мамами особливих дітей. Зазвичай, їм складно знайти роботу, адже більшість часу потрібно проводити з малечею. Ohra Home розв’язує цю проблему. Тепер мами мають можливість працювати та створювати стильну постільну білизну. А кошти від продажу йдуть на медичну допомогу дітям з інвалідністю.

Юлія Бігун розповіла нам про те, як вдалось заснувати проєкт, особливості соціального бізнесу та допомогу мамам дітей з інвалідністю.

Мами дітей з інвалідністю не можуть знайти хорошу роботу

Історія почалась два роки тому. Я завжди любила та вміла шити, але ніколи не мала швейної машинки. Та якось друзі здійснили мою мрію і подарували її. Спочатку я почала шити одяг для храму, де служить мій чоловік. Адже церковна продукція дуже дорога, тому я створювала її сама. Але згодом подумала, що можна було б зайнятись пошиттям постільної білизни на продаж.

Юлія Бігун разом з чоловіком

Чотири роки тому я заснувала фонд “Твоя любов”, де ми допомагаємо дітям з інвалідністю з Фастівського реабілітаційного центру. За час роботи ми побачили, що 70% сімей з такими дітками є неповними та  малозабезпеченими. Є величезна проблема – мами не можуть влаштуватись на роботу зі звичайними графіками, адже потрібно постійно доглядати за малечею. Тому вони зазвичай працюють прибиральницями, або взагалі сидять вдома. Їм дуже складно.

 

І якось ми з чоловіком сиділи біля храму і я розповіла про свою ідею шити постільну білизну. Тоді він і каже, що можна спробувати навчати цих мам дітей з інвалідністю шити і дати хорошу роботу. І у цей же момент мені написала знайома волонтерка з Німеччини, мовляв, знайшла грант, давай щось вигадаємо і подамося. Їй сподобалась моя ідея і ми подали заявку. Так отримали 3 500 євро від Partnerschaft Ost-Bistum Magdeburg на обладнання, машинки та перші тканини.

Читайте також: Екотовари руками незрячих. Історія вінницького підприємства «КлубОк»

Я почала навчатись та читати багато інформації, бо зовсім не розумілась на веденні бізнесу. Спочатку навіть не уявляла, як це все працюватиме – було лише бажання допомогти цим мамам.

Зарплата вище ринкової та можливість реалізації

Зі своєю ідеєю я звернулась до директора Фастівського реабілітаційного центру, де ми з фондом допомагаємо сім’ям. Там почали запитувати мам чи хотіли б вони попрацювати у нас. Знайшлося вісім жінок, які погодились. Але потім зіштовхнулись з новою проблемою – навчити їх шити. Довгий час ми шукали технолога, а потім виявилось, що одна з мам дітей з інвалідністю професійна швачка. Зараз вона працює у нашому проєкті та навчила всіх інших шити. Це зайняло близько пів року, адже почати з нуля працювати на машинці важко.

Спочатку долучитись до проєкту погодилось вісім мам, а залишилось п’ять. Було декілька критеріїв відбору – бажання вчитись, відповідальність та акуратність. Деякі мами прямо казали, що це не для них.

Зараз ми ще навчаємо двох мам – одна буде шити, а інша – пакувати продукцію. Всі працівниці мають вільний графік роботи, але є  чіткі терміни виконання 1-3 дні. Кожна мама саме бере в роботу стільки комплектів, скільки може зробити – хтось може 10, а хтось і 20. Але обов’язково потрібно здати продукцію у чіткі терміни. Звичайно, ми зважаємо і на складні ситуації жінок. Наприклад, якщо у дитини з синдромом Дауна стаються приступи, то звісно мама може не працювати в цей час.

Зараз наші працівниці отримують хорошу зарплату – вищу за ринкову на 20-30%. Я спеціально дізнавалась ціни на різних фабриках. Наш проєкт розв’язує головну проблему – мами дітей з інвалідністю можуть працювати та отримувати за це гідну оплату.

Люди повертаються за новими комплектами

Перші продажі постільної білизни у нас почались лише місяць тому, але підготовка до запуску бренду зайняла майже два роки. Спочатку ми виграли грант, а потім навчання мам припало на мою вагітність. У мене був сильний токсикоз, тому я не могла повноцінно керувати процесами. Планували запуститись у березні 2020 року, але через карантин все відклали.

Читайте також: Сім українських брендів текстилю з льону

Але найбільша пауза була пов’язана з пошуком тканин. Знайти дійсно якісну однотонну бавовну в Україні дуже складно. Багато постачальників пропонують щось на кшталт 7-го кілометра, якусь тканину у квіточки чи поганої якості. Також пропонували матеріал 50 на 50 з поліестером, але ми одразу вирішили, що нашу постіль будемо шити тільки з 100% бавовни без ніяких домішок. Зараз закуповуємо тканину в Азербайджані, Молдові, Польщі та Білорусі. Поки в асортименті лише однотонна постіль, але ми плануємо співпрацювати з художниками та робити унікальні принти. Та на все потрібні ресурси. Грантові кошти давно закінчились, а щоб втілити ідею в життя потрібно докладати чимало своїх грошей.

Поки прибутку проєкт не має, коштів вистачає тільки на оренду приміщення, тканину та зарплату працівникам. Але хоч ми і працюємо лише місяць, проте вже маємо багато клієнтів, яким подобається і колір, і якість продукції.  Але найбільше мене радує те, що вони повертаються за другим, третім комплектом. Це неймовірно.

Постіль від Ohra Home створена зі 100% бавовни. Ціни на комплекти від 800 до 1600 гривень.

Поки ми продаємо постіль тільки онлайн. Скоро будемо представлені на “Куражі” і “Всі. Свої “. Крім того, плануємо вийти на міжнародну платформу Etsy. 

Особливі мами з особливими історіями

Знаєте, от часто у мене бувають важкі моменти, коли щось йде не по плану і опускаються руки. Тоді мені здається, що проєкт взагалі нікому не потрібний і ми робимо все даремно. У такі моменти мене заспокоюють мої працівниці. Я радію від того, що вони щасливі працювати у нас, можуть собі заробляти на життя та стають незалежними від чоловіків.

Також ми ще й намагаємось допомагати дітям. От у нас є мама з інвалідністю і у її сина вади слуху. Минулого року ми купили для Назарчика слуховий апарат. Емоції дитини, коли вона починає чути, просто не передати словами. Так само і мама розцвіла. Вона має ще трьох дітей, жила в селі, ніде не могла працевлаштуватись і сиділа вдома. А тепер заробляє на життя. Я розумію, що проєкт справді корисний.

Читайте також: Проєкт «не про жалість». Як працює інклюзивна кондитерська «ФіолЄтово»

Всі наші працівниці особливі жінки з власними історіями. Я планую зібрати історію кожної, щоб розказати про них людям.

От у нас ще є мама, яка всіх навчила шити. Алла справжня бджілка – налаштовує процеси, перевіряє якість та дає настанови іншим. У неї хлопчик з інвалідністю, його звати Андрійко. У нього вроджена вада серця. Алла часто приводить його в майстерню і він нам охоче допомагає – то тканину перенесе, то щось подасть. Я взагалі хочу облаштувати якийсь куточок у майстерні, де б діти змогли проводити час, поки мами працюють. Адже дуже часто мамам немає з ким залишити малечу навіть на кілька годин.

На фото зображені мами, які працюють в Ohra Home, разом зі своїми дітками

Ще одна мама зараз навчається і скоро буде у нас працювати. Її старший син має ДЦП. Вони живуть в селі у дуже старому будинку, де стеля була повністю вкрита пліснявою. Ми вирішили їм допомогти. Мій чоловік до свого дня народження зібрав кошти і ми повністю утеплили будинок та перекрили дах. Тому такими маленькими кроками допомагаємо сім’ям і в проєкті Ohra Home, і у фонді “Твоя любов”.

Кошти від продажу – на допомогу дітям з інвалідністю

У центрі “Твоя любов” є 152 родини, якими ми опікуємось. Основний прибуток від продажу постільної білизни плануємо віддавати на реабілітацію дітей, оплату ліків та операцій. Адже були такі моменти, коли терміново за добу треба зібрати 25 000 гривень. Це дуже складно, тому потрібно, щоб кошти були завжди для таких випадків.

З цього і вийшла ідея соціального бізнесу з двома основними цілями – забезпечити роботою та реалізацією мам дітей з інвалідністю, а також допомогти цим дітям вчасно.

Читайте також: Інклюзивні теплиці: як на Вінниччині люди з інвалідністю стають аграріями

Наш фонд “Твоя любов” ми заснували ще 4 роки тому. Його створення – це такий поклик душі. На той час я познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком і він мені сказав, що мріє усиновити 10 дітей, дати їм освіту та реалізувати у житті. І каже, що було б чудово створити якийсь фонд зараз, щоб можна було допомагати дітям. Тоді я познайомилась з мамою хлопчика, у якого був рак. Я допомагала родині знайти донорів та кошти на лікування. Відтоді ми почали шукати людей, для яких можемо щось зробити. Одразу почали звертатись у дитячі будинки, але там нам відповіли, що їм допомога потрібна тільки фінансова. Тому зараз ми допомагаємо тільки малозабезпеченим родинам і таким центрам, як у Фастові.

Уже 4 роки ми допомагаємо людям. Все почалось з бажання і переросло у велику справу – фонд “Твоя любов” та бізнес “Ohra Home”. Ти розумієш, що ти потрібний і робиш хорошу справу. Я навіть не думала, що ми зможемо врятувати стільки родин.  Ще на початку я не розуміла як допомогти 20-м дітям з інвалідністю. Для мене це було неможливо. А зараз вже є в центрі 152 родини.

Читати далі

Суспільство

В Україні створили інтерактивну мапу місцями Лесі Українки

Опубліковано

Українці створили інтерактивну мапу місцями життя і творчості Лесі Українки – там відображено понад 20 міст світу, де відбулися переломні події у житті письменниці з описами цих подорожей.

Розробила мапу команда журналу «Локальна історія». Переглянути карту можна за посиланням.

«Ми знаємо її як Українку. І часто замикаємо у кордонах України. Ще частіше шкодуємо через хворобу, яка вбила її молодою. Попри те, Лариса Косач за свої 42 роки не мала меж. Ані географічних, ані літературних. Озеро Нечимне на Волині надихнуло її на «Лісову пісню», а «Камінного господаря», дії якого відбуваються в Іспанії, завершила у Грузії», – йдеться у повідомленні.

Читайте такожVR з шоломами чи повна темрява: сім незвичних квест-кімнат в Україні

 

Зазначається, що мапа розповідає про те, як Леся Українка вийшла далеко за межі України, при цьому України не втратила.

Нагадаємо, вийшов тизер-трейлер анімаційного фільму «Мавка. Лісова пісня».

Як ми повідомляли раніше, підлітки з Ужгорода зачитали реп-біографію Лесі Українки.

Головне фото: bbc.com.

Читати далі

Суспільство

Вийшов тизер-трейлер анімаційного фільму «Мавка. Лісова пісня» (ВІДЕО)

Опубліковано

До 150-річного ювілею Лесі Українки студія Animagrad представила новий тизер-трейлер повнометражного анімаційного фільму «Мавка. Лісова пісня».

Зазначається, що реліз мультфільму відбудеться в 2022 році.

Про мультфільм

«Мавка. Лісова пісня» – повнометражний анімаційний фільм української студії Animagrad, заснований на образах із драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» та древніх міфів. Це історія про чудодійну силу любові, яка здатна об’єднувати, рятувати і дарувати життя. У проєкті переплітаються безліч елементів традиційної та сучасної української культури: міфології, літератури, музики і танцю.

Персонажі

Сценарій анімаційної стрічки «Мавка. Лісова пісня» засновано на класичному сюжеті драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» та на образах із української міфології.

 

У новому тизері-трейлері розгортаються захопливі події! Головна героїня Мавка приходить на допомогу наляканим зубрам. Вона – Берегиня й Душа Лісу, тонко відчуває настрої лісових жителів і здатна долати їхні страхи. Її магічна сила заспокоює і спрямовує стривожених мешканців Лісу на рятівний шлях.

Ця сцена відображає екологічну місію мультфільму – привернути увагу до захисту тварин, що знаходяться на межі зникнення: зубра, чорного лелеки, євразійської рисі та бурого ведмедя, а також рослин і метеликів. Про цю важливу тему в тизері-трейлері нагадує і зворушливий епізод із риссю та рисеням. Партнером проєкту в цій місії став Всесвітній фонд природи WWF-Україна.

Читайте такожVR з шоломами чи повна темрява: сім незвичних квест-кімнат в Україні

Поряд із реальними тваринами у відео можна побачити й міфічних лісових створінь з давніх українських легенд. А ще вперше глядачі побачать коханого Мавки – талановитого музику Лукаша.

Також вперше в українській анімації для роботи над пластикою та рухами 3D-героїні Мавки було запрошено приму-балерину Національної опери, народну артистку України Катерину Кухар. На знімальному майданчику вона відтворювала дії головної героїні, їй навіть довелося виконати кілька трюків. Результат цієї кропіткої, технічно складної роботи можна побачити у сцені з зубрами.

Музика фільму

Також особливу увагу в мультфільмі приділено музиці. До створення саундтреку тизера-трейлера залучили українських музикантів, серед яких – відомий фольклорний мультиінструменталіст Максим Бережнюк. Спільно з італійським композитором Даріо Веро була розроблена концепція об’єднання кінематографічної оркестрової музики та українських народних інструментів.

Читайте також“Так” українському кіно! Як працює онлайн-кінотеатр Takflix

Унікальний та самобутній образ Мавки, зітканий із древніх легенд та елементів живої природи, доповнює низку сильних жіночих характерів, створених студією Animagrad, серед яких – героїні мультфільмів «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» (2018) та «Роксолана».

Чарівність слов’янської автентики, сюжет, сповнений пригод, багатогранні характери героїв і добрий гумор роблять цей мультфільм привабливим для дітей і дорослих у всьому світі.

Нагадаємо, у Львові стартували зйомки кіносеріалу за романом української письменниці.

Як ми повідомляли раніше, до лонг-листа премії «Оскар» потрапили два українські фільми.

Читати далі