Суспільство
Пів мільйона гривень за 1,5 тижні. Валерій Ананьєв про те, чому не довірить свої книги видавництвам
“Будь-що працюватиме, якщо це бізнес-проєкт”, – каже ветеран АТО Валерій Ананьєв, автор інтерактивної книги-бестселера “Сліди на дорозі”.
Каже, що не колишній десантник, не АТОвець, не мандрівний блогер і не письменник. Так його називають інші. Він же просто робить те, що приносить йому задоволення у конкретний момент часу.
Як молодому автору з першого разу вдалось написати бестселер і підкорити критиків та читачів? Як вийшло видати 25 тисяч примірників роману, базуючись лише на підтримці читачів?
Чотири чашки кави знадобились “ШоТам” на те, аби дізнатись у нього відповіді на ці питання,
Валерій Ананьєв
Ветеран російсько-української війни. Автор книги-бестселера “Сліди на дорозі”
Відслужив десантником у збройних силах України п’ять років, з них останні два – на Донбасі, у зоні бойових дій. Став відомим завдяки блогу про війну, як вона є. Був звільнений зі служби у 2017 році – через травми, отримані під час бойових дій.
У тому ж році пройшов прощу у 1800 кілометрів Дорогою святого Якова. А у 2018-му – видав свою першу книгу “Сліди на дорозі”. Вона інтерактивна, а всі події, описані там, можна також і побачити, просканувавши “вшиті” у книгу qr-коди.
“Це не в мене хороший результат, це в інших – фіговий”
Ви кажете про комерційний успіх книги “Сліди на дорозі”. Я кажу: це не в нас хороший результат, це в інших – фіговий.
Я з командою з двох друзів, які допомогли видати роман, нічого незвичайного не зробив. Адже, коли ти вирішив видаватись самостійно, звісно, що в тебе вже є уявлення, як повинен виглядати твій твір. І є розуміння, як створити “периферію”, що повинна зацікавити читача. Як створювали її ми?
Ідеї щодо дизайну обкладинки та оформлення роману в цілому допомогла втілити моя подруга – дизайнерка інтер’єрів.
Трейлер до “Слідів на дорозі” ми зробили, подумавши: читач же все-одно подумки уявлятиме історію. Чом би не допомогти йому і не прорекламувати, що саме він візуалізуватиме у себе в голові, коли купить книгу? Я не режисер. Але я написав сценарій для трейлера, знайшов хлопців з Livingston Production, які допомогли відзняти його.
Ну і стосовно інтерактивної частини історії, яку я почав фільмувати ще у 2014 році. Логічно було, що я знайду спосіб, як пов’язати з книгою відео на кшталт того, як протитанковий гранатомет влучає прямо у мою бойову машину. Так, фото- та відеоматеріали реальних подій у книзі трансформувались у сотню qr-кодів, які можна подивитись тут же, через смартфон.
Наразі я вже озвучив і випустив аудіокнигу разом з першою українською аудіокнигарнею”АБУК”. Хоча, якщо чесно, все ж орієнтуюсь на друковану версію. В аудіотреки не запхнеш відеоконтент, а без цього “Сліди на дорозі” багато втрачають, як на мене.
І ще близько 20 зустрічей з читачами у містах України та Канади.
Словом, нічого надзвичайного. Що заважає зробити те ж саме видавництвам? Це питання вже не до мене.
Як знайшов гроші на видавництво власної книги
Одразу скажу, що нікому нічого не раджу. У випадку з книгою я просто орієнтувався на те, що можу і вмію. І розумів, що здатен зробити її найпопулярнішою в Україні.
При цьому, коли завершував роман, то не мав грошей, щоб видаватись самостійно. Разом з тим, був готовий навіть позичати, бо знав: мій проєкт вистрілить. Спочатку у це ніхто не вірив, а друзі – колишні – казали, що в мене не вийде.
Але врешті-решт за 2018 рік вдалось продати три тисячі “Слідів на дорозі” за передзамовленням – це супер-результат.
Замовники не знали, про що книга і коли вийде. За мною не стояло великих видавництв – лише моє слово, що роман буде виданий.
Якщо книги ще не існує фізично, то авторитет автора – єдине, на що читачі можуть опиратися, попередньо її замовляючи.
Припускаю, що якби не встиг до того часу напрацювати певну репутацію як блогер у вузькому колі людей, то проєкт, звісно, розвивався би далі, але без такого жвавого старту.
В Україні зазвичай художні книги видаються накладом у 1300 примірників на рік. У мене не було грошей на перший наклад у 5000 примірників, усі кошти для нього я отримав через передзамовлення.
У перші ж 1,5 тижні мої майбутні читачі замовили 2,5 тисячі книг наперед на суму пів мільйона гривень.
Сьогодні ми продали вже 25 тисяч примірників. Мало хто так продається. І це мене дуже тішить. Це показник того, що треба не боятись робити щось цікаве й нове, якщо віриш у ідею.
Принципово не працюю з видавництвами
Коли топові видавництва пропонували свою допомогу у видавництві мого роману, то просили за роботу трохи менше, ніж все. При цьому планувалось, що книга розповсюджуватиметься за рахунок моєї репутації.
Перше питання, яке у мене виникло: чому маю віддавати комусь 95% прибутку від історії, яку сам написав і створив?
Чим робота великих видавництв важча за мою? Вони роблять конвеєрну роботу без краплі творчості. Банальні обкладинки для книг. Нудні назви. Не вигадують якоїсь цікавої периферії для книг.
А з таким підходом зрозумілий і результат: коли у книги є можливість отримати надприбуток, то замість умовних п’яти мільйонів гривень вона принесе 600 тисяч прибутку з допомогою таких “професіоналів”.
Є нормальні видавництва, з якими можна було б працювати. Але зі свого досвіду я бачу: мої майбутні книги також видаватиму власними силами.
“Сліди на дорозі” почались з образи
Перша книга почалась з моїх заміток ще в учєбці (перші півроку служби в армії, під час яких солдат проходить курс навчання за майбутньою спеціальністю – авт.), які були викликані моєю образою на все на світі. А істина була в тому, що образу мав лиш на себе. І з часом по мірі того, як я це усвідомлював, мій письменницький задум ставав більш зрілим.
Мій перший твір – не про війну. Війна, ба, навіть і сюжет книги – це просто декорації. Слідкуйте за тим, що відбувається з внутрішнім світом мого героя – ось що важливо.
Робота над текстом “Слідів на дорозі” неминуче призводила мене до депресії. Був момент, коли депресія переважила мої сили з нею боротися і саме тоді я перестав писати.
Зараз я пишу наступну книгу, яку почав після подорожі до Норвегії. З нею буде так само, бо вона теж стосуватиметься питань, які мені болять.
Психологічний бар’єр зі “Слідами на дорозі” мені допоміг подолати товариш, якому на своєму віці довелось прочитати тисячі і тисячі книжок. Словом, у цьому питанні він є компетентною людиною. І дуже прямолінійною: якщо твір – відверте лайно, прямо так і скаже.
Прочитавши “Сліди”, він сказав, що це одна з найкращих прочитаних книжок у його житті. Може, і збрехав. Але саме його слова надихнули мене піти у прощу через всю Європу та завершити нарешті роботу над книгою.
Натхнення беру з контрольованих емоцій
Коли пишу, то не вмію вигадувати, викладаю на папері те, що відчуваю конкретно зараз.
Тому, якщо мені потрібно викликати біль, то розглядаю ситуацію під потрібним кутом , і так відчуваю біль, під впливом якого народжую думки.
Це як спеціально захворіти грипом, щоб описати його симптоми.
Спробую пояснити простіше: уявіть собі, що розійшлись з коханою людиною. Страждання, які ви відчуваєте, викликані виключно хімічними реакціями, що спровоковані ставленням до проблеми. Змінивши ставлення, ви зміните і емоції, які відчуваєте.
Коли пишу про війну, то принципово не читаю схожих творів
Коли я починав писати “Сліди на дорозі”, не читав у цей період книг про війну. Не хотів навіть підсвідомо щось плагіатити, щоб прочитане у чужих авторів сформувало у мене гештальт, як треба подавати події на фронті. Так само і зараз не читаю книжок про гори, коли починаю писати другу книгу, пов’язану з подорожжю до Норвегії. Бо не хочу діяти ні за якими схемами. Нафіга повторювати чужі враження, треба визначитись зі своїми.
Це схоже на те, як математик самостійно приходить до якоїсь формули. Вона, може, була доведена до нього тисячу разів. Але за той час, коли він її вигадував, то вчився, аналізував, виправляв. І ріс як професіонал.
Так і з людьми. Завжди треба пам’ятати, чому ти саме такий, який ти є. Що на тебе вплинуло, причини, чому вчиняєш саме так, а не інакше. Щоб мати змогу керувати змінами у собі і своєму житті.
В планах – друга книга і фільм
Я не люблю говорити про проєкти, які ще не запустились. Просто не говорю про речі, які ще не працюють. Щоб, якщо не вдасться, мої слова не виглядали як балабольство.
Скажу тільки, що проєктів, у яких беру участь, багато: це і бізнес, і проєкти, пов’язані з фондовим ринком України. і навіть з медициною.
З найближчих планів – монтаж фільму про мою подорож Норвегією. Буде десь серій 8, ми розтягнемо їх на півтора місяці. Ні, не в форматі тревел-блогу, все буде набагато цікавіше.
Якщо вдасться, вони будуть транслюватись на телебаченні, якщо ні – в Інтернеті.
Як перегукуватимуться з моєю другою книгою? Скажу тільки, що в обох випадках присутні матеріали і враження від подорожі Скандинавією.
Проте за форматом – це абсолютно різні історії.
Поки на правильному шляху
Мені все-одно, що про мене напишуть. Стосовно іпостасей, якими мою діяльність позначають люди: сам я себе ніяк не називаю і не ідентифікую ні з чим із цього переліку. Я ніколи в житті не казав, що письменник. Або мандрівник. Або секс-символ АТО, прости Господи, як мене називали журналісти одного всеукраїнського телеканалу. Я просто роблю те, що мені по кайфу – і все.
З кожним своїм кроком я рухаюсь. З обох сторін – межа, яку не можна переступати.
Поки я на правильному шляху, у мене буде все чудово – на душі, у професіональному житті.
Я не знаю, куди це все мене приведе, але точно знаю: рухаючись у цьому напрямку, зроблю життя радіснішим і насиченішим… Здається, поки у мене це виходить.
2 квітня — Міжнародний день поширення інформації про аутизм. Це учителька, методологиня БФ «СпівДія заради Дітей» Ксенія Костюченко та її син Юрчик. Вони підготували для ШоТам відповіді на найпоширеніші міфи про розлади аутистичного спектра (РАС), з якими зіштовхуються постійно. Усі фрази, які ви побачите тут, Ксенія часто чула від інших людей. Тепер вона розповідає, що з ними не так.
1. «Ви ж його лікуєте? Треба лікувати, обовʼязково!»
Міф: Аутизм — це хвороба, яку можна вилікувати.
Насправді РАС — це нейровідмінність, а не хвороба. Це вроджена особливість розвитку мозку, яка залишається з людиною на все життя.
Ксенія
У нас немає показів для прийому жодних препаратів. Єдине, що «показано» — це створення умов для гармонійного розвитку та соціалізації, тобто інклюзія.
Юрчик
Я відвідую спеціалістів, з якими вчуся краще розмовляти та спілкуватися, спокійніше реагувати на звуки, контролювати свої рухи та бажання. Якщо чогось не вмію, то я або вже в процесі навчання, або воно в мене на черзі.
2. «У Юрчика талант до музики — напевно, через те, що в нього РАС»
Міф: Усі люди з аутизмом — генії або мають унікальні здібності.
Цей міф популярний завдяки фільмам і серіалам. Насправді лише частина людей з аутизмом має так звані «острівці геніальності», але більшість перебувають на різних рівнях інтелектуальних здібностей, як і нейротипові люди.
Юрчик
У музичній школі кажуть, що я дійсно дуже здібний. Але в нас уся сімʼя музикальна — всі грають на музичних інструментах і співають, — тому батьки вчасно це помітили та намагаються розвивати. Я граю на флейті, співаю дискантом (високим хлопчачим голосом — ред.) і можу підібрати будь-яку мелодію на фортепіано. Але значно більше люблю грати в планшет.
3. «Ви що, робили йому щеплення?»
Міф: Вакцинація спричиняє аутизм.
Цей міф спростували численні наукові дослідження. Первинну статтю, що пов’язувала аутизм з вакцинами, визнали фальсифікацією, а її автора позбавили ліцензії.
Ксенія
У нас зроблені всі щеплення за календарем, адже син не має жодних протипоказань.
4. «О, в нашому класі був хлопчик з РАС — я знаю, що це таке!»
Міф: Усі люди з РАС однакові.
Аутизм — це спектр, а не однакова характеристика для всіх. Деякі люди в спектрі можуть бути надзвичайно комунікабельними, інші — навпаки потребують більше простору. Хтось має виражену сенсорну (доторкову) чутливість, а хтось ні. Дехто може вражати феноменальною пам’яттю або глибокими знаннями в певній галузі, а інші потребують значної підтримки в повсякденному житті.
Юрчик
Я маю гіперчутливість до емоцій, зчитую навіть найнепомітніші. Якщо хтось свариться, мені стає дуже страшно й незатишно.
Ксенія
А один мій учень з РАС міг звернути увагу на чужі емоції, тільки якщо йому про них чітко сказати.
5. «Ти — героїня, якщо виховуєш дитину з аутизмом»
Міф: Щоб виховувати дитину з РАС, потрібні героїчні зусилля.
Це один з тих міфів, який звучить ніби з повагою, але насправді може бути дуже шкідливим. Батьки дітей з РАС часто живуть звичайним життям: піклуються про дітей, підтримують, водять на гуртки, сперечаються про виконання домашніх завдань, купують улюблені іграшки. Так, у їхньому житті можуть бути виклики, але, зрештою, виховання дітей — непроста справа для всіх батьків.
Ксенія
Коли суспільство автоматично записує всіх батьків дітей з РАС у «герої», це створює хибне уявлення, що такі діти — обов’язково «тягар», що з ними завжди складно. Хоча реальність різна: комусь складно, а комусь абсолютно нормально. Для нашої сімʼї, наприклад, виховання дитини з РАС — це просто наше життя, ми не вважаємо його подвигом.
Так, бувають дуже тяжкі випадки, але не лише в сімʼях, де є дитина з РАС. Тому важливо не узагальнювати.
6. «Ми не можемо ризикувати навчальними досягненнями 30 дітей в класі»
Міф: Присутність дітей з аутизмом у класі може негативно впливати на навчання нейротипових учнів.
На жаль, ця думка популярна в школах. І це не дивно, бо є упередження, що дитина з РАС обовʼязково заважатиме, і з нею неможливо буде впоратись, якщо ти не супергерой. Це хибна та шкідлива думка, яка позбавляє учнів можливості підготуватись до реального життя у світі, де різні люди взаємодіють між собою.
Ксенія
На щастя, численні дослідження спростовують цей стереотип і показують переваги інклюзивної освіти для всіх учнів. Це, зокрема, формування толерантності та поваги до різноманітності.
Це розвиває соціальні навички: співпрацю, емпатію та взаємодопомогу. І головне, в інклюзивних класах безперечно було зафіксоване покращення академічних результатів — учні мають вищий рівень успішності, бо там використовують різноманітні педагогічні методики та більше індивідуалізованого підходу.
Я постійно працювала в інклюзивних класах, бо бачу переваги й для себе — я розширюю свої педагогічні компетенції, які приносять користь усім учням.
«Укрзалізниця» додала на платформі Видубичі-Трипільські в Києві зупинки для двох потягів далекого сполучення. З 10 квітня ці потяги зупинятимуться на платформі в обох напрямках.
Про це повідомили в компанії.
На зупинці зупинятимуться такі потяги:
- №79/80 «Січеслав» Дніпро – Львів;
- №793/794 Черкаси – Київ.
Читайте також: Що робити, якщо з додатку «Укрзалізниці» після кібератаки зникли квитки
Платформа Видубичі-Трипільські розташована поруч із Південним мостом та транспортною розв’язкою, що робить її зручною для пересадки. Вона входить до транспортного вузла «Видубичі», який об’єднує:
- станцію метро «Видубичі»;
- приміську платформу «Видубичі» та кільцеву електричку;
- автостанцію «Видубичі».
Як зазначили в УЗ, ця зупинка дозволить мешканцям лівобережних районів Києва швидше та зручніше добиратися до Черкащини, Кіровоградщини та Придніпров’я.
Нагадаємо, що «Укрзалізниця» впровадила безплатні пропозиції для пасажирів.
Фото обкладинки: RailGallery
Активісти руху «Жовта стрічка» до початку другого місяця весни розповсюдили у Сімферополі, Севастополі, Бахчисараї, Ялті та Армянську символи спротиву.
Про це повідомили у «Жовтій стрічці».
«Квітень вступає у свої права, а рух спротиву продовжує невтомно доводити, що Крим — це Україна. Бо спротив триває. Бо українці борються. Бо кожного дня на Кримському півострові тривають акції спротиву, і сьогоднішній день не виключення. Бо КРИМ — ЦЕ УКРАЇНА!» — написали у русі.
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
Нагадаємо, що рух активісти «Жовтої стрічки» до 24 лютого провели акцію в окупованих містах (ФОТО).
Раніше ми писали, що у Криму на вершині Пахкал-Кая встановили українські прапори (ФОТО).
Фото: телеграм-канал «Жовтої стрічки»
