Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Пів мільйона гривень за 1,5 тижні. Валерій Ананьєв про те, чому не довірить свої книги видавництвам

Опубліковано

“Будь-що працюватиме, якщо це бізнес-проєкт”, – каже ветеран АТО Валерій Ананьєв, автор інтерактивної книги-бестселера “Сліди на дорозі”. 

Каже, що не колишній десантник, не АТОвець, не мандрівний блогер і не письменник. Так його називають інші. Він же просто робить те, що приносить йому задоволення у конкретний момент часу.

Як молодому автору з першого разу вдалось написати бестселер і підкорити критиків та читачів? Як вийшло видати 25 тисяч примірників роману, базуючись лише на підтримці читачів?

Чотири чашки кави знадобились “ШоТам” на те, аби дізнатись у нього відповіді на ці питання,

 <strong><em>Валерій Ананьєв</em></strong> “/></div><div class=

Валерій Ананьєв

Ветеран російсько-української війни. Автор книги-бестселера “Сліди на дорозі”

Відслужив десантником у збройних силах України п’ять років, з них останні два – на Донбасі, у зоні бойових дій. Став відомим завдяки блогу про війну, як вона є. Був звільнений зі служби у 2017 році – через травми, отримані під час бойових дій.
У тому ж році пройшов прощу у 1800 кілометрів Дорогою святого Якова. А у 2018-му – видав свою першу книгу “Сліди на дорозі”. Вона інтерактивна, а всі події, описані там, можна також і побачити, просканувавши “вшиті” у книгу qr-коди.

“Це не в мене хороший результат, це в інших – фіговий” 

Ви кажете про комерційний успіх книги “Сліди на дорозі”. Я кажу: це не в нас хороший результат, це в інших – фіговий. 

Я з командою з двох друзів, які допомогли видати роман, нічого незвичайного не зробив. Адже, коли ти вирішив видаватись самостійно, звісно, що в тебе вже є уявлення, як повинен виглядати твій твір. І є розуміння, як створити “периферію”, що повинна зацікавити читача. Як створювали її ми?

“Сліди на дорозі” Валерій Ананьєв написав у серпні 2018 року. У 2019 книга стала п’ятою у рейтингу продажів по Україні за версією “Книгарні Є”

Ідеї щодо дизайну обкладинки та оформлення роману в цілому допомогла втілити моя подруга – дизайнерка інтер’єрів. 

Трейлер до “Слідів на дорозі” ми зробили, подумавши: читач же все-одно подумки уявлятиме історію. Чом би не допомогти йому і не прорекламувати, що саме він візуалізуватиме у себе в голові, коли купить книгу? Я не режисер. Але я написав сценарій для трейлера, знайшов хлопців з Livingston Production, які допомогли відзняти його. 

Ну і стосовно інтерактивної частини історії, яку я почав фільмувати ще у 2014 році. Логічно було, що я знайду спосіб, як пов’язати з книгою відео на кшталт того, як протитанковий гранатомет влучає прямо у мою бойову машину. Так, фото- та відеоматеріали реальних подій у книзі трансформувались у сотню qr-кодів, які можна подивитись тут же, через смартфон.

Наразі я вже озвучив і випустив аудіокнигу разом з першою українською аудіокнигарнею”АБУК”. Хоча, якщо чесно, все ж орієнтуюсь на друковану версію. В аудіотреки не запхнеш відеоконтент, а без цього “Сліди на дорозі” багато втрачають, як на мене.     

І ще близько 20 зустрічей з читачами у містах України та Канади.

Словом, нічого надзвичайного. Що заважає зробити те ж саме видавництвам? Це питання вже не до мене. 

Як знайшов гроші на видавництво власної книги

Одразу скажу, що нікому нічого не раджу. У випадку з книгою я просто орієнтувався на те, що можу і вмію. І розумів, що здатен зробити її найпопулярнішою в Україні.

При цьому, коли завершував роман, то не мав грошей, щоб видаватись самостійно. Разом з тим, був готовий навіть позичати, бо знав: мій проєкт вистрілить. Спочатку у це ніхто не вірив, а друзі – колишні – казали, що в мене не вийде.

Але врешті-решт за 2018 рік вдалось продати  три тисячі “Слідів на дорозі” за передзамовленням – це супер-результат.

Замовники не знали, про що книга і коли вийде. За мною не стояло великих видавництв – лише моє слово, що роман буде виданий. 

Якщо книги ще не існує фізично, то авторитет автора – єдине, на що читачі можуть опиратися, попередньо її замовляючи.

Припускаю, що якби не встиг до того часу напрацювати певну репутацію як блогер у вузькому колі людей, то проєкт, звісно, розвивався би далі, але без такого жвавого старту.  

В Україні зазвичай художні книги видаються накладом у 1300 примірників на рік. У мене не було грошей на перший наклад у 5000 примірників, усі кошти для нього я отримав через передзамовлення.

У перші ж 1,5 тижні мої майбутні читачі замовили 2,5 тисячі книг наперед на суму пів мільйона гривень. 

Сьогодні ми продали вже 25 тисяч примірників. Мало хто так продається. І це мене дуже тішить. Це показник того, що треба не боятись робити щось цікаве й нове, якщо віриш у ідею.

Принципово не працюю з видавництвами

Коли топові видавництва пропонували свою допомогу у видавництві мого роману, то просили за роботу трохи менше, ніж все. При цьому планувалось, що книга розповсюджуватиметься за рахунок моєї репутації.

Перше питання, яке у мене виникло: чому маю віддавати комусь 95% прибутку від історії, яку сам написав і створив?

Чим робота великих видавництв важча за мою? Вони роблять конвеєрну роботу без краплі творчості. Банальні обкладинки для книг. Нудні назви. Не вигадують якоїсь цікавої периферії для книг. 

А з таким підходом зрозумілий і результат: коли у книги є можливість отримати надприбуток, то замість умовних п’яти мільйонів гривень вона принесе 600 тисяч прибутку з допомогою таких “професіоналів”. 

Є нормальні видавництва, з якими можна було б працювати. Але зі свого досвіду я бачу: мої майбутні книги також видаватиму власними силами.

“Сліди на дорозі” почались з образи

Перша книга почалась з моїх заміток ще в учєбці (перші півроку служби в армії, під час яких солдат проходить курс навчання за майбутньою спеціальністюавт.), які були викликані моєю образою на все на світі. А істина була в тому, що образу мав лиш на себе. І з часом по мірі того, як я це усвідомлював, мій письменницький задум ставав більш зрілим.

Це відео з Youtube-каналу Валерія Ананьєва. У самій же книзі через qr-коди читач дістане ексклюзивний доступ до гігабайтів відеохронік війни від письменника

Мій перший твір – не про війну. Війна, ба, навіть і сюжет книги – це просто декорації. Слідкуйте за тим, що відбувається з внутрішнім світом мого героя – ось що важливо. 

Робота над текстом “Слідів на дорозі” неминуче призводила мене до депресії. Був момент, коли депресія переважила мої сили з нею боротися і саме тоді я перестав писати.

Зараз я пишу наступну книгу, яку почав після подорожі до Норвегії. З нею буде так само, бо вона теж стосуватиметься питань, які мені болять. 

Валерій каже: ходить у подорожі не отримати відповіді, а сформулювати правильні запитання. Першою його великою подорожжю стала проща до мису Фіністерре. Найближчм часом формулювати питання збирається на семи найвищих вершинах світу

Психологічний бар’єр зі “Слідами на дорозі” мені допоміг подолати товариш, якому на своєму віці довелось прочитати тисячі і тисячі книжок. Словом, у цьому питанні він є компетентною людиною. І дуже прямолінійною: якщо твір – відверте лайно, прямо так і скаже.

Прочитавши “Сліди”, він сказав, що це одна з найкращих прочитаних книжок у його житті. Може, і збрехав. Але саме його слова надихнули мене піти у прощу через всю Європу та завершити нарешті роботу над книгою. 

Натхнення беру з контрольованих емоцій

Коли пишу, то не вмію вигадувати, викладаю на папері те, що відчуваю конкретно зараз.

Тому, якщо мені потрібно викликати біль, то розглядаю ситуацію під потрібним кутом , і так відчуваю біль, під впливом якого народжую думки.

Це як спеціально захворіти грипом, щоб описати його симптоми. 

Спробую пояснити простіше: уявіть собі, що розійшлись з коханою людиною. Страждання, які ви відчуваєте, викликані виключно хімічними реакціями, що спровоковані ставленням до проблеми. Змінивши ставлення, ви зміните і емоції, які відчуваєте.

Коли пишу про війну, то принципово не читаю схожих творів

Коли я починав писати “Сліди на дорозі”, не читав у цей період книг про війну. Не хотів навіть підсвідомо щось плагіатити, щоб прочитане у чужих авторів сформувало у мене гештальт, як треба подавати події на фронті. Так само і зараз не читаю книжок про гори, коли починаю писати другу книгу, пов’язану з подорожжю до Норвегії. Бо не хочу діяти ні за якими схемами. Нафіга повторювати чужі враження, треба визначитись зі своїми.  

Це схоже на те, як математик самостійно приходить до якоїсь формули. Вона, може, була доведена до нього тисячу разів. Але за той час, коли він її вигадував, то вчився, аналізував, виправляв. І ріс як професіонал.

Так і з людьми. Завжди треба пам’ятати, чому ти саме такий, який ти є. Що на тебе вплинуло, причини, чому вчиняєш саме так, а не інакше. Щоб мати змогу керувати змінами у собі і своєму житті.  

В планах – друга книга і фільм

У найближчих планах Валерія – написати ще одну книгу. Матеріал для неї він обдумував під час подорожі Скандинавією. Каже, твір буде про питання, які йому досі болять

Я не люблю говорити про проєкти, які ще не запустились. Просто не говорю про речі, які ще не працюють. Щоб, якщо не вдасться, мої слова не виглядали як балабольство.
Скажу тільки, що проєктів, у яких беру участь, багато: це і бізнес, і проєкти, пов’язані з фондовим ринком України. і навіть з медициною.
З найближчих планів – монтаж фільму про мою подорож Норвегією. Буде десь серій 8, ми розтягнемо їх на півтора місяці. Ні, не в форматі тревел-блогу, все буде набагато цікавіше.
Якщо вдасться, вони будуть транслюватись на телебаченні, якщо ні – в Інтернеті.
Як перегукуватимуться з моєю другою книгою? Скажу тільки, що в обох випадках присутні матеріали і враження від подорожі Скандинавією.
Проте за форматом – це абсолютно різні історії.

Поки на правильному шляху

Мені все-одно, що про мене напишуть. Стосовно іпостасей, якими мою діяльність позначають люди: сам я себе ніяк не називаю і не ідентифікую ні з чим із цього переліку. Я ніколи в житті не казав, що письменник. Або мандрівник. Або секс-символ АТО, прости Господи, як мене називали журналісти одного всеукраїнського телеканалу. Я просто роблю те, що мені по кайфу – і все. 

З кожним своїм кроком я рухаюсь. З обох сторін – межа, яку не можна переступати. 

Поки я на правильному шляху, у мене буде все чудово – на душі, у професіональному житті.  

Я не знаю, куди це все мене приведе, але точно знаю: рухаючись у цьому напрямку, зроблю життя радіснішим і насиченішим… Здається, поки у мене це виходить.

Коментарі

Суспільство

На Київщині відкрили новий гуртожиток для ВПО з п’яти областей (ФОТО)

Опубліковано

Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.

Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.

Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: На Київщині побудували міст за сучасними технологіями, який має сонячні панелі (ФОТО)

У нових квартирах житимуть сім’ї з таких областей:

  • Запорізької;
  • Дніпропетровської;
  • Донецької;
  • Сумської;
  • Херсонської.

У КОВА додали, що це житло надали без будь-яких термінів проживання.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

Підтримка ВПО на Київщині

Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».

Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.

Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.

Фото обкладинки: Pixabay

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі