З приходом пандемії чимало мандрівників були змушені забути про мрії побувати у нових країнах. Для багатьох українців закриті кордони стали справжньою трагедією. Але точно не для журналіста та письменника Олександра Волощука. Замість Скандинавії та Сербії він побачив Прилуки та Пирятин. Мандрівник за два роки зміг пішки перетнути Україну навхрест: з півночі на південь та з заходу на схід.
За життя відвідав 60 країн, пройшов пішки Україну з півночі на південь та з заходу на схід. Автор 10 книг та низки досліджень
Пройшовся слідами «жуль-вернівських» героїв
Серйозно мандрівками я почав займатися після свого 30-ліття. А взагалі ще з дитинства цікавився географією, це був мій улюблений шкільний предмет. Коли я розглядав різні карти, у мене було бажання побачити всі ці країни, гори, моря й океани на власні очі. Я читав багато книг французького письменника Жуля Верна. Він поєднував подорожі з пригодами, і мені завжди хотілося такого ж життя. До речі, у 2018 році, коли я був у Південній Америці, я цілеспрямовано пройшов слідами його книжкових героїв. У виданні «Діти капітана Гранта» автор провів своїх героїв по 37-й паралелі. От я цим шляхом теж пройшов – по Аргентині, Чилі тощо. Це було неймовірно.
Зараз мені 49 років, хоча в душі, звичайно, значно менше. Народився я в Дніпропетровській області, але з чотирьох років живу в Чернігові. За освітою – журналіст, але мандри мене захоплюють більше. З 2002 року, коли вирішив професійно присвятити себе мандрівкам, я вже відвідав більш як 1100 міст у 60 країнах. Крім того, що мандрую, я ще пишу книги про свої подорожі. Зараз у мене є 10 виданих книг й ще одна перебуває у видавництві.
Подорожую я переважно автостопом, бо вважаю цей спосіб найефективнішим і найцікавішим для себе. Також я багато ходжу пішки. З 2016 року у мене були чотири великі піші мандрівки. Якщо говорити про найекзотичніші місця, які я відвідав за 19 років, то це Чилі, Вогняна Земля (архіпелаг на крайньому півдні Південної Америки), Болівія, Афганістан, Монголія, пустеля Гобі (регіон у Центральній Азії), а також райони крайньої півночі Євразії.
Пандемія відкрила для мене українські простори
В Україні я вже побував у всіх областях. І на 2020 рік у мене зовсім не було планів мандрувати Україною. Я хотів відвідати Сербію, Чорногорію, а потім – Скандинавію. Але на заваді стала пандемія. Якби не закриті кордони, не знаю, чи побачив би я колись місця, які відкрив для себе у цій мандрівці. Чи дізнався б про Іллінецький кратер на Вінниччині, чи побував би в Чигирині або Холодному Яру, чи перейшов би колись пішки через Карпати. Немає злого, щоб на добре не вийшло. Як казав американський письменник Дейл Карнегі: «Якщо вам дали лимон, зробіть із нього лимонад».
Олександр Волощук на крайній східній точці Українипід час пішого перетину країни навхрест
Коли я зрозумів, що мої плани закордонних поїздок відкладаються, я вигадав собі іншу мандрівку. Вирішив пішки перетнути Україну навхрест – спершу з півночі на південь. Я пройшов від найпівнічнішого села Грем’яч Новгород-Сіверського району Чернігівщини до міста Вилкове на Одещині й здолав пішки 1 050 кілометрів за 35 днів. Я пройшов територією шести областей: Чернігівською, Полтавською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською та Одеською. Що цікаво, перед стартом подорожі про мою майбутню поїздку журналісти зняли кілька сюжетів. І коли я йшов Чернігівщиною, люди мене впізнавали. Вони бачили мене в телевізорі, а ось я тут – перед ними. Було дуже приємно, коли вони зупинялися, бажали успіхів, пригощали й дарували гроші.
Найважче було йти в останні дні серпня, коли я проходив півднем Кіровоградської й північчю Миколаївської областей. Тоді було дуже спекотно – температура повітря перевалювала за +30°C. А я все одно намагався йти по 30 кілометрів на день. І в один момент у мене, наскільки я зрозумів, стався тепловий удар. Мені тоді було дуже зле, не було бажання навіть вечеряти – просто хотів відпочивати. Наступного дня температура піднялася ще вище, тому я вже нікуди не йшов. Зрозумів, що це неможливо, треба дочекатися більш стабільних погодних умов. Та згодом продовжив свій шлях.
Побачив спустошене селище та кратер від метеорита
Цього року мені захотілося завершити свій «український хрест», тобто навхрест пішки перетнути країну. Тому в серпні я продовжив піший похід – цього разу з крайньої західної точки України до крайньої східної. За два місяці я пройшов 1801 кілометр майже прямою лінією, на якій не було жодного обласного центру. Найбільшим містом на шляху був Кременчук. Загалом за 58 ходових днів я пройшов територіями 14 регіонів. Починав від українсько-словацького кордону, трохи західніше села Соломонове, що поруч із Чопом. А завершив у селі Рання Зоря (Луганська область), яке раніше називалося Червона Зірка. Це село спустіло, і причини зрозумілі. Воно було неперспективним, єдину школу закрили, роботи для місцевих не було. Тому люди покинули цей населений пункт.
Головна вулиця покинутого села Рання Зоря, яку відвідав Олександр Волощукпід час пішого перетину країни навхрест
У мене не було остраху наближатися до сходу України. Страх заважає мандрівникам. Мій маршрут пролягав контрольованими територіями Донецької й Луганської областей. Там без проблем пройшов два блок-пости. Найближче до лінії зіткнення я був у місті Рубіжне. А от крайня східна точка – це абсолютно мирні місця: тихі, спокійні, малолюдні. У багатьох місцях я дійсно вперше йшов, як от Карпати, південь Тернопільської області (Заліщики, Борщів), Подільські Товтри. Найдовше прямував Черкащиною, бо від заходу до сходу вона така видовжена – більш як 300 кілометрів. На півночі Луганської області я теж ніколи не бував, навіть проїздом. Там досить цікавий своєрідний ландшафт.
Побачив кратер, якому сотні мільйонів років
Найбільше мені запам’ятався Іллінецький кратер, який я вже згадував. Дуже мало людей про нього знає. Він розташований на сході Вінницької області, поблизу колишнього районного центру – міста Іллінці. Там 400 мільйонів років тому на Землю впав метеорит і залишив після себе кратер. І от коли він впав, то зіштовхнувся з кристалічним щитом, через що піднялася температура. У підсумку всі породи всередині землі почали плавитися і виходити на поверхню землі.
Іллінецький кратер, який відвідав Олександр Волощукпід час пішого перетину країни навхрест
Зараз це місце має вигляд вулканічної магми. Якщо вірити геологам, коли цей метеорит вдарив, то початковий діаметр кратеру становив 7 км, а глибина – 800 метрів. Зараз це вже менше, але, перебуваючи там, ти бачиш, що це дійсно впадина. Це стало для мене своєрідним відкриттям року.
Подорожувати Україною ніколи не набридне
Мандрувати своєю країною завжди простіше. Немає жодного мовного бар’єра, хоча я взагалі вважаю його існування досить умовним. Не треба хвилюватися, що треба обміняти якісь гроші. Для мене це зона абсолютного комфорту. До того ж Україна, якщо не брати європейську частину Росії, – це найбільша держава Європи. І в нас є все: ліси, озера, два моря і навіть пустеля. Можна щороку мандрувати Україною і завжди бачити щось нове і цікаве.
За весь час моїх поїздок у межах країни, зокрема і подорожі країною навхрест, найбільше мене вразило Волинське Полісся. Це північні райони Волинської та Рівненської областей вздовж кордону з Білоруссю. Там неймовірно красиві місця, які люди мало обжили: ліси, болота, озера. І там ще досі є села, де люди живуть у хатах під очеретяними стріхами. Також виокремлю Подільські Товтри – це дуже цікаве місце на півдні Хмельницької області. Красива природа (Десна, ліси, луки) й на моїй рідній Чернігівщині, в районі села Мезин.
Камінчик віком приблизно 400 мільйонів років, якого бачивІллінецький кратерОлександр Волощукпід час пішого перетину країни навхрест
Раджу відвідати й Чорноморські піщані коси на Одещині – теж незвичне місце. Там є національний парк «Тузлівські лимани», де чимало птахів відпочивають під час великих перельотів з Африки на Таймир. В Україні їх більше ніде не можна побачити, це справжній рай для орнітолога. А ще мені запам’яталися Дніпровсько-Бузький лиман і Кінбурнська коса. Це напівдике, дуже красиве і цікаве місце. Там також мешкають рідкісні птахи, а на піщаному ґрунті росте ліс, де майже не живуть люди.
Мандрую не лише задля задоволення
Зараз мандрівникам простіше жити, адже є інтернет, можна багато чого прочитати. Хоча здебільшого, потрапляючи кудись вперше, особливо за кордоном, ти багато чого дізнаєшся вже на місці. У тому цікавість і полягає, що певною мірою ти є першовідкривачем для себе. Жоден інтернет не може передати духу того місця, куди ти прибуваєш вперше. Будь-яке нове місце – це ковток свіжого повітря. Особливо мені приємно по-новому відкривати для себе Україну. З’являється стимул якомога більше пізнати.
Деякі з книг Олександра Волощука
Для мене мандрівка – це не просто можливість кудись поїхати, щось побачити чи десь походити. Я дуже люблю займатися дослідницькою справою. Зокрема я вивчаю життя українців за кордоном. Ще одна тема, якою я займаюся, – дослідження доби масових репресій 30-50-х років. Я цим займався у Росії ще до війни на Донбасі. Зараз зі зрозумілих причин продовжувати не можу, тому зосереджений на першій темі. Я вважаю, що роблю корисну справу. Дослідження, якими я займаюся, мають сенс не тільки для мене.
Я щоразу пізнаю світ, дивлюся на нього власними очима. На жаль, багато людей сприймають його таким, яким він є у телевізорі. Насправді ж світ зовсім інакший. Коли ти починаєш мандрувати, бачиш, що він добріший, простіший, гостинніший. Я пишу книги для того, щоб розповісти людям про реальність. Якщо є змога мандрувати – робіть це. Якщо немає – читайте хороші книги.
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Чому ми його робимо?
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Кухні 70-х років, електричні плити та смажена їжа для дітей. Ще нещодавно такою була реальність шкіл та дитячих садочків Локачинської громади, що у Волинській області. Батьки скаржилися на якість їжі для школярів, а керівники навчальних закладів не могли самостійно забезпечити кухарів сучасним обладнанням.
Керівництво ліцеїв та міська влада Локачинської громади зуміли оновити стару систему харчування — відреставрували занедбані харчоблоки і опанували сучасне обладнання. Розповідаємо у ШоТам, як їм це вдалося.
Будівля та харчоблок 1973 року
Старозагорівський ліцей — другий за кількістю учнів у Локачинській громаді. В ньому навчається 150 дітей. Ще минулого року батьки школярів регулярно писали клопотання директору ліцею і міській раді зі скаргами на шкільне харчування, розповідає керівник ліцею Ігор Яцюк.
«Раніше була стара плита, то на ній особливо нічого не зготуєш. У нас провели загальношкільні батьківські збори, де виносилося питання покращення та урізноманітнення харчування для дітей. Дирекція зайнялася», — розповідає мама двох учнівСтарозагорівського ліцею Ірина Загірська.
«Були претензії, як від батьків, так і від служби, яка займається санітарними умовами харчоблоків. Окрім електроплити, іншого обладнання для приготування їжі для дітей в ліцеї не було. Так ми почали цікавитися іншою технікою», — додає Ігор Яцюк
Так керівництво ліцею звернулося до Локачинської селищної ради та управління гуманітарної політики.
Електрична плита у Старозагорівському ліцеї. Фото надав Ігор Яцюк
Перемогли у відборі та вирішили реформувати харчування
У 2021-му році змінилася також законодавча база, яка стосується стандарту харчування дітей у школах та садочках. Заступник селищного голови Локачинської громади Тарас Хом’як пояснив: зміна у законі зобов’язала громади забезпечити школярам здорове харчування, але з електричною плитою та без пароконвектомата — зробити це було, як мінімум, складно. Адже цей прилад поєднує у собі пароварку та конвектомат, з його допомогою можна швидко та корисно готувати перші страви, овочі, м’ясо, рибу, хліб та навіть солодощі.
Тож місцева влада взялася за реформу харчування. Аби отримати фінансування, громада взяла участь у проєкті, який відбирав для себе перших громад-партнерів в Україні та стала однієї з десяти громад, які зуміли виграти у відборі.
«Проєкт USAID «ГОВЕРЛА» запропонував кожній громаді першочерговий мініпроєкт, який дозволяв би вирішити нагальні місцеві потреби. Звичайно, ми скористалися такою можливістю та запропонували придбати та встановити пароконвектомати в харчоблоках», — розповідає Тарас Хом’як.
Змінам завадила повномасштабна війна
Керівництво навчальних закладів розуміло: поставити нові та сучасні пароконвектомати у старі харчоблоки — ідея не з найкращих. Тож разом з селищною радою створили проєкт, де вирішили зробити також капітальний ремонт у шкільній кухні та їдальні.
«Ремонт харчоблока у Старозагорівському ліцеї запланували на початок 2022 року. Втім, здійснити план, на жаль, не вдалося. Адже саме в той час розпочалося повномасштабне вторгнення і кошти, які виділила місцева влада перерозподілила на допомогу Силам оборони», — розповідає керівник ліцею.
Відтак ремонт, та й сам проєкт, довелося відтермінувати до наступного року. І вже у 2023-му кухарі Локачинської громади опановували нові пароконвектомати у відремонтованих та відреставрованих харчоблоках.
Пароконвектомат у Старозагорівському ліцеї. Фото надав Ігор Яцюк.
Тепер діти споживають здорову їжу змалечку
Ремонти у харчоблоках вдалося завершити у максимально швидкі терміни. Команда підрядників працювала мало не безвихідних, щоби трохи більше ніж за місяць, навчальні заклади могли знову годувати своїх учнів.
Спершу пароконвектомати спробували у двох найбільших ліцеях, де загалом навчається понад 700 школярів. Тарас Хом’як пояснює: насамперед, хотіли переконатися, що кухарі зможуть працювати з сучасними приладами та підлаштуються під робочий темп. Втім, все вдалося одразу, тож пароконвектомати встановили у ще одному ліцеї та у дошкільних навчальних закладах.
«Ми хотіли, щоби діти почали звикати до нового та здорового харчування з дитинства у садочку», — розповідає заступник селищного голови Локачинської громади.
Відремонтована їдальня Старозагорівського ліцею. Фото надав Ігор Яцюк.
Оновили кухню — зникли скарги
Проєкт USAID «ГОВЕРЛА» забезпечив навчальні заклади Локачинської громади не лише пароконвектоматами: йдеться й про холодильне та морозильне устаткування, про лінії роздачі (де, діти можуть набирати для себе їжу), і навіть меблі для їдальні.
З грудня 2023 року керівник Старозагорівського ліцею не отримав жодної скарги від батьків на оновлене харчування, яке тепер відповідає усім сучасним стандартам та вимогам. 95% учнів із задоволенням харчуються у шкільній їдальні. А кухарі справляються з навантаженням та годують дітей за новим меню.
«Тепер набагато різноманітніші страви готують, можна запікати, а не смажити на олії, як це було. Дітям подобається, а отже і мені подобається», — підсумовує мама двох учнівСтарозагорівського ліцею Ірина Загірська.
Фонд Brave1 надав 186 грантів розробникам, загальна сума яких перевищує $3,2 млн. Ці кошти можна використовувати компаніями на дослідження, розвиток, масштабування та покращення своїх продуктів.
Зараз Brave1 шукає найбільш ефективні рішення у двох сферах:
пошук рішень для протидії та ураження FPV і комерційних дронів, зокрема DJI, Autel;
Brave1 активно шукає не лише готові рішення, а й талановиті команди розробників, які готові приєднатися до створення та впровадження оптимальних рішень у визначених областях. Особливу увагу приділяють розробкам, що передбачають застосування штучного інтелекту в оборонних технологіях.
фото: Генеральний штаб ЗСУ
Про Brave1
Brave1 – це кластер для розвитку військових технологій в Україні, заснований Міністерством цифрової трансформації України, Міністерством оборони України, Генеральним штабом Збройних Сил України, Радою національної безпеки і оборони, Міністерством стратегічних галузей України, Міністерством економіки України.
Кластер підтримки був запущений 26 квітня 2023 року.
Нагадаємо, що Нацбанк випустив монету до роковин Чорнобильської трагедії.
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Чому ми його робимо?
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
У Японському саду все до ладу: висаджені сакури, є невеликий ставок, місце для медитацій та будиночок для чайних церемоній. Цей парк не десь за кордоном, а в Україні — у містечку Доброслав на Одещині. До цієї краси на місці саду був смітник. Та голова громади Людмила Прокопечко зуміла перетворити сміття на оазу і надихнула мешканців до змін й надалі.
ШоТам поговорили з Людмилою про те, як їй вдається вибудовувати довірливі стосунки з місцевими жителями і як завдяки активній позиції мешканці громади змогли одразу включитися у допомогу військовим після 24 лютого.
Смітники перетворили на парки
Коли у 2015 році Людмила Прокопечко прийшла на посаду у Комінтернівську селищну раду, стан територій був складний.
«Тут була просто неймовірна кількість смітників. Так, не було нормальних доріг, тротуарів, освітлення і нормальної води, але це, напевно, мене не так вразило, як сміття», — пригадує Людмила Прокопечко.
Стихійних сміттєзвалищ були десятки й деяким було понад 10 років. Людмила каже, вирішили прибрати всі смітники, але щоб вони знову не утворювалися, на їхніх місцях зробили зони відпочинку — парки та сквери.
Японський сад у Доброславі на Одещині. Фото із соцмереж героїні
Грошей на розвиток у бюджеті не було, тож команда селищної ради робила все сама. Людмила пригадує, 13 людей виходили з лопатами і граблями й прибирали. Звісно, закликали до роботи й місцевих жителів, та не всі вірили у те, що з цієї ідеї щось вийде. Після першого вдалого результату — парку, який назвали «Лісова пісня», люди почали активніше включатися у допомогу.
У 2016 році селище Комінтерново перейменували на Доброслав — і тепер воно привертає увагу туристів з усієї України. Людмилу Прокопечко після реформи децентралізації у 2020 році обрали головою і зміни у громаді продовжилися.
За 8 років у Доброславі з’явилося ще десяток тематичних парків — присвячений закоханим, художнику Сальвадору Далі, болгарській культурі, уже згаданий Японський сад тощо. Мешканці — доєднуються.
«Коли треба зробити щось важливе і ми знаємо, що можемо зробити це самі, то я просто звертаюсь до громади, щоб нас підтримали. І люди відгукуються», — каже голова громади.
Щотижня з Доброслава виїжджає волонтерська допомога, зібрана людьми
Саме така активна позиція жителів допомогла швидко зібратися на початку повномасштабного вторгнення, а також те, що громада почала підтримувати військо ще з 2014 року.
«Вся команда працює, ніхто не виїхав. Мені було приємно, що я не залишилася одна. Ми працювали день і ніч без вихідних на початку вторгнення. Хто не мав свого житла у Доброславі, то ночував у актовій залі селищної ради», — розповідає Людмила.
Щодня годували тисячу військових, облаштовували блокпости — все працювало як годинник. Підтримка війська продовжується, щотижня з Доброслава виїжджає волонтерська допомога, зібрана людьми:
«У нас в музеї висять прапори всіх бригад, яким ми допомагаємо — їх дуже багато. І потрібно, щоб це робили всі, щоб відчували: не можуть одні воювати, а інші взагалі бути далекими».
У квітні 2024 року в Доброславі висадили каштанову алею, щоб вшанувати пам’ять про мешканців громади, які загинули в російсько-українській війні. Людмила каже, допомогти прийшло майже 100 людей, і саме жителі купили саджанці каштанів.
Місцеві висаджують алею з каштанами, які придбали за власні кошти. Фото із соцмереж героїні
«Для громади дуже важливі корисні справи. Бо це для них, вони тут господарі. Тож долучаються до активностей, та не лише до якоїсь роботи, а й постійно збирають допомогу для військових», — каже Людмила Прокопечко.
Залучають і школярів: проводять ярмарки й зароблені кошти передають військовим. Також у громаді разом із військовим оркестром проводять мистецький проєкт «Від колиски до звитяги», що покликаний розповісти дітям про героїв українського війська.
Концерт у межах проєкту «Від колиски до звитяги» у Доброславі. Фото із соцмереж героїні
Дбають у Доброславі і про ветеранів, у містечку відкрили Veteran Hub. Тож тепер з військовими працюють психологи, юристи. Віталій воював ще з 2014 року, зараз проходить реабілітацію, каже, люди, які приходять з війни, відчувають себе відчуженими. Та чоловік здивований, що у Доброславі так підтримують ветеранів: «Це дуже приємно, я відчув, що ми робимо одну справу».
Віталій згадує, що Людмила була першою, хто зустрів його в громаді:
«Вона не просто заховалася десь в кабінеті, а якраз найперша підійшла до мене і запитала: як справи? Як ви себе почуваєте? Може, вам чимось допомогти?», — розповідає військовий.
Щоб розвивати Доброслав, шукають партнерів
Крім того, що треба справлятися із викликами війни, допомагати фронту і забезпечувати стабільну роботу, каже Людмила, треба й розвивати громаду, думати про майбутнє. Саме тому багато працюють з міжнародними партнерами, пишуть грантові заявки.
«Я часто буваю на форумах чи у відрядженнях за кордоном. Тому що там народжуються нові контакти й нові друзі, які потім уже допомагають нашій громаді», — каже Людмила Прокопечко.
Людмила Прокопечко з Габліелем Абрагамом, керівником Проєкту USAID «ГОВЕРЛА». Фото надали в Проєкті USAID «ГОВЕРЛА»
Одним з партнерів громади є Проєкт USAID «ГОВЕРЛА», що допомагає місцевим органам самоврядування працювати ефективніше. За цим напрямком мають багато ідей, які вже втілюються в життя. Наприклад, просторовий план громади, проєкт по енергозбереженню, у результаті якого Доброславська громада отримала потужні генератори. Також завдяки Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» у Доброславі тепер є екскаватор, контейнери для роздільного збору сміття, компостери.
Процес висадження Алеї дружби у Доброславі. Фото надали в Проєкті USAID «ГОВЕРЛА»
Молодь громади проходить стажування і створює молодіжні простори, у ЦНАПі тепер є необхідна техніка, а пожежна команда оснащена одягом та інвентарем. Очільниця каже, наразі ще працюють над проєктом по безбар’єрності на соціальних об’єктах.
Тренінг для молоді пройшов у місцевому Veteran Hub. Фото із соцмереж героїні
Людмила вважає, що для лідерки громади важливо бути патріоткою своєї держави:
«Треба вірити в те, що робиш, мати величезне бажання й енергію, і вміти вести за собою. Коли ти сам гориш своєю ідеєю, то можеш запалити й інших. Тому люди довірятимуть», — каже Людмила.
