Першу гуманітарку після деокупації везли трактором. Досвід повернення до життя Малинівської громади на Харківщині

Мальовнича місцевість на Харківщині, яку більшість українців знають за старим фільмом «Весілля в Малинівці», у 2022 році пережила всі жахи війни з росіянами: громаду обстрілювали з авіації, РСЗВ та артилерії, а село Мосьпанове пробуло в окупації до осені.

Першу гуманітарну допомогу односельцям завезли ще до розмінування – трактором прямо через поля на свій страх та ризик. Вже зараз села оживають: до роботи повернувся склозавод та інші підприємства, донори допомагають відбудовувати школи та укриття, а у цьогорічний віртуальний перший клас вступило 55 учнів. Про життя після звільнення від окупантів, відбудову шкіл та повернення бізнесу розказуємо у матеріалі ШоТам.

Євген Чудний

заступник начальника Малинівської воєнної адміністрації.

Близько 70% жителів громади виїхали на початку вторгнення

Памʼятаєте давній фільм «Весілля в Малинівці»? От це про наше селище. Раніше ми щорічно проводили однойменний фестиваль, присвячений колориту українського весілля. Збиралось до 800 гостей, аби дізнатись більше про звичаї та традиції, приміряти тогочасне українське обрядове вбрання та звісно насолодитись колоритом. Та загалом наша громада – це поєднання і мальовничої природи, і потужної промзони, що дає левову частку бюджету громади. 

На жаль, з початком повномасштабної війни громада була частково окупована. Село Мосьпанове з березня 2022 року опинилось під росіянами. Саме там і проходила лінія фронту, і маємо найбільші руйнування: зруйнована школа, будинок культури, пошкоджено дитячий садок та багато житлових будинків. Люди пережили страшні часи: в перші дні окупанти викрали старосту, розкрадали будинки, траплялись перестрілки на вулицях, у яких, на жаль, є загиблі.

Село Мосьпанове пережило страшні часи: на вулицях траплялись перестрілки. Фото: ШоТам.

Під щоденними хаотичними обстрілами з перших днів була вся Малинівська громада. На початку це була авіація та РСЗВ, які потім доповнювались артилерією. Понад 400 будівель пошкоджені: знесені дахи, вибиті вікна та деякі повністю зруйновані. 

На початку військових дій не всі люди мали можливість виїхати у безпеку: автобусних перевезень не було. На жаль, в нашій громаді є загиблі і важко поранені односельці. Досить швидко з села залишився лише один шлях для виїзду – на Зміїв. Інші дороги та села були окуповані. Та все ж люди знаходили можливість, так за березень-квітень виїхало близько 70% населення громади.

Після звільнення села Мосьпанове, окупанти базувались у Граковому, звідки і продовжували обстріл громади. Лише у вересні 2022 стало у нас тихіше. Це було можливим, коли українські війська витіснили окупантів ще далі на північ. Буквально за кілька днів після звільнення наших сусідів з Гракового, ми з колегами сіли на авто і поїхали у Мосьпанове. Їхати було страшно: заміновані узбіччя, згорілі чи підірвані машини, зруйнована російська техніка і залишені окупантами бліндажі та речі. 

Першу гуманітарку в село Мосьпанове завозили трактором через поля

У Малинівці була основна гуманітарна база, тут ми фасували продукти: мʼясо, крупи та все інше. Періодично долітало і до нас. В основному це було РСЗВ з осколковими снарядами, що вражали будівлі. На щастя, ніхто не постраждав за той період – ми чули «виходи» і швидко переходили у підвал. Також не знали, чи за нами слідкують, тому ми постійно переміщувались. Аби люди могли нас знаходити, то були обрані старші, тобто відповідальні по кожній вулиці. Це також робилось, щоб масове зібрання людей не потрапило під обстріл: ми стали передавати гуманітарну допомогу саме таким старшим по вулицях.

У перші дні після звільнення, гуманітарну допомогу у Мосьпанове доводилось везти тракторами, адже дороги по суті не було. На свій страх і ризик староста організовував маршрут через поля, не знаючи в якому вони стані та чи є міни. Та і цього не вистачало: трактор міг привезти не так багато круп, а хліба вистачало лише по половинці на людину. Вже згодом налагодили постійний маршрут завдяки небайдужим та сміливим жителям, які на власних авто почали їздити разом з працівниками селищної ради і перевозили гуманітарну допомогу.

З часом стало все більше повертатись людей додому. Це ми відчули за кількістю виданих продуктових наборів. І хоча обстрілів нині немає, та російські ракети час від часу пролітають.

Російські ракети час від часу прилітають у громаду. Фото: ШоТам.

Попри все люди залишаються, хоч і багато поїхало: якщо до війни населення громади становило близько 9 тисяч жителів, а нині – всього 2 тисячі.

Поступово життя в громаді відновлюється: відбудовуємо житло та соціальну інфраструктуру, повертається бізнес, налагодилось автобусне сполучення, ми пережили найскладніший опалювальний сезон без значних перебоїв. Та ми не перестаємо забезпечувати жителів гуманітарною допомогою: у нас діють такі правила, що продуктові набори раз на місяць можуть отримувати всі мешканці громади незалежно від їхнього статусу. 

Донори, з якими працювали до воєнного стану, прийшли на допомогу першими

Ми напрацювали значну базу благодійних фондів та донорів, які підтримують громаду. Хтось про нас дізнався від районної та обласної адміністрації, з кимось ми працювали над іншими проєктами ще до воєнного стану. 

Нашій громаді допомагають різні міжнародні та локальні організації: Товариство Червоного Хреста, New Way, ULead з Європою, USAID та ще дуже багато інших. Крім цього, вони між собою спілкуються. І коли ми пишемо про свої потреби одній з організацій, то часто нас перенаправляють до більш профільного по цій роботі донора. 

З деякими з них ми працювали і до повномасштабного вторгнення, наприклад, проєкт Добро від USAID раніше допомагав нам у розбудові громади, а нині – у закупівлі техніки та інвентаря для комунальних служб для розбору завалів. Болгарки, шуруповерти, зварювальні апарати, компресори, генератори – все є. Навіть надали екскаватор, коли ми ремонтували систему водопостачання і водовідведення.

Інші благодійники привозять необхідні будівельні матеріали для відновлення житла мешканців, також жителі використовують програму єВідновлення. Та стикаємось з певними проблемами: деякі мешканці отримували будинки у спадок та не приділили увагу правильному оформленню документів, часто також зустрічаються випадки зі старими технічними паспортами – все це не дозволяє нам та благодійникам швидко надати допомогу з відбудови житла. Але ми консультуємо людей, як це вирішити та йдемо на зустріч там, де це можливо.

Також за підтримки донорів ми ремонтуємо пошкоджені будівлі навчальних та культурних закладів громади. Встановлюємо УЗД-апарати у закладах первинної ланки медицини. За допомоги БФ New Way нам замінять лінії водопостачання та водовідведення. 

Бізнес потроху повертається. Трубний завод частково працював і виплачував всі зарплати, за що ми їм дуже вдячні. Вони і продовжують допомагати громаді через власний благодійний фонд, в тому числі на перше вересня передали дітям канцелярські набори для навчання. Нині все по-різному: склозавод повністю повернувся до роботи, а от лікеро-горілчаний релокувався і поки не може повернутись – всі їхні приміщення тут розбиті.

Ми працюємо для того, аби люди могли продовжувати життя з мінімальними наслідками пережитих воєнних дій. Тому займаємось відновленням і культурної програми громади, і медичного забезпечення, і освітнього напрямку, і звісно бізнесу, бо людям треба робота.

Сергій Бєлов

начальник відділу освіти, культури, спорту та молоді Малинівської селищної ради.

Дух української освіти не зламати нікому

У самій Малинівці пошкоджено ліцей №2, де були прямі прильоти з артилерії. В усіх інших школах розбиті вікна. Та найбільших руйнувань зазнали заклади в селі Мосьпанове. Це в першу чергу Мосьпанівський ліцей, який має значні пошкодження даху та перекриттів. Сам заклад повністю розграбований, російські військові вивезли все обладнання, оргтехніку та ноутбуки. Що не могли вивезти – пошкодили. Дуже багато руйнувань, тож ми провели експертизу і готуємо проєктно-кошторисну документацію, щоб шукати кошти і відбудовувати ліцей. А згодом і місцевий будинок культури, який окупанти знищили вщент. 

На щастя, багатьом сімʼям з дітьми вдалось виїхали у перші місяці повномасштабного вторгнення. Хтось рушив за кордон, хтось просто в інші області України. Та наразі ми відчуваємо, що люди повертаються. Нині у громаді проживають близько 700 дітей, і цього року у перший клас пішли аж 55 дітей, що не може не радувати нас!

У перший клас пішли 55 дітей. Фото: ШоТам.

Хоча по громаді ухвалено рішення продовжити дистанційне навчання через загрозу обстрілів, та ще під час карантину ми мали досвід уроків онлайн, тож вчителі знають і вміють це робити. Наші вчителі – це освітянські герої. Вони в період обстрілів, коли поруч з домом вибухають снаряди, продовжують вести онлайн уроки. Ми пишаємось і глибоко вдячні, що вони працюють в таких умовах.

Водночас ми продовжуємо відновлення укриттів, які не лише в майбутньому нададуть можливість проводити безпечне навчання у стінах школи, але й зараз жителі селища можуть проводити тут освітні та культурні заходи. Наприклад, одне з укриттів вміщає до 450 осіб, а приблизна температура влітку тут 16-18 градусів тепла. 

Це сховище використовувалось з 24 лютого 2022 року, тут люди з багатоповерхівок переховувались під час обстрілів. Воно має статус протирадіаційного, але було без ремонтних робіт: тут зберігались старі меблів та інше сміття, тобто у приміщенні неможливо було комфортно перебувати. Цього року завдяки підтримці фонду UNICEF сховище було капітально відремонтоване: проведено освітлення, зроблено вентилювання та облаштоване меблями.

За підтримки UNICEF сховище на 450 осіб було капітально відремонтоване. Фото: ШоТам.

Допомагає також Асоціація міст України, Шведський фонд, місцевий фонд «Ми браття – ми українці» та інші. Ми вдячні всім, хто долучається і до відбудови, і до забезпечення наших школярів.