Перша українська бетонна дорога: як будують і коли відкриють (ВІДЕО)

У Києві відбувся другий «екологічний дуатлон» для очищення Дніпра від сміття, пише The Village.

У заході взяли участь 10 активістів. Плаваючи на каяках по Дніпру, вони назбирали 118 кілограмів сміття.

Сміття збирали нижче Південного мосту: від зони відпочинку «Осокорки» вниз за течією.

Читайте також: Де знайти роботу без досвіду? Історія студентки, яка стала економісткою у головному офісі UKRSIBBANK

Серед знахідок – скляні та пластикові пляшки, одноразовий посуд, обгортки від їжі, лінолеум і троє жіночих чоботів.

Усі учасники отримали подяки від комунальників, а тим, хто зібрав найбільше сміття, вручили пам’ятні медалі.

За безпекою активістів пильнували рятувальники Kyiv Lifeguard Service та Спеціалізованої аварійно-рятувальної водолазної служби КП «Плесо».

Читайте також: Проїхав 400 кілометрів на саморобному веломобілі. Як дауншифтер створює унікальний транспорт

Нагадаємо, волонтер самотужки перетворив село на казку.

Як ми повідомляли раніше, у Києві волонтери на каяках зібрали сміття в акваторії Дніпра.

Усі фото: the-village.com.ua.

Цього року в Україні представлять унікальну кінокартину — перший у світі повнометражний фільм, де головну чоловічу роль виконує людина з дитячим церебральним паралічем. Свого часу Григорій Гришкан просто підійшов до українського режисера та сказав, що дуже хоче поділитися своєю історією.

Так почався довгий шлях створення фільму: вісім різних сценаріїв, відпрацювання дикції, пошук фінансування. За сюжетом, людина з ДЦП втратила все, навіть власну домівку, але зберегла волю до життя, падала і знову вставала на шляху «До Щастя». Цей фільм не просто про людину з інвалідністю — він про віру в себе та сили досягати своїх цілей.

Григорій Гришкан,

Головний актор художнього фільму «До Щастя»
Народився у місті Покровськ Донецької області. З червоним дипломом закінчив Донецький національний університет за спеціальністю фінанси.

Перші кроки стали подарунком

Я народився з родовою травмою. Коли я з’явився на світ, то не дихав, лікарі боролися за моє життя 26 хвилин. Стався крововилив у мозок, внаслідок чого — ураження центральної нервової системи. Спочатку я взагалі не міг ходити, лікарі мене «підіймали на ноги» як могли, проходив навіть сеанси голковколювання.

Коли мені було вже майже чотири роки, я грав з дітьми в пісочниці, батько після роботи на шахті прийшов з сумкою червоних яблук. Я здалеку його побачив, схопився і побіг на зустріч. Так я почав ходити. Це якраз був його день народження, вийшов такий подарунок.

Я завжди виділявся з натовпу. Я це приймаю, як належне, від цього не втекти. Хтось темношкірий, хтось має зайву вагу — вони теж зазвичай ловлять на собі різні погляди, коли йдуть вулицею. Але я не хочу цього соромитися. Мені з собою комфортно. Інша справа, як до мене ставляться люди, які мене оточують.

Буває по-різному. Вже у дорослому віці був випадок, коли ми з колегою пішли в кафе. Ми сиділи за столиком, а поруч були інші відвідувачі. Я бачив, як вона ловить на собі дивні погляди. Їй було ніяково від цього. Вона така красуня і прийшла з інвалідом. І її це, як я пізніше дізнався, зачепило.

Потрапити в кіно допомогла харизма

Так, мені не пощастило, що бог не дав ідеальне здоров’я. Але він не образив мене інтелектом і подарував мені віру в себе. Коли мені було 33, я натрапив в інтернеті на статтю, що в США є актор з ДЦП, на ім’я Ар Джей Мітт. Коли я почав читати про нього, то зрозумів, що теж хочу спробувати себе в кіно. Я захворів на це, мене прямо марило.

Одного дня знайомий запросив мене на прем’єру науково-фантастичного фільму «Мислителі» режисера Вінсента Меттеля. Там я з режисером і познайомився. Я настільки хотів у кіно, що запитав у нього, чи можу я спробувати з ним себе як актор. Він ніколи не спілкувався з такими, як я, — людьми з інвалідністю. Для нього це було в дивину. У нього була якась частка скептицизму, сумніви, що я зможу повноцінно зіграти роль.

Вінсент одразу мені сказав, що жалості й потурань не буде — це не та професія. Проблемою це не стало, адже я ніколи не намагався викликати до себе жалість, бо вона вбиває. Я просто хочу, щоб мене сприймали на рівних.

Ми після прем’єри поспілкувалися, обмінялися контактами. У той день ми не обговорювали всі деталі. Потім зідзвонилися, зустрілися і домовилися спробувати. Не знаю, чому він погодився зняти зі мною фільм. Можливо, побачив у мені щось, через що не зміг відмовити: якийсь стрижень, харизму, щире бажання.

Поборов страх перед камерою

Ми не стали знімати повний метр, тому що це занадто великий ризик вкладення часу і грошей. Так ми спробували зняти короткометражку, і вважаю, що з роллю я впорався добре, як казав Вінсент, «на рівні тих професійних акторів, які були залучені». Після цього режисер запропонував робити повноцінний фільм.

Ми зробили прем’єру цього короткого метра в кінотеатрі й довгі чотири з половиною роки ми шукали фінансування. Звичайно, ми зверталися в Держкіно та в інші державні установи, але результату це не дало. За цей час Вінсент зібрав частину суми, ще частину — я.

Допомагали й мої батьки, знайомі та друзі. Також звичайні люди, які відгукувалися на мій пост у Facebook: одні скидали по 50 гривень, а хтось — тисячу. По суті, ми знайшли сім тисяч доларів — 200 тисяч гривень, і ось на ці гроші зняли фільм «До щастя».

Сюжет стрічки сконцентровано навколо історії Григорія: людини, що страждає на ДЦП, втратила все, навіть власну домівку, від якого відмовилася рідна мама, а батька він взагалі не знав. Але він не втрачає волі до життя, не здається й впродовж фільму падає і йде далі.

Знімали сцену над прірвою

До того, як я став актором, я дуже боявся камери, завжди хвилювався. Я дуже погано виходив на зображенні. Але тут, в кіно, воно минулося. Єдине, що було дуже багато дублів, бо це моя перша роль. Актори ставилися до цього з розумінням, я не помічав, щоб їм зі мною було важко. Можливо, вони просто цього не показували.

Найяскравіший спогад був, коли ми знімали сцену на столичному мосту біля Венеціанського пляжу. Хоча у нас і був окремий оператор, цю сцену знімав сам режисер, бо треба було перелазити через паркан — прямо над Дніпром. Так він і стояв: лівою рукою тримався за поручень, правою — тримав камеру. Якби він зірвався, то не знаю, що було б. Ми зняли цю сцену зі мною з першого дубля.

Цим фільмом я хочу перезавантажити свідомості людей, щоб вони по-іншому почали сприймати таких, як я. Багато людей з інвалідністю так само хочуть жити повноцінним життям, працювати, приносити користь суспільству та бути почутими.

Я однозначно задоволений цим фільмом. Ми б хотіли запросити на прем’єру українських продюсерів, щоб вони подивилися цю роботу і дали мені можливості й далі розвиватися як актору. Хочу, щоб мене запрошували й на інші ролі. А щодо режисера «До Щастя», я сподіваюся, це не остання наша спільна робота в кіно.

Вінсент Меттель,

український режисер, за плечима якого — понад 50 знятих фільмів
Найбільш відомий за соло-фільм «Вісім», перший в Україні мокьюментарі фільм («Культ»), перший український фільм, знятий на камеру смартфона («Спокута»).

Прийняли виклик Родрігеса

Ця картина абсолютно унікальна, оскільки це перший у світі фільм, в якому головну роль, а не якусь епізодичну, виконує людина з ДЦП. І не документальний чи псевдодокументальний, а саме художній фільм, знятий за всіма канонами кіно, з написаним сюжетом.

Сума, за яку ми зняли цей фільм, дуже мене тішить, тому що американський режисер Роберт Родрігес зняв свій перший фільм саме за сім тисяч доларів. І в американському кіно навіть існує таке поняття як «micro budger filmmaking» або малобюджетний фільм, коли саме за сім тисяч доларів треба зняти фільм. Це як певний виклик, тож можна вважати, що ми прийняли виклик Родрігеса і, вважаю, успішно з ним впоралися.

Історій Гріші — на цілий блокнот

Важливу роль у сюжеті зіграла любовна історія. Я написав сім версій кіносценарію про життя Григорія, і мені не подобався жоден з них. Вони всі були нереалістичними казками. Я крутив цю історію, як тільки міг, і тепер це не виглядає як казка, а як життя. І любовна історія там не така очевидна. Це звичайна дівчина, без інвалідності, але у якої є свої причини бути з ним.

У фільмі є реальні історії з життя Григорія. До зйомок у нас було з ним кілька зустрічей, де він про себе розповідав, а я все записував. У мене був величезний блокнот, в якому просто все життя Гріші. Частково я запозичив для сценарію його історії. Наприклад, у фільмі є момент, де він написав від руки 300 своїх резюме і розніс їх у різні компанії — ось це реально було в його житті.

На початку, звичайно, у всіх інших акторів було те ж відчуття, що і в мене, — цей легкий ступор. Однак жодних обурень не було, бо всі розуміли, що це його фільм, Гріша там ключова особа і завдяки йому фільм матиме важливе соціальне значення. Він настільки емоційно заразлива людина, що йому відразу все прощали й переставали це помічати.

Жалість — це не про Григорія

Важко спочатку було навчитися розбирати його мову, коли ти тільки починаєш з ним спілкуватися. Тож часто актори такі: «Що? А, зрозуміло». Але всі ці роки я займався з Григорієм сценічною мовою, коли в мене виходило. Зараз його дикція стала набагато чіткішою. Хоча в складних моментах ми все ж будемо використовувати субтитри.

Суспільство звикло думати, що люди з інвалідністю переважно ображені долею й повинні бути сумними. А з Грішею це не працює, він часто жартує, і всі такі: «Зачекайте, він пожартував чи ні?». І гуртом починали сміятися. Та й взагалі він ніколи не жалівся на знімальній площадці, не просив: «Давайте швидше закінчимо», а намагався витягнути з кадру максимум.

Коли ми знімали фільм, були епізоди, коли Гріша прибирає, рубає дрова, носить стільці та столи, хоча насправді для нього це було важко. Але він це робив. Гріша дуже втомився під кінець, але йому ще потрібно було протягнути важкувату гілку дерева. І хоч він вже задихався, але робив це з останніх сил.

Прем’єра не за горами

Хочеться казати, що прем’єра буде гучною, з червоними доріжками. Це буде тур допрем’єрних спецпоказів з листопада по січень цього року, у цей карантинний час. Їздити будемо різними містами. Поки що плануємо так.

Я шалено задоволений результатом відзнятого, тому що цей фільм — з душею Григорія. Він дуже багато вклав у це своєї правди, і це класно. Всі актори, які працювали за копійки, теж дуже вклалися, і воно виглядає живим. Це те, чого мені найбільше хотілося — зробити чесний фільм про інвалідність. Зняти за ці гроші було майже неможливо, але в нас була хороша камера, достатньо техніки, й це виглядає гідно.

До 79-х роковин трагедії в Бабиному Яру монтують нові інсталяції.

Про це пише Вечірній Київ.

Монокуляри

У рамках проєкту встановлюють монокуляри з фотографіями німецького військового фотографа Йоганеса Геллє, які він зробив у яру одразу після масових розстрілів 1941 року.

Дослідники з’ясували, на яких саме локаціях стояв автор світлини і встановили там камені. Завдяки цьому кожен відвідувач зможе побачити, як виглядала ця територія 79 років тому. Наразі встановлені чотири камені з монокулярами, однак проєкт планується продовжувати. 

Аудіоінсталяція

Спільно із Національним історико-меморіальним заповідником «Бабин Яр» відкриє  аудіоінсталяцію, частина якої буде розташована Дорогою Скорботи та на площі біля пам’ятника «Менора».

Паркова алея до Менори покликана персоналізувати жертв трагедії. На алеї довжиною 400 м знаходяться 32 фонарних стовпи, на них встановлюють  динаміки, кожен з яких є незалежним джерелом звуку, а разом створюють звуковий коридор. Алея розташована на території старого єврейського кладовища, тому звуковий матеріал ретельно добирали. Це  19 тисяч імен жертв трагедій голосами людей різного віку, які разом створюють відчуття хору, що персоналізує трагедію Бабиного Яру. Напрям шляху кожного відвідувача формує унікальний звуковий ланшафт.  

Ближче до пам’ятника додаються голоси, які читають молитви, відголоски хору з піснями-плачами, які співали євреї на шляху до смерті. На вході до Менори звучатиме давня пісня за біблійним текстом та імена загиблих.  До проєкту долучилися виконавці з Ізраїлю США і Британії.

Читайте також: У мережу виклали розсекречені документи про командира УПА-Захід

Нагадаємо, оцифрували понад 140 тисяч раніше засекречених документів часів окупації Києва.

Як ми повідомляли раніше, на Черкащині побудують меморіальний комплекс “Маленький Єрусалим”.

Усі фото: vechirniy.kyiv.ua.

Показали візуалізацію, який вигляд матиме вхідна група на Труханів острів після реконструкції.

Про це пише БЖ.

Зазначається, що в рамках першої черги впорядковують 5,5 гектарів території острову.

Планують створити рекреаційний маршрут з благоустроєм прилеглої території. Головною особливістю першої черги реконструкції має стати навіс-пергола з підсвіткою.

Читайте також: Антоніна Хижняк зі “Спіймати Кайдаша”. Завжди грала ідеальних героїнь, а потім випустила демона

Також прокладають пішохідні та велодоріжки, облаштовують дитячі майданчики та зелені зони.

Завершити першу чергу оновлення збираються в жовтні цього року.Загалом на Трухановому острові передбачені три черги реконструкції. В рамках другої черги хочуть збудувати фонтан та пляж з дерев’яними терасами. Третя черга передбачає облаштування літнього амфітеатру.

Нагадаємо, проєкт генплану Києва передбачає чотири рекреаційні зони.

Як ми повідомляли раніше, у Києві з’явилася інклюзивна 3D-модель Софійського собору.

Усі фото: hmarochos.kiev.ua.