Війна змусила її почати життя з нуля на іншому кінці країни. Анастасія Сторожко до 24 лютого мала фотостудію в Рубіжному.
«Це була моя фортеця завжди. Мені не дуже подобалося жити у великому місті», — розповідає переселенка з Рубіжного Анастасія Сторожко.
У рідному місті вона навчала людей фотографії. А паралельно створила організацію, яка допомагає сім’ям дітей з аутизмом.
На це її надихнула донька Варя, у якої розлад аутичного спектру.
«Я їм допомагала якимись порадами, куди піти, до якого лікаря, і просто психологічною якоюсь дружньою підтримкою. Розказувала, що не все так страшно, що можете звертатися з питаннями, я намагатимусь допомагати», — каже Анастасія Сторожко.
Але потім до Рубіжного прийшла війна. Місто окупували, Анастасія разом із родиною переїхала жити до села Липовець.
Місцеві мешканці виявилися дуже добрими та гостинними. Та спростували міф про «злих бандерівців, які не люблять людей з Донбасу».
«Ще з дитинства ми чули завжди про те, що люди, які живуть на заході країни, не дуже люблять російськомовних, взагалі – схід. І якщо ти приїдеш до Львова, то тебе там чи не обслуговують в магазині, чи поб’ють. Анекдотів було дуже багато на цю тему. І я до якогось моменту в це теж вірила. Виявилось навпаки, що ці люди просто не дадуть тобі піти з порожніми руками, вони дуже допомагають. Ось цього ми не очікували», — ділиться Анастасія Сторожко.
У Липовці родина облаштовує будинок, працює на городі. Й іноді влаштовує для місцевих фотосесії у вишиванках.
«Львівщина нас тримає, ми полюбили цей край. Дуже красива природа, дуже гарні люди, дуже охайні будиночки. Нам хочеться тут жити», — впевнена переселенка з Рубіжного Анастасія Сторожко.
Дивіться відео: Громада на Чернігівщині шукає гроші на відкриття модульного містечка
