Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Печиво, яке купують у 30 країнах: як майстриня відроджує традиційну випічку Полтавщини

Опубліковано

 

Котелевський коржик – бренд автентичного печива майстрині Оксани Дорошенко з Котельви, Полтавської області. Це випічка, у якій поєднані традиції регіону та власне художнє бачення пані Оксани. Її коржики більше нагадують витвори мистецтва, адже жінка малює на них справжні картини. Натхненням для її смаколиків стали традиційні полтавські панянки – обрядове печиво, яке здавна пекли у регіоні до Різдва. Бажаючи відродити звичай, який почали забувати, майстриня взялась за творчість. 

Зараз Котелевський коржик популярний далеко за межами України – він вже побував у 30 країнах світу, став героєм сюжету Reuters та увійшов до каталогу проєкту про традиції Ukraine with love. А панянок визнали елементом нематеріальної культурної спадщини Полтавщини. 

Оксана Дорошенко

Оксана Дорошенко

Жителька смт Котельва, Полтавської області. Молодший співробітник історико-культурного заповідника “Більськ”. Власниця та автор бренду Котелевський коржик. 

 

Хто такі панянки?

Котелевський коржик – це авторський погляд на традицію. Натхненням для його створення послугували панянки. На Котелевщині і в суміжних регіонах здавна був поширений звичай випікати їх на Різдво. Це таке обрядове печиво з прісного тіста у формі дівчат-берегинь, коників, півників, пташечок. Його зафарбовували у рожевий колір і розписували химерними візерунками та різними завитушками. 

Я пам’ятаю цю традицію ще з дитинства. Коли ми ходили колядувати або щедрувати, то окрім цукерок, яблук та горіхів бабусі давали нам панянок. Дівчаткам – берегинь, а хлопчикам – коників. Але вже на початку 2000-х років, коли у магазинах почали масово продавати цукеркові пакунки, традиція пекти панянок трохи згасла. Старі бабусі продовжували їх робити, а от молодь вже не хотіла заморочуватись. Легше ж купити готове. 

Як виник Котелевський коржик

Пройшло років 15 з мого дитинства і я почала зустрічатись зі своїм тоді ще майбутнім чоловіком. Якось на Різдво він приніс мені панянок. У мене був культурний шок. Виявляється, його бабуся та сестра досі пекли це традиційне печиво. 

Пройшов час, ми одружились, у нас народилась дитина. У 2016 році мені захотілось долучились до традиції сім’ї і самій спробувати все спекти. Я цілу ніч розписувала своїх панянок. У мене, звісно, не виходило, бо я робила це вперше. Але це мене не зупиняло. Не вдалось завитушки робити, так я крапочками розписувала. 

Читайте також: У бізнесі тільки жінки: як колишня викладачка музичної школи стала сироварницею

Святки пройшли, а мій потяг до тіста ні. Але ж панянки, як і паски, печуть лише раз на рік і це не та випічка, з якою можна гратись, розважатись або робити мейнстримом. Тоді я почала експериментувати – знайшла перший ліпший рецепт імбирного печива, випікла його і намагалась розписати білковою глазур’ю. Мені сподобався сам процес, тож я буквально вигризала час для себе, щоб можна було щось зробити. Поки дитина вночі спала – я малювала. Поки у неї був денний сон, я доганяла те, що недоспала вночі.

Відмовилась від солодкого бізнесу заради традицій

Чому Котелевський коржик став популярним? Мабуть, тому, що я використовую автентичні форми. Я одразу пішла своїм шляхом. Якби я тоді вчилась на майстер-класах, почала малювати мультяшних героїв, лавсторі, я б просто розчинилась і загубилась. Це був би просто солодкий бізнес. 

Випічка пані Оксани – це поєднання традиційних мотивів з української символікою та сучасного бачення майстрині.

А у мене ще з дитинства були тяга та інтерес до традицій. Це, мабуть, на підсвідомому рівні. Я продовжувала експериментувати з тістом і на Великдень вирішила напекти  медових коржиків. Я вирішила зробити їх у формі писанок і розмалювати відповідними орнаментами. Мені не хотілось малювати безцільно, тому я для початку вивчила книжки майстринь писанкарства Оксани Білоус і Зої Сташук, де пояснюється символіка, розказується, що означають орнаменти. 

Для Котелевських коржиків я використовую старовинні форми, які  ще належали бабусі мого чоловіка. Ті ж коники наші котелевські, півники, панянки, яких більше ніде немає. І розмальовую я печиво такими візерунками, які придумала сама. Так, як лягає мені на душу. Дуже допомагають у цьому і писанки, і рушники, і глечики. Я знаю одне – я можу малювати тільки щось традиційне, українське, з орнаментами. У мене руки не стоять до мейнстримного. Колись родичі навіть просили мене намалювати Міккі Маусів, але це був жах. Воно і задоволення мені не приносить, і натхнення немає. 

Секретні інгредієнти Котелевського коржика

Котелевський коржик відрізняється від традиційних панянок. По-перше, панянки печуться з прісного тіста – це борошно, цукор, вода і амоній (розпушувач). На смак вони як солоденький сухарик. А Коржик я “кроїла” під себе багато разів, поки добилась потрібної консистенції – щоб він був твердий і не розсипався. Мені подобається, що він ароматний, але без штучних ароматизаторів – у складі какао, кероб, лікер амаретто, ром. 

По-друге, у панянок і Коржиків різний розпис. Панянки – це класика. Це рожева основа і завитушки. І все. Я також використовую традиційний розпис, українські традиційні орнаменти, які є на писанках і на посуді, але це більше і ширше, ніж просто завитушки. Тому я називаю це авторською інтерпретацією традицій. 

Котелевський коржик
На фото однин з Котелевських коржиків – тут і традиційна панянка у авторській інтерпретації майстрині, і коник, розмальваний у національномих мотивах.

Котелевські коржики, до слова, можна довго зберігати. Завдяки природним консервантам – мед та кориця – він придатний до споживання пів року. Хоча я їла і 11-місячний коржик. Він не стає сухим як сухарик, а завдяки вершковому маслу з часом виходить більш хрумкий. А класична  панянка робиться просто на воді і коли висихає, стає настільки дубовою, що нею можна зуби зламати. Її розмочують у чаї і так їдять. 

Один коржик – чотири дні роботи

На виготовлення одного коржика йде чотири дні. У перший день замішую тісто, у другий – випікаю його. Важливо не чіпати тісто одразу, бо воно дуже м’яке і може деформуватись. Йому треба відпочити. На третій день робиться білкова глазур, якою заливається фон коржика. Вона має схопитись і висохнути. І вже на четвертий день я починаю розмальовувати. Але перед тим, як малювати, треба зробити найбільш клопіткий і нудний процес – підготувати кольори. Вручну слід розколотити білок з цукровою пудрою і заповнити як мінімум 20-25 кондитерських мішечків. Чайною ложечкою у кожен мішечок окремо зробити різні кольори. 

Малюю я довго. На один коржик йде 3-4 години. Іноді натхнення річкою тече – малюєш і не можеш зупинитись. А іноді треба зробити відпочинок, бо ідея не народжується.

На початку у мене взагалі не виходило малювати кондитерським мішечком. Я просто у маленькій тарілочці колотила глазур та брала бамбукову паличку, якою і малювала. Тоді я могла і 8 годин на один коржик витрачати. 

Комплексувала, що не можу зробити дві однакові роботи

У мене немає двох однакових коржиків. Раніше я комплексувала, переживала, чи задоволені будуть покупці. Але з часом почала цінити, бо це теж своєрідна фішка. Коли людина замовляє собі такий самий коржик як на фото, я починаю малювати і у мене вже не виходить. Мені вже інші квіти уявляються, інші елементи. 

Котелевський коржик звучить як величезний бренд, але насправді за ним стою лише я одна – і печу, і малюю, і відношу на пошту. Тому багатьом доводиться відмовляти.

На місяць я беру до п’яти замовлень. Це не багато, але я і не хочу щось міняти і робити більше. Коли я почну малювати простіше та швидше, це вже буде не Котелевський коржик. Втратиться і моя насолода процесом, і результат. А для мене важливо.

Вартість одного коржика – від 100 до 200 гривень. Для одних це мало, для інших задорого за одне печиво. З одного боку, мистецтво має щось вартувати. А з іншого – я розумію, що у людей зараз не такі великі достатки. Хоча у моїй практиці були люди, які наполягали і платили більше. 

Коржик-мандрівник та печиво для
Військово-повітряних сил США

Аж страшно уявити, куди мандрував Котелевський коржик. Він побував вже у 30 країнах. Я іноді думаю, чого я не коржик (сміється, – Ред.). Замовляли майже з усіх континентів – Австралія, Азія, Європа, Канада, США. Не доїхав Коржик тільки до Антарктиди і Латинської Америки. Але був навіть на Кайманових островах. Більшість замовників – це українська діаспора. Або  ж представники посольств собі на свята замовляють, або люди, які їдуть до когось в гості, везуть коржики на гостинець. 

Котелевський коржик
Печиво з етнічними українськими мотивами побувало вже понад у 30 країнах. Покупці навіть запустили своєрідний флешмоб – фотографують Котелевський коржик на фоні різних пам’яток.

Минулого року я пекла коржики для оркестру Військово-повітряних сил США. Два місяці я працювала над 20 коржиками для кожного з артистів, але я навіть не здогадувалась, що це ВПС США. Я спекла їм котиків, куманців, глечиків, коників. А вже коли замовниця написала відгук, то сказала, що це був американський оркестр. Їм так сподобались роботи, що вони не з’їли їх одразу, а повезли додому на Різдво. 

Читайте також: Купують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ

Панянки – нематеріальна культурна спадщина Полтавщини

Нещодавно завдяки мені панянок визнали елементом нематеріальної культурної спадщини Полтавщини. Місцева влада проводила конкурс, і я подала туди свою наукову роботу про панянок. Я зробила етнографічне дослідження, їздила в села неподалік, з бабусями спілкувалась, фотографувала їхні формочки. Моя робота перемогла і панянки були визнані елементом культурної спадщини області.Та попереду ще багато роботи, адже тепер маємо затвердити їх на рівні країні. 

Для цього потрібно, щоб якомога більше майстринь їх робило. Я вже бачу, що завдяки інтернету, завдяки тому, що про панянки говорять і пишуть, багато котелеських майстринь надихаються цим досвідом.

Вже не тільки бабусі, а й молоді жінки печуть обрядове печиво, потім вихваляються у Facebook своїми роботами. Це дуже класно. Люди нарешті наситились мас-маркетовим продуктом, цими попсовими цукерковими наборами і починають повертатись до джерел. Відчувається хвиля піднесення традицій. 

Українські хатки для ірландського поціновувача традицій

Ніколи не знаєш, звідки прийде натхнення і що наступного разу захочеться втілити. Натхнення заскакує незрозуміло звідки. Одного разу до мене звернувся ірландець, який замовив коржики у формі українських хатинок. Я одразу уявила білу хату з солом’яною стріхою. Я спекла форми, гуляю і неочікувано звертаю увагу на наші котелевські хати з традиційними синіми та зеленими віконницями. Думаю, а чим оце не українські традиційні хатинки? Я взяла і понамальовувала йому хатинок з нашого села. Це було трохи ризиковано, але сподобалось і йому, і мені. 

Котелевський коржик
Кожне печиво майстрині – унікальне, адже візерунки зявляються у процесі роботи над коржиком.

Дуже часто несподівані зовнішні обставини приводять мене до нових відкриттів. Якось поїхали з чоловіком до музею гончарства в Опішню. Я зловила себе на думці, що ще не бачила ніколи коржика у формі куманця. Два дні я на папері креслила заміри. А креслення і математика – це взагалі пекло для мене. Але я розумію, що без цього не зроблю коржик. Я вручну вирізала форму куманця і все-таки спекла розмалювала його. Це була моя гордість.

Трохи про визнання Котелевського коржика

У грудні про Котелевський коржик зняла сюжет міжнародна агенція Reuters. Я довго не могла повірити і думала, що щось наплутала. Усвідомлення прийшло лише тоді, коли приїхала знімальна група і журналіст дістав мікрофон з написом. Готуючись до їх приїзду, я вісім годин розмальовувала коржик. Зараз він для мене один з найдорожчих у духовному плані. Це великий котелевський коник, верхом на якому їде панянка. 

Читайте також: Метелики в голові. Як на Черкащині відроджують традиційні українські вінки

А трохи раніше Коржик потрапив до каталогу проєкту Ukraine with love, що  популяризує вироби українських майстрів. У знайомої я випадково побачила оголошення про цей конкурс і вирішила податись. На їхній сторінці проходило голосування і мої світлини підтримало багато людей. Було приємно і несподівано, що Коржики отримали стільки уподобань і з’явилися на сторінках проєкту. Приємно усвідомлювати, що люди нарешті починають цінувати своє, українське, а не тільки заморські імбирні пряники чи щось таке. 

Суспільство

У Києві відбудеться фестиваль майстрів ветеранського крафту«Квітка «ЯРМІЗ»

Опубліковано

 

У неділю, 26 вересня, у Києві відбудеться перший Ветеранський Етнофестиваль «Квітка «ЯРМІЗ».

Про це повідомили у пресслужбі Мінветеранів на фейсбук-сторінці.

Фестиваль збере майстрів ветеранського крафту, кулінарних шедеврів, зіркових співів і просто безліч талановитих людей разом.

 

Захід розпочнеться о 14:00 у приміщенні ЯРМІЗ. Це Центр реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС (Київ, пров. Музейний, 6, 3-й поверх).

Метою фестивалю є привернення уваги до мовного та культурного різноманіття Європи, а також суспільна демонстрація важливості ролі ветеранської спільноти на шляху європейської інтеграції України.

Читайте такожУчасник АТО у пандемію відкрив ветерано-волонтерську кав’ярню у Києві (ВІДЕО)

У програмі заходу:

  • майстер-класи з європейських ремесел
  • освітні та нетворкінг-майданчики
  • дегустація страв європейських кухонь
  • виставка ветеранського крафту
  • мастер-клас з вивчення мов за іноваційною методикою «караоке-чант»
  • театралізований показ українських народних строїв різних регіонів
Фото: facebook.com/mva.gov.ua

Усіх охочих просять долучатися. Реєстрація за посиланням.

Нагадаємо, ветеран АТО після важкого поранення ремонтує вантажівку і доводить: можливо все.

Як ми повідомляли раніше, на Житомирщині розробили турмаршрути на квадроциклах для ветеранів.

Головне фото: agravery.com.

Читати далі

Суспільство

Як «Мануфактура ГаражКрафт» рятує Донбас від пластику? (ВІДЕО)

Опубліковано

 

Були кришечки – стали горщики.

Це «Мануфактура ГаражКрафт» із Сєвєродонецька.

Проблему сміття на Донбасі вони вирішують по-своєму – переробляють пластик.

 

Як починали проєкт?

«Спочатку кришечки у нас сортуються за кольорами. У побуті ми використовуємо пластик семи типів. Кришечки – це HDPI. Це маркування – двійка в трикутнику. Тобто це один із найбезпечніших видів пластику. Тому ми його саме і переробляємо в нашій майстерні. Далі кришечки у нас дробляться на шредері – це машина, яка зроблена за кресленнями Дейва Хакенса. Далі ми переплавляємо стружку, яку отримуємо після того, як пластик дробиться. Ми її переплавляємо за допомогою термопресу і отримуємо пластини. І дуже довгий час ми думали, що далі робити?», – розповідає заступниця голови ГО «Мануфактура ГаражКрафт» Олена Сердюк.

Читайте також5 найдавніших козацьких храмів України, де й досі зберігся дух Запорізької Січі

Активісти виграли грант на проєкт «Polymers Infinity». Вакуумна формовка допомогла робити вже з пластин горшечки для квітів. Потім з’явився станок, за допомогою якого можуть із пластин вирізати різні об’єкти. Навіть 3D.

Кришечки в майстерню приносять люди з усього Сєвєродонецька.

Ідея дизайнера з Нідерландів

«Ця ідея виникла у нідерландського дизайнера Дейва Хакенса. Він винайшов машини, за допомогою яких можна переробляти пластик у домашніх непромислових умовах, у гаражних майстернях. Креслення цих машин він виклав в інтернет і всі охочі могли ними скористуватися», – ділиться Олена Сердюк.

Спочатку волонтери дізналися, що в Україні є така майстерня. Потім дізналися про Дейва Хакенса.

«І потім були хлопці, які виграли грант на дві машини, які можуть переробляти пластик за кресленнями саме Дейва Хакенса. Таким чином ми також приєдналися, вирішили їм допомогти і потім залишилися у цьому проєкті», – ділиться Олена Сердюк.

Читайте такожУкраїнські бренди підкорюють Нью-Йорк. Що представляють дизайнери на цьогорічному Тижні моди

«Пластик сам по собі перероблений вже не буде виглядати так ідеально, як той, який він є спочатку. Але на цьому також можна грати. І навпаки мені подобається, коли горшечки для квітів – з пластику, вони виглядають не такими, в них є якесь життя», – каже Олена Сердюк.

Багато хто не замислювався над тим, що можна пластик переробляти.

«Навіть ми раніше користувались пластиком: ти просто кидаєш його ніби в смітник і здається, що цей пластик не опиняється на вулиці. А насправді він йде на полігони», – розповідає Олена Сердюк.

Нові проєкти

Крайній проєкт організації – New life of Plasti – це лавочка з металобрухту. Її каркас і елементи зроблені з переробленого пластику. Лава розміщена у Врубівці Луганської області і нею користуються.

Читайте також: Як екоактивісти «Друкарні» рятують водойму у Слов’янську (ВІДЕО)

«Ми шукаємо для пластику ту форму, яка була б більш функціональна. Щоб було менше залишку від того пластику, який ми переробляємо, потім вирізаємо. І саме лавочки, такі інфраструктурні об’єкти – це саме те, над чим зараз варто попрацювати в цьому напрямку ще більше», – каже Олена Сердюк.

У волонтерів чимало планів, вони міркують, щоб заснувати соціальне підприємство, щоб постійно не залежати від грантової допомоги.

«Сама переробка пластику проблему, по факту, не вирішує. Переробляти варто лише той пластик, від якого ми не можемо відмовитись. У нас зараз дуже багато одноразового пластику, ті ж кульочки, які ми просто викидаємо за хвилину після їх використання», – впевнена Олена Сердюк.

Дівчина закликає відмовитися від пластику.

«Від пластику, який нам не потрібен, ми маємо відмовлятися на користь альтернатив. Альтернатив дуже багато. Користуватися багаторазовою тарою, наприклад. Ту ж каву купувати в своє горня. Це екосумочки, екоторбинки. Дуже-дуже багато», – впевнена Олена Сердюк.

Нині ГО «Мануфактура ГаражКрафт» спільно з іншими еко-активістами працює над Екологічним атласом Донбасу.

Читайте такожДорогоцінний пластик. Історія одеської майстерні, де створюють унікальні речі зі сміття

Цей сервіс – eko-map.com – фіксує екологічні проблеми східних регіонів та способи їх вирішення.

Нагадаємо, кияни прибрали Гідропарк у Всесвітній день чистоти.

Як ми повідомляли раніше, активіст подолав 225 км із Дніпра до Харкова заради екопростору.

Читати далі

Суспільство

Скульптор на Одещині створив оленів, які зустрічають світанки

Опубліковано

 

Скульптор Андрій Деньгін почав облаштовувати пустир біля колишньої фортеці на об’їзній дорозі в Ізмаїлі на Одещині.

Про це пише Культурометр.

Активіст спільно з однодумцями встановив лави і висадив дерева. Основною ідеєю цього місця стало милування заходами і світанками. Завершальним етапом стало встановлення двох скульптур оленів з металу.

 

Як розповів скульптор, робота над залізними оленями почалася ще влітку.

За задумом автора, олень – це символ, що асоціюється із сонцем, світлом, чистотою, відродженням.

Читайте такожДорогоцінний пластик. Історія одеської майстерні, де створюють унікальні речі зі сміття

Через схожість рогів із гілками, образ оленя пов’язаний з Деревом Життя.

Олені символічно дивляться в напрямку сонця, що заходить.

Читайте також5 найдавніших козацьких храмів України, де й досі зберігся дух Запорізької Січі

Нагадаємо, у Києві відкрили гігантську скульптуру кита з переробленого пластику.

Як ми повідомляли раніше, в Ужгороді відкрили унікальну мініскульптурку «Дикий Захід Баффало Білла».

Усі фото: culturemeter.od.ua.

Читати далі