Печиво, яке купують у 30 країнах: як майстриня відроджує традиційну випічку Полтавщини

Котелевський коржик – бренд автентичного печива майстрині Оксани Дорошенко з Котельви, Полтавської області. Це випічка, у якій поєднані традиції регіону та власне художнє бачення пані Оксани. Її коржики більше нагадують витвори мистецтва, адже жінка малює на них справжні картини. Натхненням для її смаколиків стали традиційні полтавські панянки – обрядове печиво, яке здавна пекли у регіоні до Різдва. Бажаючи відродити звичай, який почали забувати, майстриня взялась за творчість. 

Зараз Котелевський коржик популярний далеко за межами України – він вже побував у 30 країнах світу, став героєм сюжету Reuters та увійшов до каталогу проєкту про традиції Ukraine with love. А панянок визнали елементом нематеріальної культурної спадщини Полтавщини. 

Хто такі панянки?

Котелевський коржик – це авторський погляд на традицію. Натхненням для його створення послугували панянки. На Котелевщині і в суміжних регіонах здавна був поширений звичай випікати їх на Різдво. Це таке обрядове печиво з прісного тіста у формі дівчат-берегинь, коників, півників, пташечок. Його зафарбовували у рожевий колір і розписували химерними візерунками та різними завитушками. 

Я пам’ятаю цю традицію ще з дитинства. Коли ми ходили колядувати або щедрувати, то окрім цукерок, яблук та горіхів бабусі давали нам панянок. Дівчаткам – берегинь, а хлопчикам – коників. Але вже на початку 2000-х років, коли у магазинах почали масово продавати цукеркові пакунки, традиція пекти панянок трохи згасла. Старі бабусі продовжували їх робити, а от молодь вже не хотіла заморочуватись. Легше ж купити готове. 

Як виник Котелевський коржик

Пройшло років 15 з мого дитинства і я почала зустрічатись зі своїм тоді ще майбутнім чоловіком. Якось на Різдво він приніс мені панянок. У мене був культурний шок. Виявляється, його бабуся та сестра досі пекли це традиційне печиво. 

Пройшов час, ми одружились, у нас народилась дитина. У 2016 році мені захотілось долучились до традиції сім’ї і самій спробувати все спекти. Я цілу ніч розписувала своїх панянок. У мене, звісно, не виходило, бо я робила це вперше. Але це мене не зупиняло. Не вдалось завитушки робити, так я крапочками розписувала. 

Читайте також: У бізнесі тільки жінки: як колишня викладачка музичної школи стала сироварницею

Святки пройшли, а мій потяг до тіста ні. Але ж панянки, як і паски, печуть лише раз на рік і це не та випічка, з якою можна гратись, розважатись або робити мейнстримом. Тоді я почала експериментувати – знайшла перший ліпший рецепт імбирного печива, випікла його і намагалась розписати білковою глазур’ю. Мені сподобався сам процес, тож я буквально вигризала час для себе, щоб можна було щось зробити. Поки дитина вночі спала – я малювала. Поки у неї був денний сон, я доганяла те, що недоспала вночі.

Відмовилась від солодкого бізнесу заради традицій

Чому Котелевський коржик став популярним? Мабуть, тому, що я використовую автентичні форми. Я одразу пішла своїм шляхом. Якби я тоді вчилась на майстер-класах, почала малювати мультяшних героїв, лавсторі, я б просто розчинилась і загубилась. Це був би просто солодкий бізнес. 

А у мене ще з дитинства були тяга та інтерес до традицій. Це, мабуть, на підсвідомому рівні. Я продовжувала експериментувати з тістом і на Великдень вирішила напекти  медових коржиків. Я вирішила зробити їх у формі писанок і розмалювати відповідними орнаментами. Мені не хотілось малювати безцільно, тому я для початку вивчила книжки майстринь писанкарства Оксани Білоус і Зої Сташук, де пояснюється символіка, розказується, що означають орнаменти. 

Для Котелевських коржиків я використовую старовинні форми, які  ще належали бабусі мого чоловіка. Ті ж коники наші котелевські, півники, панянки, яких більше ніде немає. І розмальовую я печиво такими візерунками, які придумала сама. Так, як лягає мені на душу. Дуже допомагають у цьому і писанки, і рушники, і глечики. Я знаю одне – я можу малювати тільки щось традиційне, українське, з орнаментами. У мене руки не стоять до мейнстримного. Колись родичі навіть просили мене намалювати Міккі Маусів, але це був жах. Воно і задоволення мені не приносить, і натхнення немає. 

Секретні інгредієнти Котелевського коржика

Котелевський коржик відрізняється від традиційних панянок. По-перше, панянки печуться з прісного тіста – це борошно, цукор, вода і амоній (розпушувач). На смак вони як солоденький сухарик. А Коржик я “кроїла” під себе багато разів, поки добилась потрібної консистенції – щоб він був твердий і не розсипався. Мені подобається, що він ароматний, але без штучних ароматизаторів – у складі какао, кероб, лікер амаретто, ром. 

По-друге, у панянок і Коржиків різний розпис. Панянки – це класика. Це рожева основа і завитушки. І все. Я також використовую традиційний розпис, українські традиційні орнаменти, які є на писанках і на посуді, але це більше і ширше, ніж просто завитушки. Тому я називаю це авторською інтерпретацією традицій. 

Котелевські коржики, до слова, можна довго зберігати. Завдяки природним консервантам – мед та кориця – він придатний до споживання пів року. Хоча я їла і 11-місячний коржик. Він не стає сухим як сухарик, а завдяки вершковому маслу з часом виходить більш хрумкий. А класична  панянка робиться просто на воді і коли висихає, стає настільки дубовою, що нею можна зуби зламати. Її розмочують у чаї і так їдять. 

Один коржик – чотири дні роботи

На виготовлення одного коржика йде чотири дні. У перший день замішую тісто, у другий – випікаю його. Важливо не чіпати тісто одразу, бо воно дуже м’яке і може деформуватись. Йому треба відпочити. На третій день робиться білкова глазур, якою заливається фон коржика. Вона має схопитись і висохнути. І вже на четвертий день я починаю розмальовувати. Але перед тим, як малювати, треба зробити найбільш клопіткий і нудний процес – підготувати кольори. Вручну слід розколотити білок з цукровою пудрою і заповнити як мінімум 20-25 кондитерських мішечків. Чайною ложечкою у кожен мішечок окремо зробити різні кольори. 

Малюю я довго. На один коржик йде 3-4 години. Іноді натхнення річкою тече – малюєш і не можеш зупинитись. А іноді треба зробити відпочинок, бо ідея не народжується.

На початку у мене взагалі не виходило малювати кондитерським мішечком. Я просто у маленькій тарілочці колотила глазур та брала бамбукову паличку, якою і малювала. Тоді я могла і 8 годин на один коржик витрачати. 

Комплексувала, що не можу зробити дві однакові роботи

У мене немає двох однакових коржиків. Раніше я комплексувала, переживала, чи задоволені будуть покупці. Але з часом почала цінити, бо це теж своєрідна фішка. Коли людина замовляє собі такий самий коржик як на фото, я починаю малювати і у мене вже не виходить. Мені вже інші квіти уявляються, інші елементи. 

Котелевський коржик звучить як величезний бренд, але насправді за ним стою лише я одна – і печу, і малюю, і відношу на пошту. Тому багатьом доводиться відмовляти.

На місяць я беру до п’яти замовлень. Це не багато, але я і не хочу щось міняти і робити більше. Коли я почну малювати простіше та швидше, це вже буде не Котелевський коржик. Втратиться і моя насолода процесом, і результат. А для мене важливо.

Вартість одного коржика – від 100 до 200 гривень. Для одних це мало, для інших задорого за одне печиво. З одного боку, мистецтво має щось вартувати. А з іншого – я розумію, що у людей зараз не такі великі достатки. Хоча у моїй практиці були люди, які наполягали і платили більше. 

Коржик-мандрівник та печиво для
Військово-повітряних сил США

Аж страшно уявити, куди мандрував Котелевський коржик. Він побував вже у 30 країнах. Я іноді думаю, чого я не коржик (сміється, – Ред.). Замовляли майже з усіх континентів – Австралія, Азія, Європа, Канада, США. Не доїхав Коржик тільки до Антарктиди і Латинської Америки. Але був навіть на Кайманових островах. Більшість замовників – це українська діаспора. Або  ж представники посольств собі на свята замовляють, або люди, які їдуть до когось в гості, везуть коржики на гостинець. 

Минулого року я пекла коржики для оркестру Військово-повітряних сил США. Два місяці я працювала над 20 коржиками для кожного з артистів, але я навіть не здогадувалась, що це ВПС США. Я спекла їм котиків, куманців, глечиків, коників. А вже коли замовниця написала відгук, то сказала, що це був американський оркестр. Їм так сподобались роботи, що вони не з’їли їх одразу, а повезли додому на Різдво. 

Читайте також: Купують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ

Панянки – нематеріальна культурна спадщина Полтавщини

Нещодавно завдяки мені панянок визнали елементом нематеріальної культурної спадщини Полтавщини. Місцева влада проводила конкурс, і я подала туди свою наукову роботу про панянок. Я зробила етнографічне дослідження, їздила в села неподалік, з бабусями спілкувалась, фотографувала їхні формочки. Моя робота перемогла і панянки були визнані елементом культурної спадщини області.Та попереду ще багато роботи, адже тепер маємо затвердити їх на рівні країні. 

Для цього потрібно, щоб якомога більше майстринь їх робило. Я вже бачу, що завдяки інтернету, завдяки тому, що про панянки говорять і пишуть, багато котелеських майстринь надихаються цим досвідом.

Вже не тільки бабусі, а й молоді жінки печуть обрядове печиво, потім вихваляються у Facebook своїми роботами. Це дуже класно. Люди нарешті наситились мас-маркетовим продуктом, цими попсовими цукерковими наборами і починають повертатись до джерел. Відчувається хвиля піднесення традицій. 

Українські хатки для ірландського поціновувача традицій

Ніколи не знаєш, звідки прийде натхнення і що наступного разу захочеться втілити. Натхнення заскакує незрозуміло звідки. Одного разу до мене звернувся ірландець, який замовив коржики у формі українських хатинок. Я одразу уявила білу хату з солом’яною стріхою. Я спекла форми, гуляю і неочікувано звертаю увагу на наші котелевські хати з традиційними синіми та зеленими віконницями. Думаю, а чим оце не українські традиційні хатинки? Я взяла і понамальовувала йому хатинок з нашого села. Це було трохи ризиковано, але сподобалось і йому, і мені. 

Дуже часто несподівані зовнішні обставини приводять мене до нових відкриттів. Якось поїхали з чоловіком до музею гончарства в Опішню. Я зловила себе на думці, що ще не бачила ніколи коржика у формі куманця. Два дні я на папері креслила заміри. А креслення і математика – це взагалі пекло для мене. Але я розумію, що без цього не зроблю коржик. Я вручну вирізала форму куманця і все-таки спекла розмалювала його. Це була моя гордість.

Трохи про визнання Котелевського коржика

У грудні про Котелевський коржик зняла сюжет міжнародна агенція Reuters. Я довго не могла повірити і думала, що щось наплутала. Усвідомлення прийшло лише тоді, коли приїхала знімальна група і журналіст дістав мікрофон з написом. Готуючись до їх приїзду, я вісім годин розмальовувала коржик. Зараз він для мене один з найдорожчих у духовному плані. Це великий котелевський коник, верхом на якому їде панянка. 

Читайте також: Метелики в голові. Як на Черкащині відроджують традиційні українські вінки

А трохи раніше Коржик потрапив до каталогу проєкту Ukraine with love, що  популяризує вироби українських майстрів. У знайомої я випадково побачила оголошення про цей конкурс і вирішила податись. На їхній сторінці проходило голосування і мої світлини підтримало багато людей. Було приємно і несподівано, що Коржики отримали стільки уподобань і з’явилися на сторінках проєкту. Приємно усвідомлювати, що люди нарешті починають цінувати своє, українське, а не тільки заморські імбирні пряники чи щось таке.