Суспільство
Озброюємо, навчаємо та одягаємо. Як фонд Markus Foundation забезпечує необхідним тисячі бійців 47-го штурмового полку
Markus Foundation – фундація, ідеологом та співзасновником якої став відомий ветеран російсько-української війни Валерій Маркус. Сьогодні він – головний сержант 47 окремого штурмового полку, а фонд займається забезпеченням бійців необхідним.
І хоча під опікою Markus Foundation перебувають тисячі бійців, укомплектуванням займаються всього семеро людей. Команда доволі мала, проте ефективна, адже працює за бізнес-принципами та намагається робити все системно. Від закупівлі зимової форми до сучасного озброєння та залучення іноземних інструкторів.
Олена Гашинська
Операційна директорка фундації Markus Foundation
Українська підприємниця, власниця бакалійного виробництва «Дім варення»
Зупинила власну справу заради допомоги бійцям
Я народилася в Києві. До повномасштабного вторгнення займалася підприємництвом, була власницею харчового виробництва. Зараз воно тимчасово на павзі, оскільки я відчуваю себе більш потрібною в ролі директорки фонду Markus Foundation.
Співзасновником та ідеологом фонду є Валерій Маркус – ветеран російсько-української війни, блогер, мандрівник і письменник. Другий співзасновник Markus Foundation – Василь Васильєв, який активно волонтерить ще з 2014 року.
З початком повномасштабного вторгнення з волонтерством познайомилась і я. Власне, саме завдяки йому й опинилася у фонді: я почала возити з-за кордону автівки тоді ще для 47 окремого батальйону. Загалом пригнала 27 машин, після чого мені запропонували посаду операційної директорки фонду.
За день до вторгнення дискутувала про мовне питання
Валерій запевняв, що повномасштабне вторгнення відбудеться, але не розумів, коли саме. А ось я в це зовсім не вірила, особливо, що війна може дістатися Києва. На той момент я була не надто залученою в суспільно-політичне життя країни й практично не стежила за тим, що відбувається довкола. Проте сьогодні розумію, наскільки це було помилковим, та намагаюся все змінити.
Я блогерка, розповідаю аудиторії про бізнес та піднімаю гострі соціальні теми. Напередодні вторгнення, 23 лютого, якраз готувала допис про «какая разніца». Зізнаюсь, протягом багатьох років я й сама не розуміла, чому так важливо, якою мовою спілкується людина. Це усвідомлення прийшло до мене приблизно за рік до повномасштабного вторгнення.
Власне, я опублікувала текст, у якому спробувала пояснити, чому варто спілкуватися державною мовою, пропагувати українську культуру та не бути носіями російської. Десь до четвертої ранку в коментарях точилися гарячі дискусії, а потім я заснула. Та вже через годину мене розбудив чоловік: «Прокидайся, почалася війна!». Звісно, я не сприйняла це серйозно і дуже розлютилася, що він так невдало жартує. Навіть продовжила спати, та згодом чоловік, звісно ж, пояснив, що це аж ніяк не жарти.
Я не вірила, що це все відбувається насправді. Ми практично одразу сіли в автівку та вирушили на захід країни. Мої рідні залишилися в Києві, брат вступив до територіальної оборони. Було дуже страшно, ми не розуміли, що буде далі. Усі говорили про перші три дні, мовляв, потрібно протриматися. Але ніхто не знав, чи це взагалі можливо. Не було чіткого розуміння, чи є в нас сильна армія. Навіть такої віри в ЗСУ, як є сьогодні, тоді не було.
Взяли під опіку 47-й окремий штурмовий полк
Офіційно фонд працює з початку червня, але де-факто він почав існувати раніше. Валерій залучав донати від своїх підписників і шанувальників, а команда чинного фонду допомагала в купівлі необхідного спорядження для 47-го окремого батальйону. З перших днів повномасштабної війни кожен спершу забезпечив власну безпеку, а потім переключився на волонтерство.
У якийсь момент Валерій зрозумів: ми потребуємо системності, а отже, час створювати фонд. Тоді вже всі розуміли, що війна не закінчиться завтра, післязавтра чи навіть через пів року. Тому вже в червні ми створили Markus Foundation.
Є фонди, які забезпечують необхідним багато підрозділів, як-от «Повернись живим» чи Фонд Сергія Притули. Також є фонди, які мають конкретну спеціалізацію, наприклад, закупівля дронів чи автівок. У нас же фонд займається всім, але для одного підрозділу – 47-го окремого штурмового полку.
У фонді працюють люди з бізнес-досвідом. Це дозволяє нам розумно й правильно будувати роботу Markus Foundation. У нас цивільні та військові працюють разом для досягнення спільної мети.
Ми працюємо над забезпеченням 47-го штурмового полку необхідними речами. Йдеться про спорядження, техніку, транспорт тощо. Також забезпечуємо бійців гідним навчанням від іноземних інструкторів.
Одягаємо бійців та закуповуємо необхідне
47-й штурмовий полк – це колишній 47-й штурмовий батальйон. Якщо батальйон – це сотні людей, то полк – тисячі. Це військова частина з різними підрозділами.
Аби потрапити до полку, необхідно пройти відбір. Тобто до нас приходять люди, які дійсно хочуть воювати та захищати країну. Крім того, відбір відбувається у декілька етапів. Завдяки цьому в 47-му штурмовому полку служать дійсно вмотивовані люди з певним минулим: бойовим або цивільним досвідом, що може бути корисним у військовій справі.
Потреби в полку зараз дуже різноманітні. Зокрема, вони пов’язані з холодом: зимова форма, термобілизна. Також необхідно одягнути тисячі новоприбулих у каски та бронежилети.
Держава потребує допомоги волонтерів
Держава не може покрити всі потреби армії, бо економіка України не справляється з навантаженням. Об’єктивно, наші стартові можливості були значно меншими, ніж можливості ворога. Армія постійно збільшується, і цей процес не органічний, а революційний, адже нам потрібно розширюватися дуже швидко.
Власне, тому абсолютно нормально й очікувано, що держава потребує допомоги. І саме через це існує волонтерський рух, на якому багато чого тримається.
Через це й виникла потреба допомагати в укомплектуванні батальйону, а зараз – полку. Ми закриваємо запити на своєму рівні, а держава покриває потреби у важкому озброєнні. Так, волонтери не купують танки й артилерію. Україна зараз працює на максимумі своїх можливостей.
Витрати фонду покривають небайдужі
Markus Foundation – це невеликий фонд, у якому працюють 7 людей. Робота між нами розподілена більш-менш рівномірно. Я – директорка, двоє людей займаються закупівлями, ще одна – висвітленням нашої діяльності у соцмережах. Також є бухгалтер, фінансист і водій. Команда зараз маленька, але ефективна.
Оскільки фонд будується на бізнес-принципах, у нас немає людей, які працюють на волонтерських засадах. Є друзі фонду, які нам допомагають в окремих випадках та залучені в проєктах. Вони можуть безкоштовно привезти якісь речі чи допомогти.
Читайте також: З Одеси до Карпат – на протезі. Як ветеран зібрав 7 млн на пікапи для побратимів
Людина має отримувати гроші за свою роботу. У законодавстві описано принцип роботи благодійного фонду, і там вказано, що 20% з обігу може використовуватися на адміністративні витрати фонду. Усі мають розуміти, що волонтерська робота – це робота «за спасибі». Людина, яка цим займається, дуже швидко вигорає та не може бути максимально ефективною.
Фонд фінансується винятково коштами анонімних донатів від небайдужих. Знаю, що були пропозиції забезпечити фонд фінансами для того, щоб потім це використовувати в певних піар-цілях. На це людині надали жорстку відмову, бо для нас важливо бути незалежними. Саме тому спонсорами фонду є люди, і їх дуже багато. Валерій оголошує збори, і їх закривають фізичні особи та представники бізнесу – однаково чесно та незаангажовано.
Маємо кілька напрямків роботи
Найперше завдання Markus Foundation – забезпечення 47-го штурмового полку. Ми отримуємо запити від військової частини та намагаємося їх закривати. Наприклад, отримуємо заявку, що треба купити стільки-то одиниць певного товару з такими-то характеристиками. І ми як фонд починаємо шукати найкраще співвідношення ціни та якості, домовляємося про гуртові знижки, робимо замовлення й оплачуємо його. Відтак це майно стає на баланс військової частини.
Другий напрям – інструктори. У нашій військовій частині зараз працюють декілька іноземних інструкторів, які навчають українських бійців. Ми домовляємося та, якщо потрібно, оплачуємо їхню роботу, аби наші бійці були максимально компетентними. Принцип безперервного навчання лежить в основі ідеології нашого полку.
І останній напрям – це програма з підтримки сімей військовослужбовців. Вона зараз у розробці, тому ще рано озвучувати якісь деталі.
Працюємо з іноземними блогерами, щоб тримати війну у фокусі
Ще в нас є інформаційний проєкт із залучення блогерів з інших країн, який ми хочемо розвивати. Був прецедент, коли у Київ приїхав шведський блогер. Ми показали йому зруйновані Бучу, Бородянку й Ірпінь, з перших вуст розказали, як усе було. Відвезли його до ірпінського мосту, і блогер побачив там дитячий візок. У нього зʼявилися сльози на очах.
Чоловік сказав, що тепер бодай на якусь долю відчув, що тут відбулося. За його словами, по телевізору це все не сприймається настільки особисто. Це виглядає як кіно: люди гинуть, триває війна, але не виникає жодних емоцій. А коли ти це бачиш на власні очі, то все змінюється.
Після цього блогер поїхав додому й ініціював три статті для місцевих ЗМІ про Україну, випустив серіал на своєму ютуб-каналі. Охоплення відео – кілька мільйонів. Він і надалі продовжує підтримувати та продовжує розповідати про Україну.
Мені здається, це дуже важливий процес. Адже, коли швед розказує своїм землякам про війну в Україні, це сприймається кардинально інакше, ніж коли це говорить українець із перекладом. А тому ми будемо й надалі запрошувати різних блогерів до України. Якщо треба, робитимемо це з залученням цільових коштів від донаторів, які підтримують цю ідею, оскільки вважаємо це вкрай важливим проєктом для висвітлення ситуації за кордоном.
Через блогерів та інфлюенсерів можна досягнути класних результатів з підтримки теми війни в Україні. Це дозволить залучати більше коштів, щоб наша армія ставала ще сильнішою.
47-й штурмовий полк шукав нових бійців
Через розширення з батальйону до полку виникла потреба в наборі бійців. Відбір відбувається у два етапи: онлайн та офлайн. На онлайн-співбесіді ми отримали дуже багато заявок. Там була проста анкета, яка дозволила розділити кандидатів за віком і громадянством. Відповідно до законодавства, ми не можемо запрошувати до війська людей, які старші за 60 років або не мають українського громадянства. Також на цьому етапі ми оцінювали мотивацію людей.
Після цього влаштували для кандидатів вже офлайн-співбесіду. З потенційними бійцями спілкувалися психологи та медики. Останнім етапом була співбесіда напряму з керівництвом полку, де вже озвучували ухвалене рішення: беруть людину чи ні.
Попереду ще більше роботи
Запит на укомплектування 47-го штурмового полку сьогодні є більш ніж актуальним. Потреб у військових наразі більше, ніж фінансових можливостей фонду. Тому дуже дякуємо українцям за грошову й інформаційну підтримку.
Після перемоги українській армії ще буде чим займатися. Наш сусід територіально нікуди, на жаль, не дінеться. Тому ми точно не будемо розслаблятися, а діяльність фонду не припиниться. Ми просто почнемо займатися більш фундаментальними речами та впливати на якісні зміни в армії.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
