Суспільство
«Хтось вважає, що нам пощастило і так не буває». Дружина ветерана отримала грант на пів мільйона гривень на власну тренажерку
Віта Гарасимчук – дружина кадрового військового. Коли йому випадає відпустка з фронту, він може годинами чаклувати над тренажерами у власному тренувальному залі в Бродах: щось підкручує, змащує, калібрує.
«Це його стихія», – говорить Віта. – «Він дуже полюбив заняття в тренажерному залі, і навіть в ротації з собою бере гумки для тренувань й займається між виходами на бойові задачі, аби завжди бути в формі».
Поки чоловік воює, Віта в цій родині тримає тил – опікується тренажеркою, де покращують здоров’я підлітки та проходитимуть реабілітацію ветерани.
У містечку на Львівщині, де мешкає понад 20 тисяч людей, вона не тільки змогла отримати майже пів мільйона гривень гранту на розвиток сімейної справи, але й мріє про розширення бізнесу вже через рік після його початку. Як це їй вдалося – Віта розповіла ШоТам.
До фонової тривоги за дев’ять років я так і не змогла звикнути
Я живу від ротації до ротації з 2014 року. Ми разом вже 15 років, дев’ять з них я ділю чоловіка з війною.
Ми почали зустрічатися ще в 11 класі, я знала, що він мріє про небезпечну професію. Але ж тоді ніхто з нас не думав, що потім доведеться гартувати її в боях на рідній землі.
Коли чоловік вступив до омріяного вишу в іншому місті, я згодом теж переїхала до нього, аби бути поруч. У 2012 році ми розписалися, а у 2014 році він завершив навчання і одразу потрапив у зону бойових дій, виконував бойові задачі в АТО, періодично туди їздив на ротації.
Зараз він в ротації на Сході України. Де саме – конкретно я навіть сама не знаю. Чим він займається, я розказати не можу. Як і не можу сказати, що за ці дев’ять років я звикла. Бо кожна ротація – як перша. Кожен раз переживаю. Він мені пише, коли він іде на задачу, і я чекаю того самого повідомлення, що все добре. Це постійний стрес, фонова тривога.
Зараз чоловік в ротації на Сході України. Фото надала Віта.
Ми не хотіли відкривати ще один бар чи магазин
Ідею власного бізнесу ми виношували дуже давно. Хотіли мати власний бізнес, який би забезпечував нашу родину, коли чоловік завершить військову кар’єру і мав чим займатися у цивільному житті. Так ми собі мріяли до повномасштабного вторгнення росії.
Планували відкрити щось таке, що б приносило користь. Не ще один бар чи магазин. Хоча це, певно, було б простіше, адже всі щось їдять і всі щось святкують. Але нам хотілося дати щось більше людям у нашому містечку.
Так ми зупинилися на ідеї відкрити власну тренажерну залу. І одразу ж ми почали думати, як зробити, аби наша тренажерка давала більше соціальної користі. Вирішили, що будемо розвивати напрямок реабілітації та що хочемо бути цікавими і комфортними для підлітків.
Війна мала поставити наш проєкт на невизначену паузу, але я вирішила, що хочу спробувати реалізувати те, про що ми з чоловіком мріяли. Нас підтримали батьки, допомогли фінансами, і у листопаді 2022 року, попри війну, ми відкрили у Бродах нову тренажерку.
Задумала тренажерку, де є реабілітологи
На перших порах я працювала тут і адміністратором, і прибиральницею, і бухгалтеркою, і директоркою, і смм-ницею – створила сторінки зали в соцмережах, підключила таргетовану рекламу. Хіба що тільки тренеркою не працювала.
Популярність здорового способу життя в нашій країні зростає. І це дуже тішить. Українці розуміють, що можна власними зусиллями впливати на те, як ти виглядаєш та як себе почуваєш. До нас потягнулися люди різних вікових категорій: підлітки, люди старшого віку.
На початку тренажерку відкрили з необхідним мінімумом обладнання. Фото: ШоТам.
Я дуже хотіла розвиватися у напрямку роботи саме з підлітками, залучати їх до корисного дозвілля. Плюс у багатьох з них є проблеми з поставою. І саме в такому віці з цим можна працювати без залучення лікарів: спеціальні вправи та навантаження для хребта, лікувальні масажі.
Ну і звісно, ми з чоловіком розуміли, що не можемо ігнорувати попит на якісні фізичну реабілітацію, зумовлений війною. Ветерани, цивільні – кількість людей, що потребують відновлення після отриманих травм росте з кожним днем. І дуже важливо, аби повернувшись із лікування, наші захисники та захисниці навіть у невеличкому містечку мали змогу займатися з реабілітологом. Тож ми вирішили, що хочемо, або в нашому тренажерному залі працювали не лише тренери, але і реабілітологи. Але для цього потрібні спеціальні тренажери.
На початку ми відкривалися з необхідним мінімумом обладнання. Але вже в перші місяці роботи бачили, що нам бракує інвентарю: тих самих ролів, гумок, скакалок тощо. Плюс ми зрозуміли, що деякі тренажери треба удосконалити, аби людям було комфортніше на них займатися. Але ми самі уже не могли це витягнути фінансово.
Ідею грантів нам підказали знайомі. Вони порадили звернутися у Центр зайнятості та розпитати, на які гранти ми можемо подаватися. Одним з варіантів була урядова програма «Грант для ветеранів та членів їх сімей». Ми вирішили спробувати.
Багатьох цікавить, як ми отримали майже пів мільйона гривень гранту
Ми перша сім’я у Бродах, яка отримала саме такий грант – для ветеранів АТО. Такі собі першовідкривачі, що в Центрі зайнятості, що в банку. Було трохи важкувато проходити ту стежинку, бо ніхто не знав, що нас чекає, нюанси ще не відпрацьовані. Багатьох, хто чує нашу історію, одразу цікавить, як же отримати грант. Хоч для мене все було вперше, не скажу, що це прям якісь складнощі, тим паче є консультативна підтримка. Мені дуже допомогли фахівчині з Центру зайнятості.
Ми дуже довго складали бізнес-план, щоб «Дія» його прийняла. Нам треба було прописати все обладнання, яке ми хочемо закупити, вже з цінами та переліком постачальників. Також мало бути прораховано працевлаштування двох і більше людей. Ну і ще треба було мати діючий ФОП та обслуговуватися у державному «Ощадбанку». І все. Ніяких надскладних вимог.
Звісно, треба мати також частку власного капіталу, який ти вкладаєш у проєкт. Я подавалася у категорію на отримання грантів до 500 000 гривень, і ще 200 000 зобов’язувалася класти власних коштів. Мою заявку досить швидко схвалили і виділили 480 000 гривень на втілення проєкту.
Для бізнес-плану треба було прописати все обладнання, яке планують закупити, вже з цінами та переліком постачальників. Фото: ШоТам.
Я вважаю, що держава створила дуже лояльні умови надання грантів ветеранським родинам. Просто потрібно чітко розписати бізнес-план та план доходів на наступні роки, за яким дивляться, чи є перспективним ваш проєкт.
Реабілітація потрібна не лише ветеранам
Зараз усі грантові кошти вже розподілені по рахунках наших постачальників. Ми очікуємо дві великі поставки саме тренажерів, усі – українського виробництва. Частина приїде з Харкова. Це ті люди, з якими ми працювали з самого відкриття. Також буде обладнання з Рівненської та Волинської області.
Ми уже облаштували масажний кабінет, зараз проходить стажування масажистка-реабілітологиня з медичною освітою, вона також буде розвивати напрямок реабілітації саме в тренажерному залі.
Ми уже маємо запити на такі послуги. Адже реабілітація – це не лише про роботу з ветеранами після поранень, це також і робота з підлітками, які мають ті чи інші порушення постави. Або людина травмувалася, і не може займатися у звичному режимі, але хоче швидше відновитися та продовжувати заняття – з усім цим ми будемо працювати. У нас уже є «тренажер Бубновського», як його називають у народі, а ми його називаємо «кросовером». Це база для проведення сеансів фізреабілітації.
Я вкладаю не просто кошти й час, а повністю себе
Ми дуже тішимося, що нам вдалося залучити до регулярних занять чималу кількість підлітків, що їм подобається у нас.
Я дуже хотіла створити місце, яке приноситиме задоволення. Не просто прийшов – відпахав – пішов, а щоб люди тут почувалися як мінімум у своїй тарілці. А в ідеалі, щоб виросла спільнота людей, які люблять спорт та дбають про своє здоров’я.
Відвідувачка Софія займається у Plus Fit Club з самого відкриття. Фото: ШоТам.
Мені, як мамі, дуже подобається мода на здоровий спосіб життя серед підлітків. Наші син та донечка все більше часу хочуть проводити в тренажерній залі, хоча поки ще малі… У нас є окремий абонемент «Підлітковий». Він доступний для відвідувачів з 13 років та коштує від 400 гривень/місяць.
У нас є дівчинка, яка займається з самого відкриття. Вона мені сама розповідала, як заняття в залі допомогли їй підняти самооцінку, сприйняти своє тіло та що навіть батьки відмічають, як у неї покращилася постава. Це для мене дуже цінно.
Я і сама тренуюся тут. Звісно, коли встигаю. Ну і чоловік. Дуже чекаю на нашу Перемогу, аби наш тато скоріше повернувся до нас там міг займатися у нашій власній тренажерці, про яку так мріяв.
Хтось вважає, що нам пощастило, що так не буває. А я вважаю, що це закономірний результат наших зусиль. У кожну справу, за яку берусь, вкладаю не просто кошти і свій час, я вкладаю повністю себе. Те, що ми зробили, приносить і користь, і задоволення.
Віта й сама займається у тренажерці. Фото: ШоТам.
Кожна власна справа має певні ризики та страхи. І в нас вони були. Щоб не опустити руки, треба дуже сильно вірити в те, що ти робиш, і любити це. Я вважаю, це було помітно у нашій грантовій заявці, саме тому вона спрацювала.
Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.
Учасники «Підпільного стендапу» 1 квітня провели благодійний стрим, який тривав понад три з половиною години. Під час трансляції коміки збирали гроші на пікапи для спецпідрозділу НГУ «Атей».
Стрим відбувся на ютуб-каналі «Підпільного стендапу».
Як пройшов стрим
На трансляції виступили відомі українські коміки та знаменитості, зокрема Василь Байдак, Дядя Жора, Ницо Потворно, Саша Гонтар, Роман Міщеряков, Ганна Кочегура, Юрій Коломієць та інші. Під час стриму гості жартували, виконували завдання та розігрували мініатюри.
Мета благодійної трансляції
Під час благодійного стриму українці задонатили на пікапи для військових понад 250 тисяч гривень. Загальна мета збору — 500 тисяч гривень. Долучитися до нього можна за посиланням.
Підрозділ спеціального призначення «Атей» сформували два роки тому під командуванням Євгена Безсмертного. Бійці «Атей» брали участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі та інших ділянках фронту. Наразі підрозділ проходить перепідготовку та комплектування задля розширення до роти спецпризначення.
Читайте також: Перо з фільмів Антоніо Лукіча продали за півмільйона гривень: кошти передали на ППО (ФОТО)
Про «Підпільний Стендап»
«Підпільний Стендап» — одне з найбільших об’єднань стендап-коміків в Україні, яке почали формувати у 2015 році. Щомісяця стендапери проводять близько ста концертів. Обʼєднання створює такі проєкти:
- «Майже Інтелектуальне Шоу»;
- «Підпільні Розгони»;
- «Підпільний Кіноклуб»;
- «Підпільний подскаст» та інші.
Нагадаємо, що «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук.
Фото обкладинки: ютуб-канал «Підпільного стендапу»
На території Чорнобильського заповідника розквітнув рідкісний білоцвіт весняний. Через знищення природних середовищ квітку внесли до Червоної книги.
Про це повідомили в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
На Київщині цю квітку можна зустрітися хіба що в присадибних ділянках як декоративну рослину. Білоцвіт весняний росте переважно у Карпатах та на Поліссі.
У заповіднику вказали, що в Чорнобилі ці квітки колись висадили господарі однієї з осель міста. Рослина має потужну кореневу систему, а тому вона швидко розростається та розквітає білими дзвіночками із фіалковим ароматом.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
«У народі вважається, що білоцвіт приносить удачу та є символом оновлення, а той факт, що він зберігся в зоні відчуження, надає йому ще більшої значущості: немов природа повертає собі життя у місцях, колись залишених людьми»‚ — написали у заповіднику.
Нагадаємо, що на місці лісової пожежі на Київщині висадили шість тисяч нових дерев.
Фото обкладинки ілюстративне: «Вікімедіа»
Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.
Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.
Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.
Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.
Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?
