Суспільство
Океан та гори для людей з інвалідністю. Доступний відпочинок від волонтерів
«On3wheels» або «На трьох колесах» — для когось слова без сенсу, а для людей з інвалідністю шанс на доступний відпочинок. Ще нещодавно похід у гори чи поїздка до океану була нездійсненою мрією для тих, хто має інвалідність. Поки у нас з вами єдина проблема — це вибір куди поїхати, то для людей з інвалідністю поїхати — це і є проблема.
Тому організація «On3wheels» взялася виправляти цю несправедливість. «ШоТам» разом зі співорганізаторкою доступних походів Мирославою Кушнір розкаже, чому інклюзивність — це не перепона для здійснення своїх мрій і як подорожувати може кожен.
Дискотека, океан і Іван
Дістатися океану своїми силами – такою була мрія Івана, який страждає на ДЦП. З нього і почалася історія організації «On3wheels». Сава – співзасновник організації познайомився з Іваном на…дискотеці. Там дізнався про його інвалідність і про його мрію. Океан.
Від мрії до реальності – рік. Сава разом зі своїми товаришем Сашком вирішили допомогти Івану і взялися готувати його до складної, але такої омріяної подорожі. Почали з походів у гори на велосипеді. Друзі витягували Івана на гору мало не власноруч, аж поки не дізналися про існування спеціального триколісного велосипеду, який створили якраз з метою облегшити поїздки для людей з інвалідністю.
Від назви велосипеда, до речі, походить і назва тепер вже проєкту «On3wheels». Сава і Сашко заснували її у 2016-му році, а я приєдналася через рік. Тоді, коли друзі нарешті змогли привезти Івана до Лісабону і показати йому всю ту міць та велич Атлантичного океану, яку він волів побачити. Відтоді і до сьогодні ми працюємо над тим, щоби подорожі для людей з інвалідністю ставали буденністю, а не виходом за межі можливостей.
Через каміння і струмки
Варіантів велосипедів для подорожей з людьми, які мають інвалідність, є декілька. Один з них – це триколісний велосипед, handbike або ж лежачий велосипед. На такому Іван разом з Савою та Сашою подорожував у гори, він просто крутив його руками.
Є ще одноколісний або «джульєтка» – схожий на рикшу, попереду і позаду його має хтось везти. Компанія, яка виготовляє такі візки, колись сказала нам, що так, як ми подорожуємо з цим візком, не робить ніхто. Адже, як правило, в Європі з ним мандрують парками з асфальтованими доріжками. Наша ж дорога пролягає через каміння та струмки.
Зараз у нас є два візки: один ми придбали у Франції, другий – вітчизняного виробництва. Один український інженер розробив саме креслення і ми звернулись до підприємства з виготовлення велосипедів. На готовий візок ми чекали близько року. Деякі деталі для нього довелося купляти у Франції, наприклад, спеціальні сидіння, щоб людина не ковзала.
Один похід = багато людей
Для походу в гори з інклюзивною людиною варто ретельно підготуватися і врахувати, що такий похід буде відрізнятися від звичного. Після нашої першої спільної мандрівки на Говерлу з Іваном, ми зробили кілька висновків. Насамперед, необхідно більше, ніж п’ять людей.
У кожного має бути час перепочити і змінити одне одного у підйомі людини з інвалідністю. Нині ми беремо в один похід 15 чоловіків, решта – жінки. Як правило, саме чоловіки витягують візок на гору. Жінки допомагають і тримають воду напоготові.
Часто волонтери, які зголошуються піти з нами і допомагати, не знайомі між собою. Адже ми їх шукаємо через соцмережі. Втім, на щастя, це не проблема. В процесі походу всі знайомляться і підтримують одне одного. Буває таке, що для волонтерів наш похід – це перший досвід спілкування з людьми з інвалідністю. Під час мандрівки вони бачать, що у цьому нічого надзвичайного немає, ніяких додаткових навичок не потребує і всі спілкуються на рівних.
З легеньким рюкзаком і без ночівлі у горах
Був у нас досвід, коли ми вирішили зробити парний похід. Дві людини з інвалідністю і, відповідно, волонтери теж везли два візки. Це було доволі складно, тому ми взяли собі за правило ходити з одним героєм – так в нашій організації ми називаємо людей з інвалідністю, які наважуються на походи у гори.
Зазвичай, похід триває один день. На два дні ходили тільки один раз. Це трішки специфічно, адже треба добре знати людину, з якою йдеш. Виникає чимало питань, які доводиться вирішувати, тож ходимо лише на день і часто у суботу.
Ми не ночуємо в горах, а це дає можливість взяти з собою тільки легенькі рюкзаки і отримати достатньо вражень. Ми піднімалися на Пікуй, це вершина з чудовим краєвидом і відносно неважким підйомом. Також були на Хом’яку, Горі Гострій, Високому Верху. Провели вже понад 60 походів. Ходимо лише в літній період, були сезони і з 20 виходами. А минулого року – провели лише два.
Міксуємо життя і війну
Коли почалася повномасштабна війна, ми призупинилися, бо ми не розуміли, чи є потреба в таких походах. Думали над зручним форматом. Впродовж усіх років діяльності у нас з’явилося четверо лідерів, які беруть на себе відповідальність за увесь похід. Один з них пішов на фронт, але задонатив на наші походи. Для нас це означає, що такі проєкти важливі навіть під час війни.
У процесі першого походу ми збирали кошти на потреби військових з дружньої організації «Veterans Go». Вони організовують схожі мандрівки для своїх побратимів і теж мають спеціальний візок. Отак міксуємо життя і війну.
Ми відкрили для себе новий формат, а саме походи з військовими. Залучаємо тих, хто отримав поранення на війні. З 10 бійцями з реабілітаційного центру м. Червоноград, медсестрами та реабілітологом піднялися на підйомнику на гору Погар. Було фізично важко, адже військові на протезах, але всі вони впоралися і побачили красу гір.
Похід у гори розпочинається з самого рання
Потрапити до нас у похід – просто. Люди з інвалідністю заповнюють форму на початку сезону походів. Розповідають про себе, куди і як хотіли б піти. За добу цьогоріч ми знайшли п’ять героїв, з якими можемо сходити в гори. Найчастіше до нас приходять друзі тих людей, які вже були з нами у походах.
Ми зустрічаємося раненько. Близько сьомої ранку біля автобуса у Львові, найчастіше біля Стрийського парку. До нас приїзжджають з різних міст: Одеси, Запоріжжя, Харкова, Дніпра, Луцька. До Львова вони добираються самостійно. Подорож триває 3-4 години, зупиняємося поснідати на заправці, знайомимося ближче, слухаємо більше про героя чи героїню. По дорозі на вершину зупиняємося за відчуттями, на складніших маршрутах таких зупинок більше. На вершині ми заварюємо чай, співаємо та спілкуємося. Часто нас там і дощ зустріти може чи гроза. Від цього залежить, наскільки швидко ми спускаємося. Буває доводиться дуже поспішати. Для нашого героя – це додатковий тест на сміливість, бо коли хлопці летять вниз, то це досить небезпечно.
Відчуття від таких походів особливі, адже збираються дуже особливі люди – ті, що хочуть комусь допомогти, думають не тільки про себе. Це змога побачити гори іншими очима. У нас була героїня Оксана, яка розказувала, що для неї було дуже цікаво побачити, як ростуть гриби. Це було для неї вперше. Цінність цього походу не в тому, що ми опиняємося на вершині, а в тому, що проходимо через ліс, розглядаємо красу, долаємо перешкоди, підтримуємо одне одного. Це не про підкорення, а більше про подорож.
Всі ми різні, але всі цінні
В нас були і походи з дітьми від 10 років. Було класно, бо діти дуже відкриті, веселі, з ними можна багато жартувати. Тому ми колись робили навіть дитячий інклюзивний табір, серед учасників була і дівчинка з інвалідністю. Це чудовий досвід, адже дитяча комунікація була без зайвих упереджень, стереотипів. Діти запитують те, на що дорослі може б і не наважилися. Вони не роблять драми з інвалідності.
Ми намагаємося робити такі походи щоразу для іншої людини, щоб більшій кількості людей відкрити це відчуття гір. Але було таке, що ми ходили в гори з хлопчиком, а потім його батьки брали своїх друзів, наприклад, і вже з ним ходили, своєю командою.
Ми з радістю ділимося візком — і проводимо інструктаж.
Початкова місія «On3Wheels» в тому, щоб змінювати суспільство через зміну себе, а саме — через зміну ставлення до людей з інвалідністю. Нам важливо показувати цей досвід дружби з людьми з інвалідністю. Часто наші герої стають для нас вчителями і ми переймаємо досвід, якого раніше не мали, і саме ставлення до життя. А найцінніше — розуміння, що всі ми різні, але всі цінні.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
