Оголосили шортліст премії «Книга року BBC» 2024: хто до нього увійшов

Уже в неділю українці святкуватимуть Великдень, до якого ми готуємося кілька днів. Зазвичай до четверга прибираємо домівку та печемо паски. У суботу ж складаємо кошик, аби в неділю посвятити його в церкві. 

Наші предки також довго готувалися до Великодня: вели діжу «на сповідь», ходили по кукуци та обливалися водою, аби бути здоровими. Частина цих давніх традицій збереглася дотепер. Про них ШоТам розповіла фольклористка Олена Чебанюк. 

Олена Чебанюк

фольклористка, кандидатка філологічних наук

Чистий четвер — купання до сходу сонця та прибирання дому

Як науковиця я часто їздила в експедиції, де записувала спогади літніх людей про давні українські традиції. Про них ці люди знали з власного досвіду або з переказів старших родичів. Багато розповідали й про Великдень, який завжди був найбільшим святом для українців. 

Відзначання починалося з Чистого четверга, який ще називають Страсним. До цього дня в хаті вже мало бути прибрано, і господині вивішували святкові рушники замість звичайних, які висіли під час посту. 

У четвер фарбували яйця та пекли паски. Господині також дотримувалися певних забобонів і традицій під час приготування пасок: не можна було галасувати чи сваритися, давати в борг у цей день або ж сідати, щоб паска не «сіла».

Київщина на початку ХХ століття. Фото: Музей Івана Гончара 

На Гуцульщині після обіду господині пекли кукуци. Також колись у ніч із середи на четвер діти мали обряд «гріти діда» — ходили до кожного двору, де господарі розкладали вогнище, і говорили фразу: «Грійте діда, грів би вас Бог всяким добром», після чого їм давали гостинці. Дотепер в Карпатах, зокрема на Рахівщині, діти можуть ходити по смаколики, проте вже вдень, а не вночі.

До сходу сонця наші предки купалися, одягалися в новий чистий одяг, адже вважалося, що до Великодня обов’язково треба придбати щось нове. 

У Чистий четвер люди відвідували церкву, а потім несли додому запалену свічку, яка не могла загаснути дорогою. Нею випалювали хрести над дверима, аби захистити домівку від нечистої сили. Якщо свічка кілька років поспіль була в церкві на Страсний четвер, вона мала велику силу.

На Поліссі була цікава традиція «вести діжу на сповідь». Дерев’яну діжку, в якій готуватимуть тісто на паски, напередодні вичищали та мили, а потім виносили на двір, щоб сонечко її «поблагословило». Її прикрашали червоною стрічкою та накривали чистим рушником, а потім місили в ній тісто.

Страсна п’ятниця — люди не їли весь день та багато молилися

Найсумнішим днем усього Великоднього посту є Страсна п’ятниця. Наші предки постили та утримувалися від їжі. Також у цей день не можна було випікати та прибирати.

Винесення плащаниці в Страсну п’ятницю. Фото: «Локальна історія», особистий архів Стефанії Кушнір

У церкві не дзвонили дзвони, а люди зосереджувалися на духовності та багато молилися. Предки мали таку традицію, яка називалася «калатала» або «клепала», коли вони стукали дерев’яними брусками, аби повідомити про смерть Ісуса. 

Великодня субота — підготовка кошика до церкви та відвідини предків

У Великодню суботу українці здавна вшановували померлих предків, відвідували цвинтарі та запалювали лампадки на могилах. Найбільше цей звичай був поширений на Гуцульщині. На Поділлі вогонь палили просто неба на подвір’ї церкви, а на Полтавщині запалювали ліхтарі, які мали освітлювати дорогу до церкви. 

Фото: «Локальна історія»

У суботу наші пращури готувалися до святкової служби та складали святковий кошик, в який клали паску, яйця, свічку, воду, ніж, яким нарізатимуть паску, сіль та хрін. 

Часто набір продуктів у кошику залежав від локальних традицій і того, що люди потім використовували в побуті. Іноді замість кошика використовували рушник або бесаг, у якому несли паску до церкви. Згодом рушником почали накривати кошик — люди вірили, що такий освячений рушник захищатиме від граду та лиха.

Читайте також: 6 продуктів, які кладуть у кошик на Великдень: готуємося до свята з етнографинею

Великдень — церковна служба та святкові ігри

Після служби, коли люди приходили з церкви додому, вони кидали освячені яйця у воду, якою вмивалися, щоб бути здоровими та красивими. Особливо в це вірили молоді дівчата. До речі, шкаралупу від освячених яєць не можна було просто викинути, тому її закопували в землю для гарного врожаю або ж кидали за водою.

Фото: фейсбук Параска-Плитка Горицвіт

У давнину вважалося, що після служби в церкві не треба спати, аби рік не був сонливий. Проте зазвичай люди ще лягали відпочити до ранку, а потім ішли під церкву співати гаївки та грати у святкові ігри. Також обмінювалися крашанками та перевіряли, чия міцніша. Особливо ці традиції збереглися на Гуцульщині. 

Протягом усього дня, а потім ще наступні 40 днів, українці дотримувалися звичаю «Христосування» — вітали одне одного словами «Христос воскрес» та відповідали «Воістину воскрес». 

Великодній понеділок — обливали одне одного водою, щоб бути здоровими

Ще одна цікава традиція, яка збереглася дотепер, — обливатися водою у Великодній понеділок. Зараз хлопці та дівчата обливають одне одного радше заради розваги, а раніше люди вірили, що в цей день вода має особливу очищувальну силу, тому щедро поливали того, кому бажали здоров’я. 

Обливаний понеділок у селі на Львівщині. Фото Олени Чебанюк для «Локальної історії»

В Україні ця традиція дуже давня — ще у 17 столітті французький інженер Гійом Левассер де Боплан повідомляв, що козаки виливали на дівчат по 5-6 відер води. Вважалося, що хлопці обливають тих, до кого мають симпатію. А у вівторок це робили дівчата, і вони були набагато підступнішими, ніж хлопці. 

Зараз ця традиція переросла у справжні водяні баталії, проте тим, хто незадоволений поливанням у цей день, я раджу не ходити туди, де так розважаються. Адже цей звичай — маленька частина нашої багатої культури, яку треба берегти.

Читайте також: Як святкували Великдень в минулому столітті: 10 унікальних фото

До Всесвітнього дня мистецтва Національний банк України презентував пам’ятну монету «Світ мистецтва кутюр’є. Любов Панченко» номіналом 10 гривень. Випуск присвятили відомій українській художниці, модельєрці та шістдесятниці, яка зробила значний внесок у розвиток українського мистецтва.

Про це повідомили в Нацбанку.

Про дизайн монети

Монету номіналом 10 гривень виготовили зі срібла 925 проби тиражем до 10 тисяч штук. На аверсі зобразили стилізований портрет Любові Панченко в обрамленні мотивів з її твору «Бучанська весна», а також державну символіку.

На реверсі — фрагмент цього твору, надрукований із використанням тамподруку. Дизайн підготували художник Андрій Сагач і скульптор Володимир Дем’яненко.

Читайте також: «Внесок у мирне майбутнє»: німецький дизайнер закликав донатити українським медикам

Презентація нової монети

Презентація монети відбулася в Національному центрі «Український Дім» у межах виставки «Гривня. Більше ніж гроші». Її ввели в обіг 15 квітня.

Як зазначив Голова НБУ Андрій Пишний, монета вшановує внесок Любові Панченко у збереження національної ідентичності та українського художнього стилю:

«Ця монета, як і мистецькі твори Любові Панченко, назавжди збереже в собі відлуння її непересічної особистості та український колорит».

Нагадаємо, що до річниці вторгнення Нацбанк випустив нову монету «Тримаймо стрій!».

Також ми писали, що НБУ випустив пам’ятну монету «Цифрова держава» у квадратній формі.

Фото обкладинки: сайт НБУ

15 квітня Міністерство культури та стратегічних комунікацій України передало стародрук «Октоїх» 1758 року до Вінницького обласного краєзнавчого музею. Видання втратили під час Другої світової війни, і його вдалося повернути завдяки взаємодії державних і міжнародних структур.

Про це повідомили в міністерстві.

Як вдалося повернути книгу

Під час Другої світової війни книгу вивезли з закладу, який нині є Вінницьким обласним краєзнавчим музеєм, до Німеччини. Пізніше вона потрапила до приватної колекції на території Автономної Республіки Крим, а згодом — до власника, що перебував у країні Європейського Союзу.

Власник надав цифрові копії відбитків штампів книги для експертизи. Дослідження підтвердило наявність овального та квадратного штампів Вінницького музею. Відсутність слідів перевірок НКВС 1947 і 1952 років засвідчує втрату видання саме у роки війни.

«Те, що книга “Октоїх” була втрачена під час Другої світової війни та повернена сьогодні — це відновлення історичної справедливості. Стародрук уніатської доби дає унікальні можливості для науковців — істориків, філологів, богословів. Він містить не лише тексти, а й маркери історичного часу, які можна простежити через стиль, мову, шрифт, орнаменти», — зазначив заступник Міністра культури та стратегічних комунікацій Сергій Бєляєв.

Бєляєв зазначив, що процес повернення культурних цінностей відбувається за участі Служби зовнішньої розвідки, Офісу генерального прокурора, Міністерства закордонних справ України та інших державних і міжнародних правоохоронних структур.

Читайте також: Митники передали три старовинні книги львівській бібліотеці (ФОТО)

Довідка про книгу

«Октоїх» або «Осмогласник» — це богослужбова книга, в якій на кожну неділю подали вісім варіантів церковних співів. Видання надрукували старослов’янською мовою в друкарні Почаївської Свято-Успенської лаври у 1758 році. «Октоїх» містить 380 аркушів, які оформили у дві колонки червоним та чорним чорнилом та прикрасили десятьма гравюрами майстра Йосифа Гочемського.

Палітурку книги оформили тисненням із зображенням Божої Матері з немовлям. Передня частина має рослинний орнамент, зворотна — геометричний.

Друкарську справу в Почаєві започаткували у 1616 році. Постійну друкарню створили в 1732 році за підтримки архимандрита Феодосія Лубенецького-Рудницького після надання привілею польським королем Августом II.

Нагадаємо, що у Києво-Печерській лаврі встановили останній відреставрований хрест (ФОТО).

Фото: сайт МКСК