Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Одинадцять книг про війну на Донбасі, які варто прочитати кожному

Опубліковано

Це добірка абсолютно різних та подекуди протилежних книг про російсько-українську війну. У них немає надмірного героїзму, пафосу чи ідеалізації. Це чесні історії, в яких батальні сцени відходять на другорядний план. Зрештою, це книги не лише про війну, а й про життя в країні, яка воює. Про повернення, пошук себе та порятунок. 

«Точка нуль» Артема Чеха

Фото: Читомо

Артема Чеха мобілізували в травні 2015 року. Збірка «Точка нуль» – це не література про бої, смерті та втрати. Натомість це можливість побачити реальність, у якій опинився письменник, його ж очима. Чех не ідеалізує образ українського військового, уникає пафосу та героїзації. Для нього важливіше – передати справжній образ, оголити реальні проблеми та не збрехати читачам.

Збірка подібна на щоденник, репортаж чи навіть документалістику. Це короткі фіксації окремих випадків, історії зі служби. Спочатку книга мала бути втричі більшою, та з особистих причин Чех вирішив не публікувати всього. Та й тезу про те, що «Точка нуль» – це книга про війну, Артем відкидає.

«Ця книга не про війну, а про мене – людину, яка мало дотична до війни, до таких агресивних брутальних речей, як зброя – у тих умовах, у яких я опинився. Для мене насамперед було важливо показати себе, сором’язливого, трохи боягузливого хлопця, який потрапив у таку дивну річ, як армія і війна», –розповідає Артем Чех.

«Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук

Для Якимчук війна на Донбасі – знайома та близька. Вона народилася на Луганщині, а рідне місто письменниці наразі перебуває під російською окупацією. Сама авторка називає тексти документальними та навіть автобіографічними, адже в них йдеться про найцінніших та найближчих для неї людей – батьків.

«Мої батьки – це ті люди, про яких я пишу у віршах. Тато – шахтар. Він пропрацював 22 роки в шахті. Мама раніше працювала в садочку, але від тоді як його закрили, почала роботу на вуглепереробній фабриці. Тому я багато часу провела на фабриці, а також знаю, що таке шахта», – каже авторка.

А ось, як описує збірку письменник Сергій Жадан: «Книга сповнена тепла й гіркоти, книга колюча й ламана. Вірші, схожі на троянди: доки дочитаєш – обов’язково поранишся. Вірші, які можна переповісти, щось додаючи, щось забуваючи, проте нічого не втрачаючи, нічого не гублячи. Оскільки надто дзвінкі літери в цих віршах – і захочеш їх забути, а вони все одно нагадають про себе. Мова віршів проста й переконлива, як і має бути, коли говориш про такі важливі речі, як абрикоси. Себто – пам’ять і любов”.

Читайте також: «На передовій мріяли про нормальну їжу». Як бойові побратими відкрили власний бізнес

«Світлий Шлях» Станіслава Асєєва

Журналіст Станіслав Асєєв понад два з половиною роки провів у полоні російських бойовиків в Донецьку. «Світлий Шлях» – це книга, написана наодинці із самим собою та без можливості щось занотувати на папері. Книга про людину, яка опинилася в концтаборі на окупованій території.

«Це просто книжка про людину, чим вона є, ким, нащо здатна. Єдиною розвагою, коли я потрапив у підвал, було ходити від стіни до стіни. І це купа часу, аби створити щось у голові. У підвалі був цілодобовий нагляд, коли почав записувати, то прийшла охорона і прочитала, показала адміністрації. Дописати вдалося вже в колонії», – поділився Асєєв.

«Інтернат» Сергія Жадана

Фото: texty.org.ua

Роман Жадана – це ще один погляд на війну зсередини. Автор розповідає про шкільного вчителя Пашу, якому попри всю аполітичність та небажання бути причетним до війни, доводиться відправитися в епіцентр подій, аби забрати з практично окупованого міста свого племінника. Жадан повністю відмовився від топографічних назв, утім очевидно, що головний герой вирушає в Дебальцеве. Саме в ту мить, коли українська армія залишає місто.

Чому немає конкретних назв та чітких орієнтирів «свій-чужий»? Тому що Пашка сам не може визначитись, кого підтримувати, і чи варто це взагалі робити. І в цьому – головний фокус роману. Жадан не прагнув розповісти про війну через призму власного волонтерського досвіду чи з допомогою знайомих військових. Його мета – показати звичайних людей, які опинилися на лінії фронту.

«Ми любимо говорити про настрої цивільного населення, але, насправді, не так багато з нас дійсно намагаються зрозуміти, чим керуються місцеві мешканці при тому, чи іншому виборі, чим вони керуються, пристаючи до тієї чи іншої позиції. От власне про це хотілося поговорити», – ділиться Жадан.

«Моноліт» Валерія Пузіка

Фото: qirim.news

Після виходу книгу «Моноліт» одразу охрестили збіркою про війну, хоча таке визначення є доволі суперечливим. Збірка оповідань охоплює значно ширший період: із самого дитинства автора до періоду його перебування на фронті. Може здатися, що це автобіографічні тексти, утім сам Пузік це заперечує. Натомість називає «Моноліт» книгою про «посттравматичний синдром і людську пам’ять».

«Це книга про «наших мертвих вчителів». Звісно, кожен вкладе у це поняття щось своє, – і це правильно. Книга, по-перше, непроста, вона має декілька рівнів «повернення»; деякі персонажі переходять з оповідання в оповідання, деякі герої ховаються під позивними. Для мене «Моноліт» – це роман у тринадцяти оповіданнях, які не мають чіткої хронології. «Моноліт» – це хроніка подорожі людського духу, адже у книзі є тексти 2012 року, що були написані ще до Майдану та війни, і власне тексти які писалися після повернення із зони бойових дій. І більшість текстів після війни писалися для того аби зафіксувати стан», – каже автор.

Читайте також: Гонзо-література, війна та книги для дітей. Історія письменника та ветерана Валерія Пузіка

«Східний синдром» Юлії Ілюхи

Фото: Клуб сімейного дозвілля

Це вигадана історія письменниці та волонтерки Юлії Ілюхи, яка насправді перетинається з життями сотень ветеранів. Захисників, які, повернувшись із фронту, внутрішньо залишаються на війні. Це книга про посттравматичний синдром, про проблему повернення в мирне життя тих, хто ризикував власним заради нашої свободи.

Роман Ілюхи значно глибший, аніж просто історія трьох людей. Це прохання та заклик звернути увагу на питання реабілітації. Адже насправді Вася, Макс та Таня – це не троє людей, це тисячі ветеранів, які потребують допомоги та розуміння.

«Це книга для тих, хто не був в місцях бойових дій. Війна в романі присутня, але це – не головна тема. Тут немає батальних сцен чи кривавих подробиць. Спершу – передісторія героїв, потім вони зустрічаються на Донбасі, потім розходяться у своє життя, але воно змінюється під впливом того досвіду, який вони отримали на війні. І кожен із них намагається здолати свій східний синдром», – розповідає письменниця.

«Точка неповернення» Дмитра Вербича

Фото: Читомо

Дмитро Вербич – доброволець, колишній командир 3-ї роти 5-го окремого батальйону ДУК ПС, захисник Донецького аеропорту. Його книга – це історія про війну та людей, яких ця війна докорінно змінила. Точка неповернення – це дорога на фронт, після якої життя вже не буде таким, як колись.

А ще це книга про чесність та відвертість. Про російських спецназівців, бойовиків, складнощі, голод, холод і перших добровольців, які часом їхали на передову, маючи з собою лише ножі. 

«Це практично музейна колекція людських фактур, ситуацій, характерів, доль, мотивацій, причин і наслідків. Але головним героєм в ній, звичайно ж, є війна. Війна як вчинок, як трагедія, як скажена пригода, як «двіж», як дурість, як любов, як авантюра, як втрата, але й як своєрідна дорогоцінність. Тут вона настільки опукла, що сприймається як окремий людський персонаж, як щось цілком антропоморфне. Щось, з чим можна поговорити, перекурити, мовчки потужити», – пише у своїй рецензії Іван Семесюк.

Читайте також: «Проти попси та банальщини». Як український захисник створив видавництво «Zалізний Тато» та воює на двох фронтах

«Сліди на дорозі» Валерія Ананьєва

Книга Ананьєва – це можливість в прямому сенсі слова зазирнути в 2014 рік та побачити на власні очі, що відбувалося на Донбасі на початку війни. Як саме? Автор додав до тексту майже 100 QR-кодів, які створюють особливий ефект присутності. Адже за кожним із посилань – фото та відео, які Валерій Ананьєв знімав на передовій. 

Після виходу «Сліди на дорозі» спричинили справжній фурор на видавничому ринку: ветеран відмовився довіряти свої тексти третім особам і видав книгу самостійно. І в нього вийшло: за півтора тижні читачі зробили передзамовлень на пів мільйона гривень.

«Мій перший твір – не про війну. Війна, ба, навіть і сюжет книги – це просто декорації. Слідкуйте за тим, що відбувається з внутрішнім світом мого героя – ось що важливо», – радить автор. 

«Доця» Тамари Горіха Зерня

Фото: The Village

Тамара Горіха Зерня – волонтерка, яка з 2014 року працювала в зоні АТО. «Доця» стала її дебютною книгою, яка в рік виходу була відзначена премією Книга року ВВС. У головної героїні «Доці» немає імені, і авторка зробила це навмисно: аби не відволікати читачів і дозволити повністю зануритися в сюжет.

Це книга про любов, допомогу, волонтерство і Донбас, який став своєрідною точкою обнулення. Сама там безіменна героїня втрачає все – дім, роботу, надії, родину – і відбудовує життя заново, знаходить нові сенси, нові стимули та цілі. 

«Я писала її насамперед для себе. Я просто не могла її не написати. В голові була історія, яка просилася назовні. І я її виклала на папір. І тепер, щоразу, коли мені хтось пише, що прочитав цю книгу – я завмираю. Таке відчуття, що це перша і єдина людина, яка її прочитала. Щоразу хвилююся, якою буде реакція. Люди пишуть мені, що не думали так про війну. Книга зачіпає тих, хто навіть стояв відсторонено від війни. І для мене це важливо», – каже авторка.

«Наші Котики. Бліндаж» Володимира Тихого та Валерія Пузіка

Фото: Читацький щоденник Росави

Це єдина кіноповість у нашій добірці, і, напевно, єдина книга, в якій про війну на Донбасі розповідають з гумором. Це не приземлені й шаблонні жарти, а гумор, який подекуди виникає від страху та невідомості. Головні герої – Літо, Професор та Грін – добровольці, які до війни навряд чи б перетнулися у мирному житті. Хтось продавав квіти, інший був актором, а Професор – інженером водогінних мереж. До речі, позивні героїв – реальні, їх співавтор Валерій Пузік «запозичив» із власного фронтового досвіду.

Ці троє, здавалося б, абсолютно різних людей, потрапляють на передову в самий розпал війни. Ще до того, як в Україні з’явиться регулярна боєздатна армія. «Наші котики» – це дев’ять трагікомічних історій, перша з яких починається з палаючого Кремля.

«За спиною» Гаськи Шиян

Фото: Видання “Варто жити”

Роман Гаськи Шиян – не так історія про війну на Донбасі, як про те, як це – жити в країні, де триває війна. Особливо, коли ти намагаєшся всіляко оминати та ігнорувати цю тему. Це монолог-сповідь 27-річної Марти, яка побудувала успішну кар’єру в ІТ та насолоджується комфортним життям. До якоїсь миті. Допоки її хлопець не отримує повістку.

Відтоді життя головної героїні змінюється. Їй здається, що суспільство вимагає лише одного сценарію: стань волонтеркою, адже твій чоловік пішов воювати. Та для Марти все не так очевидно, з кожною сторінкою внутрішній конфлікт лише посилюється, зростає за рахунок образи на Макса. Це книга про людину, яка є спостерігачем, а не учасником війни. Марта довго оминала цю тему, допоки війна не натиснула на дзвінок її львівської квартири.

Водночас у цій книзі немає ані звинувачень, ані якихось закликів чи засуджень. Марта  – це, безумовно, спільний образ для багатьох жінок та матерів. Образ, який ще не став популярним серед українських авторів, але також заслуговує на те, аби бути почутим та вислуханим. І така книга мала б з’явитися в Україні рано чи пізно. Здається, вона з’явилася вчасно.

Суспільство

У профтехах за підтримки ЄС запроваджують навчальну програму «Оператор цивільних дронів»

Опубліковано

Цьогоріч у семи професійно-технічних училищах у Львівській, Дніпропетровській, Київській, Кіровоградській, Миколаївській, Сумській і Чернігівській областях, студенти зможуть пройти навчання на оператора цивільних дронів.

Про це повідомив міністр цифрової трансформації Михайло Федоров.

За підтримки Європейського Союзу були закуплені дрони для практичного навчання, а також підготовлені викладачі, які тепер зможуть проводити курси з цієї спеціальності. У планах ще більше розширити мережу професійно-технічних училищ і затвердити освітній стандарт, що дозволить повноцінно підготовити студентів цієї професії.

Читайте також«Нехай гине залізо, а не наші люди». Як українська Аеророзвідка перемагає окупантів у «війні дронів»

Федоров підкреслив, що володіння навичками управління цивільним дроном сьогодні є надзвичайно важливим для України. Ці безпілотники використовуються під час засівання, у рятувальних операціях, розмінуванні територій, вони допомагають оцінити збитки від воєнних дій, а також журналісти використовують їх для документування подій в зоні конфлікту.

Реформа професійно-технічної освіти продовжується. Недавно понад 200 навчальних закладів подали заявки для оновлення своїх майстерень та створення якісних умов для навчання фахівців.

Нагадаємо, на базі Львівського вищого професійного училища комп’ютерних технологій та будівництва вперше в Україні готуватимуть фахівців за спеціальністю «Оператор дрона».

Як ми повідомляли раніше, в Україні створили дронарню, де звичайні БПЛА переробляють на бойові.

Фото: Львівська ОВА.

Читати далі

Суспільство

Двері, вивіски, мереживо вікон: 9 проєктів зі збереження спадщини в Україні, які можна підтримати

Опубліковано

Унікальні «кам’яні вишиванки» з Херсонщини окупувала Росія, тепер у різних містах України можна спробувати створити і свою «вишиванку» завдяки небайдужим. Двері в Івано-Франківську, Одесі, Тернополі потребують уваги і захисту — і активісти дбайливо відновлюють дверні полотна, ручки і ґрати. Старовинні цвинтарі перетворилися на джунглі, та до них поспішають волонтери, аби розчистити і підняти із забуття.

ШоТам зібрав 9 ініціатив зі збереження спадщини, щоб підтримати людей, які присвячують свій час і свої серця нашій минувшині, але погляди їхні звернені у майбутнє.

Франківськ, який треба берегти

Де: Івано-Франківськ
Як підтримати: за реквізитами (кнопка «підтримати ініціативу»), Patreon
 

Набори шкарпеток, які можна придбати і підтримати ініціативу «Франківськ, який треба берегти». Фото: із соцмереж проєкту 

«Франківськ, який треба берегти» — громадська ініціатива, що існує вже вісім років. У її межах уже відновили понад 50 старовинних дверей не лише у Івано-Франківську, а й у Черкасах, Луцьку, Чорткові та Тростянці на Сумщині. Крім цього, у ініціативи є інтернет-магазин з різноманітними товарами: шкарпетками, горнятками, пазлами, магнітами тощо. Марія Козакевич — співзасновниця ініціативи, пише:

«Це не просто магніти, горнятка, наліпки чи шкарпетки. Це історії про ремесла, традиції, які занесені до списку нематеріальної культурної спадщини України. І таких елементів саме з Франківщини в загальнонаціональному списку чимало: косівська кераміка, карпатське ліжникарство, дереворізьбярство, писанки». 

Двері у Івано-Франківську відновлені у рамках ініціативи «Франківськ, який треба берегти». Фото: із соцмереж проєкту

Після початку повномасштабного вторгнення співзасновник ініціативи Юрій приєднався до війська, а Марія Козакевич проводила безоплатні екскурсії для переселенців, що оселилися в місті, щоб познайомити їх з Івано-Франківськом.

Коло брами

Де: Коломия, Івано-Франківська область
Як підтримати: монобанка, PayPal

Відвідувачі екскурсії від проєкту «Коло брами» у Коломиї. Фото: соцмережі проєкту 

«Коло брами» — проєкт, що займається відновленням та збереженням брам у Коломиї. Проводять екскурсії містом, діляться у соцмережах світлинами старовинних дверей у місті. Поки на рахунку відреставрованих, лише одні двері — для цього звернулися до Марії Козакевич з ініціативи «Франківськ, який треба берегти» і відкрили збір.

«29 вересня коломийська брама після року поза домом, з яких було три місяці «реставраційно-санаторних» робіт, практично семи годин монтування кількома майстрами, повернулася до рідного дверного пройому. І незайвим буде сказати, що разом з кожним «клацанням» завіс дверних полотен, які ставали у раму, клацало і у наших серцях — бо важливість цієї брами для нас не передати словами», — пишуть у проєкті. 

Відреставрована брама у Коломиї завдяки «Коло брами». Фото: соцмережі проєкту 

Спадщина UA

Де: Львів, вся Україна
Як підтримати: 
БО БФ СПАДЩИНА.УА
Код отримувача: 42206768
Рахунок отримувача: UA303052990000026008011012093
Назва банку: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”

Волонтери прибирають у палаці Щеньовських на Вінниччині у рамках ініціативи «Спадщина UA». Фото: соцмережі проєкту 

«Спадщина UA» — ініціатива зі збереження спадщини. Відновлюють як історичні будівлі, так і приватні хатинки. Серед проєктів: палац Щеньовських на Вінниччині, маєток Долинського у Пекареві на Чернігівщині, Поморянський замок на Львівщині тощо. На територіях завдяки волонтерам розчищують парки та самі будівлі, вивозять сміття, досліджують архітектурні рішення, відновлюють.

«Ми можемо багато дискутувати щодо відновлення спадщини, зруйнованої за останні роки зовнішнім ворогом. А як щодо тих сотень тисяч історичних споруд чи не в кожному українському селі, які останні 30 років вмирали безповоротно, і винен в цьому внутрішній ворог — ми? Чому маємо чекати до завершення війни? Спадщина має термін придатності, і її рятувати вже сьогодні, якщо не позавчора», — пише засновниця Ганна Гаврилів.

Маєток Долинського у Пекареві на Чернігівщині, який допомагає відновлювати ініціатива «Спадщина UA». Фото: соцмережі проєкту 

ШоТам писали про цю ініціативу.

Брами Тернополя 

Де: Тернопіль
Як підтримати: монобанка, Patreon, Buy me a coffee

Проєкт «Брами Тернополя» часто публікує на своїх сторінках старі фото міста і розповідає його історію. На ілюстрації: фабрика з виробництва крохмалю гронінгенського підприємця Віллема Шольтена. Фото: із соцмереж проєкту 

«Брами Тернополя» —  проєкт, що популяризує, зберігає та відновлює архітектурну спадщину Тернополя. Ініціатори борються з незаконним знищенням будівель, створюють петиції, розповідають про історію міста підписникам, а також розпочали підготовчі процеси з реставрації двох дверей.

«Все, що відбувається у місті залежить від кожного з нас. Ми не «малєнькіє люді» – ми тернополяни, жителі древнього міста, нащадки Острозьких, Тарновських, Крушельницьких, Лучаковських та інших славетних родів. Кожен з нас творить його історію, і від кожного з вас залежить якою вона буде», — пишуть у проєкті. 

Ілюстрація Руслани Зазюк для «Брам Тернополя» у день міста. Фото: із соцмереж проєкту

Новокаховське товариство охорони культурної спадщини

Де: евакуювалися до Львова
Як підтримати:
ГО «Новокаховське товариство охорони культурної спадщини» 
Код ЄДРПОУ 42375629
IBAN: UA90 3808 0500 0000 0026 0006 2358 2 в АТ”Райффайзен Банк” 
МФО банку 380805

Виставка про «кам’яні вишиванки» у Польщі. Фото: соцмережі проєкту 

Нова Каховка досі окупована росіянами, та попри це Новокаховське товариство охорони культурної спадщини у березні 2022 року створило проєкт про «кам’яні вишиванки». Це унікальні різьблені панно з каменю у Новій Каховці, які започаткував послідовник школи бойчукістів, художник-монументаліст Григорій Довженко. 

У межах цього проєкту різними містами України та сусідніх держав возять виставку про «боротьбу за нашу ідентичність через мистецтво і збереження спадщини». Також проводять майстер-класи з різьблення по сирому тиньку — це техніка «кам’яних вишиванок».   

Атмосфера воркшопу з виготовлення «кам’яних вишиванок». Фото: соцмережі проєкту 

«Були і сльози зустрічі з новокаховцями, і нові знайомства, і головне — багатодітні мами, що мають мільйон задач та ніколи не втрачають оптимізму, казали: “Ми приїдемо відновимо Нову Каховку, серйозно, це не жарт, на нас розраховуйте!”», — діляться враженнями про майстер-класи у проєкті.

Має значення

Де: Київ
Як підтримати: Монобанка

Одну з вивісок, відновлених завдяки «Має значення», повертають на її історичне місце. Фото: із соцмереж проєкту 

«Має значення» — це проєкт про відновлення історичних вивісок Києва. Почався він ще у Маріуполі, там до повномасштабного вторгнення команда відновлювала двері. Засновник проєкту Ярослав Федоровський перебрався до Києва і продовжив справу зі збереження спадщини. Також постійно організовують збори для війська.

«Ми відновлюємо об’єкти, які були створені в Україні, в Києві. Всі вивіски мають цінність виключно архітектури модернізму певного періоду. Так, вивіски створені за часів радянського союзу, але за тих часів і обставин Україна існувала! Наша історія не була поставлена на паузу, адже був розвиток, рух, боротьба… І той факт, що українська історія прогресувала підтверджують вивіски українською мовою», — пишуть у проєкті. 

Ярослав Федоровський (другий зліва, у сорочці) з майстрами при демонтажі вивіски. Фото: із соцмереж проєкту

Тисячі дверей Одеси

Де: Одеса
Як підтримати: на сайті

Скрин із сайту проєкту «Тисячі дверей Одеси» із «до» та «після» кількох відновлених дверей   

У проєкті «Тисячі дверей Одеси» реставрують та відтворюють автентичні двері міста. Працюють з 2019 року. На рахунку близько 20 врятованих дверей. Прямо на сайті можна замовити реставрацію. Після «прильотів» у Одесу, взялися відновлювати ще й пошкоджені двері та дверні коробки у постраждалих будинках.  

«Наше місто щодня втрачає автентичні елементи і потрібно безліч команд з реставрації різних деталей. Ми беремо на себе двері і станемо прикладом, що все можливо за бажання та завзятості. Далі справа за одеситами та їх подальшими ідеями», — кажуть у проєкті.

Майстер за роботою над дверима для проєкту «Тисячі дверей Одеси». Фото: із соцмереж ініціативи 

Україна Інкогніта

Де: Київ, вся Україна
Як підтримати: на сайті, Patreon

Козацький цвинтар у селі Колодисте Черкаської області. Фото: із сайту проєкту

ГО «Україна Інкогніта» взялися за проєкт «Старовинні цвинтарі України». У його межах хочуть створити реєстр старовинних цвинтарів України, знайти і дослідити цвинтарі та сприяти їхньому збереженню. Початок покладено: провели толоки на старовинних цвинтарях у селах: Залізнячка та Колодисте (Черкаська область), Стіна та Дзигівка (Вінницька область). 

Наступна толока навесні 2024 готується у селі Нетребівка, на Вінниччині. У ГО кажуть, що цвинтар у цьому селі повністю зарослий, хоч і приховує кам’яні хрести 19 століття. Активісти хочуть розчистити його і перетворити на меморіальний парк. 

«Історична пам’ять — головний феномен відтворення історії суспільства, країни, нації. В більшості випадків вона починається із поховань — старовинних цвинтарів. В Україні немає жодного реєстру старовинних цвинтарів, в тотальній більшості випадків такі цвинтарі занедбані або у руїні», — пишуть у проєкті. 

Толока на цвинтарі у селі Дзигівка Вінницької області. Фото: із сайту проєкту

Дерев’яне мереживо Чернігова

Де: Чернігівська область
Як підтримати: Монобанка 

Дерев’яне мереживо на будинку у селі Сосниця на Чернігівщині. Фото: із соцмереж проєкту

Проєкт, у якому досліджують, оберігають та популяризують дерев’яну архітектуру Чернігівщини. Почали роботу у 2018 році з відкриття онлайн-музею про Чернігів. Оцифровують, фотографують, збирають історичні відомості. А з 2019 року відновлюють мереживо на старовинних будинках. 

«Ми несемо відповідальність за все, що відбувається навколо. Зокрема саме від нас залежить збереження унікальної для України дерев’яної архітектури нашого краю, яка сьогодні зникає на очах. Якщо ми не цінуємо своєї культурної спадщини, якого майбутнього ми варті?», — пише Станіслав Іващенко, автор ідеї та керівник проєкту.

Волонтери працюють із «дерев’яним мереживом», Чернігівщина. Фото: із соцмереж проєкту 

Читати далі

Суспільство

Новий український кінофестиваль Cinema for Victory оголосив переможця

Опубліковано

Фільм режисера Алана Бадоєва «Довга доба» став переможцем нового українського кінофестивалю Cinema for Victory.

Про це повідомили у Міністерстві культури та інформаційної політики.

Стрічка є хронікою перших місяців повномасштабної війни, які відтворено через особисті історії українців. Окрім нагороди, команда стрічки та режисер отримали премію розміром 100 тисяч гривень, яку планують передати на благодійність.

Читайте такожПротидія насильству та гендерна рівність: як документальне кіно використовують в українській системі пробації

Ще сім стрічок, які набрали найбільшу кількість балів, відзначили спеціальними нагородами. Серед них:

  • «Володарі неба. На межі» Максима Хотіленка, 
  • «Проникаюче світло» Володимира Клюєва,
  • «Область Героїв» Олексія Комаровського,
  • «Форма вогню» Василя Київського,
  • «Авіапрорив на Азовсталь. Небо» Артема Шевченка,
  • «Незавершений політ» Миколи Короткого,
  • «Йди за мною» Любомира Левицького. 

Приз глядацьких симпатій отримала стрічка «Терикони» Тараса Томенка. 

У конкурсній програмі «Cinema for Victory» взяли участь 20 національних документальних стрічок, короткометражних та  повнометражних, загальною тривалістю понад 20 годин. 

Цьогоріч до журі «Cinema for Victory» увійшли:

  • американський актор і режисер Шон Пен,
  • британський кінопродюсер Андре Сінгер,
  • американський режисер та сценарист Абель Феррара,
  • кінорежисер, актор театру та кіно зі США Лієв Шрайбер,
  • режисер та продюсер Майкл Волдман з Великобританії,
  • данський оператор та режисер Бо Тенберг, 
  • кінооператор, заслужений діяч мистецтв України Сергій Михальчук,
  • заслужена артистка України, акторка Ірина Мельник,
  • генеральна директорка групи компаній Ukrainian Producers Hub (UPHUB) Ольга Пантелеймонова.

Нагадаємо, в Україні заснували новий кінофестиваль Cinema for Victory, де показуватимуть фільми, зняті під час російсько-української війни.

Фото: Міністерстві культури та інформаційної політики.

Читати далі