Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Працюємо з березня й до перемоги». Закарпатці перетворили елітний ресторан на безкоштовну їдальню для переселенців

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

До повномасштабного вторгнення Інна Пригара разом із батьком розвивали бізнес одразу в трьох напрямках: сироварня, крамниця з місцевими продуктами і slow food ресторан «Ґелета». Вони створили власну філософію продуктів, яка кардинально відрізнялася від позиції більшості українських закладів. 

У перші дні, коли росія атакувала Україну, до Нижнього Селища на Закарпатті почали прибували переселенці. Ступор від ситуації минув за кілька днів – ресторан відкрив свої двері як соціальна їдальня. Тут не потрібні талони чи довідки: якщо вам необхідна їжа – ви її отримаєте.

Заклад працює безперервно з перших днів березня. До роботи соціальної їдальні долучаються і волонтери, і місцеві мешканці: усі, хто прагне допомогти переселенцям. А нещодавно Інна наважилася на новий проєкт: безкоштовний хостел для тих, чий дім відібрала чи знищила росія.

Продукти мають повільно рости, а потім повільно готуватися

Сироварня, магазинчик з локальними продуктами і ресторан – ось, чим я займалася до 24-го лютого. Маленьке хобі, яке згодом переросло в повноцінну роботу. Я розробила стиль і філософію праці, якої чітко дотримувалася: продукти мають повільно рости, а потім повільно готуватися. Так їжа буде більш якісною, смачною та корисною.

Разом із батьком ми закуповували продукти, які вирощували фермери поруч із рестораном та магазином. Найбільшу дистанцію обрали для себе 150 кілометрів. Далі ми не їздили. Адже хотіли підтримувати підприємців нашого західного регіону. 

Інна Пригара, співзасновниця slow food ресторану «Ґелета» та «Селиської сироварні».

Для мене було не складно з’їздити за фореллю, наприклад, 30 кілометрів туди й назад, коли нам була потрібна нова партія свіжої риби або, скажімо, малини. До того ж, за час функціонування ресторану та магазину ми напрацювали своїх фермерів, свою клієнтську базу. І це значно полегшувало мені роботу. 

Хоча я й дуже полюбляю спілкуватися з новими людьми та шукати нових підприємців, але коли вже є певна база, то в цьому немає потреби. І кількість ресурсу, який я на це витрачала, зменшився. Окрім цього, нам вдалося зібрати команду людей, які погоджувалися на нашу філософію та стиль роботу. 

ресторан Ґелета
Ресторан «Ґелета» у селі Нижнє Селище на Закарпатті.

Я запропонувала годувати тих, хто цього потребує

24 лютого було страшно. Мене розбудив телефон, подзвонив брат. О шостій ранку я дізналася, що росія нас атакувала. Стало страшно. Страшно від того, що я не знала, що робити, що буде далі, як можна щось планувати і що варто зробити найперше. Я навіть переймалася не стільки за себе, скільки за людей, які зі мною працюють. 

Вони точно хотіли щось від мене почути і зрозуміти, як ми рухаємося далі і чи рухаємося взагалі. Перший день, звісно, ніхто не працював. Але вже на другий і третій дні, коли до нашого Нижнього Селища почали приїжджати люди з усієї країни, в моїй голові з’явилося цілком органічна думка. 

Я зібрала усіх співробітників і запропонувала годувати тих, хто цього потребує. Я не здивувалася, коли почула і відчула підтримку від усіх, з ким працювала. Хіба що були ті, хто вирішив одразу виїхати за кордон для своєї безпеки. Але це ніяк не вплинуло на кількість охочих працювати, адже з’явилися волонтери, які були готові допомогти.

ресторан Ґелета та його команда

У самий пік нам бракувало 40-літрової каструлі борщу

Робота закипіла. Ми почали діставати усі запаси продуктів, які мали в коморах. Єдине, що мене лякало, так це кількість людей, яких потрібно було нагодувати. Наш ресторанчик розрахований на максимум 60 відвідувачів. А в перший день, коли ми відкрили двері «соціальної їдальні», до нас прийшли 80 людей. 

Тоді я запанікувала. Одна справа – вмістити цих людей. Можна зробити зміни, чи певний час для обіду, але збільшити кухню я не могла ніяк. А вона у нас маленька. Не було навіть каструль на 40 літрів. Бо вони нам ніколи до цього не були потрібні. Тоді я підрахувала кількість посуду і закупила великі каструлі та миски. Щоб ви зрозуміли, у самий пік нам бракувало 40-літрової каструлі борщу, аби нагодувати всіх.

ресторан Ґелета: засновния закладу годує переселенців

За кілька днів ми остаточно визначилися з форматом нашої роботи, розробили певний план дій і почали готувати. У нашому селищі багато чуйних людей, вони почали приносити продукти, хто що міг. Яйця, крупи, м’ясо, якусь зелень – все, що було на полицях і все, чим могли поділитися. Для мене це стало дуже цінно, адже я отримала чималу підтримку.

Я не могла опустити руки, розпустити команду і повісити табличку «Зачинено»

Ми витратили кілька тижнів, щоб остаточно звикнути до нового стилю роботи. Вже не йшлося про slow food аж ніяк. Усе стало дуже швидким: швидко приготувати, швидко нагодувати. Я вставала з самого рання, приходила додому під ніч, приймала душ і просто падала на ліжко. 

Ось, в якому режимі ми працювали. Цієї миті мені вже було байдуже, звідки привозять картоплю й де вона виросла, мене цікавила її вартість і кількість. Я купляла все, що ми могли собі дозволити. Трошки згодом до нас почала потрапляти гуманітарна допомога – це допомогло залишатися в строю і продовжувати годувати тих, хто цього потребує.

ресторан Ґелета приймає ВПО

Бо відмовити я не могла. До нас приходили люди, які жили в школах і дитячих садочках, ті, хто спав на підлозі у когось в гостях, неймовірна кількість дітей і навіть малеча з інтернату. Я не могла опустити руки, розпустити команду і повісити табличку «Зачинено». 

Місцеві господині раз на тиждень рятують нас від втоми

Шалений темп ми тримали чотири місяці. Весь час мені допомагали волонтери і місцеві з мого селища. Мені було неймовірно приємно, коли жіночки-сусідки прийшли до нас, взяли каструлю на 40 літрів, а наступного дня принесли нам цю каструлю вже забиту голубцями.

Так ці жінки робили щотижня протягом чотирьох місяців. Я так зрозуміла, що до них долучалися багато дівчат, тож вони влаштовували собі такі «вечорниці з голубцями». Але це нас рятувало від втоми один день на тиждень, бо на одну страву менше готувати. 

кухня ресторану Ґелета

Сказати, що була вдячна цим жіночкам, – це не сказати нічого. Ми, як і всі, працювали на адреналіні, на межі своїх можливостей. Але цього дня можна було бодай трохи перепочити перед тим, як знову втомитися. 

Я зрозуміла, що мені потрібна допомога, що не можу впоратися самостійно

Місяць тому я зрозуміла, що починаю вигорати. Я стикнулася з цією проблемою вперше, адже раніше філософія закладу та магазинчику дозволяла відпочивати і не напружуватися максимально. Своє вигорання від втоми я помітила доволі вчасно. Якраз тієї миті, коли всі довкола теж почали «здуватися». 

Неможливо постійно працювати в стресі, без вихідних і жодного відпочинку. Тому я звернулася до психотерапевта. Я зрозуміла, що мені потрібна допомога, що не можу впоратися самостійно. 

За цей місяць я почала вчитися домовлятися з собою. Спеціаліст допомагає мені зробити це без шкоди для соціальної їдальні, але й з певним відпочинком для себе. А ще мені пощастило: я живу в Карпатах. І коли відчуваю, що варто перепочити, я виходжу у ліс з чашкою кави. Пів години такого відпочинку наповнюють мене. За цей час я нарешті змогла видихнути спокійно. Я поступово набираюся сил, бо попереду черговий важливий проєкт. 

Це буде місце для тих людей, чиї домівки забрала війна

Разом із командою волонтерів ми вирішили створити хостел для переселенців. Ми запланували, що це буде приміщення для орієнтовно 30 осіб. Місце для тих людей, чиї домівки забрала війна або для людей, які опинилися під окупацією. Я хочу, аби це місце було безкоштовним або з мінімальною оплатою за комунальні послуги. 

Бо ми розуміємо, що людям доведеться максимально економити свої кошти, щоби знову придбати житло. А ми всі знаємо, що це доволі немаленькі гроші. За таким самим принципом працює й наша соціальна їдальня. 

прийом речей для переселенців

На щастя, нам допомагає Європейський кооператив Лонго Май, який зв’язав нас з німецькою організацією Medico International. Спершу вони виручили нас продуктами і ресурсом для заробітної плати моїм співробітникам, а тепер сприяють будівництву хостела. Ми обрали приміщення і там вже завершують “чорнові” роботи. Сподіваюся, вже через кілька місяців зможу відкрити двері хостела для тих, хто цього потребує.

Я не готова знову відкривати ресторан і брати гроші

Зачинити їдальню і знову відкрити ресторан? Я не готова. Правда, поки що в моїй голові не вкладається картинка, як хтось може їсти форель і пити вино поруч з тими, хто тікав від обстрілів. 

Кожен, хто приходив до нас у їдальню, ділився своїми історіями. Хтось жив у підвалі, хтось не бачив хліба місяць. Після цих розповідей хочеться працювати ще більше. Адже можна побачити, як допомагаєш людей. Здавалося б, це просто обід та вечеря, а для когось це можливість відчути підтримку і бодай трохи заощадити. 

ресторан Ґелета годує ВПО

Тому, принаймні поки що, для мене неприйнятно брати гроші за їжу. Можливо, пізніше, коли я зрозумію, що вже час і можна знову відкриватися повноцінно як заклад харчування – ми це зробимо. Але коли настане цей час – я не знаю.

Суспільство

В Україні з’явилася професія “Фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб”

Опубліковано

В Україні офіційно з’явилася професія “Фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб”. Такий професійний стандарт розроблено за ініціативи Мінветеранів з метою запровадження в Україні професійного супроводу ветеранів й ветеранок війни, членів їхніх сімей та родин загиблих воїнів – на шляху переходу до цивільного життя.

Про це, як інформує Урядовий портал,  з посиланням на заступника Міністра у справах ветеранів України Максима Кушніра.

Зокрема, фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб надаватиме роз’яснення щодо можливостей, прав, гарантій, пільг, отримання публічних (електронних публічних), соціальних, освітніх, реабілітаційних, психологічних та інших послуг. Наприклад, з питань оформлення відповідних документів тощо.

Читайте також: Укрзалізниця розігрує п’ять книг для юних мандрівників: як взяти участь

“Всі потреби, що виникають у ветеранів та ветеранок в рамках переходу від військової служби до цивільного життя, повинні знаходити фахову підтримку та допомогу, яка може бути забезпечена саме таким фахівцем із супроводу. Насамперед мова йде про індивідуальний професійний супровід, спрямований на допомогу нашим Захисникам та Захисницям в отриманні ними, зокрема, реабілітаційних, психологічних, освітніх та інших послуг”, – зазначив Максим Кушнір.

Нагадаємо, раніше ми пояснювали, як медійникам отримати генератори та павербанки.

Читати далі

Суспільство

На українсько-молдавському кордоні запрацювала «єЧерга» для автобусів: що треба знати перевізникам

Опубліковано

Відсьогодні, з 24 квітня, на українсько-молдавському кордоні запрацювала електронна черга для пасажирських автобусів «єЧерга». Відтепер на 10 пунктах пропуску з Молдовою кожному автобусу буде доступна можливість обрати час перетину кордону у межах послуги «єЧерга».

Про це повідомили у Міністерстві відновлення України.

«У рамках реформи міжнародних автобусних перевезень Міністерство відновлення продовжує працювати над забезпеченням можливості своєчасного перетину кордону автобусами», – зазначили у Міністерстві.

Читайте також: В Києві пройде фестиваль українських писанок: коли саме

До «Мамалига – Крива» та «Могилів-Подільський – Отач» додадуться пункти пропуску:

  • «Виноградівка – Вулканешти»
  • «Малоярославець 1 – Чадир-Лунга»
  • «Нові Трояни – Чадир-Лунга»
  • «Рені – Джурджулешти»
  • «Серпневе 1 – Басараб‘яска»
  • «Старокозаче – Тудора»
  • «Табаки – Мирне»
  • «Росошани – Бричень»

Додамо, реєстрація у новий тип черги, яка має назву «За розкладом» для пунктів пропуску з Молдовою починається з 24 квітня о 12:00. Рух автобусів за новим записом розпочнеться 25 квітня о 12:00.

Нагадаємо, в Україні студенти зможуть самостійно корегувати темп та тривалість навчання.

Фото: Укрінформ

Читати далі

Суспільство

Батьки випустили пісню загиблих від ракети музиканток із Запоріжжя

Опубліковано

Літом 2023-го російська ракета вбила біля Запоріжжі співачок Крістіну Спіцину та Світлану Семєйкіну. Тоді відео з їх виступів та благодійних концертів летіли всіма соцмережами. І днями рідні дівчат здійснили їхню мрію – випустили авторську пісню Світлани “Вогонь уже не горити”, виконану голосом Крістіні. Цю пісню дівчата посвятили Маріуполю…

Для їхніх батьків дуже важливо, аби ця пісня, як і пам’ять про них, лунала Україною та світом. І ми запрошуємо всіх вас послухати її додати до своїх плейлистів. А також ми просимо кожного, хто прочитає цей допис, тегнути у коментарях під відео свою улюблену радіостанцію, аби привернути увагу і здійснити мрію батьків дівчат – почути пісню “Вогонь уже не горить” по радіо. Пісня та кліп доступні на Sportify, Apple Music, Instagram, Facebook, TikTok, Deezer та багатьох інших платформах.

Історії життя дівчат

Крістіна і Світлана загинули від російської ракети. Днями батьки дівчат випустили їхню авторську пісню. Дівчата присвятили її подіям у Маріуполі, і для рідних важливо, аби пісню почуло якомога більше людей. Адже це памʼять про Крістіну і Світлану, яка має жити.

Крістіна навчалася співу з дитинства. У 18 років твердо вирішила, що хоче стати співачкою та мріяла про групу. Світлана грала на гітарі з 13 років та мріяла присвятити себе музиці. Дівчата знали одна одну зі школи, а після одного зі спільних концертів вирішили створити гурт.

Концерти та збори

Співали на вулицях у рідному Запоріжжі, а також Києві та Дніпрі, та проводили трансляції виступів у соцмережах. Батько Крістіни – військовий і для дівчат було важливо завдяки виступам збирати гроші для захисників та цивільних.

“А далі хочемо присвятити наступну пісню для усіх наших захисників і захисниць України. Хочемо ім подякувати за кожний їх крок, за кожний подих. Дякуємо Вам”, – казали на виступах музикантки.

Часто після концертів до музиканток підходили військові.

“Підходили і казали, що “були навіть такі ситуації, коли не хотілося жити, а слухаючи вас посміхалися і відпочивали разом з вами”, – каже мама Крістіни.

Трагедія на дитячому майданчику

Коли російська ракета вбила їх обох, ЗСУ помстилися за них і продовжують робити це досі! Вони загинули 9 серпня 2023 року. Того дня дівчата співали на вулицях Запоріжжя. Це була їхня остання пісня…

Після виступу Крістіна та Світлана пішли відпочити на дитячий майданчик, і саме туди влучила ракета…

“Мені здається, що це десь в 3 метрах від них прилетіло, в них не було шансів”, – розповідає мама Крістіни.

Спільна мета

До того дня батьки дівчат не були знайомі, але у горі стали один для одного найбільшою підтримкою. І разом вони вирішили втілити мрію доньок – записати їхню авторську пісню на професійній студії.

Сама пісня була написана Светою на честь загиблих у Маріуполі, коли відбувалися дії 22-го року. Света дуже хотіла, щоб Крістіна її виконувала, саме її голос вона чула в цій пісні. Саме ця мета допомогала батькам триматися у найважчі моменти.

“Воно не давало нам розслаблятися і впадати, як я для себе це називаю, “в мінус” – коли ти все, в тебе руки опускаються. І ти нічого не хочеш. Але “потрібно, хочу, дівчата цього хотіли”, – згадує Галина Спіцина.

Читати також: “У пошуках Нікі”: в Україні відбулася премʼєра фільму про порятунок тварин під час війни

Реалізація мрії

Рідні взяли оригінальні голоси дівчат з відеовиступу та записали пісню на професійній студії. А в кліпі використали 100 фотографій військових та цивільних, які загинули через росію. Батьки мріють якось почути “Вогонь вже не горить” по радіо та хочуть записати на студії другу авторську пісню доньок. А мати Крістіни хоче порадити всім втілювати свої мрії тут і зараз, не відкладаючи на потім

Послухати пісню можна на Spotify, Apple Music, YouTube та інших музичних платформах.

Нагадаємо, що за добу українці в “Дії” придбали військових облігацій на понад 30 млн грн.

Також ми повідомляли, що сенат США схвалив пакет допомоги для України у розмірі 61 млрд дол.

Читати далі