Об’єдналися, аби просувати локальний український продукт. Як працює унікальна спілка «Карпатський смак»

Об’єднати карпатських крафтярів та вивести їхню продукцію на новий рівень якості та збуту. Це історія унікальної спілки «Карпатський смак», що вже протягом дев’яти років ґуртує довкола себе виробників з чотирьох областей. Учасники спілки проходять спільні навчання, ліцензують свою продукцію та підтримують одне одного. І це працює: завдяки «Карпатському смаку» виробники збільшують свій дохід та стають впізнаваними серед українців. Сьогодні спілка об’єднує понад 20 учасників, але організатори запевняють: у них завжди знайдеться вільне місце для крафтярів, які поділяють їхні цінності та принципи роботи.

Михайло Стовпюк

Заступник голови Правління громадської спілки «Карпатський смак»

Біолог, засновник кооперативу «Чиста флора»

Моїй справі – четверть століття

Я вже понад 25 років займаюсь власною справою. Ми маємо фамільний бренд родини Стовпюків. Починалося все з продажу лікарських рослин, які ми заготовляли в Карпатському регіоні. Їздили на різні виставки, представляли свою продукцію. Потім все значно розширилося, і тепер ми на досить гарному рівні. Виготовляємо єдине в Україні медове драже, карпатські чаї, пластівці, капучино тощо.

Зараз я обіймаю посаду заступника голови правління спілки «Карпатський смак», що випускає продукцію під торговою маркою «Смак Українських Карпат». Напевно, це було перше в Україні об’єднання, яке виникло з ініціативи крафтових виробників. Раніше було так: малі виробники знайомилися під час різних фестивалів у Карпатах та по всій Україні. Там кожен представляв свій продукт. Було цікаво подивитися, як це все відбувається. Але якогось об’єднання між ними не було.

Карпатських крафтярів підтримала Швейцарія

У 2010 році ми – крафтові виробники Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей – вирішили: а чому б нам не створити якусь організацію, яка зможе підтримувати кожного, популяризувати та розвивати крафтову продукцію? У той час я вже побував у багатьох країнах і побачив, як там представлені крафтові органічні продукти. Хотілося повторити їхній успіх в Україні.

Ми почали шукати донора. У 2012 році швейцарський уряд заявив, що готовий підтримати нашу ідею. Зазвичай мікробізнесу складно знаходити кошти на утримання подібної спілки. Тому ми раділи, що отримали таку можливість. Звичайно, все йшло не так гладко, як хотілося. У нас виникали певні суперечності. В областях були створені різні дорадчі служби, які хотіли перетягнути спілку в підпорядкування обласних державних адміністрацій. Вони думали, що там з’являться шалені кошти. Але в такому випадку ми б втратили можливість розвитку організації.

Були гострі дискусії й на тлі того, яким має бути локальний продукт. В Україні це ще не було чітко визначено, все в «сирому вигляді». Але ми впоралися з усіма непорозуміння. Адже в «Карпатському смаку» вже був дуже гарний кістяк крафтових виробників, які своїм авторитетом стали основою нашої спілки. І так ми почали рухатися.

Стали прикладом для інших

Шукати членів спілки ми вирішили на оглядовому фестивалі, який організували у Львові. Усе було у форматі змагання: «Хто є крафтовий? Покажи себе!». Звичайно, кожна область хотіла представити якомога більше виробників. На фестивалі було приблизно 50 учасників. Але ми зрозуміли, що з них лише 8-10 можуть бути крафтовими, решта – використовують інгредієнти закордонного походження або не з карпатського регіону.

Після цього ми вирішили, що не будемо набирати в спілку бозна-кого. Дуже скрупульозно підходили до вибору. Перші підприємства представляли різні галузі – від соків, джемів і варення до ковбас і сирів. У 2013 році ми знову влаштували фестиваль – у місті Тлумач Івано-Франківської області. Там вже зарекомендували себе як спілка, що готова зустріти нових членів.

Учасники «Карпатського смаку» постійно змінювалися. Комусь у нас подобалося, а хтось був гоноровіший і казав, що йому це не потрібно. Бували й скептики, які потім змінювали своє ставлення. Але тенденція виправилася після того, як виробники почали їздити одне до одного. Ми відвідали практично всі свої господарства, проводили там семінари та зустрічі. До речі, після цього на нашому прикладі в Карпатах почали з’являтися нові якісні сироварні, ковбасні цехи, виробництва джемів і варення.

Якість перевіряє незалежна інспекція

З часом ми визначили критерії для учасників громадської спілки. Для нас важлива локалізація – саме карпатський продукт. Тому представляємо чотири області: Івано-Франківську, Закарпатську, Львівську та Чернівецьку. Наступна вимога до виробника – виключно власна, місцева сировина. Тут є важливий екологічний аспект: аби під час вирощування сировини чи худоби фермер не використовував жодних хімічних добавок. Також крафтовим повинне бути пакування продукції.

Звісно, було багато дискусій про те, хто і як має проводити перевірку дотримання визначених вимог. Так ми вирішили, що інспекція повинна бути незалежною. Тому до виробників приїжджає акредитований інспектор, який перевіряє відповідність критеріям. Він дивиться, де розміщене виробництво, як відбуваються технологічні процеси тощо. Сьогодні можемо впевнено сказати, що ми першопрохідці й успішно тримаємо цей рівень. Наші виробники чітко дотримуються всіх вимог. 

Збільшуємо продажі та впізнаваність

Усі члени спілки сплачують щорічні внески по 2650 гривень. Загальна ж сума витрат, якщо враховувати вартість інспекції (1000 гривень на рік) та отримання ліцензії (залежить від кількості працівників), складає приблизно 5-6 тисяч гривень на рік. Натомість виробники отримують дуже хорошу підтримку в продажах, зокрема через наш інтернет-магазин та завдяки різним дегустаціям. Наприклад, нещодавно на базі Києво-Могилянської академії ми провели дегустацію для представників бізнесу з усієї країни в межах проєкту «Зміцнення членських бізнес-об’єднань мікро-, малих і середніх підприємств».

Також ми підтримуємо членів в інших сферах. Наприклад, якщо виробник хоче, аби до нього приходили туристи, ми домовляємося з туроператорами. Захоче продавати офлайн – знайдемо йому гарний магазинчик. За потреби можемо допомогти «підтягнутися» у виробництві, надаємо доступ до навчання та міжнародних стандартів (HACCP, ISO тощо). І перелік наших послуг постійно збільшується.

Спілка готова зустріти нових учасників

Щодо структури спілки, нею керує Правління. З кожної області є по два представники, які потім на загальних зборах обирають голову Правління та її членів. Правління працює як волонтерська група: ніхто не отримує заробітну плату, хоча й відповідальність є надзвичайно великою. Наші донори утримують винятково персонал, пов’язаний з піар-менеджментом.

Ми мали різних директорів, яких були змушені змінювати. Бувало таке, що людина претендувала на цю посаду й казала: «Я вам все зроблю, я крутий, але дайте мені на це кілька мільйонів доларів». На жаль, крафтові виробники не можуть розкидатися такими коштами.

У майбутньому хочемо, аби спілка вийшла на самоокупність. У перспективі нам потрібно буде залучити представників малого або середнього бізнесу, які зможуть трохи підтримати нас фінансово. Хоча й ми впевнено тримаємося з 2013 року й донині. Це помітно, зокрема, й за настроєм наших виробників.

У березні відбудуться вибори нового голови Правління спілки, і ми схвалимо загальну концепцію подальшої діяльності. Перш за все, будемо працювати над розширенням кількості виробників «Карпатського смаку». Наразі таких 22, ми ж хочемо масштабуватися до 50. Усі охочі можуть зв’язатися з нами через сайт та Facebook.

Чекаємо від влади кроку назустріч

Мені здається, на законодавчому рівні сьогодні є певні недоліки – влада недостатньо піклується про ринки збуту для малих виробників. Одні можуть продавати свій продукт на місці, інші ж хочуть бути представлені у супермаркетах чи експортувати свою продукцію за кордон. А з цим вже виникають складнощі. 

Якщо місцевий виробник планує виходити на великий магазин, йому необхідно заплатити за цей вихід, рекламу та іншу дурню. А за товар з ним можуть розрахуватися й через кілька місяців, що є зовсім ганебним. Владі слід знайти консенсус між власниками супермаркетів, аби вони робили окремі полички для органічних та локальних продуктів. Усе це має бути волонтерською місією без усіляких доплат. Аби свідомі дрібні виробники, які мають усю необхідну сертифікацію, могли знайомити з нею українців бодай на рівні областей.

Також державі варто подумати над тим, аби крафтові виробники забезпечували якісною продукцію дитячі садочки та школи. Зараз наші діти їдять невідомо що, і це погано. А мав би бути невеликий завод, який би постачав дійсно перевірену продукцію в такі заклади. І держава повинна дотувати такий продукт, аби виробникам було простіше будувати свій бізнес.

Катерина Тарасенко

Засновниця «Козячої ферми двох Катерин» у селі Тухля Львівської області

Членкиня громадської спілки «Карпатський смак»

У Карпати переїхала через війну на Донбасі

Я родом з Алчевська, що на Луганщині. Під час початку перших бойових дій у 2014 році перебувала в місті Лиман: у сина народилася донечка. Оскільки в мене друга група інвалідності, а там не працювали ні аптеки, ні лікарні, мені довелося терміново виїхати. Спершу потрапила до медзакладу у Харкові, потім лікувалася в Одесі, далі – Київ. Зрозуміла, що з моєю пенсією «потягнути» місто не вийде, тому почала шукати варіанти для життя в селі.

Мені порекомендували карпатські полонини. Тоді там безкоштовно приймали переселенців та допомагали з пошуком постійного житла. Так я опинилася у Ворохті. Через два роки, коли ми вже мали козячу ферму зі стадом у 40 голів, нам запропонували переїхати до села Тухля.

З партнеркою підемо різними шляхами

Свою сімейну ферму я зареєструвала у жовтні 2016 року, коли отримала перший грант для переселенців від Inch. Там була умова, що я купую трохи обладнання й тварин. Бізнес-план написала сама, бо колись викладала промисловий маркетинг. У мене була партнерка Катерина, тому наш бізнес називався «Козяча ферма двох Катерин». Для України нормально, коли партнери розходяться. Так буде і в нас. Катерина залишається сироваром, а я переходжу в кооператив, де зараз шестеро людей.

На жаль, договір оренди нашого приміщення в Тухлі закінчується. І нас, м’яко кажучи, «виживають» звідти. Розбудуватися на своїй землі, яку ми отримали, нам не дає місцеве населення. Мешканці гір чомусь не люблять кіз, та й, як кажуть, людська заздрість – страшна річ. Тому ми вимушені переїхати з Карпат на рівнину, до того ж, там буде легше вести сільське господарство.

Годуємо українців натуральними сирами

На фермі ми створюємо сири з натурального свіжого молока. Використовуємо винятково козяче, не змішуючи його ані з коров’ячим, ані з овечим. І це принципово, адже часто на пакуванні вказано, що продукт створений з козячого молока, а насправді це не так. Самі виробники пошепки розповідають: «Та там відсотків 60-70 коров’ячого, а козячим – трішки замастили». Ми такого не робимо.

Створюємо автентичні та унікальні сири, рецептуру яких розробляли самостійно . Як то кажуть, «з лану до столу», так і у нас – «від кози до столу». Крім того, ми проводимо дегустацію сирів. Зазвичай, це 8-10 видів, та іноді доходило й до 14. Маємо два своїх магазинчики, де також представлені інші натуральні фермерські продукти. Крім кіз, у нас на фермі є кури, індики, качки, овечка та кінь. Пропонуємо туристам фермерські обіди з натуральних продуктів. У нас проста сільська їжа: з домашніми яйцями та м’ясом. Люди залюбки куштують.

Спілка допомагає з навчанням та ліцензією

У спілку «Карпатський смак» ми зайшли у 2018 році, коли  переїхали у Тухлю й шукали нові ринки збуту. Я кілька разів натрапляла на рекламу «Смаку Українських Карпат» і зрештою вирішила зателефонувати. Зацікавило, що організація об’єднує як сертифікованих органічних виробників, так і тих, хто ще перебуває на шляху до сертифікації. Тоді в спілці мені відповіли, що також звернули на нас увагу і якраз хотіли пропонувати співпрацю. Будемо вважати, що ми знайшли одне одного майже одночасно.

Від спілки ми отримуємо щорічну ліцензію: до нас приїжджає інспектор, якого наймає «Карпатський смак». Співпраця для нас цікава ще й в контексті розвитку та просування. Намагаюся не пропускати жодних навчальних курсів, навіть попри свій солідний вік – 63 роки. Торік ми орендували в спілки холодильну вітрину та обігрівач. Вважаємо, що в нас цікава та взаємовигідна співпраця. Намагаємося всюди пропагувати карпатські продукти та наше об’єднання. 

Сергій Терен

Засновник кооперативу грибів «Дари Гуцульщини» у селищі Путила Чернівецької області

Член громадської спілки «Карпатський смак»

Годуємо світ карпатськими грибами

Ми входимо до кооперативу грибів на базі спілки «Карпатський смак». Збираємо їх у максимально природних умовах. У карпатських лісах ростуть білі гриби, лисички, опеньки, підберезники, сироїжки, маслюки тощо. Місцевість селища Путила, що на Буковині, віддалена від обласного центру. Раніше люди збирали там гриби винятково для своїх потреб. А тепер у них є можливість здавати їх до кооперативу та заробляти гроші.

Завдяки виробничим потужностям кооперативу ми можемо переробляти ці грими. Там є досвідчені працівники, які добре знайомі із процесами сушіння, заморожування та маринування. Крім того, ми створили окрему організацію, що займається продажем продукції. Наші гриби як сертифікований продукт представлені в кількох українських супермаркетах. Відправляємо і за кордон, зокрема до США, Молдови, Польщі та Латвії.

Працювати у співпраці зі спілкою «Карпатський смак» – легше та зручніше. Ми тісно спілкуємося з колегами, беремо участь у виставках разом із іншими виробниками. Спілка допомагає у сертифікації продукції, а головне – має певну межу, якої повинен дотримуватися кожен виробник. І йдеться, перш за все, про спільні цінності.

Пропонуємо круту альтернативу м’ясу

Наша продукція є екологічно чистою. Вона корисна для споживача та вигідна для жителів гірської місцевості, які займаються заготівлею. Адже у важкодоступних місцях людям складно працевлаштуватися. А так вони мають змогу отримати додатковий заробіток.

Наша ціль – вийти на високий рівень реалізації продукції за кордоном. Хочемо продавати свої гриби у різні країни світу і гарно позиціюватися в Україні. Мріємо, аби наша продукція стала впізнаваною. Зараз люди глобально борються за збереження екології та зменшення вживання м’яса. А гриб – це природний білок, який на 100% замінює м’ясо. Ми викладаємося на максимум, щоб це смакувало кожному.

Павло Тізеш

Засновник крафтового виробництва «Пан Еко» з села Ботар Закарпатської області

Голова Правління громадської спілки «Карпатський смак»

Вірю, що бренд стане впізнаваним та успішним

У спілці «Карпатський смак» я вже майже 10 років. Маю своє крафтове виробництво, продукцію випускаю під торговою маркою «Пан Еко». Ми як фермерське господарство виготовляємо натуральні соки, повидло та м’ясні вироби. 

З органічними продуктами працюю вже 16 років. Наша продукція є сертифікованою в Європейському Союзі. Продаємо її як в Україні, так і відправленнями за кордон. Три роки тому мене обрали головою Правління спілки «Карпатський смак». Жодну оплату за це я не отримую. Чи буду я далі головою, залежатиме від голосів та ситуації.

Вірю, що «Смак Українських Карпат» стане не просто брендом, а стилем життя. У Європі створюють подібні організації, й вони працюють століттями. Може, не завтра, не наступного року й не через 10 років, але наш бренд точне стане справді успішним.

Цю публікацію було створено за підтримки Швейцарії в рамках швейцарсько-української програми «Розвиток торгівлі з вищою доданою вартістю в органічному та молочному секторах України», що впроваджується Дослідним інститутом органічного сільського господарства (FiBL, Швейцарія) у партнерстві із SAFOSO AG (Швейцарія). Відповідальність за зміст цієї публікації несе виключно автор(и). Точка зору автора(ів) не обов’язково відображає точку зору SECO, FiBL, SAFOSO AG, www.qftp.org.