Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Як юнак з ДЦП вступив до університету і здійснює свої мрії

Опубліковано

Максимові 19 років. Він щойно закінчив перший курс університету — вивчає політологію, бо любить аналізувати історичні процеси й слова політиків. Багато читає та цитує мислителів минувшини. За кілька хвилин легко звикнути до його протяжної мови й того, що він погано бачить, тож не може підтримати зоровий контакт. Про свій стан здоров’я хлопець не говорить трагічно — в нього від народження ДЦП, але, попри хворобу, Максим здійснює мрії.

ШоТам побували в гостях у хлопця і поспілкувалися з ним та його сім’єю. Як, незважаючи на складнощі, отримувати бажану освіту — далі.

Рідні читають йому книжки вголос

Максим Нацюк живе в селі Оршівці Чернівецької області. У його родини великий будинок з просторими кімнатами, адже всі домашні хочуть, щоб Максимові було якнайзручніше. Він ходить за допомогою ходунків, має спеціальні пристрої та драбини для фізичної реабілітації, а також щотижня їздить на реабілітацію — і прогрес є.

Бабуся Максима Наталя Григорівна говорить про нього з захватом і каже, що він завжди був особливий, розумний не по роках. Хоч хлопець і провів багато часу в лікарнях та на процедурах, він не втратив бажання вчитися. До школи не ходив — вчителі приходили до нього додому. 

Бабуся завжди повторювала, що Максим буде вчитися. Каже, деякі лікарі підсміювалися з неї через це, але жінка була в цьому твердо переконана.

Я постійно вірила. Він теж під моїм таким настроєм, напевно, був. А я була впевнена. І тепер ця мрія таки збулася, — розповідає Наталя Григорівна.

Це відчував і Максим, тож така підтримка допомогла йому зважитися на навчання. 

У кімнаті, де ми з ним говоримо, посередині стоїть великий стіл, Максим сидить на стільці й тримається руками за спинку попереду. На ньому сорочка в клітинку, він має темне волосся. Якісь дефекти мовлення і те, що він дивиться в інший бік, не заважає нам вести цікаву розмову. Максим вправно коментує події сучасної війни, пригадує книжки, які читав.

Вірніше, які читали йому.

Я позбавлений задоволення читати паперові книжки. Але це нічого, треба жити далі та рухатися вперед, — упевнений Максим.

Бабуся, мама чи брат читають йому вголос. Так він запам’ятовує інформацію. Деколи слухає відео з ютуба чи аудіокнижки. 

Максим Нацюк у своїй кімнаті. На столі його планшет, що допомагає в навчанні. Фото: Олеся Богдан

Він справді багато знає, але в його цитуванні Цицерона немає зверхності — ні краплі. Він у своїй стихії — імена, терміни, історичні процеси, — і відчувається, як він це любить, як легко йому формувати свої думки. Та хлопець каже, що так було не завжди.

Почав проводити прямі ефіри, щоб відчути себе лектором

Максим захопився історією ще в п’ятому класі, а вже в сьомому захоплення стало глибшим:

Хотів дискутувати, але розумів, що для цього мені треба мати якомога більше знань. Я почав ставити перед собою питання і не вдовільнявся відповідями

Він слухав аудіокнижки, рідні читали йому праці істориків уголос — книжки Сергія Плохія, Ореста Субтельного. Додаткові матеріали хлопець шукав в інтернеті: слухав відео, порівнював факти:

«Якщо матеріал легкий, то я можу запам’ятати за один раз. А якщо матеріал потребує моєї більшої уваги, то я прослуховую три, чотири рази, навіть п’ять, щоб запам’ятати добре».

Щоб навчитися добре триматися на публіці та покращити словниковий запас, Максим ще в 10 класі почав вести в інстаграмі блог про історію — проводив прямі ефіри, тренувався. Каже, хотів би бути лектором. До себе він ставиться доволі прагматично: 

«Я не можу бути фахівцем в історії, учителем у школі, якщо я погано бачу. Бо історія не тримається тільки на словах — там треба багато показувати дітям, наприклад, карт». 

Саме тому обрав політологію, адже вона майже не обмежена візуальністю. 

«Невдачі повчальніші наших удач» 

Минулого року Максим вступив до університету. Обрав Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Через стан здоров’я він не міг здавати ЗНО, як інші вступники, тож у нього була співбесіда в університеті з кількох предметів. Усе минуло успішно, і хлопець став студентом політології.

«Я розумів, що буде досить нелегко вступити в такий заклад, та ще з моїм таким не дуже хорошим фізичним станом. А все ж таки вирішив спробувати», — пригадує Максим.

Дистанційних занять зараз немає, а відвідувати пари Максим не має змоги. Йому пропонували перейти на заочне, та він відмовився. Хоч так вчитися складніше, хлопець налаштований упевнено:

Якщо хочу дійсно вийти фахівцем, то мені треба не шукати легкого хліба, а піти на важкий

Каже, готувався до того, що не все виходитиме добре, але викладачі йдуть назустріч і приєднують Максима онлайн до заняття, а одногрупники записують якісь інформацію голосом:

«Якщо мене спіткають невдачі, то я до цього ставлюся за принципом Генрі Форда, який казав, що невдачі повчальніші наших удач. Тому я стараюся не розчаровуватись і бачити позитив».

Такий життєвий підхід у хлопця сформувався саме через прочитання праць філософів:

«Я зрозумів, що життя швидкоплинне, і я хочу жити на повну, наскільки це можливо з моїм станом, насолоджуватися кожним днем. І я радий, що віднаходжу в собі силу жити».

Прокидається о 5 ранку, щоб підготуватися до іспиту

Бабуся теж радіє, що внук таки вчиться в університеті, хоч яким неймовірним це могло здаватися:

«Задоволена я, що він у мене такий — добився, чого хотів. У першому семестрі в нього ще не дуже вірили: зір поганий, писати не може, ще й вчиться. Але побачили, що на все в нього є своя думка».

Наталя Григорівна пригадує, що одним із завдань в університеті було проаналізувати будь-яку казку. Одногрупники обрали прості, дитячі, а Максим узяв філософське оповідання «Стариган з крилами» Маркеса.

Хоч Наталя Григорівна розуміє не все з того, що розказує Максим, але з гордістю його слухає. Каже, перед виборами в США у 2020 році, коли Байден був претендентом на президентство, Максим з упевненістю спрогнозував, що саме цей політик переможе. Навіть заклався на піцу з пацієнткою лікарні, де лежав, бо та не вірила, але прогноз справдився.

Максим з бабусею, яка завжди вірила, що він зможе вступити до університету й учитися. Фото: Олеся Богдан

Тут нема якоїсь магії — лише вдале орієнтування в процесах, вдумливий аналіз і хороша пам’ять. 

«Я перебуваю у своїх захопленнях, маю можливість спілкуватися з професіоналами своєї справи та в цілому відчуваю, що вони про мене піклуються й намагаються надати мені найякісніші знання», — ділиться хлопець.

Хоч онук не виказує, що навчання складне, бабуся бачить, що Максим прокидається о 5 ранку, щоб переслухати всі матеріали до іспиту. Часом терміни такі складні, що Наталі Григорівні й вимовити їх тяжко, а він запам’ятовує та складає іспит.

Зараз Максим не проводить прямих ефірів у інстаграмі — більшість його часу займає навчання. Але хлопець каже, що якщо й повертатися до такої діяльності, то на ютуб. 

Реабілітація та мрії про майбутнє

Щотижня по буднях Максим їздить на реабілітацію до Снятина — це сусіднє місто Івано-Франківської області:

«Мені зустрічалося багато лежачих осіб, які взагалі нічого не можуть самі. І я став задумуватися, як важливо підтримувати себе у формі».

Хлопець краще рухається й тримає спину. Кілька років тому ходунки не були йому доступні, та зараз завдяки їм він ходить. Бабуся каже, що в дитинстві він не сидів, а також у нього не було сформованої стопи — лише пальці. Тож разом пройшли багато операцій і реабілітацій у різних містах. 

Я щодня вдома присідаю 130 разів і відтискаюся. Знаю, що цього не достатньо, щоб покращити свій стан здоров’я, тому й ходжу в центр

Максим із захопленням розповідає про Богдана Хмельницького, Володимира Великого, про період Центральної Ради. Каже, щоб дослідити історію глибше, треба мати доступ до документів, щоденників. Та деколи їх можна дістати тільки в архівах і тільки в паперовому вигляді, а це Максимові недоступно. Про майбутнє він говорить обережно:

«Звісно, я б хотів виступати на різних конференціях і працювати в аналітичній сфері. Наприклад, Путін поїхав у Китай, а я б аналізував, з якою метою він туди поїхав, чого він хоче досягти та які цілі на даному етапі війни він перед собою ставить. А поки що треба вчитися. Єдине, що я відчуваю зараз — що наука для мене дуже дорога й важлива. Вона для мене, як ковток свіжого повітря».

Для такого треба мати вищу освіту, вступити на аспірантуру й продовжувати наукову діяльність. Але Максим не загадує наперед:

«Якщо ти ставиш перед собою великі недосяжні цілі, то вони можуть тебе знищити. Ціль треба розбивати на певні етапи — так буде легше її досягти. І треба оцінювати ситуацію прагматичними очима».

Коментарі

Суспільство

На Київщині відкрили новий гуртожиток для ВПО з п’яти областей (ФОТО)

Опубліковано

Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.

Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.

Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: На Київщині побудували міст за сучасними технологіями, який має сонячні панелі (ФОТО)

У нових квартирах житимуть сім’ї з таких областей:

  • Запорізької;
  • Дніпропетровської;
  • Донецької;
  • Сумської;
  • Херсонської.

У КОВА додали, що це житло надали без будь-яких термінів проживання.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

Підтримка ВПО на Київщині

Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».

Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.

Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.

Фото обкладинки: Pixabay

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі