Як юнак з ДЦП вступив до університету і здійснює свої мрії

Максимові 19 років. Він щойно закінчив перший курс університету — вивчає політологію, бо любить аналізувати історичні процеси й слова політиків. Багато читає та цитує мислителів минувшини. За кілька хвилин легко звикнути до його протяжної мови й того, що він погано бачить, тож не може підтримати зоровий контакт. Про свій стан здоров’я хлопець не говорить трагічно — в нього від народження ДЦП, але, попри хворобу, Максим здійснює мрії.

ШоТам побували в гостях у хлопця і поспілкувалися з ним та його сім’єю. Як, незважаючи на складнощі, отримувати бажану освіту — далі.

Рідні читають йому книжки вголос

Максим Нацюк живе в селі Оршівці Чернівецької області. У його родини великий будинок з просторими кімнатами, адже всі домашні хочуть, щоб Максимові було якнайзручніше. Він ходить за допомогою ходунків, має спеціальні пристрої та драбини для фізичної реабілітації, а також щотижня їздить на реабілітацію — і прогрес є.

Бабуся Максима Наталя Григорівна говорить про нього з захватом і каже, що він завжди був особливий, розумний не по роках. Хоч хлопець і провів багато часу в лікарнях та на процедурах, він не втратив бажання вчитися. До школи не ходив — вчителі приходили до нього додому. 

Бабуся завжди повторювала, що Максим буде вчитися. Каже, деякі лікарі підсміювалися з неї через це, але жінка була в цьому твердо переконана.

Я постійно вірила. Він теж під моїм таким настроєм, напевно, був. А я була впевнена. І тепер ця мрія таки збулася, — розповідає Наталя Григорівна.

Це відчував і Максим, тож така підтримка допомогла йому зважитися на навчання. 

У кімнаті, де ми з ним говоримо, посередині стоїть великий стіл, Максим сидить на стільці й тримається руками за спинку попереду. На ньому сорочка в клітинку, він має темне волосся. Якісь дефекти мовлення і те, що він дивиться в інший бік, не заважає нам вести цікаву розмову. Максим вправно коментує події сучасної війни, пригадує книжки, які читав.

Вірніше, які читали йому.

Я позбавлений задоволення читати паперові книжки. Але це нічого, треба жити далі та рухатися вперед, — упевнений Максим.

Бабуся, мама чи брат читають йому вголос. Так він запам’ятовує інформацію. Деколи слухає відео з ютуба чи аудіокнижки. 

Він справді багато знає, але в його цитуванні Цицерона немає зверхності — ні краплі. Він у своїй стихії — імена, терміни, історичні процеси, — і відчувається, як він це любить, як легко йому формувати свої думки. Та хлопець каже, що так було не завжди.

Почав проводити прямі ефіри, щоб відчути себе лектором

Максим захопився історією ще в п’ятому класі, а вже в сьомому захоплення стало глибшим:

Хотів дискутувати, але розумів, що для цього мені треба мати якомога більше знань. Я почав ставити перед собою питання і не вдовільнявся відповідями

Він слухав аудіокнижки, рідні читали йому праці істориків уголос — книжки Сергія Плохія, Ореста Субтельного. Додаткові матеріали хлопець шукав в інтернеті: слухав відео, порівнював факти:

«Якщо матеріал легкий, то я можу запам’ятати за один раз. А якщо матеріал потребує моєї більшої уваги, то я прослуховую три, чотири рази, навіть п’ять, щоб запам’ятати добре».

Щоб навчитися добре триматися на публіці та покращити словниковий запас, Максим ще в 10 класі почав вести в інстаграмі блог про історію — проводив прямі ефіри, тренувався. Каже, хотів би бути лектором. До себе він ставиться доволі прагматично: 

«Я не можу бути фахівцем в історії, учителем у школі, якщо я погано бачу. Бо історія не тримається тільки на словах — там треба багато показувати дітям, наприклад, карт». 

Саме тому обрав політологію, адже вона майже не обмежена візуальністю. 

«Невдачі повчальніші наших удач» 

Минулого року Максим вступив до університету. Обрав Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Через стан здоров’я він не міг здавати ЗНО, як інші вступники, тож у нього була співбесіда в університеті з кількох предметів. Усе минуло успішно, і хлопець став студентом політології.

«Я розумів, що буде досить нелегко вступити в такий заклад, та ще з моїм таким не дуже хорошим фізичним станом. А все ж таки вирішив спробувати», — пригадує Максим.

Дистанційних занять зараз немає, а відвідувати пари Максим не має змоги. Йому пропонували перейти на заочне, та він відмовився. Хоч так вчитися складніше, хлопець налаштований упевнено:

Якщо хочу дійсно вийти фахівцем, то мені треба не шукати легкого хліба, а піти на важкий

Каже, готувався до того, що не все виходитиме добре, але викладачі йдуть назустріч і приєднують Максима онлайн до заняття, а одногрупники записують якісь інформацію голосом:

«Якщо мене спіткають невдачі, то я до цього ставлюся за принципом Генрі Форда, який казав, що невдачі повчальніші наших удач. Тому я стараюся не розчаровуватись і бачити позитив».

Такий життєвий підхід у хлопця сформувався саме через прочитання праць філософів:

«Я зрозумів, що життя швидкоплинне, і я хочу жити на повну, наскільки це можливо з моїм станом, насолоджуватися кожним днем. І я радий, що віднаходжу в собі силу жити».

Прокидається о 5 ранку, щоб підготуватися до іспиту

Бабуся теж радіє, що внук таки вчиться в університеті, хоч яким неймовірним це могло здаватися:

«Задоволена я, що він у мене такий — добився, чого хотів. У першому семестрі в нього ще не дуже вірили: зір поганий, писати не може, ще й вчиться. Але побачили, що на все в нього є своя думка».

Наталя Григорівна пригадує, що одним із завдань в університеті було проаналізувати будь-яку казку. Одногрупники обрали прості, дитячі, а Максим узяв філософське оповідання «Стариган з крилами» Маркеса.

Хоч Наталя Григорівна розуміє не все з того, що розказує Максим, але з гордістю його слухає. Каже, перед виборами в США у 2020 році, коли Байден був претендентом на президентство, Максим з упевненістю спрогнозував, що саме цей політик переможе. Навіть заклався на піцу з пацієнткою лікарні, де лежав, бо та не вірила, але прогноз справдився.

Тут нема якоїсь магії — лише вдале орієнтування в процесах, вдумливий аналіз і хороша пам’ять. 

«Я перебуваю у своїх захопленнях, маю можливість спілкуватися з професіоналами своєї справи та в цілому відчуваю, що вони про мене піклуються й намагаються надати мені найякісніші знання», — ділиться хлопець.

Хоч онук не виказує, що навчання складне, бабуся бачить, що Максим прокидається о 5 ранку, щоб переслухати всі матеріали до іспиту. Часом терміни такі складні, що Наталі Григорівні й вимовити їх тяжко, а він запам’ятовує та складає іспит.

Зараз Максим не проводить прямих ефірів у інстаграмі — більшість його часу займає навчання. Але хлопець каже, що якщо й повертатися до такої діяльності, то на ютуб. 

Реабілітація та мрії про майбутнє

Щотижня по буднях Максим їздить на реабілітацію до Снятина — це сусіднє місто Івано-Франківської області:

«Мені зустрічалося багато лежачих осіб, які взагалі нічого не можуть самі. І я став задумуватися, як важливо підтримувати себе у формі».

Хлопець краще рухається й тримає спину. Кілька років тому ходунки не були йому доступні, та зараз завдяки їм він ходить. Бабуся каже, що в дитинстві він не сидів, а також у нього не було сформованої стопи — лише пальці. Тож разом пройшли багато операцій і реабілітацій у різних містах. 

Я щодня вдома присідаю 130 разів і відтискаюся. Знаю, що цього не достатньо, щоб покращити свій стан здоров’я, тому й ходжу в центр

Максим із захопленням розповідає про Богдана Хмельницького, Володимира Великого, про період Центральної Ради. Каже, щоб дослідити історію глибше, треба мати доступ до документів, щоденників. Та деколи їх можна дістати тільки в архівах і тільки в паперовому вигляді, а це Максимові недоступно. Про майбутнє він говорить обережно:

«Звісно, я б хотів виступати на різних конференціях і працювати в аналітичній сфері. Наприклад, Путін поїхав у Китай, а я б аналізував, з якою метою він туди поїхав, чого він хоче досягти та які цілі на даному етапі війни він перед собою ставить. А поки що треба вчитися. Єдине, що я відчуваю зараз — що наука для мене дуже дорога й важлива. Вона для мене, як ковток свіжого повітря».

Для такого треба мати вищу освіту, вступити на аспірантуру й продовжувати наукову діяльність. Але Максим не загадує наперед:

«Якщо ти ставиш перед собою великі недосяжні цілі, то вони можуть тебе знищити. Ціль треба розбивати на певні етапи — так буде легше її досягти. І треба оцінювати ситуацію прагматичними очима».