Не заблукати між Пушкіним та Буніним. Чому важливо наповнювати міські топоніми іменами українських митців

Запрошуємо вас на екскурсію літературною Одесою! Познайомимо з місцями, де жили і творили видатні Пушкін, Гоголь, Бунін, Маяковський, Ахматова, Купрін… Так, стоп. Невже тільки російські автори так відзначилися в історії міста, що про них і досі розповідають екскурсоводи?

Звичайно, ні. Возвеличення цих письменників і створення пам’яток із місць, де вони трошки пожили, трошки поїли й трошки пописали, — імперський спадок, з яким ми маємо боротися. Остаточно подолати його заважає те, наскільки ці постаті вкорінилися в нашому просторі. 

Згадайте, які вулиці є в центрі Одеси? Упевнена, ви не можете не назвати Пушкінську. А за нею підтягнуться й усі инші: площа Толстого, провулок Маяковського, Некрасова, Лєрмонтовський. У центрі української Одеси — там, де найчастіше гуляють і туристи, і містяни, — повно російських прізвищ. А тепер подумайте, чи є в Одесі вулиці, названі на честь українських письменників. Навряд чи ви швидко згадаєте, якщо взагалі згадаєте. Я, наприклад, не змогла. 

Розмір та важливість вулиці у поєднанні з назвою дають нам знак: ось цей діяч є величним і заслуговує на пошану, а цей — зовсім не вартий уваги.

Ці вулиці ніби спеціяльно ховають подалі від людських очей. Маленькі, непримітні, переважно із приватною забудовою, вони туляться десь у Чорноморці та на Слобідці, у Хаджибейському та Пересипському районах. Якщо ви не живете поблизу або детально не вивчаєте повний перелік одеських вулиць, то можете ніколи й не дізнатися, що в нас вшановують Симоненка, Стуса, Коцюбинського, Котляревського, Винниченка, Лесю Українку, Бажана, Вороного й багатьох инших. 

Хоча це і вшануванням складно назвати. Ми ніби й увічнюємо пам’ять у міському просторі Одеси, але водночас показуємо, що вони для нас не дуже значимі. Чому? Бо розмір та важливість вулиці у поєднанні з назвою дають нам знак: ось цей діяч є величним і заслуговує на пошану, а цей — зовсім не вартий уваги. Ось і виходить, що в пріоритеті у нас російські письменники, а українські — десь на тлі. 

Читайте також: Зовсім не імперське місто. Скільки років Одесі насправді?

Назви вулиці — це не просто таблички на будинках. Це простір, який формує нас. Це місця, де ми гуляли після школи, куди бігли на зустріч з друзями, де були наші перші побачення і перші вечірки. Міські вулиці — наші спогади. Прізвища, що ми чуємо щодня, закарбовуються в пам’яті й сприймаються як щось знайоме і близьке. А коли ми десь побачимо твори, наприклад, Лєрмонтова, наш мозок упізнає автора, а рука сама потягнеться до нього. Ми прочитаємо ці книги, випишемо і запам’ятаємо цитати. Цей твір вплине на формування нашого погляду на світ. От тільки спрямований він буде у московський — ворожий — контекст. У ньому зростало не одне покоління українців. Через це більшість була загублена і не мала чіткої відповіді на питання: «Хто ми?».

Саме зараз, коли ми знов виборюємо нашу незалежність, так важливо змінювати простір, у якому живемо.

Про це згадував ще Олександр Довженко у своїй «Зачарованій Десні». Якось маленький Сашко, побачивши плоти на Десні, поцікавився у батька, хто там пливе, а той сказав, що руські люди, з росії. Здивований, хлопець запитав, хто ж вони самі, хіба не руські? Батько відповів: «А хто там нас знає. Прості ми люди, синку… Хахли, ті, що хліб обробляють. Сказать би, мужики ми… Да… мужики, й квит. Колись козаки, кажуть, були, а зараз тільки званіє зосталось». 

Змушені забути про своє походження, без можливості спертися на щось своє, адже його відібрали, заборонили. І в просторі навколо не було жодних маркерів, що свідчили б про існування українського народу як окремого й самостійного. Тож саме зараз, коли ми знов виборюємо нашу незалежність, так важливо змінювати простір, у якому живемо, аби у нас завжди була чітка відповідь на питання, хто ми і що захищаємо.

Однак і до перейменування варто братися з розумом. Мало просто прибрати російський слід, замінивши його на якусь нейтральну назву. Наприклад, як із парком Горького, який перейменували на Парк Дитячих мрій. Прибравши ворожий маркер, ми не ставимо свій, не демонструємо позицію. Це виглядає так, ніби міська влада все ще не хоче робити конкретні кроки в напрямку українізації Одеси, обираючи пройти «між крапельками». Але цей варіянт уже давно не працює. 

Ми маємо пишатися тим, що в Одесі жили й творили українські митці, і саме на цьому будувати міські міти та історії.

Потрібно чітко визначити, кому належить цей простір, яка нація тут живе. Це допоможе повністю переинакшити сенси, пов’язані з тим чи иншим об’єктом і сформувати новий українізований простір. Упевнена, що наша культура має достатньо видатних імен, які заслуговують на повагу і на місця, де їх справи та вчинки продовжать своє життя. Я думаю, їх вистачить, аби розставити всі необхідні акценти.

Тому перейменувати провулок Маяковського на провулок Футуристів — теж не дуже вдала пропозиція. Ми маємо знати своїх героїв. Задля цього вулиць, названих на честь українців, має бути набагато більше саме в центральній частині міста, яка є його візитівкою. Чудово, звісно, що в Одесі з’явиться мікрорайон «Видатних українських діячів», але хто буде про нього знати, якщо він буде знаходитися в приватному секторі в одному зі спальних районів? Ми маємо пишатися тим, що в Одесі жили й творили українські митці, і саме на цьому будувати міські міти та історії. Саме це має бути нашою основою, на якій ми сформуємо свій світогляд. 

Читайте також: Не дубляжем єдиним, або На що ще варто звернути увагу в законопроєкті №9432

Я не хочу вишукувати вулиці Франка й Коцюбинського в Одесі з лупою на мапі. Я хочу гуляти ними в центрі міста і слухати екскурсію про справжню літературну Одесу, де мені розкажуть про визначних українських письменників, що неодноразово відвідували місто. Я хочу жити в просторі, сформованому моїм народом, аби завжди знати й пам’ятати, ким були мої попередники і ким є я. 

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.