Суспільство
Не тільки киці та песики: 4 незвичних притулки для тварин в Україні
Ми відповідаємо за тих, кого приручили. У цьому матеріалі розповідаємо про незвичайні притулки для бездомних тварин в Україні.
Найчастіше зустрічаємо групи, які піклуються про котиків та песиків, які опинилися на вулиці та не мають шансу на життя. Але українці допомагають і іншим тваринам. Це може бути велика рогата худоба, дикі птахи та навіть кажани.
Читайте також: У Вінниці подружжя заснувало крокодилячу ферму
Усі добровольчі ініціативи об’єднує безмежна любов до тварин та небайдужість громадян, адже притулки, здебільшого, існують на власні кошти їхніх засновників та пожертви. Детально про те, де і кого рятують, та як можна допомогти – у нашому матеріалі.
Притулок для птахів та дрібних тварин “Лунная долина”
Волонтери цієї організації спеціалізуються на допомозі диким птахам та дрібним ссавцям із дикої природи. Притулок знаходиться у Житомирській області Брусилівського району, село Хомутець. Тварин до цього притулку звозять з усієї України. Часто “доставку” роблять рейсовими автобусами.
Там тварин лікують, годують та тримають у просторих вольєрах. Коли підопічний одужує та проходить реабілітацію – його вчать виживанню в диких умовах.
Читайте також: Студенти у Краматорську виграли грант і збудували притулок для собак
Якщо Ви підібрали дикого птаха, але з якихось причин вирішили його не віддавати у притулок чи ветеринарам, прислухайтесь до деяких настанов співзасновниці притулку – Олени Будзінської.
“З моменту, як птах опинився у вас вдома – він перестав бути дикими. Пташеня не отримає тих навичок, які допоможуть вижити в природі: добувати їжу, боятися ворогів, шукати укриття від дощу і холоду. Щоб тварини вижили, їм потрібна тривала адаптація в просторому вольєрі під наглядом знаючих людей”, – порадила Олена.
Читайте також: В Україні відкрили найбільший у світі притулок для свійських тварин
Крім безлічі диких птахів, там знаходять притулок дрібні тварини, такі як лисиці, зайці, бобри, ондатри, єнотовидні собаки, козулі.
Звісно, безмежно доброго серця Олени недостатньо для порятунку птахів, тому допомогти організації можна, переказавши кошти на картку. Реквізити 4731 2191 1340 9605 Михальчук Олена. Аби дізнатися більше про проект – долучайтеся до групи у Facebook. Там можна прочитати про нових поселенців у притулку. Здивуєтесь, наскільки багатий орнітологічний світ України.
Центр порятунку кажанів у Харкові
На Харківщині існує притулок для маленької версії Дракули – кажанів. Ці істоти занесені в Червону книгу України. Тому активісти роблять усе можливе, щоб врятувати кожну особину.
Читайте також: У столиці облаштують хатинки для безпритульних котів
Життя рукокрилим істотам рятують студенти біологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, спільно з працівниками Feldman Ecopark. Там же зараз функціонує поки єдиний і найбільший притулок в Україні.
Тварин у притулок передають з усієї України, адже там є фахівці які рятують та проводять реабілітацію. Найчастіше туди потрапляють кажани з переломами крил та лапок. Часто це трапляється саме з вини людей, які неправильно беруть тварин, намагаючись їм допомогти. Після переломів летючі назавжди залишаються у реабілітаційному центрі, бо вони ніколи не зможуть знову нормально полювати.
Читайте також: Запорізький майстер виготовляє унікальні шпаківні й ресторани для птахів
Врятованих кажанів поміщають у спеціальні полотняні мішечки, щоб ті могли чіплятися за тканину та перебувати у зручному для них положенні. Усіх кажанів у реабілітаційному центрі годують і поять вручну.
“Кажанів обов’язково беруть в захисних рукавицях, бо можуть боляче вкусити. А ще два види – це пізній кажан і нічниця лісова – можуть переносити вірус сказу”, – каже співзасновниця центру Олена Прилуцька.
Врятованих взимку тварин, якщо вони впали в сплячку, у таких капсулах-будиночках поміщають у холодильник.
Для допомоги чи консультацій можна зв’язатися з представниками організації на сторінках в інтернеті, або за номером телефону +38 (066) 305 98 95.
Ферма “Гопал” – рятують корів
В Індії корови – священні тварини. Будете здивовані, але й не всі українці бачать у них джерело м’яса. На Дніпровщині вже кілька років функціонує притулок для великої рогатої худоби.
Живуть корови на фермі Гопал, і їм там поклоняються, як це прийнято в культурі індуїзму. Тварини можуть вільно випасатися на землях, які належать благодійній організації. Їх не вбивають заради м’яса, вони помирають своєю природною смертю.
Як тварини потрапляють в “рай на землі”? Волонтери викуповують корів у власників. На це гроші збирають через сторінку у Facebook.
Читайте також: Як в Україні порахують диких тварин
“Ми піклуємося про їхнє здоров’я. Корови не розлучаються зі своїми телятами. Телята п’ють молоко прямо з вимені. Корів доїмо руками. Бики навчаються роботі в полі та по перевезенню вантажів”, – каже про притулок один зі співзасновників Андрій Биков.
Засновники ферми запрошують відвідати їхню місцину всіх охочих. Крім того, відвідувачам обіцяють давати молочні продукти.
Читайте також: Що потрібно знати про бердвотчінг – нове хоббі для українців?
Адреси притулків Ферми “Гопал” у Дніпропетровській області Царичанського району: с. Цибульківка, вул. Леніна, 23; с. Катеринівка, вул. Калініна, 36; с. Новоселівка, вул. Ватутіна, 28. Допомогти притулку можна переказом коштів на картку Приватбанку. Отримувач Биков Андрій Сергійович – 5168742211736792. Також долучайтеся до захисників тварин у Facebook.
Живий “Уголек” – універсальний притулок
У притулку домашнього типу “Угольок” в селі Бродки Львівської області порятунок знаходять не тільки котики-песики, а й коні, корови, кози. Деякі тварини можуть вільно пересуватися територією притулку. Найагресивніших тримають в окремих вольєрах. Для коней є невелике пасовисько. Проте волонтери змушені орендувати під випас землю.
Свійських тварин співзасновниця притулку Олександра Гаврилюк-Левицька купує у господарів, коли ті збираються віддати їх на забій. За словами жінки, місцеві мешканці села на Львівщині навіть за гроші неохоче віддають їй тварин. Не розуміють таку ініціативу. А якщо і продають, то за вищу ціну, ніж віддали б на бійню.
“Сусіди збиралися віддати корів на м’ясо. Попросила продати їх мені, – каже Олександра. – Пропонувала такі ж гроші, як м’ясник. Не продали, віддали на забій. Мені з м’ясниками легше спілкуватися, ніж з такими людьми”.
До неї також часто звертаються власники псів, які погрожують, що якщо жінка не забере тварин – з ними розправляться.
Читайте також: Львів відкриває банк крові для тварин
Благодійниця збирає кошти на порятунок тварин. Допомогти можна, переказавши кошти на карту 4731 2191 1093 4316 Гаврилюк-Левицька А. В. Приєднуйтесь до офіційної групи у Facebook.
Суспільство
У Василя з позивним Метелик проблеми з моторикою. В нього не вистачає кількох пальців на руці, але він ліпить маски з глини. Василь часом злиться, що вони виходять не такі, як він хоче. Керамістка Дар’я Диба заспокоює військового — саме через ці вироби й видно прогрес його моторики.
Дівчина волонтерить у центрі Unbroken у Львові. Дар’я знає, як це — шукати себе в нових умовах. Раніше була архітекторкою: проєктувала й облаштовувала будівлі, які після 24 лютого нищили росіяни. Тепер Дар’я будує нову справу — гончарну, — і не лише втілює свої ідеї, а й допомагає пораненим військовим відновлюватися.
Дар’я Диба
керамістка, волонтерка в центрі Unbroken у Львові
Дивитися, як твоє креслення оживає — неймовірно
Я з Херсону, і провела більшу частину свого життя там. Мій батько — інженер, а тітка була головною архітекторкою в місті, тож у мене було уявлення, що архітектура — це хороша професія, і гроші приносить.
Для навчання обрала Польщу — якраз їхала в Гданськ, щоб відвідати політехніку. Проїжджали повз Львів, і мені він так сподобався! Я відчула спокій і захотіла повернутися. Так власне й сталося, адже на архітекторку я пішла вчитися саме туди.
Завжди хотіла говорити українською, але росла в російськомовному середовищі, тож було складно. Досі пам’ятаю, як бабуся мене називала «наша бандерівочка». Коли переїхала, одразу перейшла на українську. Зараз і речення російською, мабуть, сформулювати не зможу.
Коли я пішла навчатись, майже одразу почала працювати, щоб здобувати досвід. Мені таке подобається — ти спочатку все креслиш, розбираєшся в деталях, а потім приїжджаєш на будову і бачиш, як твоє креслення оживає, вибудовується. Це неймовірні відчуття.
Пам’ятаю першу зруйновану будівлю
Мій брат — військовий, його поранили ще в часи АТО. Тому наша сім’я розуміла, що повномасштабне вторгнення буде. Батьки сиділи на сумках, бо мусили виїжджати з Херсона. І от ми всі опинилися у Львові. Я втратила роботу, бо кому ж навесні 2022-го потрібно будувати щось чи робити дизайнерські ремонти?
Пам’ятаю першу зруйновану будівлю, над якою я працювала. Цілий рік ми облаштовували офіс на 8 тисяч квадратних метрів — я робила технічні креслення від електрики до сантехніки. Уже все було майже готове — якраз запускали фітостіни. Але туди прилетіло — скло повилітало й роботу зупинили.
Ще рік тому це була болюча для мене тема, але зараз я прийняла ситуацію, і це дозволило мені змінитися.
Спочатку прийшло усвідомлення, що те, чим я займалася кілька років, стало неважливим. Було складно. Я шукала, що можу робити. Так згадала, як іще кілька років тому ми з чоловіком були на майстер-класі з гончарства. То чому б не спробувати?
Я знову пішла на майстер-клас. Потім почала вдома ліпити з глини, а згодом орендувала студію з пічкою, з гончарним колом. Я роблю посуд керамічний і його розписую — я практична людина, і мені важливо, аби виріб не просто стояв на полиці, а щоб його використовували. Зараз працюю над колекцією про Херсон — наприклад, про Хабловський маяк, який знищили росіяни. Мені важливо нагадувати про свій дім.
Я раніше працювала більше з технічною стороною, але й творча робота мені подобається. Такий перехід не давався мені складно: хоч глина вважається брудною і холодною, але мені подобається. Я знайшла спокій: не було постійної напруги, відповідальності. Але все ще чогось бракувало — відчувала, що недостатньо роблю для країни.
Ліплять і відволікаються від болю
Мій близький знайомий лікується після поранення в Unbroken. Якось він виклав історію про це в соцмережах. Я глянула — там всі малюють. Ага, бачу, є піч і гончарне коло, але з глини ніхто не ліпить, тож я написала засновниці, що готова волонтерити. У грудні 2024 року почала приходити в майстерню в центрі.
Мені хочеться, щоб ліплення з глини, а потім і вироби з неї нагадували про певні моменти, стан, коли ти це робив, особливо якщо це відбувається в терапії. Що ж ми робимо? Ми не сидимо над кожним і не питаємо, що вони відчувають під час роботи — військові приходять переважно або дуже втомлені, або натхненні. Втома й біль — те, що їх супроводжує протягом усього часу. Вони можуть і не ліпити, а просто поговорити між собою, випити кави. За день близько 20-30 людей приходять.
Якщо ж беруться ліпити з глини щось, я дуже радію, бо це справді відволікає. Вони намагаються реалізувати свою ідею і вже не думають про те, що минуло дві години без знеболювального. Їх не турбує нічого, не злить.
Я знайшла в «Незламних» свою сім’ю, своїх друзів, з якими мені комфортно й приємно перебувати. Тепер я точно знаю, що військові з пораненнями не люблять, коли з них роблять якихось особливих людей. У нас у майстерні самообслуговування — люди самі за собою прибирають, хіба що й справді потрібна допомога. Але й тоді не роблю все за них, бо вони можуть і самостійно впоратися.
Ліпше усміхнутися, ніж відвернути погляд
Деякі поранені переживають, що в них, наприклад, ампутація руки, і що вони не зможуть ліпити з глини. Я ж завжди кажу: «Навіть якщо є лише одна рука, це не проблема — другою буде моя». Я допоможу, притримаю глину, знайду підвищення, щоб людині на кріслі колісному було зручно працювати. Головне, аби ця робота з глиною їм допомагала.
От Костя, наприклад, ніколи раніше не ліпив з глини, а зараз робить такі неймовірні речі! Починав з горнятка, навіть накреслив собі на листку схему. А тепер робить і вазу у формі людського серця, й втілює інші неймовірні ідеї, хоч приходить на ліплення після операцій з жахливими болями.
Також є Ігор — він не дуже часто приходить, але старається. У нього було поранення голови, проблеми з мовленням і моторикою. Спочатку було складно порозумітися, адже він не міг сфокусувати на мені погляд, але він зліпив таке рівненьке та гарне горнятко! Бачу, як йому подобається глина.
В Ігоря й інших військових є ампутація рук. Зараз я стаю для них другою рукою, але також думаємо над розробкою спеціального тримача, бо поки аналогів не зустрічали.
Важливо говорити й пояснювати — як дітям, так і дорослим, — що зараз дуже багато людей з пораненнями. З ними все окей — з ними можна говорити й усміхатися.
Не раз бачила, як люди відвертають погляд від військових, що вчаться ходити на протезах. Тим це неприємно. Я розумію, що це часто через незнання, а іноді навіть і невпевненість, що усмішка зараз доречна. Та насправді ліпше усміхнутись, ніж відвернути погляд.
Наталія Комаренко — волонтерка з Києва, яка з 2014 року допомагає українським військовим та підтримує дітей з інвалідністю. Вона є засновницею фонду «З теплом у серці», який цьогоріч здобув відзнаку «Варті» від «Нової пошти».
Про це повідомили в «Новій пошті».
Заснування власного фонду
Поштовхом до створення власного фонду став особистий досвід — середня дитина Наталії має рідкісне генетичне захворювання. Організація «З теплом у серці» стала платформою для взаємодії батьків, обміну досвідом і підтримки дітей.
Спочатку фонд проводив невеликі безплатні заходи для дітей: походи до кав’ярень, зоопарків, кінотеатрів тощо. З часом спільнота розрослась — нині вона об’єднує понад 1500 родин. Учасники отримують гуманітарну підтримку, консультації, можливість спілкуватися й організовувати спільні активності.
Щоденна допомога армії
З початком війни у 2014 році Наталія долучилась до допомоги армії. Сьогодні вона щоденно займається волонтерською логістикою: закуповує, збирає та відправляє техніку, обладнання, автівки та інші необхідні речі для військових.
«Волонтером бути непросто. Я щоранку подумки кидаю цю справу, а вдень вже викладаю допис про збір чи пошук необхідного. Я роблю це для тих, хто мене захищає. Для тих, хто пише теплі слова подяки. Хоча дякувати маємо ми», — розповіла Наталія Комаренко.
Упродовж останніх трьох років вона організувала збори на різні потреби: від засобів особистої гігієни до FPV-дронів, зарядних станцій і акумуляторів для техніки. Підтримку надсилають не лише українці, а й друзі з-за кордону, зокрема волонтери з Ірландії, які передали п’ять машин швидкої допомоги та сім інших автівок.
Читайте також: Учасники забігу MHP Run4Victory зібрали понад 700 тисяч грн на дрони для фронту
Комунікація з військовими
Наталія підтримує зв’язок із військовими переважно онлайн, але також приїжджає на вокзали, коли бійці вирушають на фронт чи повертаються з нього. Вона каже, що в такі моменти простий контакт, присутність і кілька слів підтримки мають велике значення.
«Мені пишуть — потяг о 22-й, чи могла б приїхати? Звісно, я приїду. Розумію, що їм у цей час треба підтримка. Тому я кидаю все й лечу. Людина їде на війну або щойно звідти. Наші захисники мають відчувати, що вони не самі», — поділилася Наталія.
Найскладнішими залишаються випадки, коли вона дізнається про загибель адресата вже після відправки посилки. У таких ситуаціях волонтерка переадресовує допомогу іншим.
Як справляється з навантаженням
Волонтерка розповіла, що емоційне виснаження трапляється регулярно. Іноді її підтримують самі військові: один із них переказав 25 тисяч гривень і сам закрив збір для своєї бригади. Також вона додала, що одного разу отримала переказ на 60 тисяч гривень від анонімного відправника. Тоді Наталія закрила кілька зборів.
Щоб відновити ресурс, Наталія разом з іншими мамами дітей з інвалідністю організовує «перезавантаження» — короткі поїздки, прогулянки, неформальні зустрічі.
Попри всі труднощі, вона продовжує допомагати, виховує трьох дітей і розвиває фонд, який став точкою опори для багатьох українських родин.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
Отримання відзнаки «Варті»
Цьогоріч фонд «З теплом у серці» отримав відзнаку «Варті» від «Нової пошти» в номінації «Допомога людям з інвалідністю». Переможців обрали шляхом відкритого голосування та за обсягами перевезень. Фонд Наталії за 2024 рік відправив 240 тонн гуманітарного вантажу, скориставшись безоплатними послугами «Гуманітарної Нової пошти».
Нагадаємо, що «Нова пошта» нагородила українських волонтерів: хто отримав відзнаку «Варті».
Фото: Наталія Комаренко
Учасники черкаського забігу MHP Run4Victory зібрали 718 602 гривні під час реєстрації на подію. Усі кошти передадуть на закупівлю дронів для 118-ї бригади територіальної оборони, яка нині виконує бойові завдання на кількох напрямках фронту.
Про це повідомили організатори забігу.
Мета благодійного забігу
Подію організовували компанія МХП, БФ «МХП — Громаді» та спортивний партнер NewRun. Забіг мав відбутися 6 квітня, але його скасували через національну жалобу за загиблими у Кривому Розі та обстріли українських міст.
«Ми планували провести благодійний забіг, щоб об’єднати людей навколо допомоги військовим. Але з огляду на національну жалобу за загиблими в Кривому Розі та ранкові ворожі обстріли, ми ухвалили непросте, але правильне рішення — скасувати масовий захід. Натомість ми не скасували головне — підтримку наших захисників. Усі кошти передаємо 118-й бригаді, яка сьогодні на передовій. Щиро дякуємо кожному учаснику. Разом — ми сила», — сказав директор БФ «МХП — Громаді» Олександр Пахолюк.
Загалом на подію зареєструвалися 1414 учасників. Понад 718 тисяч гривень спрямують на закупівлю дронів для військових 118-ї бригади, які захищали Україну в Попасній, Бахмуті, Вугледарі, та Кураховому, а зараз виконують бойові завдання на Запорізькому напрямку, північному кордоні та Курщині.
Читайте також: Перо з фільмів Антоніо Лукіча продали за півмільйона гривень: кошти передали на ППО (ФОТО)
«Підтримка від цивільних і благодійних ініціатив, таких як забіг MHP Run4Victory, є неймовірно важливою для нашої бригади. Вона не лише матеріально-технічно підсилює нас, але й додає моральної сили. Кожен такий захід надихає нас робити все можливе задля перемоги», — зазначив комбриг Ярослав Попко.
Організатори закликали всіх учасників звернутися на [email protected], щоб отримати свої медалі поштою.
Наступний забіг
Серію благодійних забігів MHP Run4Victory 2025 року продовжуватимуть. Наступна подія відбудеться 18 травня у Києві. Кошти спрямують на підтримку 13-ї бригади НГУ «Хартія». Зареєструватися на забіг можна за посиланням.
Нагадаємо, що два паралімпійці зі Львова задонатили на військо 400 тисяч гривень призових.
Фото обкладинки: 118 бригада Сил територіальної оборони ЗСУ
