Суспільство
«Не сім кіл пекла, але схоже». Як чоловікам-волонтерам виїхати за кордон? Гайд від першопрохідців
Чи реально чоловікам-волонтерам виїхати за кордон? Безумовно, але попри наявність державної системи варто готуватися до низки нюансів. Скажімо, ви можете отримати кілька відмов, але так і не дізнаєтеся точної причини. Або ж прикордонники прискіпливо вивчатимуть ваші соцмережі, аби переконатися, що ви нічого не вигадали.
Як правильно підготувати документи, аби привезти допомогу для фронту – ШоТам розповіли волонтери, яким це вдалося. Спойлер: знадобиться трохи часу та неабияка мотивація.
Допомагали бійцям задовго до 24 лютого
Олег Кушнір, волонтер: Я бойовий волонтер, займаюся забезпеченням українських військових з 2014 року. А з 24 лютого моя діяльність масштабувалася. Якщо раніше я працював у Луганській і Донецькій областях, то тепер додалися Херсонщина, Харківщина, Запоріжжя тощо.
Сергій Присяжний, лідер рок-гурту «Мотор’ролла»: До вторгнення моя волонтерська діяльність сходилась до того, що я брав гітару і їхав десь ближче до лінії фронту, аби підтримати бійців. Вперше це було у 2015 році, коли я поїхав у Мар’їнку. Тоді ми якраз гастролювали в тих краях, і була змога завітати до військових. Тоді я вперше побачив лінію фронту.
Ця тема стала мені близькою. Відтоді я регулярно брав участь у фестивалі «Пісні, народжені в АТО», а щойно зʼявлялася можливість – їхав у бік фронту. Бувало, бачив на деревах мітки для снайперів і розумів, що трішки не туди завернув. З 24 лютого у мене зʼявилося більше часу на підтримку наших бійців.
Виїзд за кордон – це не привілей, а можливість допомогти
Олег: До масштабного вторгнення я й не думав виїжджати за кордон у волонтерських цілях. Так, я їздив в інші країни, але винятково у справах бізнесу. Утім із початком великої війни наші потреби та цілі змінилися.
Мене та інших колег-волонтерів почали запрошувати за кордон, аби ми забрали спорядження для бійців. Відповідно, виникла потреба розібратися, як це відбувається нині, у воєнний час та із забороною на виїзд чоловікам призовного віку.
Зрештою під час першого виїзду я повернувся із медициною, засобами гігієни та продуктами довгого зберігання. Сумарно це було до 500 кг вантажу. Ми завантажилися у Кракові та передали допомогу 35-тому окремому стрілецькому батальйону, який зараз виконує бойові завдання на передовій.
Сергій: Торік влітку до нашого гурту звернулась дівчина, яка нині з сім’єю тимчасово перебуває у Польщі. Вона сказала, що вже допомагала з виїздом деяким українським виконавцям, пояснивши, як це все відбувається. І, власне, запропонувала нам спробувати також. Я вирішив, що це хороший спосіб зібрати кошти для наших воїнів.
Ми поїхали у Польщу, дали там серію концертів, заробили 101 тисячу гривень, привезли цю суму готівкою та перерахували все на рахунок 8-го окремого полку спеціального призначення. У такий спосіб нам вдалося допомогти військовим закупити необхідні речі.
Дозвіл на виїзд отримали в останню мить
Олег: Сам процес виїзду чоловіка-волонтера за кордон – надзвичайно складний, бо це доволі клопітно. По ідеї є загальна інструкція, але нюансів чимало. Якщо я планую просто поїхати за кордон і привезти гуманітарну допомогу, то мушу водночас стати і юристом, і бухгалтером, і тим, хто пройде сім кіл пекла.
Раджу подавати заявку до системи «Шлях» через військову адміністрацію. Я їхав за кордон як засновник фонду і волонтер, відповідно, подавався за алгоритмом, який був у них на сайті.
До свого першого виїзду я отримав кілька відмов через «неправильно заповнені документи», та зрештою все вдалося. Наразі я вже чітко розумію, які саме потрібні папери. Мабуть, найскладнішим є перший виїзд.
Сергій: У моєму випадку дівчина, яка нас запросила, через якийсь фонд написала лист-звернення до міністра культури України. На його основі нам видали дозвіл виїхати до Польщі. Але МКІП зробило це буквально в останній момент – за день до запланованого виїзду.
Нас було семеро, включно з водіями та адміністраторами. Дозвіл видали «впритул»: так, аби ми встигли виступити та повернутися одразу після концерту. Ба більше, ми навіть порушили дедлайн, бо через черги заїхали в Україну на 15 хвилин пізніше. Але, на щастя, проблем не було.
Я радив іншим музикантам та артистам їхати за кордон за цією системою, але вони жалілися, що нічого не вийшло. Десь не спрацювала комунікація, десь не вийшло з термінами. Наприклад, мої друзі з вінницького гурту оформлювали на кожного учасника окремий дозвіл через систему «Шлях». Вони всі фігурують як водії-волонтери, і в такий спосіб потрапили за кордон.
Ключове для дозволу на виїзд – мотивація
Олег: Пакет необхідних для виїзду документів – доволі обʼємний. У системі «Шлях» є форма, яку потрібно заповнити та додати всю документацію. Крім того, скани треба необхідно надіслати на електронну пошту. Основні три папери – обґрунтування виїзду, місце, де ви братимете гуманітарку, та перелік, що саме везтимете в Україну.
Сергій: Головний документ, на основі якого видають дозвіл на виїзд, – це чітко прописана мотивація. Просто написати «Я хочу поїхати заробити грошей і передати військовим» – недостатньо. У нас був серйозний документ із печатками та підписами, яку підготувала одна з фундацій, що займається допомогою українцям.
Олег: Крім обґрунтування, потрібні також копії українського й закордонного паспортів та ідентифікаційного коду. Якщо волонтер везе гуманітарну допомогу, потрібно вказати адресу, де відбуватиметься завантаження, код ЄДРПОУ і контактні дані керівництва. Крім того, важливо зазначити опис та приблизну вагу вантажу.
На етапі отримання дозволу на виїзд волонтер має конкретно вказати, у який підрозділ та що саме він планує передати. Тому, отримавши гуманітарку та передавши її бійцям, завжди просіть акт приймання-передачі. Ці документи можуть знадобитися вам у майбутньому.
Отримали кілька відмов на виїзд
Олег: Дозвіл на виїзд нині можна отримати через систему «Шлях», Мінкультури та Мінінфраструктури. Останнє міністерство видає дозволи на термін до трьох місяців.
Загалом від моменту подання документів і до виїзду за кордон у мене минуло щонайменше два тижні. Коли я вперше все надсилав, мені не відповіли, чи правильно я все заповнив. Але через 2-3 дні я отримав відмову – «Неповна комплектація документів» – і довелося подавати знову.
Читайте також: Донати на ЗСУ не роблять вас волонтером. Але цього можна навчитися. Дорожня карта від Української Волонтерської Служби
Це могло б тривати довго, адже досвіду подання таких документів у мене не було. Тому звернувся по допомогу до колег з іншої організації. У підсумку я отримав від держави дозвіл на виїзд на 10 днів. Але й тут нюанс: я просив із 10-го до 20-го числа, а мені дали, здається, з 8-го до 18-го.
Сергій: У нас вже в процесі розгляду документів змінився склад людей, які мали їхати. Ми «вписали» у список ще одного музиканта. Дозвіл на його виїзд отримали, уявіть, у вихідний день. Але, думаю, нам просто пощастило.
Прикордонники можуть «чекнути» ваші соцмережі
Олег: Я здебільшого перетинаю кордон через «Краківці» та «Раву-Руську». Уподобав також «Грушів», адже там, як правило, невеликі черги. При виїзді перше питання від прикордонників завжди однакове – «На якій підставі ви перетинаєте кордон?».
Важливий нюанс – те, що надсилає адміністрація, потрібно роздрукувати у паперовому вигляді. Тобто на кордоні необхідно надати саме «папірець». Що потім? Прикордонники переглядають документи, перевіряють систему «Шлях» та дають «зелене світло».
Було цікаво, коли ми вже завантажились гуманітаркою в Кракові та перетинали кордон у «Грушеві». Прикордонниця відкривала мою сторінку у фейсбуці й дивилася, чи точно я волонтер.
Сергій: Коли ми виїжджали, українські прикордонники попросили відкрити вантажівку, яка була повністю завантажена музичним обладнанням. Ми відкрили, вони подивилися на ті колонки та гітари, закрили та сказали: «Бувайте здорові!».
А коли вже перетинали кордон Польщі, один із прикордонників-поляків запитав: «Ви музиканти?». Ми відповіли, що так. «А відео є? Скільки переглядів?». У них уже своя система перевірки, чи серйозні артисти їдуть. Я увімкнув кліп, під яким було 4,8 млн переглядів, і він такий: «О, то ви серйозні музики! Усе, щасливої дороги!».
Олег: Але й тут є один нюанс. Сергій Присяжний – це достатньо відома людина вже десятки років. Якщо його можна легко промоніторити, то, скажімо, людині, яка щойно почала займатися волонтерством, буде складніше. Це фактор, який теж потрібно враховувати.
Вирішили вести допомогу конкретній бригаді – так і робіть
Олег: Якщо ви вказали в обґрунтуванні, що везете гуманітарку для конкретного батальйону, – так і робіть. Враховуючи бюрократичну складову, краще своїх планів не змінювати. У прикордонників лежатиме конкретний папір, де буде вказано, звідки та куди ви везете допомогу. Якщо будуть якісь відхилення, вам потрібно буде відповідати за свої дії.
Але, звісно, ми живемо в такий час, коли можна домовитися з місцем призначенням. Можна приїхати до бригади й сказати: «Я маю це вам привезти, але частину, будь ласка, поділіть ще з кимось». Думаю, бійці однозначно підуть назустріч і допоможуть. Але в документах усе має бути вказано так, як ви декларували.
Сергій: У нас – музикантів – не перевіряли, чи точно ми веземо гроші для певного полку. Це було нашим колективним рішенням – усі кошти передати 8-му полку. Я зателефонував його керівнику, і він попросив переказати кошти реквізити підрозділу. Вже в Україні я сходив до банку, отримав квитанцію та поширив її у своїх соцмережах. Згодом у полку підтвердили надходження коштів.
З ввезенням готівки на кордоні проблем не було. Мені здається, що з артистами прикордонники мають справу не так часто, як із волонтерами. Тому до нас ставлення було обережне. Вони навіть не знали, що і як у нас вимагати.
Не зловживайте волонтерством
Олег: Волонтеру, який вирішив виїжджати за кордон, варто добре вивчити всі правила, аби нічого не порушити. Якщо вам кажуть, що ви можете бути за кордоном 10 днів, вказуючи конкретні дати, не варто цим нехтувати. Прикордонники можуть закрити очі на запізнення в 15 хвилин, але не на кілька протермінованих днів.
Ще один важливий момент – не зловживайте своїм становищем. Якщо ви везете до України гуманітарку з памперсами, серед них не може бути кількох нових айфонів. Ваш вантаж має повністю відповідати поданій декларації.
Звісно, ніхто не буде з вагами стояти й перевіряти, чи у вас дійсно 300 кілограмів, а не 320. Це вже допустимі нюанси.
Не жартуйте із прикордонниками
Олег: Система з виїздом за кордон для чоловіків-волонтерів непроста. Але це й зрозуміло з огляду на те, як багато маніпуляцій виникало з так званими волонтерами. Зрозуміло, що прикордонники будуть ставитися прискіпливо та глибоко вас вивчати. І не можна їх у цьому звинувачувати.
Але, звісно, хотілося б прискорити певні процеси, особливо коли час підтискає. Було таке, що нам сказали: «Зібрали вантаж із медициною, приїздіть і забирайте. Якщо ви не приїдете, хтось інший це зробить». Ми працюємо винятково з військовими частинами, які виконують бойові завдання на передовій (Бахмут, Херсонщина). Зрозуміло, що їм як нікому нині потрібен цей вантаж. Але ми змушені чекати на дозвіл щонайменше три доби.
Але маємо те, що маємо. Розуміємо, що нині триває війна, і деякі процеси ускладнюються. Вірю, що буде краще й будуть моменти, коли і це вирішиться.
Сергій: У мене особисто досвід спілкування із прикордонниками був класний і позитивний. Враховуючи щоденні навантаження, раджу намагатися бути привітними та не жартувати з ними. Слід розуміти, це серйозна робота, і всіляко допомагати ДПСУ виконувати свою роботу. Думаю, завдяки цьому можна оминути купу негараздів.
Фото надані героями та з соціальних мереж
«Я себе вважаю українцем. Ніяк інше!» — казав Любомир Романків, що більшість життя прожив не в Україні. Та він лишився її вірним сином, продовжував говорити українською й назавжди вписав своє ім’я у світову історію.
Як Любомир повпливав на майбутнє світових технологій, дослідили у ШоТам.
«Якби я лишився в Україні, то був би в Сибіру або розстріляний»
Любомир Романків народився в 1931 році в сім’ї вчительки та правника у Жовкві Львівської області. Його батьки були активними в громадському житті, якийсь час навчали сина вдома. Згодом він вступив у Львівську гімназію. Але дитинство закінчилося швидко — фронт Другої світової невпинно посувався до домівки Любомира.
«Коли увечері до Жовкви прийшли совєтські війська, то вже вночі з’явилися списки тих, хто має бути розстріляний наступного ранку. У тих списках був мій батько, котрий працював адвокатом у Жовкві. Його встигли вивезти, а мене, сестру та маму вивезли наступної ночі. Якби я лишився в Україні, то був би в Сибіру або розстріляний», — пригадував Любомир Романків.
Хлопцю було всього 13 років, і попереду на нього чекало ще багато перешкод. Сім’я переїжджала часто — побувала в Польщі, Словаччині, Австрії, жила в таборі для біженців. А після закінчення війни вони осіли в Канаді, де Любомир почав навчатися в українській католицькій школі:
«Мої знання з фізики, хімії, технологій та інженерії були набагато вищі, ніж у моїх канадських однокласників».
Але родині доводилося виживати, і паралельно з навчанням хлопець ще й працював. Спочатку мріяв про фах архітектора, але можливості вступити на такий факультет не було, тому Любомир обрав хімічну інженерію в Університеті Альберти. Щоб заробити на вступ, йому довелося копати на заводі рови для труб.
«Це була дуже важка праця, у мене буквально не було сил повечеряти. Тоді я мав лише одну думку: будь-якою ціною я маю вступити до університету, щоб не працювати фізично все життя», — пригадував Любомир.
«Виявилося, що я знав більше, ніж вони думали»
Після університету Любомир влаштувався на роботу в місцеву металургійну компанію. Перший з багатьох його винаходів стався саме там — хлопець вигадав хімічний спосіб видобування цинку з руди, що був набагато простіший і дешевший, ніж на підприємстві:
«Я не зміг переконати інженерів і керівників тієї фірми, що ці винаходи розв’язують проблеми та їх варто розробляти. Вони жартували: “От що ти знаєш, якщо ти лише два роки тому закінчив університет?!”. Виявилося, що я знав більше, ніж вони думали».
Декан місцевого навчального закладу рекомендував Любомира найкращим університетам Штатів — так молодий науковець подався до Массачусетського технологічного інституту. Там продовжив роботу над винаходом з видобування цинку та в 1962 році отримав докторський ступінь.
«Мою технологію використовують у видобуванні цинку вже майже 40 років», — ділився Любомир.
Науковець підшуковував роботу в США — у нього було аж 16 пропозицій. З усіх він обрав ІВМ (International Business Machines). Найважливіший винахід Любомира Романкова був попереду.
«Так з’явилася Apple»
«Щоразу, коли ви натискаєте кнопку “Пуск”, якась частинка в комп’ютері, яку я винайшов, уже активізувалася й працює для вас», — казав Любомир Романків.
І це справді так, адже в списку винаходів науковця аж 68 ідей! Завдяки його наполегливості й вірі в результат компанія Apple зараз така, яка вона є:
«Стів Возняк був одним з тих, хто купив у нас такий п’ятидюймовий диск, і, як він сам сказав, у своєму гаражі бавився, як сполучити процесор з цим диском. Він це показав Стіву Джобсу, а той умів гарно продавати. Так з’явилася Apple».
Що це за винаходи? Спочатку комп’ютер складався з двох елементів: процесора та пам’яті. Магнітні голівки для плівок, що зберігали інформацію, виготовляли дуже повільно (це було дорого і складно), а Любомир вирішив використати свої знання з хімічної інженерії та металургії:
«Замість 30 головок на площі 5×5 сантиметрів я продукував приблизно тисячу таких головок. За дві години можна було зробити кілька тисяч магнітних головок. Кожна з них була однакова, менша за 1/4 людського волоска. Спосіб записування інформації став дешевим і швидким».
Але це не був одномоментний винахід — знадобилося 3 роки, щоб все запрацювало. Попри прогресивність ідеї, Романків не називав її на свою честь:
«В електроніці є багато людей, що винайшли важливі речі, але ніхто не додає своє прізвище до винаходу. Я міг би заявити, що це “головки Романкова” — науковці між собою так колись говорили. Але мені здається, що людина понижує себе, якщо хоче назвати щось своїм ім’ям».
У 70-х Романків мав ще одну ідею, але так її й не втілив, — це мав бути невеличкий комп’ютер, який можна носити в кишені, сполучений з мозком певним чіпом, щоб «запам’ятовувати» інформацію одразу на диск. З цієї ідеї тоді посміялися, але невдовзі й вона може стати реальністю, чи не так?
«На кожному кроці, де міг підкреслити, що я українець, я це робив»
У його будинку була велика бібліотека з українськими виданнями — і довоєнними, і тими, що з’явилися після відновлення незалежності України. Новини Любомир читав також українською, а не англійською. Попри те, що чоловік більшість свого життя прожив не в Україні, йому вдалося зберегти свою національну ідентичність. Він не раз пригадував «правило» свого дому: «Переступаєш цей поріг — ти вступив до нашої України. Тут говорять лише українською».
Вперше на батьківщину йому вдалося потрапити в 70-х роках: спочатку він читав лекцію в Москві, а тоді йому дозволили відвідати Київ і Львів:
«На кожному кроці, де міг підкреслити, що я українець, запрошений як українець і винаходи, зроблені українцем, а не, наприклад, канадцем чи американцем, я це робив. І тому говорив рідною мовою».
Любомир пригадував, що за ним постійно стежили, і він з великими труднощами зміг зустрітися з родиною у Львові — для цього виходив з чорного ходу готелю.
«Я припускав, що мене можуть підслуховувати або підглядати за мною. Тому коли увійшов до номера, став шукати настінні гачки, на яких нічого не висить. Так я й знайшов на одній стіні такий гачок і повісив на нього свій капелюх», — розповідав українець.
Після 1991 року Любомир часто навідувався на батьківщину: читав лекції в університетах, розбудовував український «Пласт», членом якого був з 1940-х (спочатку підпільно).
За життя Любомир Романків отримав багато нагород. Зокрема його портрет розмістили в Залі національної слави США поряд з портретом Стіва Джобса. Помер винахідник у червні 2024 року. А світ досі користується його винаходами й не завжди здогадується, що це справа рук і світлого розуму саме українця.
Освітня платформа uBoost, що безплатно підтримує молодь з малих міст і сіл, презентувала блокнот «Самотворці». У ньому зібрали реальні історії підлітків, які мріють про власну справу.
Про це повідомили uBoost.
Що відомо про ініціативу
Кожен, хто задонатить 650 гривень, отримає примірник блокнота і допоможе зібрати 80 тисяч гривень на мінігранти для переможців проєкту «Створюй ТУТ! Старт в підприємництві та кар’єрі». Кошти підуть на реалізацію першого мінібізнесу підлітків.
«Кожен примірник — це шанс для підлітка запустити свій перший мінібізнес. Цей блокнот — про тих, хто тільки починає. Про молодь, яка мріє, вчиться, ризикує. І запускає свої перші проєкти — попри війну, брак ресурсів і страх»‚ — написали в uBoost.
Читайте також: 11-річний хлопчик із Данії зібрав понад 8 000 доларів на допомогу українським дітям
У вересні команда uBoost планує випустити оновлену версію блокнота «Самотворці», яка міститиме історії підлітків, що реалізували свої ідеї завдяки мінігрантам. До нього ввійдуть зокрема такі ініціативи: облаштування логопедичних кімнат, запуск екологічних проєктів, створення одягу, організація хабів для молоді та інші.
Підтримати молодь можна за посиланням.
Нагадаємо, що українська художниця та Rescue Now запустили ініціативу для допомоги дітям у Харкові.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка uBoost
Суспільство
28 квітня в Києві відбудеться благодійна подія «pls communicate responsibly: психологічний нетворкінг». Івент організовує платформа pleso у партнерстві з фондом «Вовки да Вінчі», ADASTRA CINEMA та Squat17b.
Про це повідомили організатори.
Що буде на заході
Перед подією учасники пройдуть коротке тестування на тип особистості та отримують браслети з кольоровим маркуванням, щоби полегшити комунікацію.
Спікерка івенту — психологиня та співзасновниця pleso Анна Ліссова. Вона розповість про внутрішні потреби, зв’язок з іншими та бар’єри у спілкуванні.
Під час події також відбудеться благодійний аукціон. Усі зібрані кошти передадуть на підтримку батальйону «Вовки да Вінчі».
Читайте також: У центрі Києва під час ремонту дороги виявили трамвайну колію початку 20 століття (ФОТО)
Як відвідати
Захід розпочнуть 28 квітня о 18:00 у просторі Squat 17b за адресою: Терещенківська, 17Б.
Вхід на подію вільний, але необхідно попередньо зареєструватися за посиланням.
Нагадаємо, що Лебіга, Магучіх, Байдак та інші долучаться до виставки «Третє дихання» у Києві: як відвідати.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Squat 17b
