

Суспільство
Не «село», а простір для можливостей. Як змінити громаду своїми руками? Три приклади з Бобрицької ТГ на Черкащині
Як змінити громаду під час війни? Просто почати діяти. Мешканці Бобрицької ТГ Черкаської області реалізували три успішні проєкти, створивши на базі громади соціально-психологічний простір, сучасний хаб та унікальну їдальню-укриття для школярів.
Спільна робота, готовність допомогти одне одному та підтримка благодійників – три складові, завдяки яким мешканці маленьких сіл отримали доступ до сучасних технології та фахової допомоги. Як це працює на практиці – розповідає ШоТам.
Соціально-психологічний простір «Емпатіо»
Як побороти стереотипи та переконати мешканців невеличкого села, що психологічна допомога – це нормально? Відповідь знайшли у селі Литвинець. Там на базі школи запустили унікальний соціально-психологічний простір для місцевих жителів.
Попри упередження та настороженість команді «Емпатіо» вдалося переконати односельців, що робота з психологом – це необхідність, а не забаганка. І результат не забарився: понад 150 людей вже наважилися звернутися до спеціаліста.

Людмила Глушко
Директорка ліцею, на базі якого запустили соціально-психологічний простір «Емпатіо»
Психолог – це не про «психологічно хворих людей»
Із самого початку повномасштабної війни ми планували створити у Литвинці кімнату психолога. Безпечний простір, куди зможуть завітати мешканці громади, поговорити зі спеціалістом та отримати фахову підтримку. Як виникла ідея? Чимало людей з нашого села пішли захищати країну від російської навали, а вдома залишилися рідні. І вони потребували допомоги.
Так, складно сказати, що в Україні, а особливо в невеличких селах, звертатися до психолога – це популярно. Але ми вирішили це змінити. Наша мета – показати, що психолог – це не про «психологічно хворих людей» чи «тих, кому потрібно лягати в лікарню». Психолог – це про підтримку, якої всі ми потребуємо під час війни.
Нам хотілося донести, що це корисно, і якщо є нагоди скористатися послугами психолога – варто це зробити. Місцем для нашого соціально-психологічного простору став один з кабінетів місцевої школи. Згодом проєкт підтримав благодійний фонд «МХП-Громаді», який надав нам грант у межах конкурсу «Час діяти, Україно!» – і ми отримали необхідну допомогу й почали підготовку до запуску проєкту.

Знайти психолога в село – не так вже й просто
Власне, обрали приміщення та взялися за ремонт. Ми не наймали людей, а працювали власноруч. Закупили все необхідне. І справа, здавалося б, лишалася за малим – знайти психолога. Але зробити це важче, ніж сказати. Адже підшукати фахівця, який погодиться працювати у маленькому селі, – не так і просто.
Але навіть це не стало фатальною проблемою. До нашого простору долучилася неймовірна психологиня, яка зголосилася працювати з усіма охочими. Тобто не лише з учнями і вчителями, а й з кожним, хто потребує підтримки.
Це важливо, адже на території громади є вимушені переселенці, які приїхали до нас, рятуючись від війни. Приїхали з дітьми, яким також потрібна розрядка та людина, яка знається на роботі з малечею. І робота закипіла.

Зараз з психологом працюють близько 150 людей
Після кількох місяців функціонування простору можу з упевненістю сказати, що люди задоволені. Що важливо, йдеться і про малих, і про дорослих. Спершу були думки, що дорослі люди будуть скептично ставитися до послуг психолога. Але це не так. До нашого простору почали приходити навіть старші люди.
Думаю, їм стало цікаво, що ж це за місце таке, що там роблять, про що говорять, чим займаються. А потім вони «втягнулися». До того ж кабінет психолога розташований у школі, але зайти туди можна з боку подвір’я. Тобто якщо людина, скажімо, соромиться або не хоче афішувати роботу з фахівцем, вона може спокійно прийти і не нервувати, що її побачать зайві очі.
У селі ми всі одне одного знаємо. Знаємо, в кого і які проблеми, але звертатися до психолога ще не навчилися. Поки тільки намагаємося зруйнувати сталий стереотип і пояснити, що психологічне здоров’я так само важливе, як і фізичне. Утім люди питають, чи можна прийти, поговорити. І ми тішимося, бо це означає, що їм цікаво. Це точно можна назвати позитивним відгуком.
А от з дітками психолог працює групами. Адже і геть маленькі, і підлітки також все бачать і відчувають. І щоб не з’явилося непорозумінь, що когось забирають на індивідуальну розмову чи гру, працюємо колективно. А вже в групі психолог приділяє особливу увагу дитині, яка цього потребує найбільше.

Ми мріємо масштабуватися
Приємно, що відколи наш соціально-психологічний простір почав існувати, до нього долучилися близько 150 людей. Це і школярі, і діти переселенців, і вчителі, і просто дорослі, які дізналися про його роботу.
Зараз ми розмірковуємо над розширенням проєкту. Звісно, для цього нам потрібна підтримка від благодійного фонду. Адже самостійно таке масштабування потягнути ми не зможемо. Поки що це просто мрія, та якщо нам вдасться зацікавити добродіїв, то цей план може стати реальністю.
Хотілося б відокремити два простори. Один – для громади, інший – залишити дітям, аби вони могли спокійно прийти на перерві та перезавантажитися від навчання чи власних переживань. Також хочеться знайти двох психологів, які б працювали з різними групами та заохочували ще більше людей отримувати психологічну підтримку.
Рotaptsi HUB «Територія єдності»
«Територія єдності» – новий простір, що відкрився у селі Потапці. Завдяки допомозі благодійників місцевим мешканцям вдалося перетворити занедбану бібліотеку на технологічний хаб зі стабільним інтернетом та сучасною технікою.
Сьогодні у просторі проводять майстер-класи і тренінги для дітей та дорослих, а також створюють окопні свічки для воїнів ЗСУ. Крім того, «Територія єдності» стала місцем збору потапівців: жителі села приходять сюди, аби обговорити останні новини та підтримати одне одного.
Людмила Горденко
Керівниця хабу «Територія єдності» у селі Потапці
У селі не було місця для відпочинку та спілкування
Ідея створити хаб у нас закралася вже давно. Основна причина – у нашому селі Потапці не було місця, аби зібратися всім разом, відпочити, обговорити останні новини чи просто приємно провести час з друзями та близькими.
До того ж з початком великої війни в селі, як, мабуть, і в кожному куточку України, зросла напруга. Усі були знервовані, зосереджені та постійно напоготові. А ще – без місця, де можна бодай на хвилинку розслабитися у колі знайомих облич.
Згодом до села почали прибувати переселенці, які рятувалися від війни. До нас приїжджали з Київської, Чернігівської, Житомирської, Сумської, Запорізької областей та зі сходу країни. І їм також бракувало такого простору. Місця, де можна відволіктися від пережитого, побаченого й почутого.

Об’єдналися, щоб створити «Територію єдності»
І ми почали шукати варіанти для реалізації цієї ідеї. Нашим порятунком став благодійний фонд «МХП-Громаді», який оголосив конкурс проєктів «Час діяти, Україно!». Канівщина подала більше 30 проєктів, 10 – стали переможцями, зокрема і наш. Експерти Фонду проводили вебінари та лекції, як правильно подати й заповнити заявку, пояснити мотивацію й описати проєкт, тож ми керувалися цими рекомендаціями й підготували якісну грантову заявку.
Нам вдалося довести, що проєкт варто підтримати. Аби діти шкільного віку та молодь отримали доступ до необхідної інформації й можливість навчатися дистанційно. Щоб можна було проводити консультації із запрошеними працівниками центру зайнятості, відділу соціального захисту населення тощо. Зрештою, щоб кожен житель села мав місце, де можна зібратись, поспілкуватись у невимушеній обстановці, обговорити цікаві ідеї, заспівати українську пісню. Адже у нас багато талановитих людей.
Тож ми отримали необхідну допомогу і трамплін для старту. А разом із перемогою дізналися, що для проєкту виділили окрему локацію у сільському будинку культури – на місці колишньої бібліотеки.

Зізнаюся, коли ми прийшли туди вперше, то не знали, з чого почати. Бібліотека була у дійсно занедбаному стані. Нею давно ніхто не опікувався і мороки було чимало. Та опускати руки ніхто не хотів, тож ми стали до роботи. Нам було важливо привести це приміщення до ладу і створити там справжню «Територію єдності».
Нам пощастило і з благодійним фондом, і з керівництвом громади, яке також допомогло із фінансуванням. Можна сказати, що відпрацювали всією громадою. Через відключення ремонт робили навіть при світлі ліхтариків, стіни фарбували всі разом. А коли вимикали опалення, односельці приносили нам гарячі напої. Так стареньку бібліотеку вдалося перетворити на сучасний та комфортний простір для всіх охочих.

Майстер-класи для дітей і тренінги для дорослих
Ми майже власноруч створили місце, в якому є швидкісний інтернет, технічне обладнання, якісний ремонт та все для проведення корисних тренінгів і майстер-класів для дітей та дорослих.
Буквально перед Новим роком влаштували перший майстер-клас для малечі з виготовлення новорічних іграшок. Ми неймовірно тішилися, що завітало багато діток, зокрема і діти переселенців. Зараз їх залишилося небагато, адже більшість роз’їхалися по домівках. Але є й ті, кому досі потрібна підтримка.
До того ж у нас є діти, якими опікуються бабусі, і вони також прийшли на цей майстер-клас. А ми спеціально встановили в коридорі будинку культури ялинку, яку потім прикрасили дитячими іграшками.

Гуртуємо громаду та допомагаємо воїнам ЗСУ
Зараз ми вже бачимо, як це місце об’єднує людей. Усіх – і місцевих, і тих, кому довелося покинути все й переїхати. Молодь приходить, щоб посидіти в інтернеті, пошукати необхідну інформацію, подивитися телевізор. Старші люди відвідують хаб, щоб поспілкуватися у приємному та комфортному місці.
Ми продовжуємо влаштувати тренінги та зустрічі для всіх, кому це цікаво, а також намагаємося залучати ще більше людей. Проводили майстер-класи з виготовлення різдвяних вінків, ляльок-мотанок, організували родинний конкурс на краще виконання колядок.

На Масницю всі мешканці долучилися до акції «Вареник захиснику». Діти і дорослі наготували смачних млинців, вареників, пиріжків, пирогів, тортів. Передали для наших воїнів відро меду, кілька ящиків із окопними свічками і додали виготовлені на майстер-класі обереги та листівки від дітей.
До речі, наш хаб дав поштовх до започаткування співочого колективу. Назви поки що немає, але ми бачимо, як збираються ті, кому кортить поспівати. І відбувається це в якісно облаштованому місці.
У планах – спортивний центр для молоді
Ми вже думаємо, як можна розширити проєкт. Зокрема поставили за мету організувати спортивний центр. Зовсім поруч з «Територією єдності» є приміщення, яке ідеально для цього підходить.
Нам хочеться, щоб молодь приходила не лише до інформаційного простору, а й піклувалася про фізичне здоров’я. І це також може об’єднувати людей. Хіба це не те, що нам всім потрібно?
Та поки що це лише ще одна наша мрія. Але ми впевнені, що зможемо її реалізувати. Звісно, самотужки такий масштаб не потягнемо, але з допомогою небайдужих – точно впораємося.

Їдальня-укриття «Смакуй життя»
Аби школярі завжди були в безпеці та продовжували навчання навіть під час повітряних тривог, у селі Грищинці облаштували першу в громаді їдальню-укриття. Унікальний простір створили за підтримки благодійників, повністю відремонтувавши та модернізувавши застаріле приміщення.
Сьогодні «Смакуй життя» – це безпечна та сучасна локація, що може слугувати і звичайною їдальнею, і схованкою від російських ракет.
Олексій Письмак
директор Грищинецького ліцею, в якому облаштували їдальню-укриття «Смакуй життя»
Оновити, модернізувати і дати друге життя
Їдальня-укриття, хто б міг подумати, що такий проєкт буде необхідним у 21 столітті, правда? Але це так. У нашому Грищинецькому ліцеї їдальня була одним із тих місць, що потребували ремонту. А коли розпочалася повномасштабна війна, з’явилася ідея зробити її не просто обідньою зоною, а й якомога більш безпечним укриттям. Наскільки це було можливо.
Відтак ми організували проєкт під назвою «Смакуй життя», і нам пощастило отримати підтримку від громади та благодійного фонду «МХП-Громаді». Знаємо, що протягом 2022 року до них було багато схожих звернень: навчальні заклади й медустанови потребували облаштувань укриттів. Вони допомогли близько 80 закладам, зокрема й нашому.
Роботи вистачало, їдальню потрібно було оновити, модернізувати і дати їй друге життя.
Наша їдальня – це напівпідвальне приміщення, яке ми вирішили перетворити на укриття простого типу. Для цього провели чимало ремонтних робіт, опустили стелю, заглибили підлогу, встановили нову систему опалення та облаштували освітлення.

Кропітка робота з якісним результатом
Важливо, що з такими масштабними роботами нам допомагали навіть батьки школярів. Ми опублікували оголошення, і на нього відгукнулися небайдужі дорослі, які також хотіли змінити стан їдальні заради своїх дітей.
Працювали довго, передусім тому, що цей проєкт потребував часу і постійної уваги. І звісно, через часті відключення світла після ворожих атак. Робити «аби як» ніхто не планував. Навпаки, ми взялися за кропітку працю, щоб згодом отримати якісний результат.
Так, періодично нам доводилося робити паузи, чекати на електроенергію. Але готова їдальня, яка може слугувати укриттям, припала до душі всім, хто взяв в цьому участь. А особливо – учням. Адже ми провели повний «ребрендинг» приміщення і встановили сучасні меблі для дітей.

У нас ще є ідеї, як модернізувати ліцей
Ми зробили так, щоб це приміщення слугувало не лише безпечною обідньою зоною, а й місцем, де можна проводити уроки. Їдальня-укриття функціонує з кінця лютого, а ми вже бачимо, наскільки приємніше та комфортніше стало дітям.
Наразі кількість повітряних тривог і ворожих ударів зменшилася, а тому, на щастя, нам ще не доводилося ховатися і вести уроки в укритті. Утім, якщо буде така необхідність, – ми готові. Крім того, хочемо продовжувати ремонтні роботи та модернізацію навчального закладу.

У нашому ліцеї ще є приміщення, які потребують вкладень та часу. Наприклад, кухня. Якщо вдасться залучити допомогу благодійників, ми продовжимо осучаснення ліцею і зробимо для цього все необхідне.
Суспільство

Учасники «Підпільного стендапу» 1 квітня провели благодійний стрим, який тривав понад три з половиною години. Під час трансляції коміки збирали гроші на пікапи для спецпідрозділу НГУ «Атей».
Стрим відбувся на ютуб-каналі «Підпільного стендапу».
Як пройшов стрим
На трансляції виступили відомі українські коміки та знаменитості, зокрема Василь Байдак, Дядя Жора, Ницо Потворно, Саша Гонтар, Роман Міщеряков, Ганна Кочегура, Юрій Коломієць та інші. Під час стриму гості жартували, виконували завдання та розігрували мініатюри.
Мета благодійної трансляції
Під час благодійного стриму українці задонатили на пікапи для військових понад 250 тисяч гривень. Загальна мета збору — 500 тисяч гривень. Долучитися до нього можна за посиланням.
Підрозділ спеціального призначення «Атей» сформували два роки тому під командуванням Євгена Безсмертного. Бійці «Атей» брали участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі та інших ділянках фронту. Наразі підрозділ проходить перепідготовку та комплектування задля розширення до роти спецпризначення.
Читайте також: Перо з фільмів Антоніо Лукіча продали за півмільйона гривень: кошти передали на ППО (ФОТО)
Про «Підпільний Стендап»
«Підпільний Стендап» — одне з найбільших об’єднань стендап-коміків в Україні, яке почали формувати у 2015 році. Щомісяця стендапери проводять близько ста концертів. Обʼєднання створює такі проєкти:
- «Майже Інтелектуальне Шоу»;
- «Підпільні Розгони»;
- «Підпільний Кіноклуб»;
- «Підпільний подскаст» та інші.
Нагадаємо, що «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук.
Фото обкладинки: ютуб-канал «Підпільного стендапу»
Суспільство

На території Чорнобильського заповідника розквітнув рідкісний білоцвіт весняний. Через знищення природних середовищ квітку внесли до Червоної книги.
Про це повідомили в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
На Київщині цю квітку можна зустрітися хіба що в присадибних ділянках як декоративну рослину. Білоцвіт весняний росте переважно у Карпатах та на Поліссі.
У заповіднику вказали, що в Чорнобилі ці квітки колись висадили господарі однієї з осель міста. Рослина має потужну кореневу систему, а тому вона швидко розростається та розквітає білими дзвіночками із фіалковим ароматом.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
«У народі вважається, що білоцвіт приносить удачу та є символом оновлення, а той факт, що він зберігся в зоні відчуження, надає йому ще більшої значущості: немов природа повертає собі життя у місцях, колись залишених людьми»‚ — написали у заповіднику.


Нагадаємо, що на місці лісової пожежі на Київщині висадили шість тисяч нових дерев.
Фото обкладинки ілюстративне: «Вікімедіа»
Суспільство

Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.

Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.

Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.

Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.

Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?