Не можеш — не плати. Чим особлива школа шиття Tailors School, яку відзначили в ООН

Про свою дитячу мрію стати дизайнеркою Ірина згадала вже після сорокаріччя. І, довго не чекаючи, відкрила власну школу шиття. Там не просто вчать «шити з нуля» — учням дають змогу опанувати рідкісні техніки, познайомитися з авторськими курсами та пропонують можливість вивчати матеріал англійською.

Однак цим школа не обмежилася. Для тих, хто не має змоги заплатити за навчання, дають можливість вчитися безоплатно. Соціальні проєкти на базі «Tailors School» створені, зокрема, для людей з вадами слуху, сиріт та дітей з багатодітних сімей. Нещодавно школа навіть стала офіційним членом Глобального договору ООН.

Дитяча мрія прокинулася після 40-річчя

У дитинстві в мене були дві мрії: стати журналісткою та, як у більшості дівчаток, займатися дизайном одягу. Журналісткою я стала за освітою, у мене було своє рекламно-інформаційне агентство. Там ми займалися різними видами реклами та відеовиробництвом, працювали з усіма телекомпаніями країни. У сорокарічному віці медіасфера перестала бути мені цікавою. Тоді я згадала про другу дитячу мрію.

Я розуміла, щоб для того, щоб мати власну торгову марку, точно потрібно навчитися шити. Важливо було розуміти, як це працює, як закуповується тканина, як будується модель. Щоб згодом давати підлеглим правильні завдання, я пішла на курси шиття. Але не пощастило: група розвалилася, і я не довчилася. Але встигла загорітися цією сферою. І у 2016 році вирішила відкрити свою школу.

Педагогів я набирала як для себе, до організації підходила з точки зору учениці. Напевно, тому ми мало схожі на класичні курси шиття. Я не звичайний керівник, а командна людина. Наша компанія побудована на засадах партнерства. Часто, жартуючи, я кажу, що це не педагоги на мене працюють, а я у них. Не знайшла б їх — не було б і «Tailors School».

Можемо вчити Вас «ін інгліш»

Починали ми з двома педагогами, які викладали чотири програми. Зараз у школі 30 програм і десять педагогів. Окрім них, є ще два викладачі, яких ми залучаємо після набору групи. Наприклад, для вивчення техніки фриволіте — це плетіння французького ручного мережива з використанням спеціальних інструментів. Є ще кілька викладачів, які працюють як фрилансери. Також у школі є авторські курси, розроблені нашими викладачами. Наприклад, курс одягу для домашніх тварин. Це повністю авторська розробка Антоніни Баранової — професійної конструкторки з Донецька.

Також у нас чи не єдина школа шиття в Україні, де матеріал можуть викладати англійською мовою. У дорослій групі, як правило, вчаться іноземці, які перебувають на території України. Зараз у нас проходить навчання американець Джеймс із Каліфорнії, який хоче в Україні запустити торговельну марку одягу для сну. Або ж українці, які орієнтовані на роботу з закордонними компаніями. Адже є певна специфіка термінології, і її теж потрібно знати. А в дитячій групі часто шиттю вчаться українські підлітки, які навчаються в школах з поглибленим вивченням іноземних мов. Також є діти, у яких хтось із їх батьків — іноземець.

Вади слуху — не табу кар’єрі швачки

Вже через рік після відкриття у нашій школі з’явився перший довгостроковий соціальний проєкт. Першою ученицею проєкту «Шанс в подарунок» стала жінка, на ім’я Сара. Мені подзвонили з одного благодійного фонду і запитали, чи можемо ми безкоштовно навчити маму, у якої дитина має інвалідність. У неї дві вищі освіти, але через те, що вона має постійно бути з дитиною вдома, у неї немає можливості заробляти гроші. 

Через три години після телефонної розмови Сара прийшла на пробне заняття. За 4 місяці вона пройшла навчання паралельно на двох курсах, а потім через специфіку захворювання дитини родина переїхала жити до Маріуполя, де краще повітря. Через пів року Сара написала викладачці курсу Лілії Кільдеровій: «Дівчатка, від щирого серця дякую Вам за отримані знання і допомогу. Постійно перебуваючи дома, я шию на замовлення екоторбинки. Я отримую задоволення і маю можливість заробляти. Тепер я не хвилююся, що у мене забракне грошей на ліки для дитини».

Одна з наших педагогів якось розповіла про свою доньку — вона має вади слуху. У їхній родині по материнській лінії практично всі з такою проблемою. Почувши цю історію, я загорілася ідеєю зробити такі курси, на яких люди, які мають вади слуху, могли отримати навички крою та шиття. Але у мене такий специфічний характер, що я ніколи не «вискакую» з ідеєю, якщо не розумію, що буде в кінці. Добре, я навчила людей шити, а далі що? Мені важливо розуміти що буде робити людина з отриманими знаннями, як зможе їх використовувати. Тому я переговорила з декількома власниками торгових марок, ательє, частина з них — це мої випускники. І коли я отримала від них добро, що вони візьмуть моїх учнів та випускників на роботу, то одразу ж оголосила набір у групу.

Від першої «строчки» до подіуму

Першою учасницею проєкту «Чути серцем», стала школярка Софія з Дніпра. До проєкту вона потрапила випадково: я шукала людину, яка зробить ескізи для навчальних посібників. І от мені написала її мама, я надіслала завдання. Дівчинка виконала, і я кажу матері: «А я можу з нею поговорити, щоб більш детально пояснити, що потрібно?». З’ясувалося, що її донька — слабо чує. Я дізналася, що вона мріє стати дизайнеркою, тому запросила її до нас на безкоштовне навчання. За рік навчання, Софа пройшла шлях від першої «строчки» до подіуму.

Під керівництвом педагогів Олени Ісакової та Марини Фріз Софа створила свою першу колекцію. Ми подали заявку на IV Міжнародний конкурс молодих дизайнерів New Fashion Zone, і вона посіла друге місце в номінації «Z-Generation». Зараз ми будемо розширювати цю колекцію і готуватися до нових конкурсів, а у березні готуємося взяти участь у  чемпіонаті з шиття, який відбудеться в межах Краківських тижнів моди у Польщі.

Окрім Софи, зараз у проєкті «Чути серцем» беруть участь вісім підлітків віком від 11 до 18 років. Разом з викладачкою школи Ольгою Михайлюк на групі працює спеціаліст з жестової мови. Парнером проєкту є громадська організація «Відчуй», яка створена для допомоги людям із порушенням слуху.

Підтримуємо цілі Глобального договору ООН — вступаємо туди

Зараз у нас чотири постійні соціальні проєкти: «Шанс у подарунок», «Чути серцем», «Сильні духом» та «Sustainability Fashion UA». Їх ключова мета — безплатно навчати шиття незахищених верств населення і дати їм доступ до працевлаштування. Зокрема, вчаться сироти, діти з багатодітних сімей, діти та дружини загиблих у війні на Донбасі та люди з інвалідністю, як от з порушенням слуху.

Два роки поспіль наші соціальні проєкти стають фіналістами престижного міжнародного конкурсу Partnership for Sustainability Award, ініційованого Глобальним договором ООН в Україні. Наприкінці 2020 року нашу школу запросили стати членами (підписантами) Глобального договору ООН. І це скоріш виняток, адже в більшості їх члени є великі й фінансово дуже потужні компанії. Для нас це важливий крок.

Читайте також: Шиє бронежилети не гірші за американські: як херсонець створив бренд військового спорядження

У грудні ми подали документи на розгляд, і от 9 лютого 2021 року отримали лист на електронну адресу з Нью-Йорка, в якому нам повідомили, що Школа шиття і дизайну Tailors School була прийнята за умовами підписання Глобального договору ООН і стала членом глобальної  мережі, що складається з більш як 9 500 компаній і 3 000 некомерційних учасників. Усі вони, прагнучи сталого розвитку, беруть на себе відповідальність за створення кращого світу і ведуть бізнес так, щоб приносити користь суспільству і захищати людей.

Дитбудинкам шиття не цікаво — просять гроші

40% того, що заробляю, я вкладаю у соціальні проєкти. Я можу дозволити собі платити зарплату викладачеві, який працює в групі, де люди займаються безплатно. У мене є в руках інструмент, завдяки якому я можу надати конкретну допомогу. Я не люблю допомагати просто фінансово, перерахувавши кошти на карту, бо вважаю, що вони можуть піти «у нікуди». Набагато важливіше, коли допомога адресна, коли вона змінює чиєсь життя, і людині це дійсно потрібно.

На сторінці наших соціальних проєктів є анкета, яку люди заповнюють. Я з ними зв’язуюся і в розмові приблизно розумію, чи людині просто зайнятися нічим, чи їй це дійсно потрібна допомого і підтримка. Я звикла опиратися на свою інтуїцію, адже за 25 років роботи у журналістиці, маю чималий досвід «читати людей», виявляти на скільки  співрозмовник щирий. Тому я не соромлюся говорити «ні».

Розуміння того, що з людьми треба розмовляти, виникло у мене після однієї історії. Свого часу з’явилася ідея провести безплатні майстер-класи з шиття для дітей у дитячих будинках. Я обдзвонила заклади, які є у нас в Києві, в яких перебувають діти з інвалідністю. І знаєте, що мені відповідали? «Дякуємо, нашим вихованцям це не треба. Дайте грошей». Я пояснювала, що все необхідне ми привеземо: тканину, техніку, викладача. Але мені відповідали, що їхнім дітям це буде не цікаво. Відтоді я завжди розмовляю з майбутніми учнями школи, запитую, чого вони хочуть, навіщо їм це потрібно і що будуть робити далі. І якщо я щось для них не можу зробити, то завжди шукаю, до кого краще звернутися.

Нова навичка — за чотири місяці

Коли приходять нові учні, мене часто просять показати пошиті зразки одягу. Але їх, на щастя, немає. Все, що люди шиють, вони й носять, не залишаючи у нас. Можна подивитися фотографії, побачити, як народжується річ: ось вона у викройці, а тут вже готова, одягнена на людині. У нас система класичної освіти, після закінчення школи випускники отримують сертифікат. Також ми допомагаємо з працевлаштуванням. Мені часто телефонують з різних компаній, запитуючи, чи є у нас «нормальні швачки». Зараз справді на ринку є брак персоналу, тому підприємства цікавляться випускниками, які хотіли б працювати.

У середньому курс триває три-чотири місяці. За цей час людина отримує знання про зняття мірок, побудову лекала, крій та збір речі до повної готовності. Ми орієнтовані саме на навички кравця, а не швачки. За Радянщини у системі освіти було чітке розділення на монопрофесії. Окремо були закрійник, конструктор одягу, дизайнер, швачка. Наше завдання — об’єднати це все, щоб людина могла сама пройти весь шлях від ескізу або фотографії до готового виробу на потрібний розмір і конкретну фігуру.

Ми практично на всіх курсах дозволяємо знімати виклад матеріалу на відео. Наприклад, наша викладачка Олександра сідає за машинку і показує, як збирається спідня білизна, які є нюанси технології обробки. Учні все на телефони фільмують, а потім вдома передивляються і строчать на машинках. Тому що знати всю інформацію — неможливо, і добре зберігати нові знання не лише у пам’яті.

Чекайте змін у жіночих колоніях

Зараз у розробці в нас є проєкт з ребрендингу знань про шиття в жіночих колоніях в Україні. У багатьох з них є швейні цехи та училища. Там дівчата, поки відбувають термін покарання, можуть навчитися шити й отримати дипломи. Але там дуже старі верстати, тому я хочу на прикладі Чернігівської жіночої колонії показати альтернативну систему освіти. Жінки отримають можливість працювати на сучасному обладнанні, щоб після виходу з цих «не особливо прекрасних місць» вони мати більше шансів реалізуватися в соціумі.

Також ми готуємо запуск онлайн-музею, який буде пов’язаний зі спадщиною української вишивки. Адже тодішні технології відомі дуже вузькому колу людей, які цим займаються. Також ми запланували проєкт, який буде присвячений «зеленій моді». Ми створимо колекцію сорочок із зображенням 25 областей у вигляді квітів, які занесені в Червону Книгу України. Також ми плануємо розширити проєкт «Сильні духом» і розробити для діток з ДЦП спортивний одяг, який легко знімати й одягати для марафону.

На пробних уроках, я завжди повторюю новим учням: не бійтеся пробувати щось нове, не бійтеся помилятися. Важливо до всього ставитися легко і з гумором. Потрібно пробувати, поки не зростеться. Люди мають розуміти, що вони нічого не втрачають, окрім трохи часу і грошей. Це дасть можливість опанувати нову професію чи знайти собі хобі, бо навіть змінити професію. Яких би вершин не домоглася людина, вона колись почала робити щось вперше. Саме тому, варто пробувати щось нове!