У 2023 році Марина пішла до військкомату, проте її спочатку туди не хотіли пускати, спитали: «Ти військовозобов’язана? Медсестра чи лікар? Тоді навіщо жінці сюди приходити?». Махнули рукою, поки дівчина не сказала, що хоче підписати контракт.
Зараз Марина Плещеєва — військова 93-ї бригади «Холодний Яр» у роті РЕБ. Вона служить разом зі своїм чоловіком і в перервах між знищенням дронів веде блог про життя після мобілізації та будні військової. #ШОТАМ розповідає її історію.
Марина Плещеєва
військова 93-ї бригади «Холодний Яр», яка веде блог про свої будні
«Навіщо жінці йти служити?»
Я долучилася до війська, бо зрозуміла, що у волонтерстві людей достатньо. Хтось не може піти, бо має дітей, хтось має доглядати за батьками. А я можу. У війську не вистачає людей, отже я буду корисною, якщо мобілізуюся.
Мені знайшли посаду у 113-й окремій бригаді ТРО. На ВЛК зрозуміла, що треба трохи підлікуватися. Згодом мобілізувався мій чоловік, а тоді — батько. Я вирішила трохи почекати з мобілізацією, бо для мами це було б дуже важко. Через деякий час долучилася до 93-ої бригади «Холодний Яр».
Батько — мій приклад для наслідування
У перший день служби мені подзвонили і сказали, що прилетів російський «Іскандер» у приміщення, де працював батько з побратимами. Я не вірила, що це сталося.
У будівлю нікого не пускали, але я була, як і батько, з 93-ї бригади. Я пішла туди, щоб знайти його. Коли побачила, одразу зрозуміла, що це він, хоч тато був весь обпалений. Він був один з останніх, кого витягли.
Я часто згадую про нього і завжди це робила, ще до його загибелі. Батько пішов у військкомат ще 25 лютого 2022 року, але йому сказали, що людей і так багато. Він приходив знову і знову, поки одного разу його не взяли. Він — мій приклад для наслідування.
Знищувати ворожий дрон — неймовірне відчуття
Я служу в роті радіоелектронної боротьби. Працюю на відеоперехватах: російський оператор сидить за пультом, вишукує наші машини, людей, бліндажі, а ми перехоплюємо його зв’язок. Коли розумію, де він пролітає, ми вмикаємо з побратимами пристрої — і ворожий дрон втрачає керування. У нього мерехтить картинка, або управління «пливе». І врешті дрон падає.
Часто я бачу, як ворог полює за машиною, розумію, що там наші хлопці заїжджають на позиції, і ми дотискаємо дрон, щоб він не завдав їм шкоди. Це неймовірне відчуття.
Ми починали з 400-500 перехватів дронів на місяць, а зараз у нас понад 1500. Є й 166 «блискавок» — це дрони-розвідники, які можуть літати на 60-70 км і нести на собі міни. Це не просто FPV — це вже серйозніше.
Зараз можна воювати, сидячи за пультом керування
Довгий час я думала, що недостатньо роблю, що хтось ризикує більше. В уявленні суспільства справжній військовий — це той, хто брудний в окопі. Мої «улюблені» коментарі в соцмережах: «Як ти вийшла з позиції така чиста?». Але війна — не в книгах Ремарка. Зараз можна воювати, сидячи за пультом керування.
Пам’ятаю, як тільки оформлювалась у військкоматі, зайшов командир з трьома хлопцями і сказав: «Нам без черги». Йому відповіли: «Так ось дівчина стоїть, уже оформлюється». Він на мене так глянув: «І куда вона? У діловоди?». Навіть, якщо в діловоди, то що? Чому я маю відчувати себе гіршою, якщо не в піхоті. Звісно, я не знецінюю свої умови в порівнянні з піхотою, але кожен робить свою справу.
Крім служби у війську, я займаюся благодійним фондом «Харків 4.5.0». Ще до того, як мобілізувалася, ми з чоловіком привозили на фронт гуманітарку та необхідну техніку. Проте, спілкуючись з військовими, ми побачили, що багатьом потрібна допомога з реабілітацією. Найпоширеніше поранення — контузія. Тому створили фонд, щоб мати можливість писати гранти та шукати фінансування.
Статут забороняє нам з чоловіком виходити разом на позиції
Ми з чоловіком служимо разом, і нам легше, бо ми в одному контексті та підрозділі. У разі чого я можу подзвонити і дізнатися, яка ситуація в Андрія. Звісно, є статут, який забороняє нам виконувати певні задачі разом. Наприклад, на позиції ходити не можемо, бо емоційний зв’язок може зіграти проти нас. Але ми живемо разом, навіть якщо не в одну зміну.
Буває, що він шість днів на позиції, потім я, і ми майже не бачимося. Але я завжди знаю, де він і що з ним. Коли думаю про жінок, які чекають своїх чоловіків місяцями, не знаючи нічого, то розумію, що нам легше, бо ми разом. Вони живуть від повідомлення до повідомлення, а я за кожну хвилину його знаю: зараз у нього зміна, тепер він спить, а зараз виконує завдання.
Люди, ви й не усвідомлюєте, настільки ви круті!
У 2022 році я видалила інстаграм, бо не могла бачити, як з одного боку публікують втрати людей, а з іншого — коктейль біля басейну. Наприкінці 2023 року повернулася, щоб публікувати збори та об’єднувати людей зі спільними цінностями.
Коли мобілізувалася, я зрозуміла, що зйомки відео — це моя віддушина та можливість спілкуватися з цивільним світом.
У перервах між чергуваннями, коли нельотна погода для дронів, у відсипний день після позицій — це все час для блогу. Так, я пропускаю колаборації та події, які відбуваються в Києві, бо сама на війні. Але військова служба — це лише частина мене, а не вся я. Тому не відкладаю свої бажання на потім.
Якось я у своєму блозі сказала: «Не присилайте гроші, просто купіть грілки». І їх надіслали стільки, що у роти вже не було потреби, і ми роздали піхоті. Я думала, що вони по пачці відправлять, а отримали чотири коробки. Люди, як завжди, — не перестають дивувати. Хтось до грілок відправив купу в’язаних шкарпеток, хлопці розібрали їх одразу, бо це найтепліше.
Часто люди не усвідомлюють, настільки вони круті. Якась незнайома Марина просить 500 тисяч на наземні роботизовані комплекси, це відео розлітається на мільйон переглядів, і люди по 50-100 грн закривають 800 тисяч за три дні. Спробуйте розповісти це десь у світі — ніхто не повірить.
Люди не усвідомлюють настільки в єдності наша сила. У наших 10 гривнях на збір.
Після всього цього я мрію не про щось велике, а відвоювати своє і жити звичайне мирне життя. Ми з чоловіком вирішили, що наступна зупинка, дасть Бог, у декрет. Я хочу народжувати дітей, збиратися в родинному колі, передавати свій досвід і працювати на благо країни. Коли проживаєш гіркий досвід, ще більше цінуєш прості речі.
