Нація, яка розуміється на любові: 14 українських фільмів до 14 лютого

Як українці любили в кіно 100 років тому й зараз, перший український еротичний серіал, як війна змінює людські стосунки та наскільки на нас впливають стереотипи, сформовані ромкомами, читайте у святковій добірці від Takflix та ШоТам.

«Іван і Марта», реж. Сергій Буковський

Яке воно — кохання в часи дисидентства, політичних репресій та арештів політично небайдужої інтелігенції? Видатний український документаліст Сергій Буковський розповідає історію життя подружжя Дзюбів — Івана та Марти. 

Крізь серію інтерв’ю Марти ми з перших вуст дізнаємось про резонансну прем’єру «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова за участі Василя Стуса та В’ячеслава Чорновола, а також про переслідування Івана Дзюби після виходу праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Це дуже ніжна й тонка документальна історія про кохання крізь роки, боротьбу за свободу та громадянську позицію.

«Це побачення», реж. Надія Парфан

Вулицями ранкового Києва з шаленою швидкістю їде авто — парамедикиня поспішає на зустріч до своєї дівчини. Стрічка-омаж до однойменного фільму французького режисера Клода Лелуша зображує портрет столиці країни, що воює, та людей, які її боронять.

Робота створена в техніці «одного кадру», коли у фільмі відсутні або візуально непомітні монтажні склейки. Стрічка отримала спеціальну відзнаку міжнародного журі конкурсної програми Berlinale Shorts на Берлінському міжнародному кінофестивалі у 2023 році.

«Чи вмієте ви жити?», реж. Олександр Муратов 

Харків 1970-х. Молода піаністка Наталя Королюк знайомиться з перспективним музикантом Олександром, але вона заручена з інженером Дмитром. Дівчина має обрати, з ким хоче будувати стосунки, адже від цього залежить її майбутня кар’єра, стиль життя та, власне, країна, в якій вона житиме.

Олександр Муратов досліджує міський простір тогочасного Харкова, а також стосунки між людьми, які опиняються в любовному трикутнику. Режисер розкриває теми самотності людини в місті через широку образну систему, тож фільм є одним з прикладів міського українського поетичого кіно.

«Котики», реж. Жанна Озірна

Двоє закоханих жінок ведуть розмову в старій львівській квартирі. Вони мріють про материнство, проте їхні бажання впираються в консервативні норми суспільства й упередження щодо квір-людей та їхніх прав.

Рання стрічка режисерки Жанни Озірної («Медовий місяць») є дуже камерною історією, яка вбирає в себе проблеми українського суспільства десятирічної давнини, які досі лишаються актуальними. 

«Причинна», реж. Андрій Щербак 

Закоханих розлучає війна — поки козак бореться з ворогами, його наречена марніє від самотності й очікування. Попри все, вони лишаються разом назавжди. У стрічці поєднують традиційну анімацію й нестандартні прийоми відеоарту та звуко- й відеоінсталяцій.

Анімація є екранізацією однойменної балади Тараса Шевченка. Стрічка отримала «Золота Дзиґу» за найкращий анімаційний фільм та Гран-прі фестивалю «Відкрита ніч. Дубль 21».

«Острів любові», реж. Олег Бійма

Як українські класики писали про любов? Це можна дізнатися в літературних антологіях або подивитися «Острів любові» — перший український еротичний серіал за мотивами творів Ольги Кобилянської, Івана Франка, Володимира Винниченка та інших.

Серіал досліджує кохання в різних його проявах: комічному, трагічному та гротескному. Історії відбуваються в різні періоди (у ХІХ столітті, під час Першої світової війни, в 1990-ті роки) та охоплюють широку географію — від Карпат до Миколаєва. Про свій проєкт режисер казав так: 

«Мені хотілося всьому світу довести, що Україна — це нація, яка розуміється на любові, на сексі. Навіть український фольклор та етнографія наскрізь еротичні — там стільки підтекстів і натяків».

«Стоп-Земля», реж. Катерина Горностай

Яким ви пам’ятаєте свій останній рік у школі? Іспити, кохання, вечірки з друзями, непорозуміння з дорослими — так багато речей, які стаються з нами вперше й залишаються в пам’яті на все життя. 

У фільмі розповідають історію 16-річної Маші, яка вчиться у звичайній київській школі. Вона проводить багато часу разом зі своїми друзями Яною та Сєнею. Згодом Маша закохується у свого однокласника Сашу, але боїться зізнатися йому у своїх почуттях. 

Попри сучасний контекст, Катерині Горностай вдається створити універсальну історію дорослішання, яка відгукнеться людям будь-якого віку. Стрічка отримала «Кришталевого ведмедя» за найкращий художній фільм від Юнацького журі конкурсної програми Generation 14plus на Берлінале та велику кількість нагород на українських кінофестивалях і кінопреміях.

«Лелеки завжди повертаються додому», реж. Ґала Козютинська

Ґала та Віктор шукають свій Рай на землі під час війни. Вони купують занедбаний будиночок в Карпатах і починають його відбудовувати. Але настає зима, яблуня у дворі замерзає, а Раю сягає Війна.

Цей фільм — автобіографічна історія режисерки про її досвід проживання втрати. Щемка й інтимна оповідь фіксує моменти духовної близькості партнерів під час обживання нового дому й відчуття самотності.

Стрічка перемогла в національному короткометражному конкурсі 53-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість».

«Війна химер», реж. Анастасія Старожицька, Марія Старожицька

Цей фільм — художня проба осмислення власного досвіду режисерки. У центрі сюжету історія подорожі бійця на позивний «Лавр», котрий вижив, та його дівчини Анастасії до лінії фронту, а також спроби спільного життя після всього побаченого й пережитого.

Він був добровольцем на фронті, вона приїхала туди одразу після битви. Він потрапив в Іловайський котел і втратив своїх найближчих побратимів. Проїжджаючи зруйнованими містами, вона намагається зрозуміти суть війни та любові.

«Фучжоу», реж. Михайло Іллєнко

Це фільм, у якому поєднали український фольклор, демонологію та пародію на спагеті-вестерни. Нащадка емігрантів з України Ореста шаленим вітром стихій з Америки закидає в українське село та розлучає з коханою дівчиною. Це стихія самої історії, яка розвіяла українців по світах. 

Події «Фучжоу» розгортаються на початку ХХ століття, хоч часові та просторові координати тут доволі умовні. Серед локацій фільму трапляються й придніпровські поселення, й узбережжя Флориди, і Бермудський трикутник.

«Давай не сьогодні», реж. Христина Сиволап

«І померли вони в один день» — чи справді це так романтично та чи можливо в реальному житті? Дід Льоша та бабця Христя хочуть померти одночасно. Для цього вони лягають в труни у святковому вбранні та чекають смерті. Втім, у чоловіка постійно знаходяться важливіші справи — футбольний матч, кумедна історія чи бажання поїсти дружининого пирога. Дід Льоша складає план, який спонукає його відкласти день спільної смерті.

«Давай не сьогодні» — дебютна короткометражна робота режисерки фільму «Віддана» Христини Сиволап. Музику для стрічки писав Дмитро Шуров (Pianoboy). Фільм переміг у конкурсі короткометражних робіт на Трієстському кінофестивалі в Італії.

«Тіні забутих предків», реж. Сергій Параджанов

Екранізація історії про гуцульських Ромео і Джульєтту — Івана Палійчука та Марічки Гутенюк — присвячена століттю з дня народження Івана Коцюбинського. Малий Іванко стає свідком загибелі батька. Під час цих подій він знайомиться з донькою вбивці його батька Марічкою, дає їй ляпаса і викидає її хустку в річку, проте замість ворожнечі між ними виникає приязнь. 

Іван та Марічка ростуть, проводять багато часу разом і закохуються одне в одного. Хлопець вирушає на заробітки на полонину, плануючи повернутися до зими й побратися з коханою, та Марічка несподівано гине. Іван одружується з іншою жінкою, але й далі тужить за Марічкою.

«Ну ти і дура, Ліза», реж. Олександра Конопля

Ліза закохується в хлопця своєї мрії Вадика. Вона хоче, щоб їхні стосунки були такими ж романтичними, емоційними та глибокими, як у героїв її улюблених ромкомів. Проте чи дійсно її коханий є тим самим «хорошим хлопцем» з кіно?

Комедія досліджує те, як стереотипи з кіно про кохання впливають на наше уявлення про стосунки. Режисерка фільму вдало обігрує відомі мелодраматичні кліше, як у «Щоденнику Бріджит Джонс» чи «10 речей, які я в тобі ненавиджу». І це все — в яскравому сеттингу фільмів про життя американських підлітків.

«Я та моя кремезна дупа», реж. Єлизавета Письмак

Це іронічна анімація україно-польської режисерки про неочевидний, але важливий меседж до Дня всіх закоханих — важливо навчитися любити себе та своє тіло.

Одного ранку дівчина не змогла застібнути нові джинси, тому вона сідає на екстремальну дієту й морить себе голодом. Згодом вона починає марити й потрапляє в абсурдний світ. Тема розладів харчової поведінки тут розкривається через лаконічну мальовану анімацію та викривлені, гіперболізовані образи, які формуються у свідомості героїні. Стрічка «Я та моя кремезна дупа» зайняла друге місце на міжнародному студентському конкурсі програми Cinéfondation 2020 Каннського кінофестивалю.