Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Наші пацієнти – суперлюди, від яких відмовилися інші клініки». Як працює центр протезування Superhumans? Розповідає СЕО проєкту Ольга Руднєва

Опубліковано

Їм знадобився всього один рік, аби перетворити амбітну ідею на сучасний центр протезування, реабілітації та реконструктивної хірургії. Superhumans – український проєкт, завдяки якому військові та цивільні з ампутованими кінцівками можуть знову повернутися до звичайного життя. 

Від моменту запуску клініки минуло менше місяця, а кількість заявок на протезування вже перевищила дві сотні. Більшість із них – складні випадки, від яких відмовилися інші заклади. Утім у Superhumans готові й до таких викликів. Про будівництво реабілітаційного центру, роботу з іноземними фахівцями, правила протезування та татуювання замість логотипів ШоТам розповіла CEO Superhumans Ольга Руднєва.

Ольга Руднєва

CEO Superhumans Center

Ми займалися гуманітаркою, проте відчували, що цього замало

Ідея створити Superhumans Center належить моєму приятелю та підприємцю Андрію Ставніцеру. На третій день повномасштабної війни він відкрив Help Ukraine Center – гуманітарний склад з речами, зібраними в Європі для України. Коли я побачила допис Андрія в соцмережах, то одразу запропонувала свою допомогу – і вже через 5 хвилин була у всіх робочих чатах. 

У березні 2022-го на складі працювали понад 300 людей, а вже в квітні всі процеси вдалося систематизувати. Тоді Андрій вирішив, що ми працюємо замало і робимо це «з сьогодні на сьогодні». Так і було, адже доставляти гуманітарну допомогу означало задовольняти потреби тут і зараз. Тому ми замислилися над довгостроковим проєктом, який знадобиться й після перемоги.

На той момент в Україні було вже чимало поранених військових, які втратили кінцівки. Але ніхто не розумів, як саме їм допомогти, а держава виділяла на протезування замало коштів. Власне, тоді Андрій запропонував відкрити центр протезування та реконструктивної хірургії. І одразу запитав, чи хочу я долучитися. Звісно, я не могла втратити можливість збудувати щось корисне для нашої країни.

Від ідеї до запуску – всього один рік

У травні ми почали активну роботу, хоча нічого не знали ані про протезування, ані про реконструктивну хірургію. Для мене це все було шоком, я занурювалася в абсолютно незнайому тему. Ніхто з нас ніколи не створював чогось подібного, але ми поєднали різні експертизи. Андрій – генератор ідей та нетворкер, рушійна сила проєкту. Інший наш партнер – Філіп – відповідає за фінанси, планування та стратегію. А я – непоганий операційний менеджер, можу все організувати та втілити в життя. 

З часом ми почали більше розумітися на темі протезування, зустрічалися з пораненими військовими, дізнавалися їхні потреби. Крім того, я часто їздила до виробників протезів, занурювалась у виробництво найдрібніших деталей. Крок за кроком ми вибудували експертизу – і стало простіше. Бо перші кілька місяців я прокидалась вночі від відчуття, що в голові все блимає червоними лампочками. Чим більше знаєш про щось, тим більше розумієш, що чогось не знаєш. 

У грудні ми знайшли локацію і почали будівництво. А вже 14 квітня 2023 року відкрили наш центр протезування, реабілітації та психологічної підтримки. Рівно за рік ми пройшли шлях від ідеї до побудованого центру з першими пацієнтами.

Ми не лікарня, ми – центр, що повертає втрачені можливості

Ми свідомо шукали приміщення саме на Львівщині. Адже залучаємо велику кількість іноземних фахівців і хочемо, щоб вони працювали в мультинаціональних командах та навчали наших лікарів. На жаль, далі Львова ці експерти не поїдуть, а деякі бояться їхати навіть сюди. До того ж ми потребували відносно спокійного регіону. 

Спершу нам вдалося підшукати локацію у Львові, але з нею, на жаль, не склалося. Проте згодом ми натрапили на шпиталь ветеранів у Винниках і зрозуміли, що він нам потрібен. Мінно-вибухова травма дуже складна, тому вкрай важливо мати поруч лікарню, аби наші пацієнти могли отримати послуги, яких не надає наш центр.

Ми принципово не називаємо свій заклад лікарнею, бо Superhumans – центр, який повертає людям втрачені можливості. Ми не даємо пігулки, від яких стане легше, а працюємо разом із людиною. Я завжди попереджаю, що пацієнти мають два варіанти – об’єднатися з травмою або з лікарем. Але й лікар не поставить вас на ноги самотужки, це не грип, умовна пігулка не врятує. Потрібно дуже багато працювати. Ніхто не каже, що буде просто, але ми точно знаємо, що повернутися до повноцінного життя все ж можливо.

Протези для марафонів, роботи за ноутбуком та війни

Недостатньо просто запротезувати людину, адже 60% пацієнтів, які отримують протези, просто перестають ними користуватися. Людина, яка зазнала травми, має почати реабілітацію одразу, наступного дня. З втратою кінцівки працюють як і з втратою домівки: треба розуміти, що людина психологічно готова до протезу та змін у своєму тілі. Коли психолог це підтверджує, ми починаємо підбирати протез. Усі хочуть круті біонічні протези, проте не всім вони дійсно потрібні. Ми обираємо протези з урахуванням того, який спосіб життя планує вести людина. 

З кожним пацієнтом працює мультидисциплінарна команда – реабілітолог, психолог, соціальний працівник та протезувальник. Ми розпитуємо, як людина бачить своє майбутнє, чим хоче займатися після відновлення. Якщо вона мріє пробігти марафон на протезі, ми маємо допомогти їй досягти цього. Хоче працювати за комп’ютером, потребує дрібної моторики – це також необхідно врахувати. Якщо ж пацієнт планує повернутись до війська, то це зовсім інші специфіка. 

Знаєте, яка проблема ще донедавна існувала в Україні? Людині просто встановлювали протез, давали коротку інструкцію і відпускали «у вільне плавання». Тобто пацієнт не знав, ані про догляд за протезом, ані про потенційні ускладнення. Натомість ми відпускаємо людину лише після того, як вона стає активним користувачем. А це завжди результат психологічної підтримки та правильної реабілітації.

До нас звертаються пацієнти, яким вже всюди відмовили

Людина має власноруч заповнити анкету та вибрати, де хоче протезуватись. Ми не можемо зупинити когось на вулиці та насильно затягнути до центру. Після заповнення анкети протягом 3-4 днів із людиною контактує наша медична команда. Інколи виявляється, що пацієнт ще не готовий до протезування, оскільки не минуло й трьох місяців після ампутації. Тоді ми консультуємо, розповідаємо, як готуватися, які фізичні вправи варто робити, щоб швидше відновитися. 

Якщо ми бачимо, що людина готова, то запрошуємо її на медичний консиліум у Superhumans Center. Якщо випадок складний, підключаються німецькі чи італійські фахівці. Буває, що людині потрібно провести додаткову операцію, і ми прямо про це говоримо. Якщо ж все нормально, то призначаємо дату протезування. Далі з пацієнта знімають мірки – гіпсом чи за допомогою 3D-сканування. 

Читайте також: «Наша задача – не копнути державу, а допомогти військовим». Масі Найєм про «Принцип», реабілітацію бійців та зміни в системі

Ми виготовляємо культеприймач, збираємо протез, людина вперше стає на ногу, робить перші кроки сходами, присідає. І коли протезувальник задоволений результатом, а пацієнт почувається комфортно, починається реабілітація. Її графік та план може коригуватися, адже кожен випадок – індивідуальний. Наприклад, одному пацієнту довелося повністю змінити харчування, оскільки він потребував багато сил, а отже, великої кількості білків. А комусь просто потрібно більше сну, спілкування з психологом чи курс вітамінів.

Наразі у черзі на протезування перебувають 200 пацієнтів, і всі випадки дуже складні. До нас рідко звертаються з простими ампутаціями, здебільшого це пацієнти, яким всюди відмовили. Попри це 25 українців вже отримали протез та проходять курс реабілітації.

Логотип на протезі? Краще ми повернемо пацієнтам їхні татуювання

Ми ніколи не залишаємо на протезі свій логотип, адже це повноцінна частина тіла. Якось дивно «брендувати» іншу людину. Ба більше, ми пропонуємо хлопцям відновити на протезі їхні татуювання. До речі, часто за татуюваннями шкодують саме військові, мовляв, «та фіг з тією рукою, татухи шкода». Тоді ми робимо все, щоб повернути людині її татуювання, адже це теж частина ідентичності. 

Паралельно з протезуванням ми готуємо до запуску напрям реконструктивної хірургії для пацієнтів, які мають візуальні проблеми внаслідок мінно-вибухових травм чи поранень. Сьогодні таких людей стабілізують, надають першу допомогу, а далі вони просто губляться в системі. Це великий виклик, бо реконструктивна хірургія – це складно, довго та моторошно для пацієнта. Навіть складніше за протезування. Бо якщо в людини немає ноги, вона може вийти з дому, а коли немає обличчя – ні. Таким пацієнтам потрібно надавати підтримку якомога скоріше, бо після рубцювання допомогти вже не вийде. Зрештою, ми запустили будівництво другого блоку саме заради цього – аби якомога швидше надати цю послугу.

Також усім пацієнтам, які не можуть повернутися на війну чи попередню роботу, ми пропонуємо нову роль. Це можливість перевчитися на реабілітолога, психолога першого контакту або інженера-протезувальника. І вже маємо три успішні кейси, коли пацієнти з протезами зустрічаються із відвідувачами центру. Їхній досвід відгукується та допомагає тим, хто щойно прийшов і лише починає шлях протезування.

Запустили одну з найкращих лабораторій Європи

Superhumans має власну лабораторію протезування, і вона одна з найкращих в Європі. Ми завезли найновіше обладнання і чекаємо на 3D-принтери. Ця лабораторія виробляє культеприймачі – найбільш сенситивну частину протезу. Крім того, тут ми збираємо самі протези. Важливо розуміти, що протез складається з кількох компонентів – можна взяти ступню від одного виробника, коліно – від іншого, а вузлики – взагалі від третього. Усе залежить від потреб пацієнта та його планів на майбутнє. 

Протези, які збирають у Superhumans Center.

Ми маємо чимало партнерів, і це допомагає закривати практично всі запити. Скажімо, разом із британським виробником Open Bionics ми встановлюємо біонічні протези верхніх кінцівок Hero Arms. Це рішення для тих, хто має ампутацію нижче ліктя. Якщо ж людині ампутували кінцівку вище ліктя, підключаються італійські партнери. 

Також з нами працюватимуть американські фахівці, які мають досвід протезування при військових травмах. Вони передаватимуть свої знання українським протезувальникам. Це вкрай важливо, оскільки військова травма суттєво відрізняється від цивільної. До війни людина могла втратити кінцівку внаслідок діабету, серцево-судинної хвороби чи ДТП. Зараз 45% всіх ампутацій – це верхні кінцівки, і лише 5% українських фахівців дійсно вміють та знають, як їх протезувати. 

До того ж на базі Superhumans працює інформаційно-освітній центр, де ми вчимо протезувальників: не лише наших, а й фахівців зі всієї України. Наразі нам вже вдалося організувати два тренінги з протезування та п’ять заходів для реабілітологів. На кожному занятті присутні два фахівці Superhumans та ще 5-7 – з інших клінік чи установ. Ми не зможемо запротезувати всіх, але маємо переадресовувати пацієнта до фахівців, яких навчили та в яких ми впевнені.

Перестаньте жаліти людей із протезами

Коли у людини немає мозку, ми чомусь не звертаємо на це увагу, не тицяємо пальцем та не відвертаємось, хоча це велика проблема. Тоді чому ми так сильно звертаємо увагу, коли в людини немає руки чи ноги? Це така сама людина, але вона втратила кінцівку через війну. Чи стала вона від цього гіршою? Звісно, ні. Так, вона стала менш мобільною і може потребувати допомоги, але ми про це не знаємо. Тому ставлення має бути звичайним, рівним.

Люди з протезами можуть прожити довге та якісне життя – бігати марафони, народжувати дітей та бути більш продуктивними, ніж ми. Тому не потрібно їх жаліти. Ми станемо країною з інвалідністю, бачитимемо все більше людей зі шрамами та без кінцівок. А тому маємо розуміти, що тепер це назавжди частина нашої історії. Після війни ми всі матимемо ті чи інші проблеми – хтось погано харчувався, хтось носив важкий бронежилет, а в когось – панічні атаки чи ПТСР. Це ціна нашої свободи. 

Попереду – п’ять центрів Superhumans у різних регіонах країни

Основна наша мета – змінити картинку майбутньої України. Ми віримо: якщо на вулицях замість людей без кінцівок будуть люди з крутими протезами, то діти, які це бачитимуть, побудують іншу країну та змінять траєкторію її розвитку. Від того, що відбувається довкола нас, залежить, які рішення ми приймаємо. Якщо це розруха, війна і люди з інвалідністю, то плани на майбутнє не надто світлі. А якщо довкола незламні герої, які пройшли війну і гордо розповідають про це нащадкам, то будуватиметься зовсім інша держава. Це і є місія Superhumans. Від нас вийдуть перші суперлюди, які надихатимуть та даватимуть приклад стійкості духу та любові для життя. 

Я дуже пишаюсь нашими пацієнтами. Це ті люди, які дають нам заряд енергії, адреналіну та гормонів щастя, щоб ми могли рухатись далі. Ще пишаюсь, що ми так швидко побудувались і розпочали підготовку фахівців, а також розбудовуємо освітній центр для навчання. 

Ольга Руднєва, CEO Superhumans Center

Невдовзі плануємо створити операційно-палатний фонд та апартаменти для закордонних фахівців, а ще – п’ять нових центрів Superhumans у п’ятьох регіонах України. Так ми хочемо наблизити послугу до пацієнтів, і якщо ми встановимо їм протез, то вони зможуть обслуговуватися у своєму регіоні. І ще одна велика мрія – відкрити Superhumans в Маріуполі.

Для мене центр став всім життям і найціннішим проєктом. Ми будуємось під час війни, коли все руйнується, повертаємо втрачені можливості, допомагаємо людині, яка не могла взяти склянку в руки, зробити це та стати на ноги. Це проєкт про повернення до життя. Проєкт про майбутню історію України.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі