«Наші пацієнти – суперлюди, від яких відмовилися інші клініки». Як працює центр протезування Superhumans? Розповідає СЕО проєкту Ольга Руднєва

Їм знадобився всього один рік, аби перетворити амбітну ідею на сучасний центр протезування, реабілітації та реконструктивної хірургії. Superhumans – український проєкт, завдяки якому військові та цивільні з ампутованими кінцівками можуть знову повернутися до звичайного життя. 

Від моменту запуску клініки минуло менше місяця, а кількість заявок на протезування вже перевищила дві сотні. Більшість із них – складні випадки, від яких відмовилися інші заклади. Утім у Superhumans готові й до таких викликів. Про будівництво реабілітаційного центру, роботу з іноземними фахівцями, правила протезування та татуювання замість логотипів ШоТам розповіла CEO Superhumans Ольга Руднєва.

Ми займалися гуманітаркою, проте відчували, що цього замало

Ідея створити Superhumans Center належить моєму приятелю та підприємцю Андрію Ставніцеру. На третій день повномасштабної війни він відкрив Help Ukraine Center – гуманітарний склад з речами, зібраними в Європі для України. Коли я побачила допис Андрія в соцмережах, то одразу запропонувала свою допомогу – і вже через 5 хвилин була у всіх робочих чатах. 

У березні 2022-го на складі працювали понад 300 людей, а вже в квітні всі процеси вдалося систематизувати. Тоді Андрій вирішив, що ми працюємо замало і робимо це «з сьогодні на сьогодні». Так і було, адже доставляти гуманітарну допомогу означало задовольняти потреби тут і зараз. Тому ми замислилися над довгостроковим проєктом, який знадобиться й після перемоги.

На той момент в Україні було вже чимало поранених військових, які втратили кінцівки. Але ніхто не розумів, як саме їм допомогти, а держава виділяла на протезування замало коштів. Власне, тоді Андрій запропонував відкрити центр протезування та реконструктивної хірургії. І одразу запитав, чи хочу я долучитися. Звісно, я не могла втратити можливість збудувати щось корисне для нашої країни.

Від ідеї до запуску – всього один рік

У травні ми почали активну роботу, хоча нічого не знали ані про протезування, ані про реконструктивну хірургію. Для мене це все було шоком, я занурювалася в абсолютно незнайому тему. Ніхто з нас ніколи не створював чогось подібного, але ми поєднали різні експертизи. Андрій – генератор ідей та нетворкер, рушійна сила проєкту. Інший наш партнер – Філіп – відповідає за фінанси, планування та стратегію. А я – непоганий операційний менеджер, можу все організувати та втілити в життя. 

З часом ми почали більше розумітися на темі протезування, зустрічалися з пораненими військовими, дізнавалися їхні потреби. Крім того, я часто їздила до виробників протезів, занурювалась у виробництво найдрібніших деталей. Крок за кроком ми вибудували експертизу – і стало простіше. Бо перші кілька місяців я прокидалась вночі від відчуття, що в голові все блимає червоними лампочками. Чим більше знаєш про щось, тим більше розумієш, що чогось не знаєш. 

У грудні ми знайшли локацію і почали будівництво. А вже 14 квітня 2023 року відкрили наш центр протезування, реабілітації та психологічної підтримки. Рівно за рік ми пройшли шлях від ідеї до побудованого центру з першими пацієнтами.

Ми не лікарня, ми – центр, що повертає втрачені можливості

Ми свідомо шукали приміщення саме на Львівщині. Адже залучаємо велику кількість іноземних фахівців і хочемо, щоб вони працювали в мультинаціональних командах та навчали наших лікарів. На жаль, далі Львова ці експерти не поїдуть, а деякі бояться їхати навіть сюди. До того ж ми потребували відносно спокійного регіону. 

Спершу нам вдалося підшукати локацію у Львові, але з нею, на жаль, не склалося. Проте згодом ми натрапили на шпиталь ветеранів у Винниках і зрозуміли, що він нам потрібен. Мінно-вибухова травма дуже складна, тому вкрай важливо мати поруч лікарню, аби наші пацієнти могли отримати послуги, яких не надає наш центр.

Ми принципово не називаємо свій заклад лікарнею, бо Superhumans – центр, який повертає людям втрачені можливості. Ми не даємо пігулки, від яких стане легше, а працюємо разом із людиною. Я завжди попереджаю, що пацієнти мають два варіанти – об’єднатися з травмою або з лікарем. Але й лікар не поставить вас на ноги самотужки, це не грип, умовна пігулка не врятує. Потрібно дуже багато працювати. Ніхто не каже, що буде просто, але ми точно знаємо, що повернутися до повноцінного життя все ж можливо.

Протези для марафонів, роботи за ноутбуком та війни

Недостатньо просто запротезувати людину, адже 60% пацієнтів, які отримують протези, просто перестають ними користуватися. Людина, яка зазнала травми, має почати реабілітацію одразу, наступного дня. З втратою кінцівки працюють як і з втратою домівки: треба розуміти, що людина психологічно готова до протезу та змін у своєму тілі. Коли психолог це підтверджує, ми починаємо підбирати протез. Усі хочуть круті біонічні протези, проте не всім вони дійсно потрібні. Ми обираємо протези з урахуванням того, який спосіб життя планує вести людина. 

З кожним пацієнтом працює мультидисциплінарна команда – реабілітолог, психолог, соціальний працівник та протезувальник. Ми розпитуємо, як людина бачить своє майбутнє, чим хоче займатися після відновлення. Якщо вона мріє пробігти марафон на протезі, ми маємо допомогти їй досягти цього. Хоче працювати за комп’ютером, потребує дрібної моторики – це також необхідно врахувати. Якщо ж пацієнт планує повернутись до війська, то це зовсім інші специфіка. 

Знаєте, яка проблема ще донедавна існувала в Україні? Людині просто встановлювали протез, давали коротку інструкцію і відпускали «у вільне плавання». Тобто пацієнт не знав, ані про догляд за протезом, ані про потенційні ускладнення. Натомість ми відпускаємо людину лише після того, як вона стає активним користувачем. А це завжди результат психологічної підтримки та правильної реабілітації.

До нас звертаються пацієнти, яким вже всюди відмовили

Людина має власноруч заповнити анкету та вибрати, де хоче протезуватись. Ми не можемо зупинити когось на вулиці та насильно затягнути до центру. Після заповнення анкети протягом 3-4 днів із людиною контактує наша медична команда. Інколи виявляється, що пацієнт ще не готовий до протезування, оскільки не минуло й трьох місяців після ампутації. Тоді ми консультуємо, розповідаємо, як готуватися, які фізичні вправи варто робити, щоб швидше відновитися. 

Якщо ми бачимо, що людина готова, то запрошуємо її на медичний консиліум у Superhumans Center. Якщо випадок складний, підключаються німецькі чи італійські фахівці. Буває, що людині потрібно провести додаткову операцію, і ми прямо про це говоримо. Якщо ж все нормально, то призначаємо дату протезування. Далі з пацієнта знімають мірки – гіпсом чи за допомогою 3D-сканування. 

Читайте також: «Наша задача – не копнути державу, а допомогти військовим». Масі Найєм про «Принцип», реабілітацію бійців та зміни в системі

Ми виготовляємо культеприймач, збираємо протез, людина вперше стає на ногу, робить перші кроки сходами, присідає. І коли протезувальник задоволений результатом, а пацієнт почувається комфортно, починається реабілітація. Її графік та план може коригуватися, адже кожен випадок – індивідуальний. Наприклад, одному пацієнту довелося повністю змінити харчування, оскільки він потребував багато сил, а отже, великої кількості білків. А комусь просто потрібно більше сну, спілкування з психологом чи курс вітамінів.

Наразі у черзі на протезування перебувають 200 пацієнтів, і всі випадки дуже складні. До нас рідко звертаються з простими ампутаціями, здебільшого це пацієнти, яким всюди відмовили. Попри це 25 українців вже отримали протез та проходять курс реабілітації.

Логотип на протезі? Краще ми повернемо пацієнтам їхні татуювання

Ми ніколи не залишаємо на протезі свій логотип, адже це повноцінна частина тіла. Якось дивно «брендувати» іншу людину. Ба більше, ми пропонуємо хлопцям відновити на протезі їхні татуювання. До речі, часто за татуюваннями шкодують саме військові, мовляв, «та фіг з тією рукою, татухи шкода». Тоді ми робимо все, щоб повернути людині її татуювання, адже це теж частина ідентичності. 

Паралельно з протезуванням ми готуємо до запуску напрям реконструктивної хірургії для пацієнтів, які мають візуальні проблеми внаслідок мінно-вибухових травм чи поранень. Сьогодні таких людей стабілізують, надають першу допомогу, а далі вони просто губляться в системі. Це великий виклик, бо реконструктивна хірургія – це складно, довго та моторошно для пацієнта. Навіть складніше за протезування. Бо якщо в людини немає ноги, вона може вийти з дому, а коли немає обличчя – ні. Таким пацієнтам потрібно надавати підтримку якомога скоріше, бо після рубцювання допомогти вже не вийде. Зрештою, ми запустили будівництво другого блоку саме заради цього – аби якомога швидше надати цю послугу.

Також усім пацієнтам, які не можуть повернутися на війну чи попередню роботу, ми пропонуємо нову роль. Це можливість перевчитися на реабілітолога, психолога першого контакту або інженера-протезувальника. І вже маємо три успішні кейси, коли пацієнти з протезами зустрічаються із відвідувачами центру. Їхній досвід відгукується та допомагає тим, хто щойно прийшов і лише починає шлях протезування.

Запустили одну з найкращих лабораторій Європи

Superhumans має власну лабораторію протезування, і вона одна з найкращих в Європі. Ми завезли найновіше обладнання і чекаємо на 3D-принтери. Ця лабораторія виробляє культеприймачі – найбільш сенситивну частину протезу. Крім того, тут ми збираємо самі протези. Важливо розуміти, що протез складається з кількох компонентів – можна взяти ступню від одного виробника, коліно – від іншого, а вузлики – взагалі від третього. Усе залежить від потреб пацієнта та його планів на майбутнє. 

Ми маємо чимало партнерів, і це допомагає закривати практично всі запити. Скажімо, разом із британським виробником Open Bionics ми встановлюємо біонічні протези верхніх кінцівок Hero Arms. Це рішення для тих, хто має ампутацію нижче ліктя. Якщо ж людині ампутували кінцівку вище ліктя, підключаються італійські партнери. 

Також з нами працюватимуть американські фахівці, які мають досвід протезування при військових травмах. Вони передаватимуть свої знання українським протезувальникам. Це вкрай важливо, оскільки військова травма суттєво відрізняється від цивільної. До війни людина могла втратити кінцівку внаслідок діабету, серцево-судинної хвороби чи ДТП. Зараз 45% всіх ампутацій – це верхні кінцівки, і лише 5% українських фахівців дійсно вміють та знають, як їх протезувати. 

До того ж на базі Superhumans працює інформаційно-освітній центр, де ми вчимо протезувальників: не лише наших, а й фахівців зі всієї України. Наразі нам вже вдалося організувати два тренінги з протезування та п’ять заходів для реабілітологів. На кожному занятті присутні два фахівці Superhumans та ще 5-7 – з інших клінік чи установ. Ми не зможемо запротезувати всіх, але маємо переадресовувати пацієнта до фахівців, яких навчили та в яких ми впевнені.

Перестаньте жаліти людей із протезами

Коли у людини немає мозку, ми чомусь не звертаємо на це увагу, не тицяємо пальцем та не відвертаємось, хоча це велика проблема. Тоді чому ми так сильно звертаємо увагу, коли в людини немає руки чи ноги? Це така сама людина, але вона втратила кінцівку через війну. Чи стала вона від цього гіршою? Звісно, ні. Так, вона стала менш мобільною і може потребувати допомоги, але ми про це не знаємо. Тому ставлення має бути звичайним, рівним.

Люди з протезами можуть прожити довге та якісне життя – бігати марафони, народжувати дітей та бути більш продуктивними, ніж ми. Тому не потрібно їх жаліти. Ми станемо країною з інвалідністю, бачитимемо все більше людей зі шрамами та без кінцівок. А тому маємо розуміти, що тепер це назавжди частина нашої історії. Після війни ми всі матимемо ті чи інші проблеми – хтось погано харчувався, хтось носив важкий бронежилет, а в когось – панічні атаки чи ПТСР. Це ціна нашої свободи. 

Попереду – п’ять центрів Superhumans у різних регіонах країни

Основна наша мета – змінити картинку майбутньої України. Ми віримо: якщо на вулицях замість людей без кінцівок будуть люди з крутими протезами, то діти, які це бачитимуть, побудують іншу країну та змінять траєкторію її розвитку. Від того, що відбувається довкола нас, залежить, які рішення ми приймаємо. Якщо це розруха, війна і люди з інвалідністю, то плани на майбутнє не надто світлі. А якщо довкола незламні герої, які пройшли війну і гордо розповідають про це нащадкам, то будуватиметься зовсім інша держава. Це і є місія Superhumans. Від нас вийдуть перші суперлюди, які надихатимуть та даватимуть приклад стійкості духу та любові для життя. 

Я дуже пишаюсь нашими пацієнтами. Це ті люди, які дають нам заряд енергії, адреналіну та гормонів щастя, щоб ми могли рухатись далі. Ще пишаюсь, що ми так швидко побудувались і розпочали підготовку фахівців, а також розбудовуємо освітній центр для навчання. 

Невдовзі плануємо створити операційно-палатний фонд та апартаменти для закордонних фахівців, а ще – п’ять нових центрів Superhumans у п’ятьох регіонах України. Так ми хочемо наблизити послугу до пацієнтів, і якщо ми встановимо їм протез, то вони зможуть обслуговуватися у своєму регіоні. І ще одна велика мрія – відкрити Superhumans в Маріуполі.

Для мене центр став всім життям і найціннішим проєктом. Ми будуємось під час війни, коли все руйнується, повертаємо втрачені можливості, допомагаємо людині, яка не могла взяти склянку в руки, зробити це та стати на ноги. Це проєкт про повернення до життя. Проєкт про майбутню історію України.