«Наша задача – не копнути державу, а допомогти військовим». Масі Найєм про «Принцип», реабілітацію бійців та зміни в системі

Український правозахисник Масі Найєм пішов до військкомату ще в лютому, коли оголосили про призов оперативного резерву. До квітня юрист служив у Києві, а потім вирушив на схід – розвідником. Там Найєм отримав серйозне поранення та втратив око.

Під час реабілітації адвокат помітив низку проблем, які ускладнюють відновлення поранених військових. Аби вплинути на ситуацію та принципово змінити ставлення до воїнів, Масі разом із волонтеркою Любов’ю Галан заснували громадську організацію «Принцип». Про «ненормальність» системи, перші зміни та покрокову інструкцію для поранених Найєм розповів ШоТам.

Масі Найєм

Правозахисник, громадський діяч, засновник компанії «Міллер», військовослужбовець ЗСУ

Співзасновник громадської організації «Принцип», що займається правозахистом військових

Поранені, які взимку стоять у вуличній черзі, – це не нормально

Я з впевненістю можу сказати, що лікування бійців в Україні – це далеко не легка справа. Військовослужбовці – це армія, а армія підпорядковується наказам. І якщо ніхто раніше не казав, що стояти в черзі годинами – це не нормально, стояти взимку на вулиці в черзі – це не нормально, щороку підтверджувати своє поранення і доводити, що втрачена кінцівка не відросла, – не нормально… То зараз саме час сказати. Так не має бути.

Розкажу трішки про свою історію. Я мав отримати довідку про відпустку, адже через те, що я військовий, то зобов’язаний бути або у відпустці або у військовій частині. Отримати довідку можна було лише в конкретному місці і лише з 13:00 до 15:00. Спершу я приїхав о 14 з гаком і став у чергу. Мій номер був 72. Я зрозумів, що не встигну. 

Наступного дня прийшов раніше і все ж забрав документ. І що мене вразило – це поранені військові, які мають стояти в цих довжелезних чергах, в темних коридорах, а подекуди – в мороз на вулиці. Знаєте, для мене поранений боєць – це легенда. Завжди. І от я заходжу в коридор, де стоять ці легенди і чекають свою чергову довідку. А так не має бути. 

Тоді я подумав: «Можливо, так лише в Києві?». Бо це ж не може бути правдою, щоб поранені українські захисники стояли пачками і чекали на якийсь папірець. Я вирішив, що потрібно подивитися далі. Але ні. Абсолютно аналогічна ситуація всюди. 

Ніхто не пояснює пораненому військовому, що робити далі

Це система. Військова система. Коли військовий ставить питання – він отримує наказ і мусить його виконати. Тут та сама історія. Уся військово-лікарська система побудована на тому, щоб виконати наказ. І військові приходять до військово-лікарської комісії, щоб виконати наказ. 

Але, мені здається, вже на часі це змінювати або бодай почати це робити. Мене вразило, що коли я виписався з лікарні, ніхто не пояснив, що робити далі. Ані військові, ані ВЛК. Ніхто. І ви ж знаєте, що у мене важке поранення? Я втратив око, а не палець. І ніхто не допоміг зрозуміти, що ж я мушу робити далі. 

Немає ніякої програми чи системи, яка могла б далі підтримувати пораненого військового. Її просто не існує в Україні. А в моєму ідеальному світі вона є. У цьому світі допомагають військовим, піклуються про них. Та в реальному житті так не відбувається. Здається, що коли державі щось від мене потрібно, то я вимушений це зробити. Але чи робить вона щось з такою самою завзятістю для поранених? Ні. Не робить. 

Тому я вважаю, що зараз задача системи – зробити поранених військових просто самостійними. Такими, аби вони могли продовжувати працювати. Адже якщо вони не будуть працювати, то стануть тягарем для держави. 

Як бути тим, хто потребує допомоги, але не отримує її?

Я вважаю, що для поранених військовослужбовців має існувати спеціальна програма, яка буде супроводжувати їх від точки «А» до точки «Б». Мало не від самого поранення – і до кінцевого результату. Саме цим ми і вирішили зайнятися у громадській організації «Принцип» з перших днів, тобто з жовтня 2022-го року. 

Ми розпочали роботу з міністерствами оборони, охорони здоров’я, цифрової трансформації, аби ця програма з’явилася. Сподіваюсь, ми зможемо пройти цей тернистий шлях змін і започаткувати їх. 

Можу сказати, що для початку було б достатньо, аби психолог чи психотерапевт банально зателефонував пораненому бійцю після виписки з лікарні та, припустиму, списання зі служби. Тобто елементарна підтримка кваліфікованого фахівця, який міг би поцікавитися станом військового. Запитати, чи справляється він з поверненням до цивільного та соціального життя. 

Знаєте, якби я не міг дозволити собі психолога – це могло б призвести до негативних наслідків. Утім, на щастя, я цілком соціальна людина і маю спрагу до життя. А як бути тим, хто потребує допомоги зі сторони, але не отримує її? 

Нас вислухали і взялися до роботи

Із цим питанням ми і прийшли до влади. Міністру цифрової трансформації достатньо було почути нас всього один раз, аби одразу погодитися. Так само, як і міністру оборони. Нас вислухали і взялися до роботи, якої з’явилося чимало. А ми пішли працювати – і так сформувалася робоча міжурядова група. 

Та фрази «Не на часі» і «Давайте після війни» ми все ж почули, але чомусь від медичних військ України. Якраз там нас спробували запевнити, що з системою все гаразд, і якщо щось змінювати, то після перемоги. От тільки після війни потреби в цих змінах вже не не буде. 

Адже не буде поранених. А вони є зараз. І просто зараз вони стоять у чергах за довідками, за папірцями і без чіткого плану на своє найближче майбутнє. Але є те, що додає сили: ми можемо це змінити. 

Наша задача – допомогти пораненим військовим

У громадській організації «Принцип» ми домовилися, що будемо озвучувати термін у три чи чотири місяці до перших зрушень. Але, на мою думку, якщо додати ефективності, то перші позитивні зміни можна побачити вже через місяць чи два. 

І передусім йдеться про прості речі. Щоб взимку поранених, які чекають на документи, пускали в приміщення, аби вони не стояли на вулиці. Далі – щоб у приміщенні було, де присісти і дочекатися той папірчик. І, до речі, базові потреби у своїх містах для військових можуть забезпечити люди або волонтери. 

Читайте також: Замість лотереї у військкоматі – професійний рекрутинг. Хто наймає копірайтерів та піарників для ЗСУ? Кейс платформи Lobby X

Наприклад, так трапилося у Львові. Завдяки тим, хто захотів змін, вдалося достукатися до адміністрації медичного закладу і покращити деякі умови. Якщо говорити про електронну чергу для поранених, то, думаю, це можна вирішити орієнтовно за два місяці.

У такий спосіб це може зменшити навантаження і кількість поранених бійців на одну точку військово-лікарської комісії. Бо наша задача – не копнути державу, а полегшити військовим перебування у тій чи іншій ВЛК. Оскільки досі триває війна, державі важко, бракує рук. Та для цього є ми, які готові допомогти. Аби насамперед віддячити тим, кому винні. Пораненим захисникам та захисницям. 

Покрокова інструкція для військовослужбовців

У перший день офіційного старту «Принципу» ми отримали понад три сотні запитів від військових. Це неймовірна кількість для щойно створеної громадської організації. У нас банально не вистачає рук обробити всі звернення. 

Більшість запитів стосується того, що військові не знають, куди подітися після ВЛК або що робити під час неї. Нам писали про умови для лікування чи реабілітації для поранених, проблеми з виплатами тощо. Я можу продовжувати цей список, але хочу сказати, що одна з цих проблем вирішиться доволі скоро. 

Ми запустимо покрокову інструкцію для військовослужбовців. Це буде шлях військового, який ми побудували з власного досвіду, наших інтерв’ю тощо. Інструкція буде зручною та зрозумілою. І використовувати її можна буде якраз відтоді, як боєць потрапляє до лікарні та бере в руки телефон або нашу брошуру. І все – питання зникають. 

У нашій інструкції буде перелік документів, який потрібен пораненому при виписці з медзакладу, а також рекомендації: що слід зробити після цього і чого очікувати далі. У психології це називається «отримати ясність». Ця інструкція має зняти напруження. Це доволі кропітка робота, але я впевнений, що ми можемо це зробити. Дайте нам два тижні. 

Роботи вистачить усім

У громадській організації «Принцип» поки що бракує рук, але далеко не бракує роботи. Однак я переконаний, що незабаром ми виправимо цю ситуацію. Ми вже шукаємо фахівців, які будуть співпрацювати з нами, аби досягти максимального результату. Нам потрібні кваліфіковані юристи, які дійсно розбираються у законодавстві, та аналітики. Ці люди – пріоритет, аби ми змогли провести аналіз і рухатися далі. 

Згодом з’явиться інша потреба. Але лише після того, як ми завершимо один етап і будемо готові братися за інший. Поступовий і якісний результат – ось чим ми будемо займатися. І ми точно досягнемо нашої мети – полегшити життя пораненим військовим.