Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Наша задача – не копнути державу, а допомогти військовим». Масі Найєм про «Принцип», реабілітацію бійців та зміни в системі

Опубліковано

Український правозахисник Масі Найєм пішов до військкомату ще в лютому, коли оголосили про призов оперативного резерву. До квітня юрист служив у Києві, а потім вирушив на схід – розвідником. Там Найєм отримав серйозне поранення та втратив око.

Під час реабілітації адвокат помітив низку проблем, які ускладнюють відновлення поранених військових. Аби вплинути на ситуацію та принципово змінити ставлення до воїнів, Масі разом із волонтеркою Любов’ю Галан заснували громадську організацію «Принцип». Про «ненормальність» системи, перші зміни та покрокову інструкцію для поранених Найєм розповів ШоТам.

Масі Найєм

Правозахисник, громадський діяч, засновник компанії «Міллер», військовослужбовець ЗСУ

Співзасновник громадської організації «Принцип», що займається правозахистом військових

Поранені, які взимку стоять у вуличній черзі, – це не нормально

Я з впевненістю можу сказати, що лікування бійців в Україні – це далеко не легка справа. Військовослужбовці – це армія, а армія підпорядковується наказам. І якщо ніхто раніше не казав, що стояти в черзі годинами – це не нормально, стояти взимку на вулиці в черзі – це не нормально, щороку підтверджувати своє поранення і доводити, що втрачена кінцівка не відросла, – не нормально… То зараз саме час сказати. Так не має бути.

Розкажу трішки про свою історію. Я мав отримати довідку про відпустку, адже через те, що я військовий, то зобов’язаний бути або у відпустці або у військовій частині. Отримати довідку можна було лише в конкретному місці і лише з 13:00 до 15:00. Спершу я приїхав о 14 з гаком і став у чергу. Мій номер був 72. Я зрозумів, що не встигну. 

Наступного дня прийшов раніше і все ж забрав документ. І що мене вразило – це поранені військові, які мають стояти в цих довжелезних чергах, в темних коридорах, а подекуди – в мороз на вулиці. Знаєте, для мене поранений боєць – це легенда. Завжди. І от я заходжу в коридор, де стоять ці легенди і чекають свою чергову довідку. А так не має бути. 

Тоді я подумав: «Можливо, так лише в Києві?». Бо це ж не може бути правдою, щоб поранені українські захисники стояли пачками і чекали на якийсь папірець. Я вирішив, що потрібно подивитися далі. Але ні. Абсолютно аналогічна ситуація всюди. 

черга на ВЛК у Києві
Черга, у якій змушені чекати поранені військовослужбовці. Фото: Масі Найєм.

Ніхто не пояснює пораненому військовому, що робити далі

Це система. Військова система. Коли військовий ставить питання – він отримує наказ і мусить його виконати. Тут та сама історія. Уся військово-лікарська система побудована на тому, щоб виконати наказ. І військові приходять до військово-лікарської комісії, щоб виконати наказ. 

Але, мені здається, вже на часі це змінювати або бодай почати це робити. Мене вразило, що коли я виписався з лікарні, ніхто не пояснив, що робити далі. Ані військові, ані ВЛК. Ніхто. І ви ж знаєте, що у мене важке поранення? Я втратив око, а не палець. І ніхто не допоміг зрозуміти, що ж я мушу робити далі. 

Немає ніякої програми чи системи, яка могла б далі підтримувати пораненого військового. Її просто не існує в Україні. А в моєму ідеальному світі вона є. У цьому світі допомагають військовим, піклуються про них. Та в реальному житті так не відбувається. Здається, що коли державі щось від мене потрібно, то я вимушений це зробити. Але чи робить вона щось з такою самою завзятістю для поранених? Ні. Не робить. 

Тому я вважаю, що зараз задача системи – зробити поранених військових просто самостійними. Такими, аби вони могли продовжувати працювати. Адже якщо вони не будуть працювати, то стануть тягарем для держави. 

Адвокат Масі Найєм на фронті
Масі Найєм під час служби у ЗСУ. Фото з особистого архіву героя.

Як бути тим, хто потребує допомоги, але не отримує її?

Я вважаю, що для поранених військовослужбовців має існувати спеціальна програма, яка буде супроводжувати їх від точки «А» до точки «Б». Мало не від самого поранення – і до кінцевого результату. Саме цим ми і вирішили зайнятися у громадській організації «Принцип» з перших днів, тобто з жовтня 2022-го року. 

Ми розпочали роботу з міністерствами оборони, охорони здоров’я, цифрової трансформації, аби ця програма з’явилася. Сподіваюсь, ми зможемо пройти цей тернистий шлях змін і започаткувати їх. 

Можу сказати, що для початку було б достатньо, аби психолог чи психотерапевт банально зателефонував пораненому бійцю після виписки з лікарні та, припустиму, списання зі служби. Тобто елементарна підтримка кваліфікованого фахівця, який міг би поцікавитися станом військового. Запитати, чи справляється він з поверненням до цивільного та соціального життя. 

Знаєте, якби я не міг дозволити собі психолога – це могло б призвести до негативних наслідків. Утім, на щастя, я цілком соціальна людина і маю спрагу до життя. А як бути тим, хто потребує допомоги зі сторони, але не отримує її? 

прийом травматолога на ВЛК
Фото: Масі Найєм.

Нас вислухали і взялися до роботи

Із цим питанням ми і прийшли до влади. Міністру цифрової трансформації достатньо було почути нас всього один раз, аби одразу погодитися. Так само, як і міністру оборони. Нас вислухали і взялися до роботи, якої з’явилося чимало. А ми пішли працювати – і так сформувалася робоча міжурядова група. 

Та фрази «Не на часі» і «Давайте після війни» ми все ж почули, але чомусь від медичних військ України. Якраз там нас спробували запевнити, що з системою все гаразд, і якщо щось змінювати, то після перемоги. От тільки після війни потреби в цих змінах вже не не буде. 

Адже не буде поранених. А вони є зараз. І просто зараз вони стоять у чергах за довідками, за папірцями і без чіткого плану на своє найближче майбутнє. Але є те, що додає сили: ми можемо це змінити. 

ГО Принцип
Фото: громадська організація «Принцип».

Наша задача – допомогти пораненим військовим

У громадській організації «Принцип» ми домовилися, що будемо озвучувати термін у три чи чотири місяці до перших зрушень. Але, на мою думку, якщо додати ефективності, то перші позитивні зміни можна побачити вже через місяць чи два. 

І передусім йдеться про прості речі. Щоб взимку поранених, які чекають на документи, пускали в приміщення, аби вони не стояли на вулиці. Далі – щоб у приміщенні було, де присісти і дочекатися той папірчик. І, до речі, базові потреби у своїх містах для військових можуть забезпечити люди або волонтери. 

Читайте також: Замість лотереї у військкоматі – професійний рекрутинг. Хто наймає копірайтерів та піарників для ЗСУ? Кейс платформи Lobby X

Наприклад, так трапилося у Львові. Завдяки тим, хто захотів змін, вдалося достукатися до адміністрації медичного закладу і покращити деякі умови. Якщо говорити про електронну чергу для поранених, то, думаю, це можна вирішити орієнтовно за два місяці.

У такий спосіб це може зменшити навантаження і кількість поранених бійців на одну точку військово-лікарської комісії. Бо наша задача – не копнути державу, а полегшити військовим перебування у тій чи іншій ВЛК. Оскільки досі триває війна, державі важко, бракує рук. Та для цього є ми, які готові допомогти. Аби насамперед віддячити тим, кому винні. Пораненим захисникам та захисницям. 

Юрист Масі Найєм
Масі Найєм. Фото з особистого архіву героя.

Покрокова інструкція для військовослужбовців

У перший день офіційного старту «Принципу» ми отримали понад три сотні запитів від військових. Це неймовірна кількість для щойно створеної громадської організації. У нас банально не вистачає рук обробити всі звернення. 

Більшість запитів стосується того, що військові не знають, куди подітися після ВЛК або що робити під час неї. Нам писали про умови для лікування чи реабілітації для поранених, проблеми з виплатами тощо. Я можу продовжувати цей список, але хочу сказати, що одна з цих проблем вирішиться доволі скоро. 

Ми запустимо покрокову інструкцію для військовослужбовців. Це буде шлях військового, який ми побудували з власного досвіду, наших інтерв’ю тощо. Інструкція буде зручною та зрозумілою. І використовувати її можна буде якраз відтоді, як боєць потрапляє до лікарні та бере в руки телефон або нашу брошуру. І все – питання зникають. 

У нашій інструкції буде перелік документів, який потрібен пораненому при виписці з медзакладу, а також рекомендації: що слід зробити після цього і чого очікувати далі. У психології це називається «отримати ясність». Ця інструкція має зняти напруження. Це доволі кропітка робота, але я впевнений, що ми можемо це зробити. Дайте нам два тижні. 

ГО Принцип від Масі Найєм та Любові Галан
Фото: громадська організація «Принцип».

Роботи вистачить усім

У громадській організації «Принцип» поки що бракує рук, але далеко не бракує роботи. Однак я переконаний, що незабаром ми виправимо цю ситуацію. Ми вже шукаємо фахівців, які будуть співпрацювати з нами, аби досягти максимального результату. Нам потрібні кваліфіковані юристи, які дійсно розбираються у законодавстві, та аналітики. Ці люди – пріоритет, аби ми змогли провести аналіз і рухатися далі. 

Згодом з’явиться інша потреба. Але лише після того, як ми завершимо один етап і будемо готові братися за інший. Поступовий і якісний результат – ось чим ми будемо займатися. І ми точно досягнемо нашої мети – полегшити життя пораненим військовим. 

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі