Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Наш шеф-кухар вийшов із міста пішки». Героїчна доставка суші з Маріуполя «Алло, Лосось» відкрилася в Запоріжжі

Опубліковано

Ангеліна Тесленко – власниця доставки суші «Алло, Лосось», яка за два роки підкорила Маріуполь своєю продукцією. Підприємиця мріяла про розширення бізнесу та запуск нових закладів в інших містах України. Однак усі плани зруйнувала війна.

Замість вибору нового приміщення дівчині довелося рятуватися від російських обстрілів. Так вона опинилися в Запоріжжі. А через місяць отримала повідомлення від шеф-кухаря закладу, якому вдалося пішли вийти з Маріуполя. Це стало початком нової історії. «Алло, Лосось» відновив роботу та об’єднав справді героїчних людей, яким вдалося врятуватися з-під окупації та знайти сили, аби почати все з нуля.

Ангеліна Тесленко

засновниця та власниця компанії «Алло, Лосось»

За два роки до повномасштабної війни я переїхала у Маріуполь 

Працювати я почала ще підлітком. Завжди розуміла, для чого й чому це роблю. Ніколи не зупинялася і не жила без певної мети чи прагнення до чогось. Постійно в роботі чи в навчанні та процесі вдосконалення себе і своїх навичок. 

За свої 27 років я встигла спробувати себе у різних містах та галузях. Не так давно жила і працювала у Житомирі. Але за два роки до повномасштабної війни моя кар’єра там закінчилася, тож я вирішила переїхати у Маріуполь – до свого коханого. І вже там, у новому місті, увірватися в ресторанний бізнес.

Мені хотілося чогось нового, якісного і свого, власного. А тому обрала доставку суші. Я не можу сказати, що приїхала до Маріуполя з бізнес-планом та чітким розумінням, що слід робити далі. Ні, але я знала: якщо спробую, щось із цього точно вигорить.

дівчина з суші

Мріяли увірватися в інші міста поблизу Маріуполя

Власне, так і сталося. За два роки помилок (і не тільки) разом із чудесною командою ми вийшли на рівень топової доставки в місті. Було доволі не просто, і я вже не пригадаю всіх зроблених помилок. Але ми досягти певного рівня, могли дозволити собі думати про розширення.

Ми мріяли про відкриття нових точок та планували увірватися в інші міста поблизу Маріуполя. Якраз наприкінці лютого я мала їхати й оглядати потенційні приміщення для роботи. Але трапилася росія.

Зізнаюся, певні думки про те, що росія може атакувати Україну, у мене були. Я спостерігала за тим, як зростала ескалація, як більш напруженими ставали новини. Але здогадатися, що росія захоче зрівняти Маріуполь із землею, що вона почне знущатися над Україною, я не могла. Тому вся моя підготовка до ймовірного вторгнення полягала в тому, що ми щовечора заправляли повний бак у нашій автівці.

команда закладу Алло, Лосось
Команда «Алло, Лосось». Архівне фото.

Думали, що їдемо на кілька днів чи тижнів

23 і 24 лютого для мене минули, наче одна доба. Адже через те, що ми планували розширюватися, я працювала практично цілодобово. І вже о другій годині ночі на роботі я почула перші вибухи. Звісно, я не могла стовідсотково сказати, що це було і де саме вибухало. Але прийшло усвідомлення того, що починається щось геть не позитивне.

Вже за кілька годин, коли вибухи стали потужнішими, ми з коханим зібралися та вирішили їхати з міста. Думали, що покидаємо Маріуполь на кілька днів, максимум – тиждень. Поки все не заспокоїться. 

Із собою ми взяли ще одну родину, у якої не було власної автівки. За кілька днів до початку повномасштабної війни ми, майже жартуючи, про це домовилися. Але ніхто й не підозрював, що це може стати правдою. Вже трохи згодом я дуже раділа тому, що нам вдалося врятувати бодай когось від того, що росія зробила з Маріуполем.

 Ми їхали в напрямку Запоріжжя. Без конкретного плану дій. Просто орієнтувалися на новини та ситуацію в країні. У нас навіть були думки, що доїдемо до рідних у Запоріжжі, а потім доведеться розвертатися, бо все закінчиться. Однак нам довелося тут затриматися.

Алло, Лосось у Маріуполі
«Алло, Лосось» у Маріуполі. Архівне фото.

Мій шеф-кухар пішки вийшов з Маріуполя

Кілька тижнів ми жили в стані цілковитої апатії. Скажу чесно, мені як підприємиці це далося складно. Кожен мій день був розписаним мало не по хвилинах. Шалений ритм життя, до якого я звикла, зник в одну мить. Ані справ, ані зустрічей. Нічого. Суцільна війна довкола й безперервні новини у телефоні.

Наприкінці березня я отримала повідомлення від свого шеф-кухаря. Він написав, що пішки вийшов із Маріуполя, і просив про допомогу. Звісно, це було першим, що ми зробили. Тоді з Маріуполя почали вибиратися й інші члени моєї команди. З кожною людиною, яка вирвалася з міста, ставало ніби легше. Легше від того, що вони змогли це зробити.

Читайте також: Окупанти знищили наш бізнес у Маріуполі, а ми відродили його у Львові. Історія засновників ресторану суші Bluefin

Згодом ми всі зустрілися в Запоріжжі і я дізналася про весь той жах, що відбувається в місті, безпосередньо від людей, яким довелося це пережити. Вони розповідали про морги у приміщеннях пошти, про обстріли та звірства у нашому Маріуполі. І це справді було важко навіть просто слухати.

Коли запускала рекламу, назвала нас «героїчною доставкою»

Тоді в моїй голові виникла ідея, як можна відволікти людей від скорботи, зайняти їм руки й бодай трохи допомогти. Я вирішила, що можна спробувати запустити нашу доставку в Запоріжжі. А це квітень, активна фаза повномасштабної війни. Здавалося, що це щось нереальне.

Але все можливо, якщо цього захотіти. Саме з цією думкою я прийшла до своєї команди. Ідею підтримали, і буквально наступного дня ми почали шукати приміщення. Ми не знали, як це буде працювати, чого саме ми потребуємо. Але шукали, допоки не знайшли варіант, який нам підійшов.

allo_losos

Вкладати останні кошти у доволі безперспективну справу було дивним. Однак, як з’ясувалося, це було правильним рішенням. Ми стартували за кілька тижнів. Нам пощастило з постачальниками: вдалося знайти нових і якісних, підписати договори й запустити роботу. Знову з самого початку. 

Я неймовірно вдячна за те, як нас підтримали в Запоріжжі. Коли запускала рекламу, то назвала нас героїчно доставкою – саме через те, що пережили мої співробітники. Тоді ми отримали порцію хейту, але не зупинилися.

Люди приходили спочатку просто підтримати, а потім – поверталися, адже їм було смачно. Вже зараз я розумію, що тут спрацювала моя підприємницька жила, і це був вдалий маркетинговий хід. Але ж хто про це думав, коли ми запускалися.

allo_losos

Щодня ми прокидаємося посеред ночі від вибухів або від роботи ППО

Якби ми записували цю історію кількома тижнями раніше, я б розповідала про те, як все чудесно, як ми працюємо і як оживає місто. Я б розказала, як ми думали відкривати другу точку доставку та які маємо плани на інші міста. Але сьогодні я не можу цього зробити.

Останнім часом Запоріжжя потерпає від масованих російських ракетних ударів. Два удари вже прийшлися просто біля місця нашої роботи. Один – на задньому дворі, другий – просто через одну будівлю. А оскільки я живу біля «Лосося», то відчула ці удари на повну.

Щодня ми прокидаємося посеред ночі: від вибухів або роботи ППО. Друга година ночі, четверта чи шоста ранку – а росіяни несамовито гатять по місту. Кожен вибух – це нове повідомлення рідним з питанням, чи вони живі. І так – кожен новий день. Скажу відверто, у такому напруженні доволі складно жити, я навіть мовчу про роботу. Хоча тепер ми більше підготовлені до будь-якої ситуації.

суші

Ми продумали варіанти виходу та виїзду, визначили, як діяти співробітникам під час обстрілів. Ми знаємо, що і як робити, аби вижити. Такі наші нові реалії. Звісно, не всі погоджуються працювати під таким тиском і в таких умовах. Але частина людей залишається з нами. 

Спочатку це були ті, хто працював зі мною ще в Маріуполі, а тепер – ті, кому вдалося виїхати з тимчасово окупованих територій, і ті, хто потребує роботи й місця, де можна відволіктися від війни. Аби просто не зійти з розуму. Особливо я вдячна своєму шеф-кухарю, адже він був зі мною весь час у Маріуполі, а сьогодні – працює в Запоріжжі та допомагає налагоджувати процеси.

Ми повернемося, щоб відбудовувати місто моря

Я не можу знати, що буде завтра. Але зламати нас у росії не вийде. Відповідаю на питання про плани: «Чекайте на нас у Києві». Трошки згодом, але, думаю, у нас все вийде. 

Перші пів року я думала про те, що через тиждень або два поїду назад додому. Мовляв, усе заспокоїться, можна буде повертатися до роботи. Напевно, так я не приймала цю війну й намагалася весь час боротися із нею. І лише нещодавно усвідомила, що українського Маріуполя доведеться ще дочекатися. А потім – повернутися й почати відбудовувати місто біля моря. Однак саме так і буде.

суші Алло Лосось Запоріжжя

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі