

Суспільство
«Нас вважають героями, а ми просто готуємо». Як харківська піцерія Daddy’s Pizza під час війни годує містян, військових та медиків
Харків одним із перших потрапив під масові обстріли росіян. Через тимчасову блокаду місто втратило значну частину бізнесу: постачальники пішли з ринку, а заклади харчування зачинилися. Здавалося, продовжувати роботу в таких умовах неможливо.
Та нещодавно створена піцерія Daddy’s Рizza, яка до вторгнення навіть не встигла вийти на самоокупність, змогла. Через трохи більш як місяць війни її засновник Павло Федосенко без команди та потрібних продуктів дав закладу друге життя.
Сьогодні Daddy’s Рizza – це абсолютно новий колектив, який годує військових, медиків та звичайних харків’ян. А засновник піцерії навіть встигає займатися волонтерством та допомагати містянам. Цю розмову ми записали під час одного з волонтерських виїздів Павла.

Павло Федосенко
Головний редактор харківського видання NewsRoom, засновник піцерії Daddy’s Рizza
Мріяв про власну піцерію, хоч готувати – не моє
Я з 16 років у журналістиці – пропрацював на телебаченні, у газетах та національних виданнях. Нині є власником і головним редактором харківського новинного інтернет-видання NewsRoom. Після заснування ресурсу я доволі довго займався ним, та останні півтора року до якихось операційних процесів намагаюся підходити все менше.
Майже 10 років я мріяв відкрити власну піцерію. Але, можливо, це звучить дивно, та я людина, яка на кухні нічого не готує. Для мене вершина кулінарного мистецтва – це яєчня. Можу заварити чай у пакетиках та каву з кавомашини. Їсти я полюбляю, а ось готувати – не люблю і не вмію.
Мені завжди подобалася піца. Ми постійно замовляли її з дружиною та друзями під час домашніх посиденьок. І чомусь у Харкові ніколи не було такого продукту, на якому ми могли б зупинитися. Тобто до всіх служб доставлення у нас були питання. Щось усе одно замовляли, але якогось «вау-ефекту» не було. Тому, власне, виникла ідея зробити щось краще.
До прибутковості дійти не встигли
Усі ці роки мені постійно щось заважало відкрити піцерію. То грошей не було, то треба було купити автівку, то квартиру. Тому моя мрія постійно відкладалася на потім. Але влітку 2021 року зірки нарешті зійшлися, і ми запустили Daddy’s Pizza в Харкові.

Як кажуть, до успіху ми йшли, та дійти не встигли. У нас була хороша статистика, але самоокупності за пів року не досягнули. Хоча були дуже близько – кожен місяць ставав кращим, ніж попередній. Незадовго до повномасштабної війни ми розпочали певні процеси з розбудови бізнесу й оптимізації процесу. Усе це дійсно мало почати приносити гроші. Але зі вторгненням РФ це припинилося.
За день до війни задумався про тривожну сумку
Я був із тих людей, які до останнього казали, що війни не буде. Неприємне передчуття з’явилося лише 23 лютого. Я сидів до ночі на кухні, думав про те, що потрібно робити у разі атаки, аби мінімізувати ризики. Вирішив, що варто зібрати тривожну валізу, зробити документи, щоб дружина в разі чого могла вивезти доньку без мене. Загалом, намітив якийсь мінімальний план і пішов спати.
Прокинувся о пів на восьму ранку, побачив два десятки пропущених на телефоні й зрозумів, що я трішки спізнився. Тому тривожну валізу довелося збирати вже під звуки вибухів. Мій план полягав у тому, щоб максимально далеко вивезти сім’ю.
Ми максимально швидко зібралися й поїхали. Першого дня доїхали до Кропивницького, на другий – до Чернівців. Через добу родина пішки пішла до Молдови, щоб потім дістатися до рідних в Італії. А я повернувся до Харкова.
У бійці мене не взяли – пішов волонтерити
Я розраховував, що, коли повернуся, візьму до рук автомат і піду всіх героїчно косити. Але виявилося, що таких охочих із палкими очима й без військового досвіду надто багато – більше, ніж зброї. Тому мені сказали: «Йди гуляй, забудь. Якщо не воював, то нічого героїчного тобі не довірять».
Не вдалося на фронті – вирішив допомагати країні як волонтер, хоча до війни такого досвіду не мав. Перший тиждень ми займалися евакуацією містян. У Харкові все палало, тому люди були ладні їхати сидячи, стоячи, лежачи – як завгодно. Вийшла така кооперація: у мене в Полтаві є друзі з великої PR-агенції, які приїжджали до нас, забирали харків’ян та вивозили до Полтави, де їх розміщували.

Моїм завдання було сформувати списки, перевірити, щоб усі приїхали, завантажити людей тощо. У той час був такий ажіотаж, що я щодня приймав по 150 дзвінків. До сьомої ранку зазвичай було вже 10 пропущених викликів. Потім, десь за тиждень, усе вляглося, охочих поменшало. Ганяти автобуси вже не було сенсу. Ми й зараз цим займаємося, але точково. Тобто, коли набирається десята людина, волонтери приїжджають і вивозять їх.
Розвозили їжу пенсіонерам та матерям
Закривши потребу в евакуації, ми почали займатися розвезенням харчів. У нас є люди на заході Україні, які надсилають сюди вантажі. У Харкові на складі ми це все сортуємо, фасуємо та розвозимо. Як правило, допомагаємо самотнім пенсіонерам і жінкам із дітьми. Тобто тим, хто цього точно потребує.
Згодом ми спробували збирати запити через Gooogle-форму, але не вийшло. Часто люди хотіли в такий спосіб допомогти близьким, які цього не потребують. Або вказували інформацію, яка не відповідала дійсності. Тож вирішили робити це через сарафанне радіо та інших волонтерів, які мають запити, але не мають ресурсу.

Попри те, що зараз кожен другий у місті – волонтер, все одно людей, які потребують, – багато. І є ще одна проблема: ти привіз харчі, людина це за якийсь час зʼїла і знову потребує пакунок. Тому роботи у волонтерів все ще багато, попри покращення ситуації в місті.
Запускалися без колишньої команди та постачальників
З першого дня вторгнення піцерію довелося закрити. Десь не початку березня, коли я їхав трасою до Харкова, вперше подумав: «А чому б нам не відкритися?». І я написав нашим працівникам у чат, кажу, якщо не піцу, то хоча б обіди можемо готувати, у нас же є потужності. Але виявилося, що на той момент уже виїхали всі, крім однієї людини. Тобто, втіленню моєї ідеї завадив банально брак команди.
Потім мене закрутила волонтерська діяльність, і якось про піцерію я зовсім забув. І лише наприкінці місяця товариш сказав: «Слухай, а чого ти чекаєш?». Кажу, людей нема. «То я тобі знайду. Хто потрібен?». І я подумав: а чому б і ні? І ми справді доволі швидко знайшли класну команду. Це не просто люди з руками й ногами, а дійсно професіонали своєї справи. Вони навіть допомогли оптимізувати певні процеси.
Залишалася ще одна проблема – відсутність постачальників. Щоб ви розуміли, наскільки все було погано, – на перший день продукти мені передали з Полтави. METRO у нас не працює, харчі у магазинах дорогі. Тому купували, де могли. З точки зору логістики це була така собі історія.
Курʼєрів бракувало – доставляв сам
Ми запустили піцерію 2 квітня. Того ж дня люди з’їли все, що в нас було. Ми використали всі коробки, які мали. Насамкінець великі піци вже фасували в маленькі коробки. Потім взяли паузу на день, щоб усе закупити та знайти коробки. І в понеділок знову відновили роботу. З того часу більше її не припиняли.

У перші дні мені довелося самому розвозити піцу, тому що необхідну кількість кур’єрів ми знайти не могли. Це був вимушений крок. Лише нещодавно це питання перестало стояти так гостро. На щастя, зараз курʼєри є, і я можу й далі витрачати свій вільний час на волонтерство. До речі, на базі піцерії ми почали формувати свій невеликий волонтерський склад. Зараз його потихеньку наповнюємо продуктами.
Ще ніколи не мав стільки обіймів, як тепер
Відгуки від харківʼян ми отримували дуже приємні. Люди писали такі коментарі, що хотілося плакати. Мовляв, ми робимо ледь не героїчні вчинки. Я вважаю це незаслуженим, тому що ми просто готуємо піцу й розвозимо її, ще й не безкоштовно. Це просто бізнес, який зараз дарує дуже приємні емоції. І все ж більшість людей на це дивляться як на якесь диво.

Трохи менш як половину замовлень ми отримуємо від людей, які купують піцу для себе. Тобто вони сидять удома у Харкові, побачили, що працює доставлення піци, замовили та поїли. А решта – це замовлення для когось від тих, хто зараз не в Харкові. Із США у нас замовляли піцу для матері, зі Львівщини – для тата. Ми доставляли одній жінці літнього віку, діти та онуки якої нині за тисячу кілометрів. Дзвонимо і кажемо їй: «Спускайтеся, вам піца приїхала від вашого сина».
У перші дні мене так обіймали, наче я дотиком рак лікую. За все життя, мабуть, не мав стільки обіймів з різними людьми, як за перші дні роботи піцерії. Люди кажуть, що ми робимо дуже кльову справу. Дарувати такі емоції – звичайно, дуже приємно.
Годуємо піцою бійців і лікарів
А ще в нас є так звані підвішені піци. Люди, які хочуть нагодувати когось, просто переказують гроші на нашу карту й кажуть: «Хлопці, я хочу пригостити військових». Або пишуть: «Для народу України», «Для харків’ян», «Для дітей» тощо. До прикладу, хтось надіслав дві тисячі гривень, ми собі розуміємо, що це приблизно чотири піци. Ми їх зробили, відвезли, а одержувачі за них нічого не платять.

Таких замовлень дуже багато. Свого часу ми залетіли у Twitter, і нам іноземці надонатили таку кількість грошей, що нам ще довго потрібно буде цю піцу розвозити. Ми вже освоїли перші 100 тисяч гривень донатів. Годуємо піцою бійців, лікарів, дітей, рятувальників та комунальників.
Гроші донаторів «полетіли» іншому Павлу
Сталася з нами одна цікава історія. Якась білоруська популярна журналістка поширила в себе сюжет, присвячений нашій піцерії. Пост зібрав кілька десятків тисяч лайків, тисячі репостів. Читачі почали шукати того власника піцерії Павла з відео, щоб допомогти фінансово. А там прізвище, мабуть, було у титрах, але хто ж їх дивиться? У коментарі хтось кинув лінк на переможця «МастерШефа. Професіонали» Павла Серветника, у якого на сторінці якраз був указаний PayPal. І люди почали йому зі старту донатити.
Наша адміністраторка побачила це і каже: «Слухай, тут наші гроші йдуть повз». Ну, а я і телевізор – речі неповʼязані, тому й уявлення не мав, що це за чувак. Я йому написав: «Привіт, як там справи з донатами? Здається, тобі кидають наші добродії». І він каже, що так і є.
Доки я чекав відповіді, побачив на його сторінці, що він в окупованому Херсоні пече й роздає людям хліб. Розповів мені, що хліб для людей окупанти пропускають, але забирають трохи собі. «А скільки тобі надонатили?», – запитую. Павло відповів, що 1100 доларів і запропонував повернути. На той момент нам напряму надіслали значно більше. Я подумав і кажу: «Та ні, залишай собі, ви ж хорошу справу робите».

Так кумедно вийшло. У нього просто теж виявляється є піцерія, він теж Павло, а Харків та Херсон – міста, які можна сплутати. Добре, що наші кошти пішли на добру справу, а не кудись «наліво». Я взагалі за два місяці війни переглянув своє ставлення до грошей, тому навіть нічого не тьохнуло всередині.
Корективи внесли в меню, але не в ціни
Ціни на піцу з початком вторгнення у нас не змінилися. Наш продукт завжди був дорожчим за середній. Наприклад, піца вагою 1,5 кг, розрахована на трьох дорослих, коштує 450-470 гривень.
Чи вигідно це нам зараз – важко сказати, бо зараз вкрай складно вираховувати. Деякі продукти ми йдемо і купуємо у супермаркеті, а не в постачальників, як раніше. Потрібні мисливські ковбаски – йдемо зранку в магазин і беремо їх за дуже нелояльними цінами – вдвічі дорожче, ніж було до війни. Але при цьому у нас з якихось інших пунктів витрат стало менше.
Читайте також: Війна та їжа: як логістика перемагала зброю. Розповідає історик Володимир Полторак
Ми прибрали з меню низку позицій, які зараз не можемо виконувати. Це, зокрема, піца з морепродуктами та піца з манго. Нині є проблеми з постачанняv цих продуктів. Знову ж, через перебої з логістикою не все нам вдається знайти.
Доставлення у нас зараз безкоштовне в усі райони, хоча перед війною було нерентабельно везти піцу вартістю 230 гривень через усе місто. Зараз ми на це заплющуємо очі, тим більше, що замовлень у віддалені місця не так уже й багато. І, так, ми працюємо не в мінус.
Наша доля залежить від ринку
Оскільки наш продукт на ринку завжди коштував трішки дорожче, боюся, що з падінням економіки після війни це буде не те, що матиме попит. Буду радий помилятися. Тому не виключаю, що нам доведеться переформатуватись.
Хотілося б, звичайно, щоб цей попит, який ми отримали зараз, якось допоміг нам протриматися і в майбутньому. Але морально я готовий до того, що щонайменше доведеться зробити нашу піцу більш доступною. Ринок все підкаже. Але хочеться продовжувати працювати – надто довго я до цього йшов.
Суспільство

«Культурні сили» та платформа «Меморіал» 26 березня провели захід, який присвятили розвитку культури підтримки жінок, які втратили чоловіків на війні. На події відбувся відкритий діалог між лідерками громадянського суспільства, представниками патронатних служб, військовими, волонтерами та митцями.
Про це повідомили в «Культурних силах».
Що обговорили на заході
Подію організували для того, аби почати діалог на важливу тему, яку можуть оминати у суспільстві через її важкість. Спікери обговорювали, як не залишати жінок, які втратили коханих наодинці з горем, а також як навчитися не шкодити, натомість вміти підтримувати і турбуватися.
На панелі «Культура підтримки» керівниця психологічного простору «ПроЖИТИ» Катерина Чижик розповіла:
«Для мене особисто одним із тригерних слів було “тримайся”. Нема мені за що триматися, нема за кого триматися. І ще, коли сусіди або хтось кажуть: “та молода, ще вийдеш заміж” — це саме болюче, що можна сказати жінці, яка втратила свого коханого чоловіка».
Катерина втратила свого чоловіка у 2023 році. Аби пережити цю подію, жінка почала створювати власне місце сили. У цей період виник психологічний простір «ПроЖИТИ».
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)

У «Культурних силах» зазначили, що саме в громадському секторі започатковують проєкти, які можуть полегшувати проживання горя втрати.
«Якби не громадський сектор, я взагалі не уявляю, що було б з багатьма членами родин загиблих. Громадським організаціям, які підтримують рідних і близьких загиблих воїнів, треба об’єднувати зусилля, бо державним органам та суспільству часто байдуже на їх проблеми»‚ — розповіла очільниця фонду «Маємо жити» Оксана Боркун.
Також важливою темою для жінок, які втратили своїх чоловіків, є збереження пам’яті про них. Керівниця патронатної служби «Азов.Супровід» Ріна Рєзнік зазначила:
«Є величезна кількість онлайн-петицій про присвоєння звання Героїв України. І ми з одного боку розуміємо, що кожен з загиблих — герой цієї країни, а з іншого боку також розуміємо, що не можемо забезпечити кожному цю державну нагороду, назву міста, назву вулиці й таке інше. Зараз це є найбільшим випробуванням, як весь цей обсяг горя акумулювати і дати кожній індивідуальній, величезній, серйозній трагедії достатньо простору і місця для того, щоб це вшанування було достатньо гідним і великим».
Презентація кліпу «Місто наречених»
На події «Культурні сили» представили новий кліп на пісню Саші Чемерова «Місто наречених». Його присвятили жінкам, які пережили втрату. У кліпі знялася Таті Сонце (Тетяна Мельник).
«Головна героїня цього кліпу не актриса, це жінка, котра втратила свого коханого на війні. І тут на екрані ми можемо бачити не гру, а власне проживання втрати», — зазначив засновник платформи «Культурні сили» Миколай Сєрга.
Автор пісні Саша Чемеров поділився своїми емоціями від переглядання кліпу:
«Як і всі присутні, я вперше дивився цей кліп. І мені важко було втримати сльози. Моїм завданням було не констатувати факт втрати, а дати надію. Тому що життя все ж таки продовжується, все ж таки життя має сенс».
Довідка
«Культурні сили» — це платформа, що об’єднує військових творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. До цієї платформи входять такі проєкти та бренди:
- «Культурний десант»;
- «Книга на фронт»;
- «Фронтова студія»;
- «Оркестр 59» тощо.
«Культурні сили» формують та розвивають воїнську культуру, забезпечують морально-психологічну підтримку військових, підтримують родини загиблих, розвивають культурну дипломатію та впроваджують стратегії впливу через культуру та мистецтво.
Нагадаємо, що «Культурні сили» провели у Києві відкриту розмову, присвячену колективній пам’яті.
Фото: «Культурні сили»
Суспільство

У Києві відкриють новий креативний простір MLYN design hub, присвячений сучасному українському дизайну. Відвідувати простір можна буде щодня та безплатно. Відкриття MLYN design hub запланували на квітень 2025 року.
Про це повідомили у команді простору.
Що буде в MLYN design hub
Простір працюватиме у стінах колишнього заводу «КиївМлин», у якого й запозичили частину назви. Головна мета проєкту — знайомити українців з якісними предметами інтер’єру, що виробили в Україні, та популяризувати їх.
Українські виробники та дизайнери зможуть представляти свої роботи у межах експозицій інтер’єрних предметів. Виставкова зала оновлюватиметься кожні три-чотири місяці.
«В MLYN design hub ми прагнемо зробити сучасний український дизайн більш помітним для широкої аудиторії. Тому відкрили цей простір — затишний, дружній, наповнений подіями, який щоденно дає можливості для розвитку і популяризації дизайну. Тут українські виробники і дизайнери можуть представити свої роботи на постійній основі, а відвідувачі — відкрити для себе якісні, естетично довершені предмети інтер’єру, створені в Україні», — зазначив засновник MLYN design hub Роман Михайлов.
Читайте також: «Довженко-Центр» запускає у шести містах кіноклуб

Перша експозиція
Першою виставкою у просторі стане експозиція під назвою «Зерно». Її створили під кураторством артдиректорки простору Ярослави України.
«Експозиція “Зерно” представить інсталяції різних інтер’єрних зон, скомпонованих з предметів українського виробництва. В ній ми переосмислимо традиції нашого дизайну в потоці сучасних тенденцій», — розповіла Ярослава Україна.
MLYN design hub працюватиме щодня, вхід для відвідувачів вільний. Експозиційна зона працюватиме з 10:00 до 19:00, а подієва зала прийматиме заходи до 23:00. Простір розташований за адресою вулиця Спаська, 36/31, на другому поверсі.



Раніше ми писали, що анонімний митець зі Львова зібрав понад мільйон гривень на військо за допомогою картин.
Фото: MLYN design hub
Суспільство

11-річний Єнс із Данії зібрав понад 34 тисячі данських крон для дітей з України, які втратили свої домівки. Хлопчик виготовляє власні вироби з бісеру та продає їх.
Про це повідомила міністерка економіки України Юлія Свириденко.
Єнс виготовляє синьо-жовтих великодніх курчат із бісеру. Торік хлопчик зібрав 28 тисяч крон. За 2025 рік він уже встиг зібрати шість тисяч крон, а благодійна організація KOLO Nordic подвоїла цю суму до 12 тисяч крон.
Очільниця міністерства написала про бажання Єнса допомогти українським дітям:
«Хлопчик побачив у новинах, як багато дітей в Україні втратили свої домівки, і сказав мамі: “Що ми можемо зробити?”. Мама відповіла: “Творити добро!”. У свої 11 він показує світові, що щедрість духу не має віку».
Читайте також: Анджеліна Джолі підтримала 14-річну дівчину, яка постраждала від атаки росіян (ФОТО)
Також завдяки міністру підприємництва Данії Мортену Бьодскову, який організував зустріч із Єнсом та його батьками, Юлія Свириденко мала змогу подякувати хлопчику за його роботу.




Нагадаємо, що Барбра Стрейзанд закликала підтримувати українських медиків (ВІДЕО).
Фото: фейсбук-сторінка Юлії Свириденко