«Ми запросили понад 500 підприємців». Як Володимир-Волинська громада допомагає українському бізнесу під час війни

Величезна команда людей, які 24-го лютого не розгубилися і не зустріли війну у ступорі. Працівники виконавчого комітету міської ради спершу допомагали з гуманітарними потребами, згодом – почали комунікувати з переселенцями. А коли зрозуміли, що захід України перебуває у відносній безпеці, почали працювати з підприємцями, які рятувалися від війни. 

Так Володимир-Волинській громаді вдалося організувати роботу державної програми релокації українського бізнесу й зробити все, аби кожен підприємець, який потребує допомоги, міг скористатися нею та відновити роботу бізнесу. 

Про те, як громаді вдалося запросити до себе понад 500 підприємців зі сходу України, ШоТам розповіли начальниця відділу економічного розвитку, проєктної діяльності та інвестицій Володимир-Волинської міської ради Наталія Куран та головна спеціалістка відділу Анастасія Азанова.

Завжди хотілося, щоб в нашому місті з’являлися нові підприємства

Разом із командою ми активно працювали з бізнесами, підприємцями та й взагалі з людьми ще задовго до початку повномасштабного вторгнення. Ми напрацювали механізми залучення бізнесу звідусіль. До уваги брали не лише захід України, а всю країну загалом і навіть закордон. Адже завжди хотілося, аби в нашому місті, якому вже 1000 років, з’являлися нові підприємства.

Головною нашою метою, як команди, було залучення якомога більшої кількості інвестицій в наше місто. Місця для бізнесу багато, приміщення є, а вся громада вкрай позитивно ставиться до нових людей. Саме тому ми продовжували розповсюджувати інформацію про місто та Володимир-Волинську громаду загалом.

Робота йшла, ми хотіли масштабуватися і прагнули вдосконалюватися. Але росія атакувала нашу країну. І відтоді всі наші плани змінилися докорінно.

Наша команда працювала від світанку й до заходу сонця

24-го лютого ми не зупинили свою роботу. Жодного ступору не було. Ні, навпаки, ми почали думати, що потрібно зробити для наших захисників та захисниць, що необхідно тим, хто рятується від бойових дій і чим ми можемо допомогти. Вперше після початку вторгнення ми зібралися в офісі того самого ранку. Й одразу почали працювати над планом подальших дій.

Звісно, перші тижні йшлося здебільшого про гуманітарну допомогу. Наша команда, як, мабуть, і всі українці, працювала від світанку й до заходу сонця – практично цілодобово. Ми продовжували роботу навіть з першими зірками. Адже хтось мав цим займатися.

Ми закуповували, розвозили, дізнавалися, де потрібна наша допомога. Власне, робили все, аби приносити користь в надважкий для кожного з нас час. Так минув перший місяць великої війни й навіть трохи довше. Ми продовжували займатися гуманітарними проблемами, допоки влада не заговорила про необхідність у відновленні економіки. 

Відтоді західними регіонами України почав ширитися чіткий меседж: необхідно відновлювати роботу. Потрібно відчиняти двері місцевих кав’ярень, ресторанів, магазинів. Та й взагалі продовжувати працювати, як це було раніше – до початку повномасштабної війни.

Усім не терпілося повернутися до бодай більш-менш мирного життя

Отримавши цей меседж, ми вирішили знову зібратися всією командою, і цього разу обговорити, хто і як готовий повертатися до роботи з підприємцями. Як виявилося, готовими були абсолютно всі. Усім не терпілося знову повернутися до бодай більш-менш мирного життя. Повернутися до вже знайомого русла.

Ми обговорили подальші дії і вже орієнтовно в квітні процес пішов. Наша команда почала налагоджувати зв’язки з бізнесом та підприємцями, які встигли приїхати до Володимир-Волинської громади. Паралельно ми почали шукати людей, які також прагнули працювати. А коли знаходили – пропонували свою допомогу. Крок за кроком – і ми запустили програму з релокації українського бізнесу.

Дійсно великий потік підприємств, які мали намір евакуюватися з небезпечних та прифронтових регіонів, був саме у квітні. Відверто, роботи було багато. Та попри все нам вдалося сформувати повноцінну базу та практично автоматизувати всі процеси. Але зізнаємося, це було доволі складно.

Нам доводилося телефонувати, шукати, писати всім, до кого не могли дотягнутися. Крім того, були й складнощі – більшість номерів були недоступні. Або ж люди банально боялися відповідати на дзвінки з невідомих номерів.

Ми змогли запросити до нашої громади понад 500 підприємців

Географія бізнесів, яких ми запрошували релокуватися до нашої громади, була дійсно великою. Звичайно, не всі відповідали на наш запит. Були й такі, хто телефонував самостійно. Також ми враховували індивідуальність кожного запиту та чи зможемо допомогти конкретному підприємству. Для зручності роботи систематизували напрацьовану базу приміщень та земельних ділянок. Розробили презентаційні матеріали.

Читайте також: «Равлики під час війни? Чому б і ні!». Історія фермерів із Запоріжжя, які попри обстріли відновили роботу

Тому під кожне підприємство ми надавали не суцільно всю інформацію, що мали, а виключно те, що справді було необхідно конкретним людям. Завдяки цьому нам вдалося не загубитися серед сотень приміщень і тисяч людей.

Зі сходу до Польщі приблизно 1000 кілометрів, а тут – 12

Великий і відчутний плюс нашої громади – це близькість до кордону. Дванадцять кілометрів якісною дорогою – і вже видніється контрольно-пропускний пункт з Польщею. Аби було зрозуміліше: зі східних населених пунктів до Польщі – приблизно тисяча кілометрів. А у нас – всього дванадцять.

Ця доволі суттєва різниця допомогла багатьом підприємцям, чий бізнес пов’язаний з логістикою, полегшити свою роботу й навіть дещо зекономити. Адже саме логістика забирає шалену кількість коштів. А тому знайти якісну та вигідну логістику – не так просто, а під час великої війни – поготів.

І ледь не забули сказати: ми маємо ще й залізницю. Цей момент реально допомагає деяким підприємцям виживати. А ми тішимося, коли вдається налагодити повний контакт від «А» до «Я». Зробити так, аби виробництво чи підприємство могло працювати на довоєнних потужностях. А інколи – навіть виходити за ці межі.

Чимало людей лише починають думати про те, як виїхати

Ми не зупиняємося й сьогодні. До того ж, потік підприємців-переселенців не зменшується. І це навіть попри те, що повномасштабна війна триває вже пів року. Може здаватися, що всі, хто хотів, вже давно евакуювалися. Та насправді це не так.

Чимала частина людей, які тримали чи досі тривають бодай якийсь бізнес на сході країни, зараз лише починають думати над тим, як виїхати та релокуватися. І наша робота в цей момент – допомогти цим бізнесам. Допомогти не просто виїхати, а й відновити роботу на новому місці. 

Хоча й бувають часом випадки, коли люди просто збираються та їдуть геть з нашої громади. Таке стається рідко, але комусь щось не підходить. Ми щоразу шукаємо варіанти, як пом’якшити цей переїзд. Шукаємо причини й усуваємо те, що могло не сподобатися підприємцям. Періодично додаємо й щось таке, на що точно звернуть увагу.

Зробимо все, щоб інвестиції заходили до України

Сьогодні ми з командою шукаємо варіанти подальшого розвитку та з’ясовуємо, що нам потрібно для цього робити. Насамперед ми розробили цілий план дій до 2027-го року. У ньому прописали практично кожен наш крок і всі подальші дії для вдосконалення роботи.

А ще хочеться створити індустріальний парк у нашому Володимирі-Волинську. За пів року ми зібрали всі необхідні для цього документи. І вже направили їх на опрацювання до міської влади. Це понад 30 тисяч гектарів. А от як саме ми плануємо їх використовувати й що там буде – поки що таємниця. Адже спершу варто все узгодити й отримати всі необхідні дозволи.

Звісно, ми будемо й надалі працювати та допомагати кожному, хто до нас звертається. Як зараз, під час великої війни, так і після нашої перемоги. Ми зробимо все, аби інвестиції заходили до України. Щоб про нас не забували й допомагали країні відновлюватися.