Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Нам важливо говорити про рідне місто». Як маріупольці відкрили кав’ярню «0629» в центрі Львова

Опубліковано

«0629» – це проєкт друзів-переселенців, які переїхали до Львова та наважилися на відкриття власної справи. Спочатку ця ідея здавалося жартом – адже хто ризикне запускати кав’ярню під час повномасштабної війни? Утім маріупольці довели: якщо вкладати в бізнес правильний меседж, усе вийде.

Сьогодні 90% команди «0629» – це мешканці Маріуполя, які в різні роки були змушені покинути рідне місто. Однак назвати заклад типовим не вийде: разом із кавою вам пропонують легендарну «23 шаурму» та комбучу, створену за авторським рецептом.

Своїх потенційних конкурентів маріупольці перетворили на друзів, а ключовим для засновників кав’ярні є не заробіток, а спілкування з гостями та допомога країні. Про історію закладу, допомогу ЗСУ, зміну пріоритетів та відвідувачів з усієї України ШоТам розповів співзасновник «0629» Олексій Корж.

Олексій Корж

Співзасновник кав’ярні «0629» у Львові

Виїхали з Києва до Ніжина, а згодом місто почали обстрілювати

Я зовсім не вірив, що може початися повномасштабна війна. Здавалося, що це радше якийсь інформаційний вкид, фейк. Адже як це може статися сьогодні – в 2022 році? Тому я намагався не думати про можливе вторгнення. Навіть попри те, що маю маленьку дитину.

24 лютого я прокинувся доволі рано, аби перед роботою прогулятися із собакою. Тож перші вибухи застав на вулиці. Відтоді моє життя докорінно змінилося. 

Олексій Корж.

Звісно, перший день великої війни був надзвичайно панічним. Я дуже хвилювався за дружину й дитину. Ми порадились і вирішили їхати до батьків – на Чернігівщину. Утім це виявилося не надто хорошим рішенням, адже там також почався російський наступ. Моє рідне місто – Ніжин, і саме звідти рухалися війська окупантів. Ми пробули в Чернігівській області до 15 березня. І ці тижні були вкрай важкими.

Ніжин обстрілювали з «Градів», підривали мости, повністю блокували постачання продуктів. До того ж, у нас закінчилися всі дитячі суміші та смаколики, і ми з дружиною вирішили, що більше так продовжуватися не може. Тому вирішили їхати до більш безпечних регіонів. 

Звісно, нам казали, що ми «їдемо на смерть». Сприймати подібні фрази було складно, але просто сидіти й чекати, поки прилетить у наш будинок, – також не найкраща ідея. У нас була одна ціль – виїхати. Спочатку планували дістатися Івано-Франківська, але єдиний потяг, до якого нас взяли, рушав до Львова. 

Хтось жартома запропонував відкрити кав’ярню, але цей жарт розкрутився

Вже після переїзду я опублікував сторіз, на яке відгукнулися мої друзі – Костянтин Понідельченко та Володимир Мігас. Виявилося, що вони також переїхали до Львова. З хлопцями ми познайомилися ще чотири роки тому завдяки роботі.. Костянтин виїхав з Маріуполя в 2014 році, з початком війни. Відтоді ми кілька разів перетиналися на різних роботах, а до 24 лютого працювали разом. Володимир – також маріуполець, займається виробництвом комбучі.

Ми зустрілися, поговорили, розповіли про власні емоції та хвилювання. Це була доволі складна розмова, адже кожен ділився пережитим досвідом. І кожна історія була по-своєму складною. Та попри все це ми водночас опинилися в одному місті. І, якщо чесно, я не знаю, що це: доля чи випадковість.

Засновники кав’яні «0629».

Згодом під час зустрічі ми почали обговорювати, що робити далі та як заробляти на життя. У Львові на той час було вже багацько людей, а робочих місць бракувало. Потрібно було приймати якесь рішення. І доволі швидко, адже частину коштів я переказав на допомогу ЗСУ, а іншу витратив на переїзд та харчування.

Думаю, кожен із нас усвідомлював, що час працювати. Ціни на оренду нерухомості були шаленими, треба було терміново щось придумувати. І раптом хтось каже: «А давайте відкриємо власну кав’ярню». Це був жарт, але він трохи розкрутився. У нас справді був необхідний для цього бізнесу досвід. Ми з Костянтином довго працювали на барі, Володимир – з комбучою. А отже, мали всі необхідні знання, аби запустити щось своє та створити нові робочі місця.

Я наче біла ворона – єдиний в команді не з Маріуполя

Коли виникло питання щодо назви майбутнього закладу, все здавалося доволі очевидним, адже 90% персоналу – маріупольці. Я – єдина людина з Чернігівської області, така собі «біла ворона». Тож ми вирішили, що потрібно назвати заклад на честь Маріуполя. Вигадати щось символічне, аби підтримати нашу домівку.

Так поступово вибудовувалася концепція нашої кав’ярні, проте ми й не сподівалися, що заклад з маріупольською тематикою викличе такий інтерес. Однак інші варіанти ми не розглядали: усі погодилися, що концепт «0629» підходить нам найбільше. Це домівка хлопців, та й доволі незвична назва. Друзі кажуть, що цифри «0629» знає кожен маріуполець.

Безумовно, відкривати новий заклад, тим паче під час великої війни, доволі ризиковано. Але ми вирішили, що немає сенсу боятися – завтра може статися будь-що, тому діяти варто вже зараз.

Ми почали шукати приміщення, і в цьому нам трохи пощастило. Тоді у Львові не було великого попиту на комерційні локації. Навпаки, доволі багато закладів закривалися, особливо ті, що спеціалізувалися на алкогольних напоях. І нам це зіграло на руку. Вдалося орендувати приміщення у центральній частині Львова. Оскільки вулиця доволі малолюдна, ціна не була космічною. І нам це підходило.

Увесь ремонт наша команда зробила власноруч. І в цьому нам дуже допоміг спільний товариш – Олег – який в Маріуполі займався ремонтами. Ми не створювали жодних візуалізацій чи дизайн-проєктів. Просто робили все на ходу, як відчували.

Почали розповідати свою історію – і справа пішла

Перший місяць виявився доволі важким. У нас немає вивіски, натомість висить лише дзеркало з написом «0629» і прапором України. Спочатку практично ніхто не знав про нас, хоча ми й відкрилися в самому центрі Львова. 

До того ж, ми самі не розуміли, що відбувається. До нас заходили люди, ми намагалися бодай якось нормалізувати роботу. Думаю, перші чотири тижні можна назвати тестовими. Адже з кожним днем ми все більше розуміли, чого не вистачає, що варто переробити, а що – придбати. Ми запустилися й зустрічали відвідувачів, але паралельно завершували чималий обсяг роботи.

Вже через місяць відчули, що справа пішла значно краще. Напевно, через те, що почали багато про себе розповідати: буквально кожному відвідувачу. Пояснювали, що «0629» – це код Маріуполя, розповідали про ідею проєкту та історію команди. І люди зацікавилися.

Ми відкрилися під час війни, чого нам ще боятися?

Ми пропонуємо доволі великий комплекс: сервіс, кава, десерти, їжа. Тобто поза особистою історією відвідувачам також цікава наша кухня. У команди «0629» доволі великий досвід, і це дозволяє вразити людей.

«Сервіс, їжа, кава, десерти та історія», – ось цей макет бізнесу, який визначив нас та допоміг вийти на свою аудиторію. Людям справді цікаво, вони хочуть випити нашої кави, скуштувати нашу шаурму, послухати про заклад й поділитися власними історіями. 

А ще ми притримуємося концепції «френдлі кафе». До нас можна прийти навіть не по каву, а просто поспілкуватися, щось розповісти. Усі наші сусіди під час перерв забігають до «0629» – посидіти й поговорити.

Ми одразу показали, що не прагнемо конкурувати з сусідніми закладами. Тому всі наші потенційні конкуренти стали друзями. І я не бачу сенсу тягнути ковдру на себе: у нас спільна справа. Ми пропонуємо людям саме те, що вони шукають: продукт, сервіс та враження. А отже, замість змагань за кожного клієнта варто спілкуватися, обмінюватися досвідом, налагоджувати комунікацію.

Почали готувати «23 шаурму» – легендарну серед маріупольців

Спочатку ми відкрилися як звичайна кав’ярня. Але, поспілкувавшись із відвідувачами, зрозуміли, що їм бракує чогось цікавого – якоїсь фішки. Тому копнули трохи глибше й згадали, що в 23-му районі Маріуполя була найкраща в місті шаурма. Хлопці розповідали, що за нею з’їжджалися люди з усіх районів. Тож ми вирішили, що це доволі символічно – готувати «23 шаурму».

Звісно, це доволі ризикована ідея – пропонувати шаурму в кав’ярні. Але ми відкрилися під час повномасштабної війни, то чого ще нам варто боятися? Так у нашому меню з’явилася нова позиція, яка буквально одразу підкорила львів’ян. Люди замовляють і дуже радіють. Кажуть, це найсмачніша шаурма, яку вони куштували. А ми тішимося таким відгукам та продовжуємо роботу.

Згодом вирішили, що будемо рухатися в напрямку здорового харчування. У нас є дуже корисні боули – вони ситні та смачні. Також готуємо круасани, адже відчули відповідний запит аудиторії. Щоправда, вирішили робити їх за власною рецептурою – з гуакамоле, креветками, лососем та сиром «Філадельфія».

Розповідаємо гостям про «Азовсталь» та маріупольських митців

Крім того, ми постійно експерементуємо з кавою, періодично змінюючи обсмажчиків. По Україні є безліч крутих постачальників, і кожна кава має свій індивідуальний смак. Завдяки цьому ми пропонуємо різноманітність, а людям не набридає один і той самий напій. Вони щоразу можуть спробувати щось новеньке.

На стіні нашого кафе зображено контур Маріуполя. Не всі одразу розуміють, що це, до того ж, зображення вкрите синьо-жовтими плямами. Але ми щоразу розповідаємо про місто, показуємо, де знаходиться центр, а де – «Азовсталь». Така собі екскурсія нашою домівкою.

І це дуже прикольно, людям цікаво дізнаватися щось нове про місто, дивитися, фотографуватися. Також ми розвісили картини маріупольського художника Павла Пономаренка. І коли люди запитують про автора, ми радо розповідаємо про митця з Маріуполя та його роботи.

Ми поділили обов’язки, і це дало результат

Ми одразу розділили обов’язки між усіма засновниками проєкту та визначили зони відповідальності. Принцип простий – кожен займається тим, що вміє найкраще. Наприклад, Володимир класно готує й раніше працював кухарем, тож у «0629» він став су-шефом. Костянтин тривалий час працював за баром і розуміє всі нюанси й тонкощі цієї справи, тож сьогодні опікується кавою та іншими напоями. Я взяв на себе побутові справи та комунікації. Це й закупівля всього необхідного, і маркетинг, і соціальні мережі. 

Дуже важливо одразу розподілити, хто й що має робити: так ніхто не заходить на «чужу» територію, кожен займається своєю справою. І це дає результат. Спільно ми працюємо лише на комбучою, адже вона потребує багато уваги. Це справа Володимира, але сьогодні над нею працюють Євген та Олег. Інколи також підключаюсь я. Тут спрацьовує дещо інша формула: хто на зміні – той у кав’ярні, хто вихідний – той на комбучі. Це цікавий напій, але з ним необхідно постійно працювати.

Загалом у нашій команді сьогодні семеро людей, і всі ми – одна велика родина. Часто наші дівчата та дружини приходять до закладу, аби допомогти. Здебільшого це п’ятниця, субота та неділя. Вони виносять страви, приймають замовлення. Кількість відвідувачів збільшилася щонайменше вдвічі, а для нас важливо приділити увагу кожній людині. Тож незабаром будемо шукати нових людей у нашу сім’ю.

Благодійні вечірки та мерч для допомоги ЗСУ

Нещодавно у нашому закладі з’явився мерч від тревел-блогерки Наталії Михайличенко. Вона з 2014 року подорожує Україною, бувала і в Маріуполі, і в Донецьку, і в Луганську. Цьому знайомству ми завдячуємо нашому маріупольському товаришу. Якось він завітав до «0629» і запропонував організувати зустріч із Наталією.

Ми зустрілись, поспілкувалися й домовилися про співпрацю. Вона передала нам продукцію на реалізацію. Ми зробили невелику націнку, але собі ані копійки не беремо – усі кошти переказуємо на підтримку ЗСУ. 

Мерч доволі швидко став популярним: люди цікавляться, роздивляються, просять розповісти про проєкт. А коли чують, що гроші йдуть на допомогу армії, купують без жодних сумнівів. І це круто, адже сьогодні ми маємо робити все можливе заради перемоги, заради наших військових та нашої країни. Це правильно. Закінчиться війна – почнемо заробляти-відкладати. А зараз варто підтримувати тих, хто виборює нашу свободу.

Крім того, ми влаштовуємо благодійні вечірки. Перша відбулася у день відкриття: ми просто пригощали гостей комбучою, вином та кавою. Хотіли познайомитися з місцевими мешканцями, розповісти про себе. А на другій вечірці запустили спеціальний коктейль, вартість якого повністю перераховувалася на ЗСУ. Тут не йдеться про якийсь заробіток. Це спосіб розповісти про нас і стати корисними для країни. 

У нашому закладі побувала вся Україна

Приблизно 20% наших відвідувачів – це саме львів’яни. Я знаю це, адже постійно стою за баром, спілкуюся з гостями. Завдяки цьому в мене вже є знайомі з усієї країни. До нас приходять люди з Харкова, Дніпра, Києва, Одеси, Донецька, Запоріжжя й Херсона. 

Думаю, можна сказати, що у нас побувала вся Україна. І це дуже круто, особливо – що всі ці люди приходять не просто поїсти чи випити кави, а й поспілкуватися. Тож ми чекаємо на всіх українців і, звісно, особливо цінуємо маріупольців. Адже коли вони бачать «0629» – заходять без жодних питань. 

Сьогодні наша ключова ціль – не погіршити якість обслуговування за умови збільшення аудиторії та кількості гостей. Ми хочемо розширитися, взяти в команду нових людей, готувати ще більше замовлень і давати кожній людині максимальний сервіс. Робити так, аби кожен наш гість і кожна гостя були вражені й отримували позитивні емоції.

Матеріальні речі втратили свою цінність

З початком повномасштабної війни змінилося абсолютно все. Життя можна просто розділити на «до» і «після». Та водночас війна показала наш характер, наші цінності. Ми ще більше усвідомили, що треба цінувати родину та друзів, сьогоднішній день. Може статися будь-що, тому варто жити тут і зараз.

Ніхто з наших хлопців рік тому й не підозрював, що втратить домівку. Але час показав, що є щось важливіше за будь-які матеріальні речі. Це люди, які нас оточують, підтримують і роблять сильнішими. 

Ми цінуємо кожну хвилину роботи в «0629». Кожного гостя, кожну можливість поспілкуватися з відвідувачами. А ще дуже радіємо, що опинилися саме у Львові. Можливо, всесвіт чи доля привели нас сюди і підштовхнули на цей крок. Ми прийняли це й вдячні кожному, хто прийняв і підтримав нас.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі