На Вінниччині фермер взимку зібрав врожай молодої картоплі

Поліська дудка-викрутка, яка поширена у північних районах Рівненщини, увійшла до національної культурної спадщини України.

Про це повідомив очільник Рівненської ОВА Віталій Коваль.

«Поліська дудка-викрутка увійшла до національної культурної спадщини України. Мова йде про традиційний музичний інструмент, в окремих випадках – народну дитячу іграшку, яка була поширена в північних районах Рівненської області», – зазначив Коваль.

Зазначається, що до нашого часу традиція гри на дудці-викрутці зберіглася в Миляцькій та Рокитнівській громадах Сарненського району. Найкращий знавець цієї традиції – Гарасим Хомич із с. Переброди.

«Сьогодні, на жаль, традиція гри на інструменті зникає. Саме тому було важливо занести дудку-викрутку в культурну спадщину України. У планах – знайомити та розповідати про неї в школах, коледжах, на фестивалях, проводити майстер-класи. Наше завдання – зберегти етнічність і традиції України», – додали в ОВА.

Раніше ми писали, що буковинські та бессарабські тайстри визнали надбанням національної культурної спадщини України.

Крім того, прадавню традицію виготовлення дерев’яних ємностей – бондарство – що збережена на високогірній Гуцульщині, також визнали надбанням національної культурної спадщини.

Фото: t.me/vitalykoval8.

У застосунку «Київ Цифровий» запустили голосування щодо оновлення застарілих назв станцій кільцевої електрички.

Про це повідомив керівник цифрової трансформації Києва Петро Оленич.

«Разом з Укрзалізницею запустили опитування у застосунку “Київ Цифровий” щодо перейменування станцій електрички. Долучайтесь і впливайте на життя міста!», – повідомив  Оленич.

 Голосування триватиме до 12 лютого 2023 року у застосунку «Київ Цифровий». 

Що пропонують змінити

• «Рубежівський» – «Парк Нивки» або «Берестейська»;
• «Вишгородська» – «Пріорка»;
• «Зеніт» – «Куренівська»;
• «Троєщина-2» – «Райдужний»;
• «Троєщина» – «Воскресенка»;
• «Київ–Дніпровський» – «Микільська Слобідка»;
• «Київська-Русанівка» – «Русанівка»;
• «Лівий берег» – «Березняки».

Крім того, північну платформу станції «Київ–Пасажирський» пропонують назвати «Вокзальною». Заропоновані назви були узгоджені з істориками, комісією з найменувань Київради й за участі громадської ініціативи «Пасажири Києва».

Додамо, аби взяти участь у голосуванні, необхідно не лише встановити застосунок, а й авторизуватися через Bank ID. Це необхідно для забезпечення чесних результатів та захисту від ботів, пояснили в КМДА.

Нагадаємо, з-поміж різних варіантів перейменування вулиці Волгоградської, що у Солом’янському районі столиці, найбільше голосів – 29923 – українці віддали за перейменування на честь загиблого на війні активіста Романа Ратушного.

Фото: з відкритих джерел.

За даними ЮНІСЕФ, 50% жертв вибухонебезпечних предметів у світі — це діти. Міни можуть приваблювати своїм виглядом, викликати цікавість та цілеспрямовано маскуватись під іграшки. Сотні дітей України від 2014 року вже зазнали поранень або загинули через ВНП російських окупантів.

Щоб вберегти якнайбільше життів і завчасно попередити про загрозу, Державна служба України з надзвичайних ситуацій (далі — ДСНС) організовує заходи, створює методичні матеріали та всіляко інформує населення про мінну небезпеку. Фонд Східна Європа поспілкувався з працівницею ДСНС Тетяною Юрчук, яка регулярно проводить навчання для дітей різного віку та розповідає їм про вибухонебезпечні предмети

Правила безпечної поведінки мають знати усі, особливо — діти

В Україні триває війна. На жаль, по всій території зараз немає абсолютно безпечних місць. А деякі діти взагалі проживають у деокупованих і прифронтових населених пунктах, де мінна загроза є найвищою. Тож правила безпечної поведінки треба знати кожному. Особливо — дітям.

Я почала проводити такі заходи від червня 2022 року. Оскільки моя аудиторія — це діти різного віку, то і формат обирається для кожної групи окремо. Для молодших — це ігри та повчально-розважальна робота. Малеча краще сприймає інформацію у форматі гри. З підлітками можна розмовляти більш серйозно: розповідати про ймовірну небезпеку та наслідки, про конкретний порядок дій при виявленні ВНП.

Взагалі я ніколи не забуду свого першого заходу з інформування про мінну небезпеку. Я принесла гру для дітей шкільного віку «Провідник безпеки» та книжку із загадками про мінну безпеку для дітей дошкільного віку. Це ігри, розроблені ЮНІСЕФ спільно з ДСНС. Я дуже хвилювалась і заспокоювала себе тим, щоб треба просто погратися з дітками. А коли розпочався захід, я побачила, що серед слухачів не тільки маленькі діти, а й їхні старші брати й сестри та батьки. Тоді моє хвилювання зникло за 2-3 хвилини, бо я зрозуміла: те, що я їм розповідаю, для них є дуже-дуже важливим. Я корисна для тих, хто мене слухає.

Такі заходи тривають приблизно 30-40 хвилин. Це немало часу, бо втримати увагу дитини шкільного віку неабияк важко. Не один раз мені доводилося ставати на коліна перед малечею і дивитися просто в очі, щоб донести важливість інформації.

Пояснюємо дітям, що героїзм — це про врятовані життя

Як мама двох дітей я добре знаю: щоб дитина гарно вивчила якийсь предмет, її потрібно зацікавити. Коли я починала робити ці заходи, то помітила певну тенденцію. Майже на кожному занятті діти розповідали, що вони знають про міни, знають, що потрібно висмикнути чеку, щоб граната вибухнула. Тобто діти хизуються тим, що знають, як привести в дію вибухонебезпечний предмет. Мене це налякало, адже насправді дітям треба хизуватися зовсім іншим.

Тому моя головна мета — за ці 30-40 хвилин пояснити, що героїзм полягає не в тому, щоб уміти активувати гранату, а в тому, щоб собі не зашкодити і врятувати життя тим, хто поруч. Важливо забрати у дітей зацікавленість дією ВНП і натомість зацікавити тим, як вберегтися від цієї дії.

Я постійно повторюю дітям, що на ВНП можна натрапити будь-де і будь-коли. Але багато з них навіть не розуміють, що таке небезпека і які наслідки можуть бути. Тоді я обережно пояснюю, що міна або граната можуть покалічити людину. І тільки тоді вони починають замислюватись та усвідомлювати загрозу.

Але дуже важливо не налякати. Спокійно та чітко повторюємо головні правила: побачив — не підходь, не чіпай і не бери до рук, відійди на безпечну відстань і повідом батьків або зателефонуй 101 чи 102. Треба зробити так, щоб дитина зрозуміла, але не злякалась. І коли в кінці заняття малеча повторює кожну правильну дію, я розумію, що працюю недарма. Бо нам всім треба вміти жити безпечно у небезпечний час.

Трирічні діти вже готові до розмови про безпеку

Для початку я б навчила мінної безпеки всіх дорослих. Міни не завжди схожі на міни, і це треба чітко усвідомлювати. А потім пояснювати дитини, що коли бачиш на вулиці чужу іграшку, не треба брати її до рук. Не твоє — не чіпай. Я повторюю це на кожному заході. Думаю, від трьох років це вже можна пояснити.

Що старшою є дитина, то серйозніше можна з нею говорити. Але, знову ж таки, ми не вдаємося в подробиці про каліцтва, не показуємо страшних фото та відео. Коли мене слухають 30 дітей, я не можу знати про досвід кожного з них. На таких заходах діти часто розповідають, що хтось із їхніх близьких був поранений або загинув. Тому я маю чітко розуміти ті кордони, за які не можу переходити.

Як батькам говорити з дітьми про ВНП?

По перше: не твоє — не бери. По-друге, не потрібно лякати дітей. По-третє, не використовуйте слів «не можна». Треба зробити так, щоб дитина сама дійшла висновку, що не варто чіпати невідомі предмети, бо вони можуть нашкодити.

І четверта порада — чітко розуміти, де можна натрапити на небезпеку, і пояснити дитині, що не треба відвідувати ліси, парки, виходити на узбіччя та узбережжя. Не варто підходити до покинутої техніки і блокпостів. Особливо на деокупованих територіях.

Торік ми навчили мінної безеки майже 300 тис. людей

На сьогодні я провела близько 30 таких заходів. Це Київ і Київська область, Чернігівщина, Сумщина, Харківщина. Майже 3 500 дітей вже стали моїми слухачами.

Загалом за 2022 рік ДСНС провела по всій території України близько 10 тисяч заходів з інформування населення про мінну небезпеку. Були охоплені майже 300 тисяч людей різного віку.

Інколи від дитячих історій з’являється ком у горлі

Діти на деокупованих територіях сприймають інформацію уважніше і серйозніше. Вони краще розуміють проблематику та важливість мінної безпеки. А ще діти у таких населених пунктах розповідають свої історії. Мені інколи доводилось зупинятись, бо я не могла говорити через ком у горлі.

Коли дитина розповідає про смерть свого батька або каліцтво. Це морально дуже важко. І треба вміти тоді переключити і себе, і цю дитину, щоб продовжити захід. Але зараз ця робота є необхідною. І я обов’язково продовжуватиму її надалі.

Матеріал підготовлений Фондом Східна Європа в межах програми «Дивись під ноги!», що виконується коштом DanChurchAid.