До 30 років Яна Кермощук вважала, що щаслива родина — це все, що їй потрібно. Але, перебуваючи в другому декреті, зрозуміла, що хоче ще й власний бізнес. Вона відкрила студію краси, але мусила закрити вже за 2 роки через загострення алергії. Нині Яні 37, і вона розвиває власний бренд доглядової косметики на карпатських травах. Креми та тоніки з «Косметичної фабрики Яни Кермощук» зберігаються лише пів року, зате жінка нарешті приборкала свій атопічний дерматит.
ШоТам поспілкувався з Яною, аби розпитати, як вона пройшла шлях від кремів у каструльках до сертифікації для ринків США.
Перше мило зварила, бо втомилася від алергії
Скільки себе пам’ятає, Яна страждала від алергічних проявів на шкірі. Змалку мала діагноз «діатез», далі його змінив «атопічний дерматит».
«Мама возила мене з Маріуполя, де ми жили, в село, бо там “екологія краща”. Прояви алергії приходили хвилями: то майже зникали зовсім, то знову йшли висипи, шкіра лущилася. На тілі з’являлися плями, які сильно свербіли, і я вночі могла все це порозчухувати до крові», — пригадує жінка.
Лікарі призначали гормональні мазі, але Яна розуміла, що це не вихід. Вона шукала причинно-наслідкові зв’язки між тим, що їсть, чим пере свій одяг, якою косметикою користується, і проявами алергії.
Яна змалку страждала від алергічних проявів на шкірі, мріяла знайти косметику, на яку її шкіра не реагуватиме подразненнями. Фото з Інстаграм-сторінки Яни Кермощук
У 20 років зварила своє перше мило — і шкіра не відповіла на нього висипами. Тоді дівчина задумалась про те, щоб готувати для себе косметику власноруч: «Я шукала інформацію на косметологічних форумах в інтернеті, шукала книги. Тоді було небагато інформації у вільному доступі, її треба було збирати по крупинках».
Але багато часу на ці пошуки не було, бо Яна працювала завідувачкою відділу у великому супермаркеті. 23-річна дівчина була там майже без вихідних і відпусток. У якийсь момент вона зрозуміла, що має щось змінити хоча б на якийсь час, і доля підкинула їй такий шанс! Через знайомих Яна дізналась, що у Ворохті — високогірному містечку-курорті в Івано-Франківській області — відкрився новий великий готель, і там оголосили набір персоналу на літній сезон.
Літо в Карпатах, яке змінило все
Дівчина вирішила, що це чудова нагода отримати перезавантаження й самій побувати в українських Карпатах. Мама раділа, що донька «побачить світ», бабуся тривожилась, що «там бандерівці», а Яна писала заяву на звільнення з супермаркету з умовою, що за 3 місяці зможе повернутися на свою посаду.
Але ні до супермаркету, ні до Маріуполя Яна вже не повернулася. Те літо 2010 року змінило все її життя.
За домовленістю Яна 3 місяці мала працювати гідом-екскурсоводкою та водити групи в гори, де ще сама жодного разу не була. «Я тоді сама вперше піднялася на Говерлу. А потім того літа ще більше 30 разів підіймалася на найвищу гору України як екскурсоводка», — пригадує Яна.
Яна вперше приїхала у Ворохту влітку 2010 року. Планувала попрацювати екскурсоводом 3 місяці і повернутися до Маріуполя. Фото з Інстаграм-сторінки Яни Кермощук
Та Говерла була не єдиною підкореною вершиною — саме у Ворохті дівчина почала наново вивчати історію України.
«Вдома в нас говорили по-різному: мама українською, тато російською. В дитинстві я соромилась української мови, і коли приходили друзі, просила маму говорити російською. Я пам’ятаю, як у першому класі нас попросили принести від батьків довідки про національність, і я так засмутилася, коли мама сказала, що “я, звісно ж, українка”. Тоді серед дітей було таке сприйняття, що якщо ти росіянин, прізвище твоє на -ов, -ова — то це ти ніби якогось вищого класу. В мене прізвище Ушкало — козацьке. Ну, це я дізналася пізніше значно. А тоді ніби соромилася бути українкою, боялася, що будуть за це висміювати», — з таким багажем принципово російськомовна Яна приїхала до Ворохти.
Але карпатське містечко змусило її переглянути власну національну самоідентифікацію. Саме тут, серед людей, яких мала остерігатися, Яна зрозуміла, що таке українські традиції, культура.
Літо за книгами з історії та походами в гори промайнуло дуже швидко. Але дівчина вирішила залишитися, аби побачити й зимові Карпати, навчитися їздити на коні, кататися на лижах.
«Це мало бути ніби продовження канікул. На той момент я ще була впевнена, що таке життя не для мене, що розвиватись і чогось досягти можна лише у великому місті. І тут у моєму житті з’явився мій чоловік Віталій — він теж працював у сфері туризму», — розповідає жінка.
Здійснила мрію про дітей, тому з’явилася нова мета — власний бізнес
На весілля Яни та Віталія до Ворохти приїхала вся її родина з Маріуполя, а бабуся подарувала нареченій сімейну реліквію — рушник. «Моя бабуся теж знайшла своє кохання далеко від дому. Вона сама була з Чернігівської області, а вийшла заміж і переїхала до Маріуполя. І привезла з собою вишитий її мамою, моєю прабабусею, рушник: “Худо тобі на чужині, поки не звикнеш”. І, коли я виходила заміж, вона мені його передарувала», — Яна усміхається, розповідаючи про особливий подарунок.
Як би там не було, а саме «на чужині», тобто в Карпатах, Яна зовсім забула про свій дерматит і вже гадала, що позбулася його назавжди. Але після двох вагітностей прояви алергії повернулися: знову плями, подразнення.
Віталієва тітка — професійна косметологиня — готувала для Яни креми за власними рецептами, й алергія відступала. Згодом дівчина навчилася робити їх сама. Натуральне мило вміла виготовляти ще з Маріуполя, і лиш з ним купала сина та доньку.
Яна Кермощук з родиною. Фото Надала героїня
Бажання мати якийсь власний бізнес прийшло несподівано й для самої Яни: «В юності, попри всі мої лідерські риси, найбільшою моєю мрією було вийти заміж і народити дітей. Усе. І ось є в мене і дівчинка, і хлопчик, і коханий чоловік — ніби всі галочки поставила, які хотіла. Та я зрозуміла, що хочу досягти чогось, щоб вони пишалися своєю мамою, хочу якоїсь самореалізації».
Мусила закрити успішний салон
Жінка вирішила розвиватись у сфері б’юті-послуг, пройшла навчання на візажистку й бровістку. Потім відкрила власну студію краси у Ворохті: робила святкові макіяжі, нарощувала вії. Але вже за кілька місяців жінка відчула, що постійний потік клієнток працює проти неї: що більше вона працювала, то сильніше проявлялась алергія. Реакція поширилась на дихальні шляхи, з’явився алергічний кашель.
Яна розуміла, що її організм так реагує на постійний тісний контакт з певними косметичними засобами, але зупинитись не могла: «Я ж так багато вклала в навчання, в матеріали, в оренду. І в мене виходить. Невже я маю закритися, маючи попит? Я ридала в подушку від такої несправедливості». Так тривало 2 роки.
Але коли жінка зовсім перестала спати через надривний кашель, вона таки закрила свій салон «Малина», щоб взяти паузу на відновлення здоров’я.
Суворий контроль засобів, з якими контактує, здорове харчування й загартовування протягом кількох місяців дали результат — алергія відступила. Яна хотіла повернутись у б’юті-сферу, але розуміла, що зі стандартним набором косметичних засобів працювати не зможе. На прохання подруги для її салону краси виготовила серію живильних олій для брів і нігтів: продукт сподобався клієнтам.
Ідея, яка весь час була на поверхні
«Саме та подруга підштовхнула мене до ідеї, яка, здавалося б, лежить на поверхні вже багато років, але сама я її не помічала: “А чому ти не зробиш власний бренд доглядової косметики?”, — пригадує жінка. — Знаєте, коли в тебе є якісь уміння, буває так, що ти сам їх не усвідомлюєш, як щось особливе, як щось важливе. Типу: ну вмію я приготувати крем — хіба це щось особливе? Кожен зможе! Я сама знецінювала свої вміння».
Яна вирішила спробувати. Віталій підтримав і допоміг з розробкою логотипу та стилю для етикеток. Жінка вирішила розвивати свою лінійку під власним ім’ям. Так у 2019 році з’явилаcя «Косметична фабрика Яни Кермощук».
Помилки з блогерами та дешевими цінами
Перша інвестиція у власний бренд була $100: саме стільки складав мінімальний обсяг замовлення інгредієнтів з безкоштовною доставкою з Франції. Перші свої креми та лосьйони Яна Кермощук готувала просто на кухні.
«Коли чоловік уже не міг знайти їжу на нашій кухні, бо там було більше косметичних штук, ніж наших продуктів, ми зрозуміли, що час шукати окреме приміщення», — пригадує Яна.
Вона орендувала двоповерхову будівлю й водночас зареєструвала ФОП. Спочатку «Косметична фабрика» займала лише один поверх, а вже за пів року на другому поверсі відкрили фірмовий магазин косметики. Він мав попит, зокрема, серед туристів, які купували косметику з карпатськими травами на сувеніри.
Яна створила сторінку свого бренду в Інстаграмі. На той момент жінка не розуміла, як формувати цінову політику, і це дало їй перших клієнтів у соцмережі, бо її засоби коштували дешево в порівнянні з іншими.
Яна Кермощук за роботою на власному виробництві косметики
«Я тоді взагалі не розуміла, як це має працювати. Просто рахувала вартість компонентів, додавала ще 50% собі за роботу, і все. Не враховувала ні оренду, ні податки, ні витрати на маркетинг. Усе це прийшло з часом», — каже підприємиця.
Аби розкрутити свій бренд, Яна надсилала зразки косметики мікроблогерам. Часто не отримувала від них жодної відповіді та зрозуміла, що навмання працювати не вийде — треба вивчати, чи взагалі аудиторія блогера пересікається з цільовою аудиторією продукту та чи збігаються цінності, які транслює блогер. з цінностями бренду.
А от що продукції потрібні якісні фото для соцмереж, вона зрозуміла одразу. Спочатку виручала подруга-фотографка, а згодом Яна вже могла запрошувати фотографів за оплату — тоді ж найняла й smm-ницю. Тут, каже, теж не обійшлося без помилок: «Я вибудувала такі дружні стосунки, що коли та дівчина пішла від мене, у мене була криза. Я сприймала це як втрату подруги, а не як задачу, яку треба вирішити — просто знайти хорошу заміну».
Поки Яна шукала способи завоювати свою аудиторію в Інстаграмі, годувальником її бізнесу був офлайн-магазин. Кожному покупцю Яна вкладала також візитівку з адресами соцмереж, і потім клієнти, яким сподобався крем чи тонік, самі шукали її в мережі, аби замовити знову.
Війна підштовхнула діяти активніше
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Яна зупинила свій бізнес. Два місяці вона не знаходила собі місця, бо не знала, що з її рідними в Маріуполі та в Запорізькій області. Коли родичі врешті змогли вибратися з окупації та приїхали до Ворохти, в Яни відкрилося друге дихання: «Коли до мене приїхали всі мої родичі, у мене наче крила виросли. Я наче повернула собі якусь силу, стала почуватися впевненіше. А ще війна й ситуація з моєю родиною дала розуміння, що життя та свої ідеї не можна відкладати».
Яна Кермощук із жінками з родини Ушкало-Кермощук
Повернутися до роботи жінку підштовхнула хвиля переселенців, які приїхали до Ворохти та навколишніх сіл. Люди бачили вивіску зачиненого магазину, знаходили його в мережі та писали Яні, що хочуть купити собі косметику. Підприємиця відкривала магазин за запитом, а коли розпродала всі запаси, знову стала готувати креми та гідролати на травах.
Гранти на власну справу
2023 рік став для бізнесу Яни Кермощук періодом зростання. Підприємиця здобула одразу два гранти: в державній грантовій програмі ЄРобота та за програмою від Міжнародної організації з міграції (МОМ). За кошти власного бізнесу зробила ремонт виробничого цеху та редизайн магазину, а за грантові закупила професійне обладнання та меблі для виробництва.
Каже, на 5 році існування бренду змогла нарешті делегувати процеси виробництва та ведення соцмереж — найняла відповідних фахівчинь. Сама ж занурилася у вивчення бізнес-процесів, аби масштабувати своє підприємство. У 2023 році обсяги продажів косметики виросли удвічі в порівнянні з 2022 роком. Яна готується до виходу на міжнародний ринок, і насамперед хоче сертифікувати свою косметику для ринку США. «Сертифікація одного продукту коштує близько 10 000 гривень. Усього ж у нас понад 50 найменувань. Хочу вивести на ринок США хоча б наші найпопулярніші засоби», — ділиться планами підприємиця.
Каже, сьогодні вже бачить багато помилок, яких можна було уникнути, але кожна з них привела її туди, де вона є: «Зараз я багато що робила б інакше. Та головне, що я зрозуміла — в кожного свій темп. Не треба порівнювати себе з конкурентами, а треба порівнювати з самим собою. Я ж порівнювала весь час: я так повільно рухаюсь, а дівчата вже он як попереду. Знаю реальні приклади людей, які в мене консультувалися, як розпочати бізнес на виробництві косметики, і вже мене обігнали. Але є також люди, які працюють у цій сфері набагато довше, ніж я, але я обігнала їх. Коли я лише починала, то боялася, що найму працівників, а вони потім підуть від мене й заберуть мої формули. Але зараз уже точно знаю, що самої лише формули недостатньо, аби прийти туди, куди я прийшла.
У кожного свій темп, у кожного свій старт. Я починала з проблем з власним здоров’ям та зі $100 на першу партію інгредієнтів. Тож хочу сказати всім підприємцям-початківцям: порівнюйте себе лише з собою учорашнім».
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.
Про це повідомляють представники благодійного фонду.
Які діти отримають подарунки?
Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування.
Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».
«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.
Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф.
Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта».
З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.
Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).
Коментарі