Суспільство
«На передовій мріяли про нормальну їжу». Як бойові побратими відкрили власний бізнес
Це історія про бойових побратимів, які щодня на польових виходах мріяли про смак справжнього тушкованого м’яса. Повернувшись із зони АТО, вони об’єдналися довкола ідеї виробництва готового м’яса тривалого зберігання у надійному та зручному пакуванні. Зараз компанія «FuseFoods» виготовляє понад 20 видів готових страв: від м’ясних консервів до вегетаріанського плову. Такі повноцінні раціони в термопакуванні незамінні у подорожах та вилазках на природу, а також стають у нагоді людям, які бажають харчуватись здоровою їжею, однак мають замало часу на приготування.
Дмитро Загородній
Співзасновник компанії «FuseFoods», ветеран російсько-української війни.
Чому в Україні не роблять нормальну тушкованку?
Усе почалося на польових виходах в зоні АТО, де харчування було, м’яко кажучи, не дуже. Та інколи волонтери привозили західні сухпайки – вони сильно відрізнялись від українських як за якістю та смаком, так і за зручністю пакування. І ми з побратимами подумали: чому не можна створювати таке в Україні?
Робота закипіла після демобілізації. Нас було п’ятеро, і разом ми «закривали» всі напрямки бізнесу: технологічна частина виробництва, логістика, маркетинг та продажі. Кожен взявся за те, що вмів та знав.
Спочатку ми вирішили виробляти лише м’ясні страви – за смаком знайомої дитинства тушонки. Першочерговою цінністю для нас стала якість, тож страву почали робити з чистого м’яса найвищого гатунку, без жилок, шкурок та жиру. Коли про це дізнались технологи заводу, де ми орендували обладнання, вони сказали: «Ви будете першими в Україні, хто зробить м’ясну консерву повністю з м’яса». Хоча 100% м’яса ми так і не досягли: маємо 97,5%, а решта – спеції.
Курка з карі та телятина з розмарином
Ми дуже ретельно працювали над рецептами. Наприклад, м’ясо телятини навіть при довгому тушкуванні залишає в собі тяжкий аромат. Цей запах часто перебивають духмяним перцем та лавровим листом, однак справа в тому, що спеціями виробники також приховують неякісні інгредієнти. Тому у споживачів виникають асоціації, що насторожують.
Ми намагались знайти інші варіанти. Перепробували купу різних рецептів телятини і зупинили свій вибір на розмарині. Хоча цю приправу зазвичай використовують до овочів та картоплі, в поєднанні з телятиною вона надала м’ясу легку свіжість. До курки ми підібрали більш класичний варіант спецій – карі, а для свинини додали азіатські нотки за допомогою соєвого соусу.
І на вуглях, і в мікрохвильовці
Першу продукцію ми випускали на орендованих потужностях. Та з цим часто виникають складнощі: треба вчасно стати у чергу на оренду приміщення, доорендувати обладнання, якого бракує, вчасно все завезти-вивезти… Тому не так швидко можна створювати нові позиції для розширення асортименту.
Коли ми вийшли на ринок і наша продукція почала з’являтись у різних магазинах, то залучили інвестиції для розширення виробництва. Завдяки фінансуванню від інвестиційного фонду, що підтримує багато ветеранських бізнесів, ми змогли побудувати власний завод і випустили нові лінійки страв – професійну та економну.
Професійна лінія (як і перша – ImReady) більш орієнтована на туристів та військових: фольговане пакування можна гріти на вуглях, а вага 200 грамів ідеально підходить для одного прийому їжі. В економ-лінії пакування таке, аби можна було підігрівати у мікрохвильовці. Внутрішні прозорі пакети лінійки мають zip-застібку та одноразові прибори. Так можна і зручно поїсти, і залишити у холодильнику чи покласти у рюкзак.
«Зробіть для нас менші порції», – порадили туристи
Навесні 2017 ми презентували нашу лінійку ImReady на ярмарку ВДНГ, де були представлені малі бізнеси і стартапи. Далі, як і у всіх, напевно, купували знайомі та знайомі знайомих. І, звичайно, волонтери, які замовляли продукти на фронт. Водночас ми запустили сайт – так вийшли на аудиторію туристів.
Перша лінійка ImReady була навіть дорожча за аналоги. Однак туристи казали, що раніше, коли купляли звичайні банки з консервами, доводилося викидати з неї третину – жир та всілякі обрізки. А ми мали лише м’ясо і соус з цього м’яса.
Друга значна цінність, за словами туристів, – зручність пакування. Ми орієнтувались на західні зразки, які привозили нам волонтери на передову. На диво, сучасний світ використовує не лише залізні банки, а й фольговані пакування, де їжа може зберігатись до 2 років. Туристам це було до смаку, адже кожен грам вони несуть на своїх плечах.
І щодо грамів, за порадами туристів, ми зменшили вагу професійних наборів – раніше вони важили по 250г, і цього було забагато для однієї людини. Нам порадили створювати порції між 180 та 230, тож ми обрали «золоту середину» і тепер пакуємо страви для походів по 200 грамів.
10% прибутку – на благодійність
На великі проєкти нас не вистачало, тож вирішили діяти точково: ми допомагали через спілку ветеранів АТО. Там є внутрішні проєкти, тож набагато легше відслідкувати результати. Ми направляли частину нашого прибутку конкретним людям, які потребували грошей на операцію або реабілітацію.
Зараз, коли ми розширили виробництво, ми будемо спрямовуємо кошти на підтримку дитячих таборів. Це як і звичайні табори, так і табори для дітей з соціально вразливих сімей.
Робота – найкраща реабілітація для ветеранів
У перші роки війни суспільство дещо боялося ветеранів. Коли я тільки повернувся з фронту, я дійсно шукав роботу. До війни я працював веб-дизайнером та займався просуванням сайтів, тож сподівався знайти себе у цій сфері. На деяких співбесідах досить «цікаво» було спостерігати за реакцією, коли підходило питання щодо паузи у резюме (а це майже рік). Я відповідав як є – був у зоні АТО. І помічав, як після цієї відповіді тон бесіди змінювався, питання ставали більш вимушені, і відчувалось, що на цю роботу мене не візьмуть.
На щастя, ми з побратимами вирішили, що будемо працювати на себе. Через зайнятість найлегше відновлюватись після досвіду бойових дій. Просто звичайна робота. До того ж ти працюєш у колективі, де всі тебе більш-менш розуміють.
Мрію, аби всі, хто хоче відкрити власну справу, могли це зробити
Мої мрії пов’язані з допомогою іншим підприємцям-початківцям. Це важко назвати менторством – я ще не вважаю себе таким. Та коли у людини є питання чи проблеми, я просто беру за руку і говорю: «Сьогодні я твій інструктор, пішли». І показую їм свій досвід.
Наприклад, розповідаю, як відкрити ФОП та ділюсь контактами фондів й інвесторів, які адекватно оцінюють бізнес-плани та допомагають його покращити. А ще раджу безкоштовні курси та знайомлю з Асоціацією підприємців-ветеранів.
Я переконаний, що підприємці, наче кров, рухають великий організм держави. І чим більша конкуренція, чим краще працює економіка, тим краще всім і кожному живеться в нашій країні. Моя мрія – аби кожен міг розпочати власну справу і вивести її на гідний рівень.
Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!
Учасники «Підпільного стендапу» 1 квітня провели благодійний стрим, який тривав понад три з половиною години. Під час трансляції коміки збирали гроші на пікапи для спецпідрозділу НГУ «Атей».
Стрим відбувся на ютуб-каналі «Підпільного стендапу».
Як пройшов стрим
На трансляції виступили відомі українські коміки та знаменитості, зокрема Василь Байдак, Дядя Жора, Ницо Потворно, Саша Гонтар, Роман Міщеряков, Ганна Кочегура, Юрій Коломієць та інші. Під час стриму гості жартували, виконували завдання та розігрували мініатюри.
Мета благодійної трансляції
Під час благодійного стриму українці задонатили на пікапи для військових понад 250 тисяч гривень. Загальна мета збору — 500 тисяч гривень. Долучитися до нього можна за посиланням.
Підрозділ спеціального призначення «Атей» сформували два роки тому під командуванням Євгена Безсмертного. Бійці «Атей» брали участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі та інших ділянках фронту. Наразі підрозділ проходить перепідготовку та комплектування задля розширення до роти спецпризначення.
Читайте також: Перо з фільмів Антоніо Лукіча продали за півмільйона гривень: кошти передали на ППО (ФОТО)
Про «Підпільний Стендап»
«Підпільний Стендап» — одне з найбільших об’єднань стендап-коміків в Україні, яке почали формувати у 2015 році. Щомісяця стендапери проводять близько ста концертів. Обʼєднання створює такі проєкти:
- «Майже Інтелектуальне Шоу»;
- «Підпільні Розгони»;
- «Підпільний Кіноклуб»;
- «Підпільний подскаст» та інші.
Нагадаємо, що «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук.
Фото обкладинки: ютуб-канал «Підпільного стендапу»
На території Чорнобильського заповідника розквітнув рідкісний білоцвіт весняний. Через знищення природних середовищ квітку внесли до Червоної книги.
Про це повідомили в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
На Київщині цю квітку можна зустрітися хіба що в присадибних ділянках як декоративну рослину. Білоцвіт весняний росте переважно у Карпатах та на Поліссі.
У заповіднику вказали, що в Чорнобилі ці квітки колись висадили господарі однієї з осель міста. Рослина має потужну кореневу систему, а тому вона швидко розростається та розквітає білими дзвіночками із фіалковим ароматом.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
«У народі вважається, що білоцвіт приносить удачу та є символом оновлення, а той факт, що він зберігся в зоні відчуження, надає йому ще більшої значущості: немов природа повертає собі життя у місцях, колись залишених людьми»‚ — написали у заповіднику.
Нагадаємо, що на місці лісової пожежі на Київщині висадили шість тисяч нових дерев.
Фото обкладинки ілюстративне: «Вікімедіа»
Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.
Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.
Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.
Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.
Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?
