Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

ТЕСТ: на кого ти перетворився за три місяці карантину?

Опубліковано

З п’ятого червня Міністерство охорони здоров’я вчергове послабило карантин. Відкриття кафе, ресторанів та робота внутрішніх авіаліній – це, звісно, добре. Але подивимось, чи досить цих новин, аби вгамувати лють ізольованої людини у твоїх грудях?  

Наскільки тримісячний карантин змінив тебе? Виросла коса до поясу (так, навіть якщо ти чоловік)? Чи зміни зайшли ще далі: здичавів і шукаєш на карті України відлюдні місця, аби провести там інформаційний детокс після сумних новин про пандемію? Пройди наш тест та дізнайся, ким ти став за карантинні часи.

Пригадай той день - 12 березня. Як ти сприйняв/ла новину про карантин?

З 1 червня багато карантинних заборон скасувано, але перебування в громадських місцях без респіратора або захисної маски - все ще поза законом. Як носиш маску ти?

Дозволь поставити нескромне питання. Як ти пчихаєш?

Пограймо в асоціації. Ми загадуємо слово, а ти обери найближчий варіант з трьох. Отже - ВУЛИЦЯ!

Чи змінились твої харчові звички на карантині?

Навчився/лась чогось нового на карантині? Час же був!

Літо, навіть карантинне - пора відпусток. Вже планували свою?

Дикун чи супергерой: на кого тебе перетворив карантин?
Це птах? Це літак? Ні, це супергерой у самоізоляції.

Такі, як ти, на рівні з лікарями та кур’єрами - герої цієї тривожної історії. Ти усвідомлюєш: саме від тебе залежить, чи ширитиметься інфекція Україною далі. А тому застосовуєш свою суперсилу - дотримуватись всіх правил соціальної ізоляції. Ми в ШоТам аплодуємо стоячи! Але радимо трохи розслабитись і погуляти вже в тому парку з горнятком доброї кави в руках.
Та ти - справжній карантинний дикун!

Твоя система правил та звичок зруйнувалась в перші ж тижні самоізоляції. Вважаєш, що загальні правила карантину не для тебе, і не втрачаєш можливості повеселитися, навіть якщо це порушує рекомендації Міністерства охорони здоров’я. Бунтівний дух предків дуже допоміг би тобі вижити в апокаліптичному світі. Але поки до такого не дійшло, нехтуючи власною безпекою, ти наражаєш на неї близьких: бабусю, що під час пандемії в зоні ризику, кохану людину, дитину. І навіть кота!
Ти - адепт рутини карантину!

Карантин для тебе - не пригода, не надзвичайна подія, а лише ще одна сумна деталь буденності. Ти стійко витримуєш всі удари долі, вони лиш роблять тебе сильнішим! Працюєш і виконуєш свої обов'язки так же добре, як і в докарантинні часи. Але чи не зріє десь під залізною бронею напруга? Ігнорувати нову реальність - не вихід, треба рахуватись з психологічними ризиками. Зміни оточення, поїдь в подорож мрії. Життя - це не тільки робота та ризик заразитись коронавірусом)

Share your Results:

07.06.2020

Суспільство

«Непустир»: як у Добропіллі мешканці перетворили звалище на публічний простір

Опубліковано

Пустир на околиці Добропілля навчив мешканців любити своє місто. Раніше це місце асоціювалося у людей хіба що з пияцтвом, брудом та крадіжками. Тепер же — з квітами, барбекю та концертами.

Ні, це не подарунок від чиновників чи місцевого бізнесмена. Це берлінський досвід, який один активіст вирішив повторити у своєму містечку. Йому вдалося сформувати у населеному пункті свідому громаду, готову змінювати себе і все навколо. На цьому вони не зупинилися, і вже будують нові плани.

Владислав Бурховецький,
Владислав Бурховецький,

Президент громадської організації «Творці історії», ініціатор створення публічного простору «Непустир»

Культура спільноти та її відсутність

Свого часу наш молодіжний центр проводив міжнародні обміни культурного активізму з берлінськими організаціями. І там молодим людям розповідали, як варто працювати з вуличним простором. Мене вразила ця культура і розуміння того, що таке спільнота. Я побачив, як це все там відбувається, і коли ми повернулися, я захотів і в нас у Добропіллі зробити щось подібне.

У нашому місті не було жодного публічного простору, де суспільство могло б проводити свій час з користю, культурно відпочивати та розвиватися. Натомість у нас багато молоді пиячить, і поняття «відпочинок» розуміє по-своєму. Ми ж подумали, що було б добре запропонувати їм якусь альтернативу. Захотіли встановили для них нові турніки, бруси, та й загалом зробити такий собі спортивний майданчик для занять спортом.

Турніки? Та ну, облиште

Спочатку, коли люди дізналися, що ми хочемо встановити турніки, не вірили нам. Мешканці чекали, що це має зробити влада. Чомусь у їхній уяві, що громадська організація — це те саме, що хтось десь при владі працює і, мовляв, нічого не робить. І люди постійно підходили, запитували, коли там вже щось буде. Я ж їм казав: «Давайте щось зробимо разом». Люди ж продовжували ставилися недовірливо.

Коли ми вже виграли мінігрант у 2018 році й матеріали були в нас, тоді вже люди не казали: «Ой, коли ж воно буде», а вже «Ось воно тут лежить, треба вийти і його поставити». Хто б міг подумати, що ці люди, яких ніколи не можна було помітити у якійсь допомозі місту, збиратимуться разом і допомагатимуть щось створювати. Вони справді почали об’єднуватися, бо з’явилося розуміння, що ми робимо.

Проблемна пляма на міській мапі

Після того, як у місті з’явився новий спортмайданчик, у нас виникла ідея зробити ще й платформу, де можна збиратися з друзями, сидіти, відпочивати. Побачивши свого часу берлінський досвід, я вже мав приблизне розуміння, як потрібно об’єднувати людей.  Адже створення публічного простору — це про ком’юніті, про те, як можна щось зробити своїми руками та силами для себе та своїх сусідів.

Локацію, де ми захотіли створити публічний простір, місцеві називали «пустирем». Річ у тім, що це приватний сектор з будинками й маленьким проміжком вулиці, де не давали дозволу на будівництво. Все через те, що там проходила магістраль води. І там все життя був той «пустир»: скрізь заросла трава, а ділянки — недобудовані. Це місце підходило хіба що для величезної концентрації пияцтва, бруду та крадіжок. Ми ж хотіли подарувати цьому йому нове життя.

Ми постійно говорили про пустир, і якось сама собою з’явилася і назва проєкту — «Непустир», і навіть слоган: «Перетвори життя на непустир». Втілити цю ініціативу ми змогли за допомогою проєкту «Код міста» — довгострокової програми формування креативної економіки та створення умов для сталого розвитку міст. Вони допомагають містянам виявити напрямки, за якими їм краще розвивати свої населені пункти. Добропілля стало одним з міст, яке вони досліджували. Ми змогли реалізувати цю ідею, аби показати людям, що це не проблема, а ресурс. І можна сказати, що це була наша ініціатива — перетворити пустир у щось прекрасне, — проте ідею ми підгледіли у Берліні.

Волонтерська команда — це завжди пошук 

Нові об’єкти самі по собі нічого не варті — зародження спільноти варте. Тобто, були люди, яких ми хотіли об’єднати. Разом з ними ми захотіли всьому тому засміченому, залишеному людьми дати життя і перетворити на щось нове. Захотіли створити атмосферу, аби там було приємно перебувати.

До цієї ініціативи ми підійшли серйозно, провівши дослідницьку роботу, як має виглядати наш простір, залучали архітекторів. Потім почали комунікувати з людьми, проводили різні культурні заходи. На першу зустріч з обговорення проєкту прийшли приблизно 70 мешканців сусідніх будівель, кожного дня десь 20 з них працювали. Люди почали більш відкрито до цього ставитися.

Читайте також: Забиваємо баки: як на Донеччині активісти навчають людей сортувати сміття і заробляти на цьому

Попри те, що ця ідея дуже зайшла містянам, це все-таки приватний сектор. І мало хто хотів щось робити на чужій вулиці, у всіх є свої справи. Особливо складно було на початку осені, коли потрібно було будувати, фарбувати, а ти нікого не знайдеш, бо всі займаються підготовкою до зими. Є тут певна така сезонність, і ситуації різні бувають. Наприклад, коли хворіли люди, які найактивніше нам допомагали, то інші також не хотіли нічого робити без них. Це не те, що у нас є постійна команда, яка цим усім займається. Тут завжди доводиться спілкуватися з людьми, шукати їх, підбирати зручний час. Це робота зі свідомістю, з серцем людини, яка має щось віддати, а не займатися своїми справами.

Хоча найбільша складність сьогодні з іншим. Попри те, що ми навчили людей разом щось для себе створювати, ми не можемо перейти на іншу стадію, коли суспільство починає піклуватися про те, що воно робить. Коли йдеться про піклування за простором, доводиться знову шукати людей, обговорювати з ними це. Немає охочих, хто б взяв за це відповідальність. Тут ми працюємо саме над розвитком суспільства.

«За тебе ніхто нічого для тебе не зробить»

Простір у нас таки з’явився. Ми розчистили пустир та встановили турніки. Замість амброзії тут з’явився квітник, замість смітника — сцена і зона барбекю. А волонтери привозять сюди круті концерти, влаштовують спортивні змагання. Люди, які були залучені до створення, дуже задоволені. Там граються їхні діти, онуки, вони самі туди приходять посидіти, молодь там спілкується.

Ми йдемо далі, й ставимо ціль, аби люди почали піклуватися про цей публічний простір. Аби їх ніхто не змушував, а вони самі знали, що треба прийти й щось полити чи почистити, щоб там знову не з’явився пустир. Тобто, мета не в тому, аби цей простір був гарний, а аби у нас інше суспільство було. Уявімо, що спочатку містяни це все робили, а потім перестали, і, наприклад, ті ж рослини, за якими вони доглядали, починають в’янути. Так от, ми хочемо, аби люди не думали, що хтось щось зробить за них і просто насолоджувалися красою. Ми будуємо спільноту, готову брати відповідальність на себе.

Зараз ми ще створюємо громадський простір за типом молодіжного центру. Він буде у гаражному приміщенні поруч з нашим «непустирем». Там протягом усього року можна буде працювати з людьми, обговорювати й розв’язувати різноманітні проблеми. Це один із наших найважливіших проєктів. Ми вже отримали фінансування від нашого партнера.

Рецепт успіху не тримаємо в секреті

Взагалі я думаю, що тільки спільноти можуть якісно покращувати життя у своїх населених пунктах, бо саме вони знають, що вони хочуть мати і як це має виглядати. Наприклад, якщо у нас є певна розбита вулиця, по якій тече вода, а влада не може чи не хоче нічого робити, то в таких тонкощах можуть розібратися лише мешканці. Якщо певна спільнота щось вирішить змінити, то так і буде — їх ніхто не повинен змушувати.

Сенс громадського простору у тому, аби зробити тих людей, об’єднаних навколо нього, більш спроможними, аби вони мали змогу навчитися розв’язувати свої проблеми. І якщо охочих буде більше, то влада почне змінюватися автоматично, бо від громадян буде зовсім інший запит. Не такий: «Оберу того, що щось нам зробив». Таким чином влада набирає обертів, а у суспільстві формується споживацтво. Зміни стоять саме за спільнотами. І ми готові ділитися нашим досвідом: як ми це побудували й де знайшли гроші. Бо це дуже гарне підґрунтя для розвитку. Ми можемо посіяти зерно, аби інші організації почали діяти.

Читати далі

Суспільство

Новий український літак піднявся в небо (ФОТО)

Опубліковано

У Запоріжжі льотчики-випробувачі Сергій Філатов і Сергій Комин в рамках програми випробувань літака УТЛ-450 вперше підняли крилату машину в повітря.

Про це пишуть Крила.

За інформацією, заплановано безліч випробувань літака УТЛ-450, створеного компанією “Мотор Січ” на базі літака Як-52.

Читайте також«Чорна п’ятниця» чи свідоме споживання? Три історії людей, які вас надихнуть

Літак капітально відремонтовано та модернізовано підприємством “Мотор Січ” з використанням фюзеляжу літака Як-52 з серійним номером 9010706.

Уперше він був представлений на виставці “Авіасвіт ХХІ – 2016” 14 жовтня 2016 року в Києві. Новий навчально-тренувальний літак призначений для професійної підготовки майбутніх пілотів.

Читайте також: П’ять українських виробників електросамокатів та електровелосипедів

Нагадаємо, Одеський аеропорт отримав нову злітно-посадкову смугу.

Як ми повідомляли раніше, Одеський авіазавод модернізував літак для української армії.

Усі фото: wing.com.ua.

Читати далі

Суспільство

Українка станцювала на замерзлому озері (ФОТО)

Опубліковано

Українська інструкторка з катання на лижах та ковзанах Ольга Склярчук викликала справжній фурор в соцмережі, опублікувавши світлини зі свого катання на ковзанах на зледенілому найвисокогірнішому озері України Бребенескулі.

Про це пише Укрінформ.

“Дивуюся з того, що мої фото з катання на Бребенескулі викликали такий фурор в мережі. Але разом з тим, дуже приємно. Я не професійна фігуристка, це просто захоплення, я інструктор з катання на лижах, навчаю в Буковелі та Ясні (Словаччина). Гори дуже люблю, і ідея покататися на найвищому гірському озері в Карпатах виникла ще кілька років тому. Але чекати втілення довелося кілька років — для цього треба, аби пощастило з погодою” – розповідає Ольна.

Дівчина розказує, що специфіка місцевої природи така, що саме для катанання на озері треба стигнути так, щоби потрапити туди, доки озеро не засипало снігом.

Читайте також: П’ять українських виробників електросамокатів та електровелосипедів

“Щоосені я вивчала прогноз погоди, читала про товщину льоду, температуру замерзання, кілька разів ходила на озеро – ніколи не щастило натрапити на саме такий лід, який потрібен для катання: рівний, без наростів від дощу. А крім того, рідко так буває, аби озеро замерзло до снігопаду. Це, справді, всього кілька днів у році для такої справи. Словом, ми кілька разів приходили на озеро (лід був або дуже тонкий, або озеро вже було вкрите снігом, чи падав дощ)”, – каже Ольга.

Але ось цього року пощастило вперше і Олі Склярчук таки вдалося втілити мрію й покататися на ковзанах на найвищому озері в українських Карпатах.

“Було -8 градусів того дня, але я не встигла змерзнути: якщо рухатися на морозі, то не холодно,” – говорить дівчина.

Читайте також«Чорна п’ятниця» чи свідоме споживання? Три історії людей, які вас надихнуть

До озера піднімалися із бази Заросляк, в один бік похід був 12 км.

Довідка

Озеро Бребенескул – найбільш високогірне озеро України (1801 м над рівнем моря), гідрологічна памятка природи місцевого значення, об’єкт туризму. Озеро лежить на дні льоловикового кару. Живиться атмосферними опадами і ґрунтовими водами. Вода чиста, блакитного відтінку. Ширина озера – 67 м, довжина – 147 м. Найбільша глибина – 3,2 м. В теплий період року рівень води може підніматися та опускатися на кілька десятків сантиметрів залежно від кількості опадів. Озеро не має постійного поверхневого витоку, однак є ознаки фільтрації води через гряду зі східного боку. Від нього починається річка Бребенескул (басейн Тиси).

Нагадаємо, фото з Одеси перемогло на міжнародному конкурсі.

Як ми повідомляли раніше, четверо українок потрапили до книги про світову історію фотографії.

Усі фото: ukrinform.ua.

Читати далі

Суспільство

В Еміратах українці народжуються не у сорочці, а у вишиванці (ВІДЕО)

Опубліковано

Українська діаспора дарує малечі рукотвори аж із Франківщини. Лейлі 3 місяці і вона стала першою амбасадоркою вишиванок в ОАЕ.

Її мама – українка з Донецька, тато – з Дубая. Українці тут вчать місцевих солов’їної та влаштовують національні челенджі.

Читайте також: П’ять українських виробників електросамокатів та електровелосипедів

“Плекаємо український дух наших дітей, починаючи з колиски, разом”, – Євген Семенов, координатор української громади. Усі вишиванки замовляють з рідної землі – у майстрині з Косова.

“Щоб дитину обходила біда далеко від Батьківщини, вона має народитись у вишиванці”, – Євген Семенов.

Дарують вишиванку усім малюкам до 3 місяців – варто лише написати у спільноту. А першу вишиванку з Косова запросили вручити Сергія Жадана.

“Ми раді, що письменник завітав до нас із творами і дав початок нашій традиції”, – Євген Семенов.

Читайте також«Чорна п’ятниця» чи свідоме споживання? Три історії людей, які вас надихнуть

Нагадаємо, українці запустили в США екопроєкт та магазин іграшок.

Як ми повідомляли раніше, у Житомирі запустили флешмоб «Історія моєї вишиванки».

Читати далі

Тренди

ДОПОМОГА
ШоТам

Підтримай наш проєкт, щоб ми могли надихати ще більше українців змінювати країну.