Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Микола Васильович, а не «Николай Васильевич». Чому Гоголь – український письменник? (ТЕСТ)

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Досі сумніваєтеся, що Микола Гоголь був українським письменником? А якщо ми скажемо, що він буквально марив роботою в Україні та захоплювався народною культурою? А ще вільно володів українською і мав доволі нетипове походження для «російського класика». Здивовані? У новому тесті спецпроєкту #Вкрадене пояснюємо, чому Гоголь був і залишається українцем.

Загальновідомий факт: Микола Гоголь народився у Сорочинцях на Полтавщині та належав до роду Гоголів-Яновських. А ким був Остап Гоголь, якого вважають пращуром письменника?

Правильно! Неправильно!

Гоголь дійсно належав до старовинного українського козацького роду Гоголів-Яновських. Ба більше, дослідники вважають, що письменник є нащадком Остапа Гоголя – наказного гетьмана Правобережної України. Крім того, предками Миколи Гоголя були представники відомих козацько-старшинських родин Дорошенків, Мазеп, Лизогубів, Скоропадських, Паліїв та Забіл. Якось не дуже вкладається в міф про «російського митця», правда?

Ключовим аргументом про «російськість» Миколи Гоголя – його російськомовні твори. А як володів письменник українською?

Правильно! Неправильно!

Гоголь не просто знав українську, а вільно володів мовою. Близький друг автора, перший ректор київського університету Святого Володимира Михайло Максимович запевняв,, що «малоруську говірку», себто українську мову, Микола Гоголь «знав ґрунтовно й володів нею досконало». Це підтверджував і слуга письменника Яким Німченко. Чому ж Гоголь писав російською? Тут варто розуміти, що ХІХ століття – це період активного творення української літератури російською мовою. Тоді так писав не лише Микола Васильович, а й Квітка-Основ’яненко, Котляревський і навіть Шевченко. Однак нікого з них це не зробило «російським письменником».

«Твір мій, якщо колись вийде, буде іноземною мовою…», – пише Гоголь до своєї матері в липні 1829 р. Про яку мову йшлося?

Правильно! Неправильно!

Власне, «іноземною» Гоголь називав саме російську мову. І робив це доволі щиро, адже писав це в листі до однієї з найближчих і найрідніших людей.

А ким вважав себе сам Гоголь?

Правильно! Неправильно!

У питанні самоідентифікації Гоголь був однозначним та називав себе українцем. Зокрема під час відпочинку у Карлсбаді у 1840 році в готельній реєстраційній книзі письменник записав себе так: «Nicolas de Gogol, Ukrainien, etabli a Moscou», тобто «Микола Гоголь, українець, що живе у Москві».

Вгадаєте, що колекціонував Гоголь ще з юнацьких років?

Правильно! Неправильно!

Микола Гоголь ще з юнацьких років захоплювався колекціонуванням українських пісень, легенд і анекдотів. Це підтверджують і біографи українського письменника. І навіть перебуваючи у російському Петербурзі, він просив рідних надсилати нові матеріали: «Пам’ятаєш, мила, ти так добре почала була збирати малоросійські казки і пісні і, на жаль, припинила. Чи не можна це відновити? Мені це конче потрібно».

Добре, а чого в цій колекції Гоголя було найбільше?

Правильно! Неправильно!

Гоголя можна справедливо назвати справжнім колекціонером українських народних пісень. Ба більше, він навіть випустив цілу наукову статтю під назвою «О малороссийских песнях», у якій зазначив: «Російська тужлива музика виражає, як слушно зауважив Максимович, забуття життя; але в малоросійських піснях музика злилася із життям».

У 1835 році Гоголь почав працювати на кафедрі історії у Санкт-Петербурзькому імператорському університеті. Однак це не було його мрією, на відміну від…

Правильно! Неправильно!

Гоголь мріяв викладати на кафедрі історії Київського університету Святого Володимира (нині – Київський національний університет ім. Шевченка). Ось, як описував цю мрію сам письменник: «Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір'їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!». Однак не склалося, й через два роки Гоголь почав працювати у Петербурзі.

«Туди! Туди! До […]! До древнього, прекрасного […]! Він наш, він не їх — чи неправда?», – яке місто з таким захопленням описував Гоголь у листі до свого друга?

Правильно! Неправильно!

Дійсно, це знову Київ. Місто, у якому Гоголь мріяв не лише викладати, а й жити. Місто, яке письменник називав нашим – тобто українським, а не російським.

«Гоголь не любить Росії: подивіться яка гарна Малоросія і яка Росія. І зауважте, що сама природа Росії не помилувана, і погода навіть вся мокра і брудна», – який твір Гоголя викликав таке обурення імперської аудиторії?

Правильно! Неправильно!

Це пряма цитата російського критика Костянтина Аксакова, який ділився із самим Гоголем реакцією читачів на його твір. А ось, що писав російський літературознавець Євген Анічков: «Незалежно від того, хотів чи не хотів того автор, його «Мертві душі» були найбільшою сатирою на дореформенне руське життя, що досягло межі паскудства, мізерності, економічного й духовного зубожіння».

«Українця з мене зробили: Гоголь, Шевченко, Куліш і Стороженко», – кому з громадських і політичних діячів належать ці слова?

Правильно! Неправильно!

У російської пропаганди щось знову пішло не за планом: теоретик українського націоналізму Дмитро Донцов завдячував своєму формуванню Миколі Гоголю.

До речі, а хто ще з українських письменників буквально зростав на творах Гоголя?

Правильно! Неправильно!

Твори Гоголя в домівці Лесі Українки звучали українською – завдяки Олені Пчілці, яка дбайливо перекладала творчість письменника рідною мовою для своїх дітей. А згодом, у 1880 і 1881 роках, Пчілка навіть видала друком власні переклади Гоголя, які, між іншим, користувалися неабиякою популярністю.

А знаєте, де встановили перший у світі пам’ятник Миколі Гоголю?

Правильно! Неправильно!

Перший у світі пам’ятник Миколі Гоголю відкрити 4 вересня 1881 у Ніжині на Чернігівщині. Саме в цьому місті майбутній письменник навчання у гімназії. До речі, особливо охоче Гоголь вивчав давню українську історію, народні звичаї та усну народну творчість.

Тобто Микола Гоголь народився на Полтавщині, вільно спілкувався українською, збирав українські народні пісні та мріяв жити у Києві, але його все одного записали до когорти «російських письменників»?

Правильно! Неправильно!

Дійсно, Микола Гоголь був українцем – і за місцем народження, і за самоідентифікацією. Однак імперська машина добряче попрацювала над тим, аби зламати українця. Зрештою, про спроби «приборкати» Миколу Васильовича свідчить і сумнозвісна друга редакція «Тараса Бульби». Однак ані це, ані аргументи про відсутність творів українською не роблять Гоголя «російським класиком». Він писав російською зокрема й тому, що іншою мовою його твори могли б ніколи не побачити світ. Гоголь – цілковито наш, український автор.

Микола Васильович, а не «Николай Васильевич». Чому Гоголь – український письменник (ТЕСТ)
Схоже, сьогодні ви відкрили чимало нового про українця Миколу Гоголя, якого успішно привласнила російська колоніальна машина. Однак тепер байки пропагандистів безсилі перед вами, адже сумнівів у тому, ким насправді був Микола Васильович, вже немає. Поділіться цим тестом із друзями, аби якомога більше українців відкрили для себе справжнього Гоголя.
Непоганий результат! Здається, ви точно ніколи не називали Гоголя російським письменником. Однак деякі запитання все ж виявилися занадто складними. Чи варто засмучуватися? Звісно ж, ні! Адже тепер ви маєте ще більше аргументів на користь того, що Микола Васильович - український письменник. Поділіться цим тестом із друзями, аби якомога більше українців відкрили для себе справжнього Гоголя.
Йой, здається, ви знаєте про Миколу Васильовича більше, ніж наша команда. Чудовий результат! Впевнені, що у вас ніколи не виникало сумнівів у тому, чий Гоголь. А для того, аби про це дізналися й інші, поділіться тестом із друзями. Можливо, хтось зможе повторити ваш результат.

Поділіться своїми результатами:

Суспільство

У Львові створили два розумні перехрестя для кращого виїзду з міста

Опубліковано

Два розумні перехрестя запрацювали на вулицях Зеленій – Вулецькій, а також на Пасічній – Пирогівці. Світлофори на цих ділянках можуть самостійно підлаштовувати свої сигнали під інтенсивність руху транспорту.

Про це повідомили в ЛКП «Львівавтодор».

Як працюють розумні перехрестя

Світлофори за допомогою транспортних детекторів збирають інформацію про дорожній рух на кожній зі смуг на перехресті. Система аналізує такі показники:

  • інтенсивність руху;
  • дистанцію між автомобілями;
  • затримки в русі.

Завдяки цій інформації світлофори вмикають зелений сигнал для відповідного напрямку. У «Львівавтодорі» вказують, що ця система дозволяє зменшити неефективне використання зеленого сигналу світлофора.

Нагадаємо, що на даху будинку у Львові встановили триметрову скульптуру «Маленький принц» (ФОТО).

Також ми писали, що фото Ірпінського мосту ввійшло до 50 найкращих знімків престижного конкурсу.

Фото обкладинки ілюстративне: Unsplash

Читати далі

Суспільство

Viber запускає в Україні новий сервіс для онлайн-знайомств

Опубліковано

Rakuten Viber відкрив для українців попередню реєстрацію у сервісі Viber Dating. Україна стане однією з перших країн, де працюватиме новий сервіс.

Про це повідомили в компанії.

Як працюватиме сервіс

Viber Dating допоможе українцям знайомитися з іншими людьми в інтернеті. Усі профілі сервісу будуть прив’язані до акаунтів Viber, а тому й до номерів телефонів.

У компанії зазначають, що всі люди будуть реальними, адже профілі зможуть створити лише ті, які вже мають акаунт у Viber. Для збереження приватності номери у сервісі для знайомств зроблять прихованими. Після запуску українці зможуть знаходити нові знайомства у застосунку Viber.

Читайте також: В Україні створили безплатний застосунок для підтримки ментального здоров’я жінок

Як зареєструватися

Щоби приєднатися до очікування сервісу, необхідно заповнити профіль. Для цього у меню «Додатково» варто перейти на «Viber Dating Бета-версія», натиснути на меню та обрати «Приєднатись до списку очікування». Для доступу до списку очікування можна з телефона перейти за посиланням. Лист про попередню реєстрацію приходитиме протягом доби.

Нагадаємо, що в «Дії» до Дня закоханих додали новий документ для неодружених.

Фото обкладинки: Viber

Читати далі

Суспільство

Чому столиця постійно «тоне» після дощу? Автор блогу «Мамчин урбаніст» пропонує рішення, як покращити міста

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю від редакції ШоТам з проєкту про урбаністику
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше


Як змінити українські міста, щоб вони стали комфортними, естетичними та зручними для життя? Ці українці щодня над цим працюють. Публікуємо історії урбаністів, які не лише мріють про зміни, а й втілюють їх у реальність.

Як може змінитися Вокзальна площа, як ревіталізація річки Либідь кардинально змінила б обличчя міста та чому старі промзони це нові артпростори та університети. Про це для ШоТам розповів автор блогу «Мамчин урбаніст» і дослідник міського простору Ілля Царенко.

Ілля Царенко

містопланувальник, урбаніст, автор блогу «Мамчин урбаніст»


Перед повномасштабною війною вчився у Швеції

Уже багато років я досліджую міста, створюю концепції для їхнього розвитку та шукаю способи, щоб вони стали зручними для людей. Я подорожував, спостерігав, навчався й намагався адаптувати побачене у своєму місті.

Протягом кількох років я провадив у Києві активну громадську діяльність, брав участь у проєктах «Ради з Урбаністики Києва» та «Урбанина», аналізував «мертві зони» промислових територій, досліджував можливості ревіталізації (відновлення шляхом реорганізації) річки Либідь, функції будівель та рух потоків транспорту. Перед повномасштабною війною поїхав до Швеції вчитися на міського планувальника, аби згодом застосовувати кращі світові практики в Україні

Вокзальна площа в столиці — простір, який вимагає змін 

Моїм першим масштабним проєктом з командою «Урбанина» стала реконструкція Вокзальної площі. Напевно, це найбільш завантажений транспортно-пересадковий вузол столиці. Звідси відправляються потяги регіональних і міжнародних сполучень, громадський транспорт. Тут відбуваються постійні конфлікти між автівками та пішоходами, і тут геть відсутня велоінфраструктура. 

Під час роботи над площею наша команда використовувала 3D-моделювання. Так ми хотіли показати, як може змінитися простір, протестувати різні варіанти забудови й аналізувати тіньові зони, транспортні потоки та рух пішоходів.

Особисто я працював над моделюванням окремих будівель, які розташовані на площі. Також проводив опитування відвідувачів простору: як вони пересуваються територією, що їм подобається або навпаки — викликає дискомфорт. 

Ми пропонували повернути на Вокзальну площу трамвайний рух через вулицю Петлюри або запустити швидкісний трамвай уздовж залізничної колії — це б скоротило час у дорозі та створило ефективне сполучення з житловими районами. 

Також працювали над безконфліктними маршрутами для пішоходів від вокзалу до станції метро та Приміського вокзалу, а вздовж Вокзальної вулиці пропонували додали велодоріжки з велопарковкою.

Окрім цього, ми аналізували, де виникають затори та як після дощів утворюються калюжі. Разом з командою ми створили мапу водотоків, щоб запропонувати рішення для відведення й очищення води, адже там у бетонному колекторі протікає річка Либідь, яку щороку забруднюють стічні води.  

Облаштування громадського простору площі Вокзальна за проєктом «Урбанина». Фото надав Ілля Царенко

Річка Либідь потребує ревіталізації

Однією з головних причин занепаду Либеді є незаконні врізки в каналізацію — промислові підприємства, магазини та навіть деякі житлові комплекси роками зливають відходи прямо в річку, використовуючи її як каналізаційний стік.  

Ми з командою працювали над ревіталізацією річки: повернули природну форму русла, щоб сповільнити рух течії, та запропонували перетворити цю територію на простір для відпочинку з зеленими зонами та пішохідними маршрутами. Це б покращило кліматичні умови, зменшило кількість закритої асфальтованої території, а ґрунти б поглинали воду і в разі значних опадів захищали б окремі ділянки міста від паводків.

Либідь могла б стати родзинкою Києва, як це вдалося зробити в багатьох містах світу. Ревіталізація міських річок — це не просто покращення екологічного стану, а й крок до значного економічного розвитку. Наприклад, у Сеулі капіталовкладення в оновлення струмка Чхонгечхон за рахунок зростання цін на нерухомість, розвитку бізнесу та створення рекреаційних просторів окупилися в сім разів.  

Уявіть Київ, де вздовж відкритого русла Либеді створили буферні зони для пішоходів і велосипедистів та місця відпочинку з зеленими насадженнями — це кардинально змінило б обличчя міста.  

Природне русло Либеді та новостворені рекреаційні парки проєкту «Урбанина». Фото надав Ілля Царенко

Київські Липки потребують механізму відведення та затримки води

Також я брав участь у проєкті з відновлення району Липки, де займався сценаріями руху пішоходів й аналізом водовідведення та взаємодії міських просторів з природним ландшафтом.  

Липки мають складний рельєф, через що там є серйозні проблеми з водовідведенням — оскільки район розташований на пагорбах, дощова вода стікає вниз, підтоплюючи прилеглі території. Щоб вирішити цю проблему, ми запропонували інтегрувати «зелено-блакитну мережу» — систему, яка затримує та спрямовує потоки води, зменшуючи ризик затоплень і покращуючи міський мікроклімат.

Наявні зелені зони можуть збирати лише обмежений об’єм дощової води, а система сталого озеленення направляє воду до фільтруючих шарів ґрунту та природних каналів. Це дозволило б ефективно спрямовувати потоки у відновлені русла річок, що розташовані біля підніжжя Липок.

Усі ці рішення ми пропонували міській раді. На жаль, як і багато інших урбаністичних ініціатив, через повномасштабну війну проєкт поки не був реалізований і залишився на папері.  

Карта потоків води за проєктом «Урбанина». Фото надав Ілля Царенко

Що таке концепція «міста-губки»

Підземні переходи, дороги, будинки — усе це затоплює після сильних опадів. Чому? Бо в місті немає системного підходу до водовідведення.  

Рішення існує — це концепція «міста-губки», якою користуються у світі. Вода має затримуватись там, де вона впала: на дахах будинків (зелені дахи, резервуари для збору води), у спеціальних сховищах на дорогах, у системах природної фільтрації. 

Це не лише запобігло б затопленням, а й дозволило б ефективно використовувати зібрану воду, наприклад, для поливу в спекотні періоди.

На цій мапі Києва Ілля позначив місця утворення калюж після злив. Фото надав Ілля Царенко

Читайте також: «Для Києва це було б ковтком свіжого повітря». Якою має бути післявоєнна відбудова? Погляд урбаністки

Перетворюємо промзони на артпростори, університети й житлові комплекси

У багатьох європейських містах промислові території вже давно стали центрами нової забудови — там зводять житла, креативні кластери, громадські простори. Наприклад, Західний порт (västra hamnen) у Мальме — це колишня портова зона, яку перетворили на сучасний житловий район з парками й офісами. 

В артпросторі Fabrika у Тбілісі раніше була розташована швейна фабрика, проте після реставрації вона перетворилася на осередок мистецтва, творчості та гіпстерської культури, ставши першим у місті масштабним проєктом такого формату. Простір адаптували для маломобільних людей, а дизайн зробили з урахуванням елементів, які нагадували часи роботи фабрики. 

Не менш крутий проєкт — Esch Belval, який побудували на місті найбільшого металургійного заводу Люксембурга. Будівлі переробили під факультети Люксембурзького університету, а також інших державних науково-дослідних установ і стартапів. Це приклад того, як промзони могли б використовувати і в Україні.

Факультети Люксембурзького університету. Фото: сайт Esch Belval

Головне, що відрізняє ці проєкти від київських забудов — це інтеграція нових кварталів у міську структуру, збереження історичних елементів та участь громади в плануванні. Проблемою всіх урбаністичних ініціатив у Києві є те, що вони невигідні забудовникам, які зазвичай зносять стару промзону, будують закритий ЖК і продають квартири за максимальною ціною.

Прикладами відновлення, відносно прийнятними, є бізнес-кампус UNIT.City на території Київського мотоциклетного заводу. Тут цехи перетворили на коворгінги й простори для розвитку стартапів, а всередині сторили екосистему парку, оновили інженерні мережі та розташували контейнери для роздільного збору відходів. 

Прикладом успішної ревіталізації також є Kyiv Food Market на місці цехів заводу «Арсенал» — під час реконструкції території був збережений їхній первісний вигляд. В одному з цехів облаштували коворкінг, а в — інших ресторани та кафе. Тепер лише погляньте, скільки там збирається людей, — отже, там рухається економіка. 

UNIT.City. Фото: сайт простору

Містам потрібні швидкісні регіональні залізничні сполучення

Що швидше люди зможуть дістатися до роботи з передмістя чи тих же промзон, то більшою буде економічна активність регіону.  

У європейських країнах поїзди між містами курсують кожні 15-30 хвилин. В Україні ж на деяких напрямках є лише чотири поїзди на день, і вони часто не збігаються з робочими графіками людей.   

Нам як частині Європи потрібне залізничне сполучення для кожного міста з населенням понад 50 тисяч. Окрім цього, Україна потребує реконструкції наявних колій, щоб поїзди могли рухатися зі швидкістю 120 км/год, а також створення пересадкових вузлів з Євросоюзом у прикордонних містах — це дозволило б пасажирам швидко пересідати на європейські потяги і напряму подорожувати до ЄС.  

Мапа регіонального сполучення України. Фото надав Ілля Царенко

Зміни починаються з громади 

Головна проблема відсутності змін — це відсутність запиту. Більшість з нас не усвідомлюють, що існують альтернативи, але міські зміни можливі лише тоді, коли громада починає розуміти їхню важливість. Саме тому активісти й урбаністи мають працювати над просвітництвом. Я намагаюся це робити через публічні виступи, статті та свій блог у твіттері «Мамчин урбаніст», а жителі можуть впливати на розвиток своїх міст через звернення, петиції та громадські слухання. 

Що більше активності, то складніше владі ігнорувати важливі проєкти, інакше ми ризикуємо жити в місті, яке ми могли б мати, але так і не отримали. Міста — це не тільки будівлі чи дороги, а насамперед люди, які в них живуть, тому давайте разом створювати простори, де хочеться жити.

Читати далі