Коли почалося повномасштабне вторгнення, Роман Пелех відклав свій бізнес «на потім» і пішов захищати країну. Здавалося, мрія про власний бренд алкоголю залишилася десь у минулому — разом зі старими нотатками та рецептом контабасу, знайденим у занедбаній хаті. Але після поранення він зрозумів: має дати цьому забутому українському напою друге життя.
#ШОТАМ розповідає історію ветерана, який пройшов через війну, відновив бізнес і наблизив український продукт до виходу на американський ринок.
Роман Пелех
ветеран російсько-української війни, засновник бренду «Контапел»
Сімейний дрон став очима мінометників
Пам’ятаю, як напередодні повномасштабного вторгнення ми з дружиною Мариною постійно сперечалися: буде війна чи ні. Я вперто наполягав, що ні, а вона відчувала інакше. За тиждень до 24 лютого ми з кумом усе ж записалися до батальйону тероборони, але коли почалося повномасштабне вторгнення, там ніхто не відповідав.
Тоді почав шукати, куди піти служити — військкомати були переповнені чоловіками. У 206-му батальйоні знайшов знайомого, який погодився мене прийняти. Почалося з простих завдань: перші два тижні нам навіть не видавали зброю — лише чергування і виконання наказів командира.
Згодом з’явився напрямок: мене планували зробити мінометником. Нам видали дешеві французькі дрони — настільки слабкі, що ними майже неможливо було літати. Тут і згодився мій досвід: я мав власний дрон, на який знімав сімейні відео, тож запропонував використовувати його як коригувальника для міномета. Так поступово я став старшим навідником.
У Таврійську пережив найтяжчий бій
Більшість військових у нашому батальйоні були як я — без досвіду, і нас не пускали на передову, лише охороняти об’єкти, патрулювати вулиці. Ми страшенно заздрили хлопцям, які поверталися з боїв із досвідом, але міномет — це не піхота: треба було освоїти знання від азимутів до розрахунків.
Як тільки з Київської області вигнали росіян, нас відправили за бажанням до Херсона, і я зголосився один із перших. Наш взвод стояв у Таврійську — це було перше село на нашій лінії, наступне — уже за росіянами. Ми жили там, практично без ротацій, без можливості нормально помитися чи перепочити.
Найстрашніше, що я пережив на фронті — це обстріл градами. За три хвилини до того я стояв саме в тому місці, куди прилетіла ракета. Щойно спустився вниз — і стався приліт. У мене була контузія — пішла кров з вух, перші двадцять хвилин я не міг говорити.
Лікування не дало помітного покращення. Головні болі були настільки сильні, що я не міг відчинити двері рукою. Обстеження виявило: контузія активувала мою вроджену серцеву патологію — ВПВ-синдром. До війни він ніяк не проявлявся. Відтоді я став «обмежено придатний» — залишалось лише служити в штабі.
Повернення до мрії
Сидіти в штабі я не хотів. І зрештою поставив собі питання: чому я залишився живий? Що маю робити далі? Тоді й згадав про контабас — старовинний український напій, який ми з братом відкопали ще у 2018-му в старій хаті на Закарпатті.
Читайте більше про створення напою у статті: «Рецепт знайшли у покинутій хаті». Як ветеран відроджує контабас – старовинний український напій, забутий в часи «совєтів»
За два тижні до вторгнення ми запустили виробництво з компанією «Златогор». Зробили 400 пляшок і віддали на реалізацію в ресторан і фермерський супермаркет. Після звільнення я повернувся до справ: на заводі досі стояли ті пляшки.
Я почав розповідати про контабас у соцмережах. Запускав рекламу, знімав ролики. Вони почали віруситися. Відомі українці теж почали підтримувати. Так наш напій знову ожив.
Контабас давно вже не стартап
Після 2023 року я вирішив активно подаватися на конкурси. Але виявилося доставити контабас за кордон — ще те завдання із зірочкою. Ми подалися на три конкурси: у Лондоні, Бельгії та США. Втім, у Лондон і Бельгію пляшки так і не доїхали через кур’єра.
Єдине місце, куди вдалося доставити контабас — у San Francisco World Spirits Competition. Я навіть не знав, у яку категорію нас ставити: контабас — це окремий напій зі своєю власною назвою. Такої категорії там не існувало, тому довелося обрати найближчу — «бітер». Хоча ми зовсім не бітер. Наш напій не такий гіркий, він має свій особливий смак. І попри це — ми взяли срібло з першої спроби.
Але згодом я зрозумів: ми занадто багато грошей витрачаємо на конкурси та доставку. Коли 50–60% пляшок просто не доїжджають — це не інвестиція, а лотерея. Тому я вирішив зачекати, поки з’явиться наш партнер дистриб’ютор, який візьме на себе логістику в США чи в Європі.
Унікальний продукт, що економить гроші
Наш пітч на різних заходах починається так: «Уявіть собі напій, який зроблений із продукту дорожчого за стартову ціну чорної ікри». Ми пояснюємо: щоб зробити літр контабасу, потрібно 500 мілілітрів бруньок чорної смородини. І єдине місце у світі, де взагалі можна купити ці бруньки — Франція. Там вони дуже дорогі, бо використовуються в парфумерній промисловості. Літр бруньок коштує 900 євро.
Тобто якби наш завод стояв у Франції, пляшка контабасу коштувала б не 65 євро, як зараз для Європи, а приблизно 450 євро. І коли ми так пояснюємо, американцям і європейцям — вони розуміють, що фактично економлять, купуючи український продукт із такою дорогою сировиною.
У 2024 році ми нарешті отримали ліцензію й зайшли близько до 500 торгових точок. Вони самі до нас звернулися — бо продукт їх зацікавив.
Контабас наближається до здійснення мрії
Ми ж виробники — у нас немає ні логістики, ні інфраструктури, ні власної торгової мережі. Тому ми почали шукати дистриб’ютора — і знайшли його на виставці в Берліні.
Згодом в нас з’явився партнер у США. Компанію там заснували троє ветеранів: українець, американець іракської війни та ветеран Афганістану. Вони приїхали до нас на виробництво, спробували напій — їм сподобалося все: і смак, і концепція. Вони поставили задачу: до кінця січня контабас має вже продаватися в Америці.
Для нас важливо, щоб український напій потрапив на ринок США, бо якщо ти «вистрілив» у штатах, твій продукт хочуть купити усюди. Навіть якщо контабас там займе лише один відсоток серед міцних напоїв — цього вже достатньо для міжнародної впізнаваності.
У Європі в нас теж є імпортер, але там я бачу іншу тенденцію: люди чекають, поки продукт стане популярним у США. Дистриб’ютори не поспішають ризикувати, навіть якщо їм подобається смак, ціна й ідея. Вони орієнтуються на американські лейбли.
Як ветерану почати свій бізнес
В армії я зустрів багатьох, хто до повномасштабної мав власний бізнес, але через війну втратив власну справу. Мій побратим Олег усе життя фарбував автомобілі, купив дорогий фарбувальний пістолет — і вже на другий день вторгнення його майстерню знищив снаряд.
Я постійно йому казав: якщо є ідея — гроші прийдуть. У 2023 році я сам шукав інвесторів і думав, що без них нічого не збудую. Але гроші почали з’являтися тоді, коли я просто почав діяти. Перший інвестор прийшов лише у 2025 році — вже тоді, коли в грошах особливої потреби не було. Це був мій товариш, який просто захотів мене підтримати.
Коли я пропонував магазинам контабас, мене висміювали, казали, що це ніхто купувати не буде. Я навіть безкоштовно давав пляшки, просив налити людям на дегустацію — і кожного разу це спрацьовувало. Тут головне — не здаватися. А люди, які пройшли війну, мають сильну перевагу: після пережитого бізнес — це точно не найстрашніше випробування.
Шукайте гранти під свою справу
Мій бізнес алкогольний, а грантів на алкоголь, тютюн і зброю не дають. Тож довелося викручуватися самому. Якщо хтось може взяти грант — раджу подаватися.
Перші мої інвестиції — це виплати за поранення, виплати після звільнення, кілька власних заощаджень і головне — близько 400 акцизних пляшок контабасу, які залишилися ще з довоєнного виробництва. Це й стало стартовим капіталом.
Ми економили на всьому і робили все своїми силами. Коли я прийшов до виробника обладнання й сказав, що роблю контабас, вони виявилися нашими фанатами: дали знижку, розтермінування та пообіцяли чекати з оплатою, якщо потрібно. Тож коли ти рухаєшся за своєю мрією, з’являються люди та можливості, які підтримують і допоможуть.
