«Рецепт знайшли у покинутій хаті». Як ветеран відроджує контабас – старовинний український напій, забутий в часи «совєтів»

Чули колись про контабас? Це стародавній український алкогольний напій на основі бруньок смородини. Тривалий час про нього навіть не згадували, допоки Роман Пелех випадково не знайшов у закинутій хаті на Закарпатті 90 літрів контабасу та зошит із рецептом.

Йому вдалося не лише відродити забутий напій, а й налагодити повноцінне виробництво. Так, вартість контабасу може здаватися зависокою, проте це лише на перший погляд. Адже технологія виробництва потребує чимало часу, сил та зусиль. Як контабас повертається на українські полиці – в матеріалі ШоТам.

Роман Пелех

Ветеран російсько-української війни, засновник бренду «Контапел»

У старій хатині на Закарпатті ми знайшли скарб 

Раніше ми з братом займались купівлею старих хатин: це своєрідний бізнес на Закарпатті. Проте, як правило, усі ці хати були порожні та в занедбаному стані. Допоки ми не знайшли скарб. Спершу я не здогадувався, що наша знахідка була дійсно унікальною. Але, на щастя, я паралельно працював у компанії, пов’язаній із дистрибуцією алкоголю, тому дещо розумів у цій галузі.

А знайшли ми напій під назвою контабас. У занедбаній хатині, яка не мала жодної цікавої історії, але водночас берегла у собі надзвичайну цінність. Історичний український напій, який готували здавен наші предки, утім сьогодні про нього забули. Я більш ніж впевнений, що якби це знайшов хтось інший, то просто вилив би. Ми ж подивилися, спробували, і, крім контабасу, який заклали ще у 1993 році, знайшли вино та пиво часів Австро-Угорської імперії. 

А ще – старенький зошит. У ньому й прочитали, що саме знайшли. Після цього, звісно, полізли в інтернет, аби знайти якомога більше інформації: що таке контабас, як його готували, хто його пив і чому про нього забули. 

Не зміг відмовитися від ідеї відновити цей напій

Насправді знайти багато інформації не вдалося. Адже напій історичний, згадок про нього практично не залишилося. Останнє, що ми відшукали, було у книзі Зінаїди Клиновецької «Страви й напитки на Україні», датованій, якщо не помиляюся, 1913 роком. Після цього контабас просто зник. 

Ми підозрюємо, що це трапилося через прихід комуністів, початок колективізації та Голодомор. Безперечно, у часи Голодомору людям було не до алкоголю. Тоді йшлося виключно про виживання, адже коли в людини бракує пшениці, щоби елементарно прогодуватися, хіба хтось взагалі згадає про контабас? Так напій і забувся.

Я переконаний, що схожих напоїв багато. Таких, про які забули під впливом часу та певних обставин. Тож коли ми знайшли цей скарб – інакше це назвати не можна – спробували, поділилися між знайомими і читачами у соцмережах та побачили, що напій подобається, то питання про початок його виробництва не стояло. Я був зобов’язаний його відновити, бо це український національний напій. Я не міг не зайнятися цим. Уявіть собі, його пили наші предки, а я знайшов і просто покину? Ні. 

Літр контабасу – три тисячі гривень. Це надто дорого

Найважче у виготовленні контабасу – бруньки чорної смородини. Здавалося б, Україна славиться цією ягодою, але сказати, що існує ринок чорної смородини, то ні. До того ж для контабасу потрібні саме бруньки, а їх важко і дуже дорого купити. 

А все тому, що люди, які вирощують чорну смородину, не хочуть обрізати бруньки, адже це псує кущі – більше на них ягід не буде. Зрозуміло, що продавцям такий формат не пасує. Ми почали шукати альтернативні варіанти та вигадувати, як здобути таку необхідну сировину. 

І нібито знайшли. Пропозиція була така: навесні купляти обрізки з кущів чорної смородини, встромлювати їх у землю, чекати на появу бруньок і збирати. Звучить доволі перспективно, правда? От тільки, як з’ясувалося, один літр контабасу за таким сценарієм коштував би більше трьох тисяч гривень. І це лише собівартість. 

Ціна була космічною через кропітку працю. Обрізати бруньки з кожної палички, по-перше, довго, а по-друге, складно. Цю роботу має хтось виконувати, а будь-яка праця має обов’язково оплачуватися. І скільки ж тоді мав коштувати літр напою? Не думаю, що це ціна, яка б влаштувала людей і залишила наш контабас на полицях. 

Ми знайшли постачальника бруньок 

Тому ми пішли іншим шляхом. Я розмістив оголошення у районних центрах України про те, що ми скуповуємо бруньки чорної смородини. Спершу – за 300 гривень, але ніхто не відгукнувся, потім – за 600, і знову нуль реакції. І лише коли ми підняли вартість до 1000 – нарешті отримали відповідь. 

Нам почали надсилати перші бруньки. Згодом ми знайшли людину, яка самостійно їздила селами, скуповувала бруньки дешевше, а нам продавала дорожче, але великими партіями. Нам це підходило, оскільки за адекватну ціну ми отримували багато бруньок. Для того, щоб їх зберігати, ми придбали спеціальні морозильні камери і почали поступово робити контабас. 

Перший час усе відбувалося у домашніх умовах, але нас не влаштовувала кількість, яку ми виготовляли. Якщо змогли зробити і продати три пляшки – вже добре. Так ми прийшли до того, що час відкривати власний цех з виготовлення українського історичного напою. 

Контабас? У ДСТУ немає такого напою

Але сказати простіше, ніж зробити. Це ми з’ясували трохи згодом – якраз після того, як майже вийшли на фінішну пряму. На відкриття цеху ми витратили близько року часу і приблизно мільйон гривень. Попри два закони, які суперечать один одному, надскладні умови та фінансові витрати, я робив усе можливе, аби цех запрацював. Та все ж через певні складнощі, які не буду озвучувати, проєкт, на жаль, довелося закрити. 

Нам не вдалося відкрити власне виробництво, тож ми звернулися до компанії «Златогор». Вони мали власний завод, який вже працював та був готовий допомогти нам зі створенням контабасу. І це було значно простіше, адже вони вже мали всі умови згідно ліцензії на оптовий продаж алкоголю. Нам потрібно було лише відкрити цех на їхніх потужностях, що ми й зробили. 

Цікавий факт про напій: коли ми взялися за виготовлення та реєстрацію, у податковій нас змусили вказати, що контабас – це настоянка, адже такого слова у переліку ДСТУ просто не існує. Хоча контабас – це далеко не настоянка. Натомість коли я хотів запатентувати слово «контабас», щоб використовувати саме його, мене запевнили, що воно вже існує, і це – напій. Але вказати це на самій пляшці не дозволили. Чому? Питання залишається риторичним, а водночас – доволі кумедним.

Знайшли рецепт у старому зошиті і вдосконалили його 

Виробництво контабасу – справа не з легких. Я не розповідатиму усі подробиці, нехай вони залишаться нашим секретом, але основними моментами поділюся. Отже, з самого початку потрібно настояти напій на бруньках чорної смородини – від чотирьох до шести тижнів. Важливий момент: цей процес триває з доступом світла, але без доступу повітря. 

Після цього бруньки необхідно витягнути і дати напою настоятися ще орієнтовно від п’яти до семи місяців – вже з доступом повітря, але без світла. Тут вже все залежить від самих бруньок, вологості, пори року і ще низки факторів. За цей час напій якраз набирається свого індивідуального кольору. Бо коли тільки-но виймаєш бруньки, контабас ще прозорий, а потім відбуваються певні хімічні процеси і колір поступово змінюється. 

Основи рецепту ми знайшли в тому самому старому зошиті, ще дещо прочитали у книзі Клиновецької. Утім дещо своє ми таки додали. Наприклад, після того, як напій настоюється протягом п’яти чи семи місяців, ці ж хімічні процеси, що змінюють колір, можуть провокувати осад чи помутніння напою.

Тоді ми проводимо холодну фільтрацію. Тобто залишаємо контабас на п’ять днів у спеціальному місці, де температура сягає мінус 14 градусів. Далі фільтруємо – і контабас готовий. Довго, складно, дорого, але це точно вартує того, щоб відновити історичний український напій і… назвати його просто настоянкою. Ну, знаєте, тоді і віскі можна назвати звичайною настоянкою на дубових бочках. 

Контабас пахне поверненням до рідного українського села

Факт про контабас, який вражає: скільки б людей його не куштувало, всі кажуть, що цей напій не схожий на жоден інший. Є люди, яким він подобається, є ті, кому ні, але однозначно смак зацікавлює всіх, хто куштує контабас. І це дійсно так, бо це унікальний напій. Це не віскі, не коньяк. Це контабас. 

Якось мені навіть сказали, що контабас пахне поверненням до рідного українського села, туди, де бабуся каже йти та зрізати смородинові кущі. Приємно розуміти, що навіть запах контабасу додає певної ностальгії, а що вже тоді казати про смак. 

Завдяки брунькам чорної смородини напій стає доволі маслянистим, адже бруньки віддають йому свої масла. Він довго стікає і зберігає післясмак. Щонайменше п’ятнадцять хвилин ви будете відчувати контабас навіть після маленького ковточка, а багато пити і не потрібно. Контабас – це про насолоду та відчуття, а не про пиття до безтями. Можу точно сказати, що після контабасу віскі смакує наче самогон. 

Контабас варто принаймні спробувати

Перед початком повномасштабної війни ми тільки почали виходити на ринок. Встигли долучитися до кількох ресторанів та почали потрохи рекламувати напій. Після 24-го лютого я пішов на війну і, звісно, увесь процес став на паузу, допоки я не отримав поранення і не вийшов у запас. 

Повернутися у стрій я не зміг, тож знову настав час контабасу. Ми почали працювати, виробляти, постачати і навіть зайняли подарункову нішу. Тому що контабас – це не дешевий напій. Його варто купувати й дарувати принаймні для того, щоб спробувати справжній історичний український алкоголь, який пили наші предки. 

Наразі ми очікуємо на певну зміну у законодавстві, за яку, я сподіваюся, проголосують у парламенті, і це дасть нам можливість таки відкрити власний цех для виробництва контабасу. Крім того, ми намагаємося створити ще кілька варіацій напою.

Наприклад, «Контабас Дуб», настояний у дубовій бочці, і «Контабас Дим», настояний у бочці з-під димного віскі. Поки що це лише розробка, але, гадаю, найближчим часом такі смаки українського історичного напою також з’являться. А отже, всі охочі зможуть їх спробувати, аби нарешті дізнатися, що ж таке контабас.