Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Рецепт знайшли у покинутій хаті». Як ветеран відроджує контабас – старовинний український напій, забутий в часи «совєтів»

Опубліковано

Чули колись про контабас? Це стародавній український алкогольний напій на основі бруньок смородини. Тривалий час про нього навіть не згадували, допоки Роман Пелех випадково не знайшов у закинутій хаті на Закарпатті 90 літрів контабасу та зошит із рецептом.

Йому вдалося не лише відродити забутий напій, а й налагодити повноцінне виробництво. Так, вартість контабасу може здаватися зависокою, проте це лише на перший погляд. Адже технологія виробництва потребує чимало часу, сил та зусиль. Як контабас повертається на українські полиці – в матеріалі ШоТам.

Роман Пелех

Ветеран російсько-української війни, засновник бренду «Контапел»

У старій хатині на Закарпатті ми знайшли скарб 

Раніше ми з братом займались купівлею старих хатин: це своєрідний бізнес на Закарпатті. Проте, як правило, усі ці хати були порожні та в занедбаному стані. Допоки ми не знайшли скарб. Спершу я не здогадувався, що наша знахідка була дійсно унікальною. Але, на щастя, я паралельно працював у компанії, пов’язаній із дистрибуцією алкоголю, тому дещо розумів у цій галузі.

А знайшли ми напій під назвою контабас. У занедбаній хатині, яка не мала жодної цікавої історії, але водночас берегла у собі надзвичайну цінність. Історичний український напій, який готували здавен наші предки, утім сьогодні про нього забули. Я більш ніж впевнений, що якби це знайшов хтось інший, то просто вилив би. Ми ж подивилися, спробували, і, крім контабасу, який заклали ще у 1993 році, знайшли вино та пиво часів Австро-Угорської імперії. 

А ще – старенький зошит. У ньому й прочитали, що саме знайшли. Після цього, звісно, полізли в інтернет, аби знайти якомога більше інформації: що таке контабас, як його готували, хто його пив і чому про нього забули. 

Не зміг відмовитися від ідеї відновити цей напій

Насправді знайти багато інформації не вдалося. Адже напій історичний, згадок про нього практично не залишилося. Останнє, що ми відшукали, було у книзі Зінаїди Клиновецької «Страви й напитки на Україні», датованій, якщо не помиляюся, 1913 роком. Після цього контабас просто зник. 

Ми підозрюємо, що це трапилося через прихід комуністів, початок колективізації та Голодомор. Безперечно, у часи Голодомору людям було не до алкоголю. Тоді йшлося виключно про виживання, адже коли в людини бракує пшениці, щоби елементарно прогодуватися, хіба хтось взагалі згадає про контабас? Так напій і забувся.

Я переконаний, що схожих напоїв багато. Таких, про які забули під впливом часу та певних обставин. Тож коли ми знайшли цей скарб – інакше це назвати не можна – спробували, поділилися між знайомими і читачами у соцмережах та побачили, що напій подобається, то питання про початок його виробництва не стояло. Я був зобов’язаний його відновити, бо це український національний напій. Я не міг не зайнятися цим. Уявіть собі, його пили наші предки, а я знайшов і просто покину? Ні. 

Літр контабасу – три тисячі гривень. Це надто дорого

Найважче у виготовленні контабасу – бруньки чорної смородини. Здавалося б, Україна славиться цією ягодою, але сказати, що існує ринок чорної смородини, то ні. До того ж для контабасу потрібні саме бруньки, а їх важко і дуже дорого купити. 

А все тому, що люди, які вирощують чорну смородину, не хочуть обрізати бруньки, адже це псує кущі – більше на них ягід не буде. Зрозуміло, що продавцям такий формат не пасує. Ми почали шукати альтернативні варіанти та вигадувати, як здобути таку необхідну сировину. 

І нібито знайшли. Пропозиція була така: навесні купляти обрізки з кущів чорної смородини, встромлювати їх у землю, чекати на появу бруньок і збирати. Звучить доволі перспективно, правда? От тільки, як з’ясувалося, один літр контабасу за таким сценарієм коштував би більше трьох тисяч гривень. І це лише собівартість. 

Ціна була космічною через кропітку працю. Обрізати бруньки з кожної палички, по-перше, довго, а по-друге, складно. Цю роботу має хтось виконувати, а будь-яка праця має обов’язково оплачуватися. І скільки ж тоді мав коштувати літр напою? Не думаю, що це ціна, яка б влаштувала людей і залишила наш контабас на полицях. 

Ми знайшли постачальника бруньок 

Тому ми пішли іншим шляхом. Я розмістив оголошення у районних центрах України про те, що ми скуповуємо бруньки чорної смородини. Спершу – за 300 гривень, але ніхто не відгукнувся, потім – за 600, і знову нуль реакції. І лише коли ми підняли вартість до 1000 – нарешті отримали відповідь. 

Нам почали надсилати перші бруньки. Згодом ми знайшли людину, яка самостійно їздила селами, скуповувала бруньки дешевше, а нам продавала дорожче, але великими партіями. Нам це підходило, оскільки за адекватну ціну ми отримували багато бруньок. Для того, щоб їх зберігати, ми придбали спеціальні морозильні камери і почали поступово робити контабас. 

Роман Пелех

Перший час усе відбувалося у домашніх умовах, але нас не влаштовувала кількість, яку ми виготовляли. Якщо змогли зробити і продати три пляшки – вже добре. Так ми прийшли до того, що час відкривати власний цех з виготовлення українського історичного напою. 

Контабас? У ДСТУ немає такого напою

Але сказати простіше, ніж зробити. Це ми з’ясували трохи згодом – якраз після того, як майже вийшли на фінішну пряму. На відкриття цеху ми витратили близько року часу і приблизно мільйон гривень. Попри два закони, які суперечать один одному, надскладні умови та фінансові витрати, я робив усе можливе, аби цех запрацював. Та все ж через певні складнощі, які не буду озвучувати, проєкт, на жаль, довелося закрити. 

Нам не вдалося відкрити власне виробництво, тож ми звернулися до компанії «Златогор». Вони мали власний завод, який вже працював та був готовий допомогти нам зі створенням контабасу. І це було значно простіше, адже вони вже мали всі умови згідно ліцензії на оптовий продаж алкоголю. Нам потрібно було лише відкрити цех на їхніх потужностях, що ми й зробили. 

контабас Роман Пелех

Цікавий факт про напій: коли ми взялися за виготовлення та реєстрацію, у податковій нас змусили вказати, що контабас – це настоянка, адже такого слова у переліку ДСТУ просто не існує. Хоча контабас – це далеко не настоянка. Натомість коли я хотів запатентувати слово «контабас», щоб використовувати саме його, мене запевнили, що воно вже існує, і це – напій. Але вказати це на самій пляшці не дозволили. Чому? Питання залишається риторичним, а водночас – доволі кумедним.

Знайшли рецепт у старому зошиті і вдосконалили його 

Виробництво контабасу – справа не з легких. Я не розповідатиму усі подробиці, нехай вони залишаться нашим секретом, але основними моментами поділюся. Отже, з самого початку потрібно настояти напій на бруньках чорної смородини – від чотирьох до шести тижнів. Важливий момент: цей процес триває з доступом світла, але без доступу повітря. 

Після цього бруньки необхідно витягнути і дати напою настоятися ще орієнтовно від п’яти до семи місяців – вже з доступом повітря, але без світла. Тут вже все залежить від самих бруньок, вологості, пори року і ще низки факторів. За цей час напій якраз набирається свого індивідуального кольору. Бо коли тільки-но виймаєш бруньки, контабас ще прозорий, а потім відбуваються певні хімічні процеси і колір поступово змінюється. 

бруньки на контабас

Основи рецепту ми знайшли в тому самому старому зошиті, ще дещо прочитали у книзі Клиновецької. Утім дещо своє ми таки додали. Наприклад, після того, як напій настоюється протягом п’яти чи семи місяців, ці ж хімічні процеси, що змінюють колір, можуть провокувати осад чи помутніння напою.

Тоді ми проводимо холодну фільтрацію. Тобто залишаємо контабас на п’ять днів у спеціальному місці, де температура сягає мінус 14 градусів. Далі фільтруємо – і контабас готовий. Довго, складно, дорого, але це точно вартує того, щоб відновити історичний український напій і… назвати його просто настоянкою. Ну, знаєте, тоді і віскі можна назвати звичайною настоянкою на дубових бочках. 

Контабас пахне поверненням до рідного українського села

Факт про контабас, який вражає: скільки б людей його не куштувало, всі кажуть, що цей напій не схожий на жоден інший. Є люди, яким він подобається, є ті, кому ні, але однозначно смак зацікавлює всіх, хто куштує контабас. І це дійсно так, бо це унікальний напій. Це не віскі, не коньяк. Це контабас. 

Якось мені навіть сказали, що контабас пахне поверненням до рідного українського села, туди, де бабуся каже йти та зрізати смородинові кущі. Приємно розуміти, що навіть запах контабасу додає певної ностальгії, а що вже тоді казати про смак. 

контабас

Завдяки брунькам чорної смородини напій стає доволі маслянистим, адже бруньки віддають йому свої масла. Він довго стікає і зберігає післясмак. Щонайменше п’ятнадцять хвилин ви будете відчувати контабас навіть після маленького ковточка, а багато пити і не потрібно. Контабас – це про насолоду та відчуття, а не про пиття до безтями. Можу точно сказати, що після контабасу віскі смакує наче самогон. 

Контабас варто принаймні спробувати

Перед початком повномасштабної війни ми тільки почали виходити на ринок. Встигли долучитися до кількох ресторанів та почали потрохи рекламувати напій. Після 24-го лютого я пішов на війну і, звісно, увесь процес став на паузу, допоки я не отримав поранення і не вийшов у запас. 

Повернутися у стрій я не зміг, тож знову настав час контабасу. Ми почали працювати, виробляти, постачати і навіть зайняли подарункову нішу. Тому що контабас – це не дешевий напій. Його варто купувати й дарувати принаймні для того, щоб спробувати справжній історичний український алкоголь, який пили наші предки. 

Наразі ми очікуємо на певну зміну у законодавстві, за яку, я сподіваюся, проголосують у парламенті, і це дасть нам можливість таки відкрити власний цех для виробництва контабасу. Крім того, ми намагаємося створити ще кілька варіацій напою.

Наприклад, «Контабас Дуб», настояний у дубовій бочці, і «Контабас Дим», настояний у бочці з-під димного віскі. Поки що це лише розробка, але, гадаю, найближчим часом такі смаки українського історичного напою також з’являться. А отже, всі охочі зможуть їх спробувати, аби нарешті дізнатися, що ж таке контабас.

Суспільство

У Львові здійснили найбільшу кількість трансплантацій за перші три місяці 2024 року

Опубліковано

У Львові за перший квартал 2024 року було здійснено найбільшу в Україні кількість пересадок органів, повідомляє Український центр трансплант-координації.

Про це повідомляє Український центр трансплант-координації.

Загалом, лікарі здійснили 131 трансплантацію органів. З них 39 операцій виконали у Першому медичному об’єднанні Львова, 23 – у київському науковому центрі хірургії та трансплантології імені Олександа Шалімова, та 15 – в Інституті серця МОЗ України.

Читайте також: У Бучі відкрився сквер памʼяті, який символізує майбутнє

Нині 67% усіх трансплантацій в Україні – це посмертне донорство. У національному списку очікування на трансплантацію перебуває 3 013 пацієнтів, зокрема, 1 961 людина очікує на пересадку нирки, 477 – на печінку, 455 – на серце.

Нагадаємо, Дніпро отримав 40 автобусів від Мілана, які розділять між регіонами України.

Фото: Український центр трансплант-координації

Читати далі

Суспільство

Дівоче сватання, запросини та умовини. Пройдіть тест і дізнайтесь, як добре ви знаєте українські весільні традиції та культуру?

Опубліковано

Збір дружини молодим, посад молодої, перейма, діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя — це все давні українські весільні традиції. 

Весільна церемонія в Україні – це не просто злиття двох сердець, а справжня вистава, де кожен обряд і символ має свій глибокий зміст.  Тож, ШоТам запрошує вас у захоплюючу подорож у світ українських традицій: пройдіть цей тест і дізнайтесь, як добре ви їх знаєте. 

З чого починається українське весілля?

Правильно! Неправильно!

Починалося все зі сватання, коли посли від молодого (старости, свати, сватачі, посланці) йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Свататися було прийнято у вільний від польових робіт час (на М'ясниці та від Паски до Трійці). Зі старостами до дівчини йшов парубок, на Поділлі — ходили і його батьки, а на Закарпатті — ще й брат або сестра. Коли дівчина не давала згоди на одруження, на знак відмови вона повертала старостам принесений ними хліб або ж підносила молодому гарбуза чи макогона. Тоді про хлопця казали, що він ухопив гарбуза або облизав макогін. Щоб уникнути сорому, часом посилали "розвідника", котрий мав довідатися про наміри дівчини та її батьків, або йшли свататися пізно ввечері, аби люди не бачили.

Що зазвичай відбувалось одразу після сватання?

Правильно! Неправильно!

Заручини (полюбини, хустки, рушники, сватанки) — заключний етап сватання, обрядове закріплення згоди на шлюб. Водночас це перший передвесільний обряд, що набував законної чинності. На заручини до молодої приходили разом із молодим його батьки та родичі. Всі сідали до столу, а молодих виводили на посад. Старший староста накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху — руку хлопця і перев'язував їх рушником. Після цього ритуалу молода перев'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. Після усіх церемоній дівчина і хлопець вважалися зарученими і відтепер не мали права відмовлятися від шлюбу. Спроба відмовитися вважалася за безчестя, за відмову ж відшкодовували матеріальні витрати та ще й платили за образу. На ознаку того, що дівчина й хлопець засватані, вони отримували певні атрибути: наречений — барвінкову квітку, наречена — червону стрічку у косах або квітку.

А знаєте що таке умовини?

Правильно! Неправильно!

Умовини (оглядини, розглядини, обзорини, печеглядини) — знайомство з господарством молодого, яке здійснювалося невдовзі після успішного сватання. Природа цього звичаю пов'язана з укладом селянина-трудівника, для якого господарство було основою його життєдіяльності. В ньому проглядається і серйозністьставлення до утворення сім'ї: якщо молодий не мав свого господарства, то він не мав і права на створення родини.

Чи сватались дівчата в українській традиції?

Правильно! Неправильно!

Більше двох століть тому абсолютно звичайною справою було сватання дівчини до хлопця. У дівчат на цей рахунок були однакові права з хлопцями. А в більш ранні часи сватання дівчат навіть переважало над сватанням юнаків. Дівчина приходила в будинок улюбленого юнака і, звертаючись до його матері, просила прийняти її в невістки. Доречі, дівчатам відмовляли рідко, бо це вважалось поганою прикметою.

Що таке посаг?

Правильно! Неправильно!

Посаг - придане. Кожна українська дівчина готувала собі придане, зокрема ту його частину, що становила так звану скриню. Адже посаг складався з двох частин: худоби та скрині.Щодо першої, то й виділяв батько. Це худоба, певна сума грошей, клаптик землі. Але те, що входило до скрині, дівчина мала готувати собі сама або ж разом з матір'ю. Скриня включала постіль, рушники, одяг, а також стрічки та хустки, якими дівчина мала обдаровувати весільних гостей.

Головна страва на весіллі?

Правильно! Неправильно!

Головним на весіллі був коровай — один із найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини. Українці пекли багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких виконував специфічну обрядову функцію. Головним весільним хлібом був коровай, який виготовлявся з дотриманням певного сценарію. Бгали його у п'ятницю або суботу в домі молодої (у східних районах), у родичів (Поділля та Волинь) або ж в обох молодих. Нерідко у цьому ритуалі брали участь родичі з обох боків, символізуючи поріднення сімей.

А як запрошували на весілля гостей?

Правильно! Неправильно!

Запросини передбачали збір дружини (весільного поїзда) та запрошення гостей. Їх проводили у неділю зранку. У супроводі бояр та дружок матері молодого й молодої виряджали своїх дітей на запросини. Молода у національному вбранні, прикрашена квітками та стрічками, обходила хати й дарувала господарям шишки, промовляючи: Просили вас батьки, і я вас прошу прийти на малий час — на весілля до нас.

Українське тардиційне весілля: що ви знаєте про давні народні традиції?
Ой лишенько! Щось небагато ви про це знаєте 🙁
Вам точно краще трохи почитати про українські весільні традиції!
Ваше весілля було в традиційному українському стилі?
Вау! Дуже круто! Ви багато знаєте про українську традицію!

Поділіться своїми результатами:

Читати далі

Суспільство

Нейрохірург з Британії плете сітки для ЗСУ

Опубліковано

Нейрохірург з Британії Генрі Марш допомагає плести маскувальні сітки у Львові. Лікар є автором книжок «І наостанок», «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» та «Щоденники нейрохірурга».

Про це повідомляє “Суспільне культура”.

Генрі Марш приїздить до України протягом останніх 30 років, а з початком повномасштабного вторгнення активно підтримує українців.

Читайте також: У Бразилії презентували книгу про 130-річну історію української громади

«Мій маленький внесок у військові зусилля. Слава Україні!» — написав Генрі Марш у дописі соцмережі Х.

Нагадаємо, у Чернівцях розквітли сакури.

Фото: Суспільне культура

Читати далі