Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Спорт

«Ми відбудуємо і школи, і команди». Історія тренерки, завдяки якій у Харкові з’явився жіночий баскетбол

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Елеонора Чек – тренерка вищої категорії, яка першою в Харкові почала розвивати жіночий баскетбол. Її вихованки – учасниці національної збірної та призерки низки змагань. До повномасштабного вторгнення Елеонора працювала у харківському БК «ХАІ», а паралельно тренувала місцевих підлітків.

Їй вдалося побудувати в місті принципово нову баскетбольну школу, однак всі подальші плани зруйнувала війна. Через обстріли Харкова тренерка опинилася в Кропивницькому, де продовжує займатися улюбленою справою. Сьогодні вона тренує дітей-переселенців та розвиває спортивне життя нового міста. 

У моїй трудовій книжці – лише один запис

Ще в сьомому класі я знала, що буду тренеркою з баскетболу. Інші дівчата хотіли стати балеринами, ветеринарками, хлопці – космонавтами, а мені подобався саме баскетбол. І в жодній іншій сфері я себе не бачила. Тож після закінчення школи вступила до Харківського державного інституту фізичної культури, добре навчалась і ще на четвертому курсі, в 1992 році, почала працювати в спортивній школі №13. 

Тоді я хотіла впевнитись, чи це справді моє, чи потрібна мені ця робота. А вийшло так, що закохалася в неї. Я й досі працюю в цій школі: 13 років стажу й лише один запис у трудовій книжці. Спершу я була молодою і не надто досвідченою тренеркою, але вже через п’ять років взялася за створення команди, яка згодом стала учасницею чемпіонату України. 

На розвиток кар’єри надихнула донька

Для мене баскетбол – це спалах, емоції, постійна зміна ситуацій та швидкі рішення. У футболі після передачі м’яча можна бігти й думати. А у нас вкрай маленький майданчик, атака триває всього 24 секунди, тобто рішення мають бути швидкими. Це мене дуже захоплювало.

А на подальші успіхи в кар’єрі та ще більшу працьовитість мене надихнула донька. Вона з п’яти років почала ходити до мене в спортзал, все швидко схоплювала й демонструвала чудові результати. Власне, ми з чоловіком вирішили створити свою першу серйозну команду саме через доньку. Вона виросла і стала досвідченою гравчинею, майстринею спорту України та учасницею національної збірної. Два роки грала у Франції, але потім травмувала коліно й відтоді займається тренерською діяльністю.

На початку моєї кар’єри ніхто не хотів працювати з дівчатами

На початку тренерської діяльності мені було цікавіше працювати з дівчатами, хоча з ними ніхто й не хотів тренуватись, адже це тонка ювелірна робота. Мені теж було важко. Проте тривалий час я була єдиною в Харкові, хто тренував жіночі команди. Лише згодом у мене почали з’являтися тренери-однодумці.

Велику частину свого життя я присвятила розвитку баскетбольного клубу «ХАІ». Це громадська організація, в якій можуть брати участь усі тренери, які працюють в державних спортивних закладах. Коли там набрали жіночу команду, то мені запропонували посаду головної тренерки.

Перед повномасштабною війною ми збудували в Харкові настільки потужну систему з дівочих команд, що чотири з них грали в чемпіонаті України серед дітей, ще дві команди – у жіночому чемпіонаті. У вищій лізі змагалися досвідчені баскетболістки, а в першій – школярки старших класів. Ми створили справді хорошу платформу для розвитку жіночого баскетболу в Харкові. Однак зараз наші зали зруйновані, дорослі гравчині виїхали за кордон, а хтось із них, на жаль, вже не повернеться додому.

Я щодня спілкуюся зі своїми вихованками. Минулого тижня вже набридло зідзвонюватись з усіма окремо, тож ми всі разом спілкувались через відеозв’язок. Хтось зараз в Німеччині, Латвії, Румунії, а хтось – залишився в Харкові. Мені завжди цікаво, як у них справи, тому намагаюся телефонувати частіше. 

У баскетболі вроджені дані – це лише 5% успіху

Успішні баскетболісти мають лише 5% таланту – це ростові дані та хороші гени. Інші ж 95% – працьовитість під час тренувань, бажання довести до досконалості виконання якоїсь техніки та постійна праця над своїм тілом. Усі ці риси разом впливають на підготовку професійного баскетболіста. 

Також для баскетболу жодного значення не має вік людини. Мої вихованки за кордоном розповідали, що в їхній зал приходить 78-річна жінка. І у нас також розвинений ветеранський спорт, а взагалі грати не пізно в будь-якому віці: з самого дитинства і до зрілого віку. Головне – сильне бажання та наполегливість.

жіночий баскетбол

За день до вторгнення ми поїхали на змагання

23 лютого у Києві була перша гра моїх вихованок 2009 року народження. Ми відчували цю напругу, але всі мої дванадцять дівчат та їхні батьки вирішили, що ми все ж поїдемо на змагання. Певний час я думала, що батьки наполягатимуть повернути квитки та відмовитись, але діти дуже хотіли на матч. 

О сьомій ранку ми виїхали потягом Харків-Київ. Першу гру зіграли з господарями майданчика, ввечері поспілкувались з тренерами, повечеряли, а вранці – почули гул літаків та вибухи. Увесь день 24 лютого ми ховали дітей в сусідньому бомбосховищі, всю наступну ніч я не спала й думала про те, як вивезти дітей. На той час Київ вже був перекритим і всі дуже панікували. Наступного дня я вирішила вивозити дітей в будь-який спосіб. 

змагання з баскетболу

Ми знайшли маленьку шестимісну машину, в яку вдалося помістити дванадцять дітей та їхні сумки. І так ми поїхали до залізничного вокзалу. Було дуже страшно за дітей. Я бігала вокзалом і шукала, чим ми можемо виїхати. У нас були квитки до Харкова, однак потяг вирушав ввечері. Тоді я підійшла до провідників потягу Київ-Дніпро, показала квитки, пояснила, що я з дітьми, попросила взяти нас із собою. Цей потяг був переповненим пасажирами: люди їхали в тамбурах і на третіх полицях. Проте працівники прийняли нас і навіть знайшли місця для дітей. 

Наступну ніч ми провели на вокзалі, а вже вранці батьки однієї з дівчат прислали за нами автобус. Вони домовились з соціальним центром в Краснограді про прихисток. Протягом десяти днів ми жили в цьому соццентрі, а батьки поступово приїжджали та забирали дівчат. Переважно всі їхали далі – за кордон.

Читайте також: Тренер чемпіонів Єгор Лебідь: «Моя мета – щоб усі знали про вінницьку школу джиу-джитсу родом із Херсона»

Цей соціальний центр готувався приймати новий дітей з Харкова, а тому ми допомагали з облаштуванням місць. А коли забрали останню з моїх учениць, я зустрілась зі своїми рідними. Вони також виїхали з Харкова – до кінця квітня ми разом жили в Краснограді. Потім ми вирішили їхати в Кропивницький, адже розуміли, що потрібно працювати. 

Кропивницький – місто людей, які готові допомогти

Сьогодні ми живемо однією великою родиною живемо в будинку наших сватів. Мені дуже подобаються місцеві люди, ми жодного разу не зустрічали когось, хто б поставився до нас негативно. З якими б питаннями не зверталися – нам завжди допомагають.

Скажімо, хотіли влаштуватися на роботу в спортивну школу – нас відразу прийняли. Також звернулись до одного з директорів з проханням виділити зал для безкоштовних занять з дітьми-переселенцями – і це також дозволили. У мене був лише один м’яч, в школі – ще два, а дітей на початку – аж вісімнадцять. Тому ми звернулися до волонтерської групи «Стежка», і нам купили десять якісних м’ячів. Вже з червня ми тренувались як справжні спортсмени – з м’ячами та в хорошому залі. 

баскетбол

Прищеплюємо дітям любов до баскетболу

У нас був хлопчик Захар із Харкова. Він тренувався з нами до липня, а потім прийшов і зі сльозами на очах сказав, що батьки вирішили повертатися назад. Ми сконтактували з харківською колегою і відправили Захара до неї на тренування. Тобто це історія про хлопчика, який з нашого рідного міста, але закохався в баскетбол саме в Кропивницькому. І зараз він продовжує займатись в Харкові, наскільки це можливо робити в цих умовах. 

Багато дітей тренувались із нами, а потім повертались додому чи виїжджали за кордон. Зараз зі мною тренуються 15 діток-переселенців, для яких ми проводимо безкоштовні заняття. А загалом я треную близько 40 дітей, маю дві групи – молодшу (2-5 клас) та старшу (6-8 клас). Стільки ж дітей тренує мій чоловік Олег. Сьогодні я працюю і з дівчатами, і з хлопцями. Та про виховання команди, яка гратиме в чемпіонаті України, поки не думаю. Для цього потрібно працювати щонайменше три роки.

Моє завдання зараз – навчити дітей та прищепити їм любов до баскетболу, виховати в них дисципліну. Моя доросла група дуже дисциплінована та слухняна, в залі така тиша під час тренувань, що чутно, як муха летить. Це діти, які зі мною працювали все літо, тому вони вловлюють кожне моє слово. Із молодшими – набагато важче, перші два тижні я тільки те й робила, що працювала над їхньою дисципліною. Спершу вони мене не чули, розбігались в різні сторони, але зараз на тренуваннях вже порядок.

тренерка з баскетболу

Пишаюсь, що мої учениці стали гідними людьми

Моє життя – це моя робота. Після завершення навчання я присвятила себе баскетболу. І пишаюсь тим, що виховала багато дівчат, які після своєї кар’єри стали просто дуже хорошими людьми. Вони працьовиті та дисципліновані, тому досягають успіхів у будь-якій сфері. 

У мене є багато вихованок, які навчаються в Харківському авіаційному інституті і власними силами вступили туди на бюджет. Баскетбол називають швидкими шахами, адже тут потрібно вміти швидко думати. Тому мої вихованки дуже розумні і завжди стають хорошими спеціалістами. Мені дуже подобається, що після завершення тренувань вони стали гідними людьми і не загубились у сучасному суспільстві.

Читайте також: «Наші студенти ламають стереотипи». Університет Третього віку в Хмельницькому навчає пенсіонерів-переселенців

Усі мої дівчата, які грали в чемпіонатах України, були якщо не призерками, то щонайменше посередині турнірної таблиці. І в кожній віковій категорії були гравчині, які входили до складу національної збірної України. Я вважаю, що це дуже велике досягнення для тренера – виховати учасника національної збірної. Взагалі наша робота дуже складна і копітка, адже з дітьми треба працювати роками, аби вони змогли розкритися та стати професійними гравцями.

баскетбольна збірна

Ми обов’язково відбудуємо баскетбольну школу в рідному Харкові

У майбутньому ми однозначно повернемося до Харкова і будемо відроджувати свою баскетбольну школу. Але всім батькам наших вихованців в Кропивницькому я вже сказала: коли поїдемо, то передамо їхніх дітей в руки хороших тренерів, з якими зараз працюємо пліч-о-пліч. Наша робота точно не буде марною, бо ми залишимо після себе дітей, які прагнутимуть досягати перемог в баскетболі. 

Сподіваюсь, ми встановимо новий рівень розвитку баскетбольної сфери. Кожна спортивна школа має свій почерк та стиль. Коли на чемпіонатах ми граємо з іншими містами, то я знаю, що вони демонструватимуть на майданчику та яка в них філософія гри. Хоча правила в баскетболі єдині, стиль гри в кожної команди свій. Ми також маємо власний стиль і прагнемо створити в Кропивницькому дуже якісну школу.

дівчата грають у баскетбол

На жаль, зараз зруйновано те, що ми так довго будували. Але в мене ще багато часу, я помирати не збираюсь. Тому ми з колегами ще збудуємо жіночий баскетбол. Розумію, що це буде все заново, але ми не боїмося труднощів. Найбільше горе – це втрачені життя, а зруйновані команди чи будинки можна відновити та відбудувати.

Спорт

Патрульний із Рівного став чемпіоном світу на World Peace Indoor Soccer Tournament 2022

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Українець Тарас Прислупський став переможцем на Чемпіонаті світу серед поліцейських і пожежних, що відбувся у Нідерландах у місті Ейберген.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці Патрульної поліції Рівненської області.

Зазначається, що на Тарас Прислупський брав участь у Чемпіонаті світу серед поліцейських і пожежних World Peace Indoor Soccer Tournament 2022.

У складі команд IPA Avangard Safety Україна у категорії 35+ Тарас став Чемпіоном.

Відомо, що 32-ві команди із 17-ти країн світу боролися за медалі та звання кращих із футзалу.

Дивіться відео: Захисник з позивним «Бігун» хоче пробігти марафон в українському Криму

«Ця перемога для України, для ЗСУ!» — написав Тарас на своїй сторінці у фейсбук та подякував усім за підтримку.

Нагадаємо, нацгвардієць завоював перше місце на Чемпіонаті світу з багатоборства.

Також черкащанин виграв Чемпіонат Європи з кікбоксингу.

Окрім того, 11-річна українка виборола «золото» на Чемпіонаті Європи з тхеквондо.

Фото: facebook.com/rivnepolice.

Читати далі

Спорт

Нацгвардієць завоював перше місце на Чемпіонаті світу з багатоборства

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Молодший сержант Національної гвардії Олександр Скляр виборов перше місце на Чемпіонаті світу з багатоборства у Польщі.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці НГУ.

Чемпіонат світу з військово-спортивного багатоборства відбувся у польському місті Ополе та об’єднав спортсменів з усього світу. Серед спортсменів, які представляли на турнірі Україну, – гвардієць із Полтави, молодший сержант Олександр Скляр.

Упродовж змагань військовослужбовець виборов одразу три нагороди – два «золота» та одну «бронзу».

«Військовослужбовець Національної гвардії України молодший сержант Олександр Скляр завоював призові місця у трьох версіях: 1 місце у “легкому контакті”, 1 місце у “повному контакті”, 3 місце у “дозованому контакті”. Вітаємо наших спортсменів, які за підсумками двох розділів змагань вибороли перше місце для команди України!», – йдеться в повідомленні.

«Я вірив у себе та у свої сили і був впевнений, що я виборю перемогу для України. Нехай усі знають, що ми не просто сильні, а ми не зламні і завжди готові до нових випробувань і перемог, як і в цій війні», – поділився емоціями сам нацгвардієць.

Нагадаємо, 11-річна вінничанка Антоніна Томляк виборола золоту медаль на Чемпіонаті Європи з тхеквондо.

Крім того, українські парафехтувальники вибороли 9 нагород Кубку світу з фехтування на візках в угорському Егері.

Фото: facebook.com/NGUmainpage.

Читати далі

Спорт

Українські парафехтувальники виграли дев’ять медалей Кубку світу (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Українські парафехтувальники вибороли 9 нагород Кубку світу з фехтування на візках в угорському Егері.

Про це повідомили в міністерстві молоді та спорту України.

Зазначається, що протягом чотирьох днів наші спортсмени завоювали 2 золоті, 3 срібні та 4 бронзові медалі. За підсумками змагань українці потрапии до десятки найсильніших команд світу з-поміж 28 учасників.

У Мінспорту додали, що, на відміну від попередніх міжнародних змагань у цьому сезоні , національну збірну вперше представляли 16 паралімпійців. При цьому 11 з 16 спортсменів вибороли високі нагороди, семеро – стали мультимедалістами.

«Українські парафехтувальники потужно виступили і в індивідуальних змаганнях, і в командних. Це було справжньою сенсацією прикінцевого дня змагань – перше, друге та третє місце у різних командних видах боротьби. І це направду високий результат України!», – йдеться в повідомлення.

Найуспішнішим для збірної України став виступ Олени Федоти-Ісаєвої, яка виборола 2 золоті та 1 срібну нагороду. Крім того, Євгенія Бреус виборола 1 золоту та 1 срібну нагороди, Олег Науменко та Антон Манько завоювали по 1 золотій та 1 бронзовій медалі.

Нагадаємо, 11-річна вінничанка Антоніна Томляк виборола золоту медаль на Чемпіонаті Європи з тхеквондо.

Також ми писали, харків’янин Сергій Білий переміг на чемпіонаті світу з пауерліфтингу, що проходив у Данії.

Фото: paralympic.org.ua.

Читати далі