Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Спорт

«Ми відбудуємо і школи, і команди». Історія тренерки, завдяки якій у Харкові з’явився жіночий баскетбол

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Елеонора Чек – тренерка вищої категорії, яка першою в Харкові почала розвивати жіночий баскетбол. Її вихованки – учасниці національної збірної та призерки низки змагань. До повномасштабного вторгнення Елеонора працювала у харківському БК «ХАІ», а паралельно тренувала місцевих підлітків.

Їй вдалося побудувати в місті принципово нову баскетбольну школу, однак всі подальші плани зруйнувала війна. Через обстріли Харкова тренерка опинилася в Кропивницькому, де продовжує займатися улюбленою справою. Сьогодні вона тренує дітей-переселенців та розвиває спортивне життя нового міста. 

У моїй трудовій книжці – лише один запис

Ще в сьомому класі я знала, що буду тренеркою з баскетболу. Інші дівчата хотіли стати балеринами, ветеринарками, хлопці – космонавтами, а мені подобався саме баскетбол. І в жодній іншій сфері я себе не бачила. Тож після закінчення школи вступила до Харківського державного інституту фізичної культури, добре навчалась і ще на четвертому курсі, в 1992 році, почала працювати в спортивній школі №13. 

Тоді я хотіла впевнитись, чи це справді моє, чи потрібна мені ця робота. А вийшло так, що закохалася в неї. Я й досі працюю в цій школі: 13 років стажу й лише один запис у трудовій книжці. Спершу я була молодою і не надто досвідченою тренеркою, але вже через п’ять років взялася за створення команди, яка згодом стала учасницею чемпіонату України. 

На розвиток кар’єри надихнула донька

Для мене баскетбол – це спалах, емоції, постійна зміна ситуацій та швидкі рішення. У футболі після передачі м’яча можна бігти й думати. А у нас вкрай маленький майданчик, атака триває всього 24 секунди, тобто рішення мають бути швидкими. Це мене дуже захоплювало.

А на подальші успіхи в кар’єрі та ще більшу працьовитість мене надихнула донька. Вона з п’яти років почала ходити до мене в спортзал, все швидко схоплювала й демонструвала чудові результати. Власне, ми з чоловіком вирішили створити свою першу серйозну команду саме через доньку. Вона виросла і стала досвідченою гравчинею, майстринею спорту України та учасницею національної збірної. Два роки грала у Франції, але потім травмувала коліно й відтоді займається тренерською діяльністю.

На початку моєї кар’єри ніхто не хотів працювати з дівчатами

На початку тренерської діяльності мені було цікавіше працювати з дівчатами, хоча з ними ніхто й не хотів тренуватись, адже це тонка ювелірна робота. Мені теж було важко. Проте тривалий час я була єдиною в Харкові, хто тренував жіночі команди. Лише згодом у мене почали з’являтися тренери-однодумці.

Велику частину свого життя я присвятила розвитку баскетбольного клубу «ХАІ». Це громадська організація, в якій можуть брати участь усі тренери, які працюють в державних спортивних закладах. Коли там набрали жіночу команду, то мені запропонували посаду головної тренерки.

Перед повномасштабною війною ми збудували в Харкові настільки потужну систему з дівочих команд, що чотири з них грали в чемпіонаті України серед дітей, ще дві команди – у жіночому чемпіонаті. У вищій лізі змагалися досвідчені баскетболістки, а в першій – школярки старших класів. Ми створили справді хорошу платформу для розвитку жіночого баскетболу в Харкові. Однак зараз наші зали зруйновані, дорослі гравчині виїхали за кордон, а хтось із них, на жаль, вже не повернеться додому.

Я щодня спілкуюся зі своїми вихованками. Минулого тижня вже набридло зідзвонюватись з усіма окремо, тож ми всі разом спілкувались через відеозв’язок. Хтось зараз в Німеччині, Латвії, Румунії, а хтось – залишився в Харкові. Мені завжди цікаво, як у них справи, тому намагаюся телефонувати частіше. 

У баскетболі вроджені дані – це лише 5% успіху

Успішні баскетболісти мають лише 5% таланту – це ростові дані та хороші гени. Інші ж 95% – працьовитість під час тренувань, бажання довести до досконалості виконання якоїсь техніки та постійна праця над своїм тілом. Усі ці риси разом впливають на підготовку професійного баскетболіста. 

Також для баскетболу жодного значення не має вік людини. Мої вихованки за кордоном розповідали, що в їхній зал приходить 78-річна жінка. І у нас також розвинений ветеранський спорт, а взагалі грати не пізно в будь-якому віці: з самого дитинства і до зрілого віку. Головне – сильне бажання та наполегливість.

жіночий баскетбол

За день до вторгнення ми поїхали на змагання

23 лютого у Києві була перша гра моїх вихованок 2009 року народження. Ми відчували цю напругу, але всі мої дванадцять дівчат та їхні батьки вирішили, що ми все ж поїдемо на змагання. Певний час я думала, що батьки наполягатимуть повернути квитки та відмовитись, але діти дуже хотіли на матч. 

О сьомій ранку ми виїхали потягом Харків-Київ. Першу гру зіграли з господарями майданчика, ввечері поспілкувались з тренерами, повечеряли, а вранці – почули гул літаків та вибухи. Увесь день 24 лютого ми ховали дітей в сусідньому бомбосховищі, всю наступну ніч я не спала й думала про те, як вивезти дітей. На той час Київ вже був перекритим і всі дуже панікували. Наступного дня я вирішила вивозити дітей в будь-який спосіб. 

змагання з баскетболу

Ми знайшли маленьку шестимісну машину, в яку вдалося помістити дванадцять дітей та їхні сумки. І так ми поїхали до залізничного вокзалу. Було дуже страшно за дітей. Я бігала вокзалом і шукала, чим ми можемо виїхати. У нас були квитки до Харкова, однак потяг вирушав ввечері. Тоді я підійшла до провідників потягу Київ-Дніпро, показала квитки, пояснила, що я з дітьми, попросила взяти нас із собою. Цей потяг був переповненим пасажирами: люди їхали в тамбурах і на третіх полицях. Проте працівники прийняли нас і навіть знайшли місця для дітей. 

Наступну ніч ми провели на вокзалі, а вже вранці батьки однієї з дівчат прислали за нами автобус. Вони домовились з соціальним центром в Краснограді про прихисток. Протягом десяти днів ми жили в цьому соццентрі, а батьки поступово приїжджали та забирали дівчат. Переважно всі їхали далі – за кордон.

Читайте також: Тренер чемпіонів Єгор Лебідь: «Моя мета – щоб усі знали про вінницьку школу джиу-джитсу родом із Херсона»

Цей соціальний центр готувався приймати новий дітей з Харкова, а тому ми допомагали з облаштуванням місць. А коли забрали останню з моїх учениць, я зустрілась зі своїми рідними. Вони також виїхали з Харкова – до кінця квітня ми разом жили в Краснограді. Потім ми вирішили їхати в Кропивницький, адже розуміли, що потрібно працювати. 

Кропивницький – місто людей, які готові допомогти

Сьогодні ми живемо однією великою родиною живемо в будинку наших сватів. Мені дуже подобаються місцеві люди, ми жодного разу не зустрічали когось, хто б поставився до нас негативно. З якими б питаннями не зверталися – нам завжди допомагають.

Скажімо, хотіли влаштуватися на роботу в спортивну школу – нас відразу прийняли. Також звернулись до одного з директорів з проханням виділити зал для безкоштовних занять з дітьми-переселенцями – і це також дозволили. У мене був лише один м’яч, в школі – ще два, а дітей на початку – аж вісімнадцять. Тому ми звернулися до волонтерської групи «Стежка», і нам купили десять якісних м’ячів. Вже з червня ми тренувались як справжні спортсмени – з м’ячами та в хорошому залі. 

баскетбол

Прищеплюємо дітям любов до баскетболу

У нас був хлопчик Захар із Харкова. Він тренувався з нами до липня, а потім прийшов і зі сльозами на очах сказав, що батьки вирішили повертатися назад. Ми сконтактували з харківською колегою і відправили Захара до неї на тренування. Тобто це історія про хлопчика, який з нашого рідного міста, але закохався в баскетбол саме в Кропивницькому. І зараз він продовжує займатись в Харкові, наскільки це можливо робити в цих умовах. 

Багато дітей тренувались із нами, а потім повертались додому чи виїжджали за кордон. Зараз зі мною тренуються 15 діток-переселенців, для яких ми проводимо безкоштовні заняття. А загалом я треную близько 40 дітей, маю дві групи – молодшу (2-5 клас) та старшу (6-8 клас). Стільки ж дітей тренує мій чоловік Олег. Сьогодні я працюю і з дівчатами, і з хлопцями. Та про виховання команди, яка гратиме в чемпіонаті України, поки не думаю. Для цього потрібно працювати щонайменше три роки.

Моє завдання зараз – навчити дітей та прищепити їм любов до баскетболу, виховати в них дисципліну. Моя доросла група дуже дисциплінована та слухняна, в залі така тиша під час тренувань, що чутно, як муха летить. Це діти, які зі мною працювали все літо, тому вони вловлюють кожне моє слово. Із молодшими – набагато важче, перші два тижні я тільки те й робила, що працювала над їхньою дисципліною. Спершу вони мене не чули, розбігались в різні сторони, але зараз на тренуваннях вже порядок.

тренерка з баскетболу

Пишаюсь, що мої учениці стали гідними людьми

Моє життя – це моя робота. Після завершення навчання я присвятила себе баскетболу. І пишаюсь тим, що виховала багато дівчат, які після своєї кар’єри стали просто дуже хорошими людьми. Вони працьовиті та дисципліновані, тому досягають успіхів у будь-якій сфері. 

У мене є багато вихованок, які навчаються в Харківському авіаційному інституті і власними силами вступили туди на бюджет. Баскетбол називають швидкими шахами, адже тут потрібно вміти швидко думати. Тому мої вихованки дуже розумні і завжди стають хорошими спеціалістами. Мені дуже подобається, що після завершення тренувань вони стали гідними людьми і не загубились у сучасному суспільстві.

Читайте також: «Наші студенти ламають стереотипи». Університет Третього віку в Хмельницькому навчає пенсіонерів-переселенців

Усі мої дівчата, які грали в чемпіонатах України, були якщо не призерками, то щонайменше посередині турнірної таблиці. І в кожній віковій категорії були гравчині, які входили до складу національної збірної України. Я вважаю, що це дуже велике досягнення для тренера – виховати учасника національної збірної. Взагалі наша робота дуже складна і копітка, адже з дітьми треба працювати роками, аби вони змогли розкритися та стати професійними гравцями.

баскетбольна збірна

Ми обов’язково відбудуємо баскетбольну школу в рідному Харкові

У майбутньому ми однозначно повернемося до Харкова і будемо відроджувати свою баскетбольну школу. Але всім батькам наших вихованців в Кропивницькому я вже сказала: коли поїдемо, то передамо їхніх дітей в руки хороших тренерів, з якими зараз працюємо пліч-о-пліч. Наша робота точно не буде марною, бо ми залишимо після себе дітей, які прагнутимуть досягати перемог в баскетболі. 

Сподіваюсь, ми встановимо новий рівень розвитку баскетбольної сфери. Кожна спортивна школа має свій почерк та стиль. Коли на чемпіонатах ми граємо з іншими містами, то я знаю, що вони демонструватимуть на майданчику та яка в них філософія гри. Хоча правила в баскетболі єдині, стиль гри в кожної команди свій. Ми також маємо власний стиль і прагнемо створити в Кропивницькому дуже якісну школу.

дівчата грають у баскетбол

На жаль, зараз зруйновано те, що ми так довго будували. Але в мене ще багато часу, я помирати не збираюсь. Тому ми з колегами ще збудуємо жіночий баскетбол. Розумію, що це буде все заново, але ми не боїмося труднощів. Найбільше горе – це втрачені життя, а зруйновані команди чи будинки можна відновити та відбудувати.

Спорт

Жіноча збірна України з важкої атлетики виграла медальний залік Чемпіонату Європи

Опубліковано

Жіноча збірна України з важкої атлетики продемонструвала виняткові результати на Чемпіонаті Європи, що відбувся у Софії (Болгарія), і виборола перше місце у медальному заліку.

Про це повідомили в НОК України.

Зазначається, що за підсумками змагань, українські спортсменки здобули в активі 12 медалей: 5 золотих, 5 срібних та 2 бронзові нагороди.

Однією з головних героїнь турніру стала Каміла Конотоп, яка у ваговій категорії до 59 кілограмів виборола титул абсолютної чемпіонки Європи. Вона показала надзвичайні результати у ривку (105 кг), поштовху (125 кг) та за сумою двох вправ — 230 кг.

Каміла Конотоп

Ще одна видатна українська атлетка, Анна Давидова, стала чемпіонкою Європи у сумі багатоборства (220 кг) та здобула дві срібні нагороди у ривку (100 кг) та поштовху (120 кг).

Читайте такожУ підвалі мріяла про бокс: історія юної чемпіонки з Маріуполя, що вміє тримати удар

Своїм сильним виступом вразила також Світлана Самуляк, яка у тій же вазі виграла ривок (101 кг), посіла третє місце у поштовху (118 кг) та друге місце у сумі багатоборства (219 кг).

Ганна Давидова та Світлана Самуляк

У ваговій категорії до 87 кг Анастасія Манєвська продемонструвала дивовижні результати, здобувши друге місце у поштовху (128 кг) та срібло у двоборстві (230 кг).

Анастасія Манєвська

На завершальний день змагань Валентина Кісіль (вагова категорія 87+) виборола бронзову медаль у ривку, показавши результат 108 кг.

Валентина Кісіль

Нагадаємо, українські гімнасти на Кубку світу в Єгипті вибороли «золоту» і «срібну» медалі.

Також ми розповідали, як Ярослава Магучіх встановила новий рекорд сезону в стрибках у висоту.

Фото: НОК України.

Читати далі

Спорт

Українські гімнасти на Кубку світу в Єгипті вибороли «золоту» і «срібну» медалі (ВІДЕО)

Опубліковано

На Кубку світу зі спортивної гімнастики, що проходить в єгипетському Каїрі, у вправах на паралельних брусах українські спортсменки здобули золоту та срібну нагороди.

Про це повідомили в НОК України.

«Ілля Ковтун святкував перемогу, в активі Олега Верняєва срібло!», — йдеться у повідомленні.

Зазначається, що чинний віцечемпіон світу в багатоборстві Ілля Ковтун виборов золото з сумою балів 15.600.

Відзначимо, що Ілля Ковтун  — народився на Черкащині. Майстер спорту, бронзовий призер чемпіонату світу та Європи, призер юніорського чемпіонату світу.

Читайте такожСоціальним може стати будь-який бізнес, достатньо бажання. Досвід платформи Pear Shop, що згуртувала українських художників

Олімпійський чемпіон Олег Верняєв став срібним призером 15,230.

Олег Верняєв – один із найбільш титулованих спортсменів України. Восени 2019 року. 16 серпня 2016 року у змаганнях на паралельних брусах українець виборов першу золоту медаль для України на Олімпійських іграх 2016 в Ріо-де-Жанейро. Має три державні нагороди:

  • Орден «За заслуги» II ст. (15 липня 2019)
  • Орден «За заслуги» III ст. (4 жовтня 2016)
  • Орден Данила Галицького (25 липня 2013).

Нагадаємо, українська важкоатлетка Каміла Конотоп втретє стала абсолютною чемпіонкою Європи.

Також ШоТам розповідав, як український воїн без тренувань став призером Чемпіонату світу.

Фото: НОК України.

Читати далі

Спорт

Українська важкоатлетка Каміла Конотоп втретє стала абсолютною чемпіонкою Європи (ВІДЕО)

Опубліковано

Українка Каміла Конотоп на континентальній першості у Софії виборола три медалі.

Про це повідомили в НОК України.

Зазначається, що 22-річна спортсменка з Харкова здобула три «золота»:

  • у ривку (105 кг),
  • у поштовху (125 кг)
  • у сумі двоборства (230 кг).

На чемпіонаті Європи з важкої атлетики у ваговій категорії до 59 кг нашій спортсменці не було рівних.

«Вітаємо нашу чемпіонку Європи та тренерський штаб збірної і продовжуємо вболівати за українців в Софії. Змагання триватимуть до 20 лютого», — додали в Національному Олімпійському комітеті.

Читайте такожУ підвалі мріяла про бокс: історія юної чемпіонки з Маріуполя, що вміє тримати удар

Про спортсменку

Каміла Конотоп — українська важкоатлетка, майстриня спорту України міжнародного класу, чемпіонка Європи 2021 року. Народилась 23 березня 2001 року в Харкові. Почала виступати на міжнародних змаганнях із 2016 року. 17 квітня 2023 року виступила на чемпіонаті Європи у Єревані, де у ваговій категорії до 59 кг виграла три золоті медалі, а також встановила три рекорди Європи.

Нагадаємо, український воїн без тренувань став призером Чемпіонату світу.

Також прикордонник Владислав Шатіло виборов «срібло» на Чемпіонаті світу «Спартанська Трифекта».

Раніше ми повідомляли, що Ярослава Магучіх встановила новий рекорд сезону в стрибках у висоту.

Фото: НОК України.

Читати далі