Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Ми стали людьми з підручників історії». П’ять історій про молодь з прифронтових міст, яка наближає нашу перемогу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Вони не покинули прифронтові регіони, хоча мали таку нагоду. Їх не лякають ані щоденні обстріли, ані близькість до передової, ані погрози окупантів. Вони – це молодь, яка попри все залишається на своїх місцях, допомагаючи цивільним та військовим.

Це історії про українців із Харківщини, Донеччини, Херсонщини та Миколаївщини, які докорінно змінили своє життя, присвятивши весь вільний час та всі свої сили волонтерству. Справі, яку самі називають і порятунком, і покликанням. ШоТам розповідає про п’ятьох героїв і геройок, які доводять: наближати перемогу може кожен.

Дмитро Жуков

20-річний волонтер із Харкова

З перших тижнів великої війни готує хліб та гарячі страви для мешканців Харківщини та військових ЗСУ

Заробляти гроші почав ще дитиною

Я почав працювати з 16 років. Спочатку був помічником бармена, згодом – офіціантом. Відтак пішов вчитися на кухаря-кондитера, після чого півтора року працював у харківському аеропорту на міжнародних рейсах. Після закінчення училища влаштувався на нове місце – у кафе.

24 лютого – черговий день, коли мені потрібно було виходити на роботу. Я прокинувся о четвертій ранку, а в чатах вже писали, що почалося повномасштабне вторгнення. Я запитав: «А може, на роботу піти?». А мені відповіли: «Ні, ти що, почалася війна!».

Перші три дні повномасштабної війни для мене минули за містом. Я цього не хотів, але рідні дуже просили перечекати бодай трохи. Коли стало спокійніше, вирішив повернутися додому та забрати речі. А ще хотів заїхати на роботу та захопити свій зарядний пристрій.

Вже в кафе мені зателефонувала власниця – Марія Скоробагач – та запитала: «Дмитре, а хочеш допомагати людям?». Я одразу погодився та почав працювати. Із собою не мав жодних речей, лише те, у чому був: куртка, футболка, штани та кросівки. І, звісно, кухарський фартух у закладі.

Фото: uacrisis.org.

Готував обіди та випікав хліб

Спочатку ми працювали на запасах: готували обіди з того, що було в закладі. Місто постійно обстрілювали, постачальники фізично не могли нічого довезти. Але вже десь через тиждень стало спокійніше, нам почали привозити все необхідне.

Якось до мене звернулися волонтери й запитали, чи вмію я пекти хліб. Сказав, що так. Після цього вони попросили спекти сотню буханок. Звісно, перший тиждень я витратив на навчання та опанування технології, адже це чимала кількість. Та вже за півтора тижня повністю освоїв процес і почав випікати від 200 буханок хліба на день, а паралельно – готував 100 обідів на добу.

Поступово потреба в гарячих обідах зменшувалася, цей напрям ставав не надто доцільним. Тож мене попросили переключитися виключно на хліб. Тоді я збільшив обсяги та почав випікати від 300 буханок на добу. 

Водночас ми допомагали місцевим мешканцям із ліками. Фонд батька власниці кав’ярні – Володимира Скоробагача – закупив необхідні медикаменти, як-от гормони для щитоподібної залози. А я роздавав їх людям.

Фронт не може існувати без волонтерів

З початком повномасштабного вторгнення я хотів піти воювати, але родина мене не відпустила. Тому зайнявся волонтерством – аби допомагати людям. Я люблю своє місто, люблю свою країну. І хочу зробити максимальний внесок у нашу перемогу. Принаймні забезпечити людей їжею та необхідними ліками.

Насправді волонтерство може неабияк змінити наше суспільство на краще. Адже сьогодні ми маємо не лише бойовий фронт, а й тиловий. Уявіть, військовому в окопі потрібні ліки, їжа та одяг. Якщо волонтерів не буде – ця людина не зможе нормально воювати. Волонтери та всі небайдужі – це герої, які наближають країну до перемоги. Вони допомагають не лише бійцям на передовій, а й тим, хто через війну втратив все. Ці люди отримують надію на щасливе життя.

Вже зроблено так багато, що ми просто не можемо скласти руки. Ми маємо працювати далі, допомагати людям та нашій країні. А ще я хочу, аби кожна людина вірила в нашу перемогу. Попри все. І кожен має сприяти цьому на своєму місці. Впевнений, це буде найцінніша перемога в нашому житті. Ми неодмінно доведемо собі та всьому світу, що Україна – незламна, і ніхто не зможе поставити її на коліна.

Стефан Воронцов

20-річний волонтер з тимчасово окупованої Нової Каховки (Херсонська область)

До останнього залишався в місті та допомагав містянам, наразі керує роботою гуманітарного штабу дистанційно

До повномасштабної війни я був звичайним студентом

До повномасштабної війни я жив студентським життям, вивчав у  Вроцлавському університеті урбаністику, архітектуру та містобудування. Також займався вивченням європейської культури. Часто порівнював країни Європи з Україною. 

З 2019 року почав волонтерити у команді, яка займалася реставрацією Нової Каховки. Ми на професійному рівні оновлювали кам’яні вишиванки Довженка на будівлях. Невдовзі створив культурний центр для молоді, куди запрошували різних спікерів. Там ми розмовляли на теми, які ніколи не піднімалися в місті: права людини, ЛГБТ тощо. 

молодь херсонщина

Повернувся до України за тиждень до вторгнення

Я не вірив у повномасштабний наступ. Думав, що росіяни хочуть, аби українці були у напрузі, під психологічним тиском. Я був у Польщі, але 16 лютого вирішив на два тижні приїхати до батьків, зробити сюрприз. 

24 лютого прокинувся о п’ятій ранку. Не розумів, чи то від сну, чи від «феєрверку». Через декілька хвилин почув потужний вибух поруч із моїм будинком. Ми думали, що, можливо, то лише у нас і на Донбасі, але виявилося, що вибухи – по всій країні. О восьмій ранку росіяни були вже в Генічеську, що на півдні Херсонської області. А о 12:00 над Каховською ГЕС вже висів триколор. 

Організували «штаб» просто в підвалі будинку

Коли почалася повномасштабна війна, ми не могли просто приймати все, що відбувалося. Ми – херсонці – почали об’єднуватися. Спочатку це були лише чати для обміну інформацією. Охочих приєднатися доводилося «фільтрувати». У нас був свій метод: ми протягом хвилини говорили з людиною українською на локальні теми, а вже потім додавали. У цьому чаті ми ділилися інформацією про росіян: де вони перебувають, де розташовані блокпости, якась інша актуальна інформація по місту, наприклад, де й що можна купити. 

Перші два тижні ніхто не виходив на вулицю. Усім було дуже страшно, ніхто не розумів, що відбувається. Були випадки, коли окупанти вбивали людей, бо вони просто не хотіли зупинятися на вулиці. Та з часом ми почали виходити, організували «штаб» в одному з підвалів. 

волонтери

Знаходили навіть те, що неможливо дістати

Я називаю себе співзасновником фонду HUMANITY (укр. «Людяність»). Як і всі з нашої команди. Бо є люди, без яких взагалі нічого не було б. Наприклад, ті, хто досі під окупацією. Раніше ми влаштовували «планірки», а тепер можемо навіть і не обговорювати деякі питання. Працюємо як годинник. Спочатку було важко, не знали, чи витримаємо це навантаження. Нам писали люди, які просили щось, чого у нас не було. Але ми все знаходили. 

Усе просто: тут наші знайомі, друзі, яких ми знаємо з дитинства. Розуміємо, що волонтер може зробити, а що ні. Ти даєш йому завдання і довіряєш, бо він точно його виконає. У нас немає зарплатні, але волонтери, які в окупації, можуть брати собі продукти. Їм це також потрібно.

80% нашої команди виїхали, ми вже думали заморозити свою діяльність, але, на щастя, продовжуємо працювати. Наша місія – врятувати людей, допомогти їм пережити цю війну. 

молодь-волонтери Херсонщина

Мене мотивує боротьба нашого народу

Я виїхав не через те, що мені набридло жити в окупації. Я пробув у захопленій Новій Каховці 40 днів, але виїхав, оскільки мене почали переслідувати. Тепер я допомагаю дистанційно.

Війна почалася – війна й закінчиться. Головне – не здаватися. Я не хочу опускати руки й не хочу, аби здавалися інші. Я не пробачу собі, якщо через місяць ми завершимо свою діяльність. Мене мотивує боротьба нашого народу, який століттями б’ється за Україну. 

Ми стали тими людьми з картинок, яких раніше бачили лише в книжках з історії. Тільки в козаків були шаблі, а зараз – автомати та телефони. У нас є чудова можливість подолати імперію, з якою ми боролися сотні років. 

Марія Штерн

21-річна волонтерка зі Словʼянська (Донецька область)

Попри обстріли та загальну евакуацію дівчина не покинула рідне місто та почала забезпечувати усім необхідним  цивільних і військових

Волонтерство відкрила для себе ще дитиною

Я почала свою волонтерську діяльність ще у 2015 році, коли була підлітком. Тоді у Слов’янську почали зʼявлятися перші громадські та міжнародні організації. Для молоді влаштовували безліч майстер-класів, тренінгів, воркшопів. Я розвивалася, це було дуже класно, мені подобалася ця сфера.

Згодом я переїхала до Києва, працювала в продажах. Але вже через два роки повернулася додому й влаштувалася на посаду ріелторки. Звісно, 24 лютого на роботу вже не виходила – сенсу не було. Відтоді в нерухомості все зупинилося, і, думаю, стоятиме на паузі ще кілька років. Тож я залишилася без роботи. На щастя, у мене є мама, яка може трохи допомогти з грошима. 

зсу

Не змогла покинути рідне місто

Війна знову прийшла у мій Слов’янськ та мою Україну, тож я не могла діяти інакше, як включатися в боротьбу. Думок про пошук нової роботи чи переїзд не було – я весь час думала лише про те, як це все можна зупинити.

Думаю, як і всіх українців, мене надихнули наші люди, які стали на захист своїх міст. Вони руками зупиняли ворожі танки, піднімали державний прапор над Херсоном навіть після окупації. Я дивилася на це все й розуміла, що не можу сказати собі «стоп» й сидіти склавши руки. Це був момент, коли я «прокинулася» й активно включилася в боротьбу за збереження нашого міста.

Коли у квітні почалася евакуація, і влада оголосила, що треба виїжджати, мені стало сумно. Однодумці почали покидати Слов’янськ, адже життя та здоров’я – на першому місці. Проте я не змогла цього зробити, хоча й мала таку можливість. Я захотіла бути корисною на своєму місці, допомагати іншим.

Я почала спілкуватися з представниками місцевих організацій, які виїхали з міста. Вони були готові допомагати. До того ж завдяки впізнаваності в місті мені почали писати з різних фондів, надсилати гуманітарну допомогу. Так все й почалося.

молодь

Знаходжу для людей продукти та речі

Зараз я працюю в благодійній організації New Way як представниця по роботі з громадами. Наразі ми охоплюємо чотири області: Донецьку, Дніпропетровську, Чернігівську та Київську. Також найближчим часом плануємо розпочати роботу на деокупованій території Харківщини. 

Сьогодні моя безпосередня робота – видача гуманітарної допомоги. Це продуктові та гігієнічні набори, каністри та місткості для води. Також даємо твердопаливні брикети для людей із вразливих категорій, у яких немає газу.

Волонтерство додало мені впевненості

Волонтерство змінило мене ще у 2015 році. До цього я думала, що ніколи не зможу поїхати в Київ. Я була невпевненою в собі дитиною і розкрилася тільки після того, як почала волонтерити.

Завдяки волонтерству я змогла безкоштовно навчатися чомусь в інших людей. Крім того, це розвивало мої організаторські здібності. Було справді круто робити щось разом із людьми, які приїжджали до Слов’янська. Щоразу, коли ми спілкувалися, я думала: «Вау, клас! Ці люди багато чого побачили, і можуть поділитися досвідом». І це трохи змінює мислення та погляди. 

Я переконана, що роль волонтерів та людей з активною позицією – надзвичайно важлива. Воїни ЗСУ розуміють, що захищають нашу територію заради нас. Вони бачать, що ми здатні вибудувати світле майбутнє для України. Сподіваюсь, після перемоги ми перебуватимемо в десятці найкращих для життя країн.

дівчина з прапором біля пам'ятника Шевченка

Молодь – запорука успішної країни

Є класна фраза: «Ти сам собі країна». Треба усвідомлювати відповідальність за себе, своє життя, родину та майбутнє своєї країни. Слід допомагати або бодай не руйнувати те, що інші люди намагаються зробити. А ще завжди варто залишатися людиною та робити щось корисне.

Я сподіваюся, що моїх однодумців ставатиме дедалі більше. Молодь чутиме ці історії та розумітиме, як можна змінюватися на краще. А паралельно із цим буде змінюватися й наша країна.

Роман Єфременко

21-річний волонтер із Харкова

З перших днів повномасштабного вторгнення готував для ЗСУ, а згодом зайнявся евакуацією цивільного населення з прифронтових територій

Почав годувати бійців із другого дня повномасштабної війни

За професією я кухар, навчався за цією спеціальністю, а працювати почав ще з 18 років. Я родом із Полтавщини, але живу в Харкові. З початком повномасштабного вторгнення мені почали телефонувати рідні та вмовляти: «Їдь додому, чому ти там сидиш під обстрілами?». Та я відмовився. Думав, чим можу бути корисним на місці.

Потім у чат закладу, в якому я працював, написала операційна директорка Оксана. Цей заклад тримає представник фонду Rescue Now Михайло Чорноморець. Оксана сказала, що у закладі є купа продуктів, хто хоче допомогти годувати військових? Я погодився, і вже з другого дня повномасштабної війни ми з колегами вийшли на кухню та почали готувати їжу в каструлях обʼємом 50 літрів. Через кілька тижнів приєдналася ще моя дівчина Дарина.

У нас була автівка, тож, крім приготування, ми могли ще й розвозити їжу. Завантажували, везли, віддавали та поверталися на базу. Звісно, їздити хотіли не всі: було страшно, працювала і авіація, і артилерія. До того ж комендантська година починалася з 16:00, тож ми були прив’язаними до часу.

волонтер біля танка

Змінив кухню на евакуацію цивільних

Тепер я займаюся евакуацією людей. Нещодавно возив цивільних із Куп’янська. Зі мною пліч-о-пліч працює товариш Олександр, з яким ми багато чого пройшли, навіть потрапляли разом під обстріл. Він дуже часто евакуює людей із «сірих» зон. А щоб не їхати порожніми, дорогою ми веземо гуманітарну допомогу.

Мене нагородили відзнакою молодіжної премії UNICEF YOUTH AWARDS у номінації «Допомога людям похилого віку». Не думав, що ввійду в десятку, адже там було дуже багато претендентів. Але мені вдалося, і я безмежно вдячний за цю відзнаку.

молодь Харківщина

Не можу припинити волонтерити

Коли я чую, через що пройшли люди, то хочеться допомагати якомога більше. Коли ми приїжджаємо у населені пункти, і я на власні очі бачу, у яких умовах живуть українці, то хочеться зробити все можливе задля них.

Одна мама з маленькою дитиною сказала: «Ми не поїдемо, доки про мого чоловіка й зятя нічого не стане відомо». Від цього стає морально важко. Я не можу просто взяти та перестати волонтерити, почувши таке.

Впевнений, що ніколи не пізно почати волонтерити. Є багато фондів, де бракує людей. Є організації, які щодня вивозять по 800-900 українців, і їм точно потрібна допомога. Головне – аби людина мала бажання та шукала для себе можливості.

 Лала Джаббарова

19-річна волонтерка з Миколаєва 

З перших днів вторгнення допомагала цивільним з прифронтових сіл, а згодом – і бійцям ЗСУ. Нещодавно відкрила благодійну крамницю, аби допомогти переселенцям з роботою

«Доцю, прокидайся. В Україні почалася війна»

До повномасштабного вторгнення я працювала веб-дизайнеркою і мала салон краси в центрі Миколаєва. На жаль, з початком повномасштабної війни заклад довелося закрити заради безпеки команди.

Зранку 24 лютого мені зателефонувала сестра. Я підняла слухавку, щось прослухала й продовжила спати, не зрозумівши, що вона сказала. За годину мені подзвонила мама. Вона дуже емоційна людина, і, зазвичай, все, що вона каже, варто ділити на два. Але того ранку вона чітко й спокійно сказала: «Доцю, прокидайся. В Україні почалася війна».

Волонтерство – єдине, що мене рятувало

Перші місяці були достатньо складними. Єдине, що мене дійсно підтримувало, – це участь у волонтерській діяльності. Починала з допомоги цивільним, а зараз закриваю військові збори, купую техніку, броніки та автівки для ЗСУ. 

Якийсь час ми їздили до села на Миколаївщині, яке опинилося під російською окупацією. Зупинялися біля блокпостів і чекали, аби хтось з місцевих вийшов до нас і забрав гуманітарку. Бодай якісь дитячі продукти. Вже тоді я точно переконалася, що до останнього не буду виїжджати: мені треба допомагати іншим.

Приблизно в червні стало зрозуміло, що гуманітарної катастрофи вже немає: частину сіл відбили, налагодилося регулярне постачання продуктів. Зараз це може здаватися нереальним, але люди часом не уявляють, якою була ситуації на Миколаївщині. Ми постійно шукали дитяче харчування та ліки, зокрема, для серця та врегулювання тиску. У регіоні збільшилася кількість інфарктів та інсультів: люди просто не витримували.

молодь

Ти починаєш волонтерити – й воно затягує тебе в потрібні кола

Насправді все робиться значно легше, ніж може здаватися. Часто мене питають, як почати волонтерити. А ти просто почни щось робити, і тебе випадково затягне в потрібні місця та спільноту однодумців.

Мої перші кроки у волонтерстві відбулися на третій день повномасштабної війни. Я пішла до лікарні, аби передати військовим чай, каву та цукор. Виклала в інстаграмі сторіз про потреби, мені відповіли дівчата з «Сільпо», мовляв, готові перекрити частину суми. А ще це все потрібно було якось довезти, тож я написала у волонтерський чат. Так познайомилася зі Святославом, який працював у волонтерському центрі «Південний опір». 

Між собою ми називаємо учасників центру «єнотами». Ці люди завжди в курсі найгостріших запитів та комунікують безпосередньо з військовими. 

На практиці це виглядало так: я везу «волонтерку» до військової частини, знайомлюсь з людьми, беру їхні контакти. І якщо щось потрібно – вони надалі зі мною зв’язуються. У «єнотів» завжди є якийсь збір: то квадрокоптери, то тепловізори, то акумулятори на дрони. Вони постійно щось збирають, оскільки отримують величезну кількість запитів. 

Тож навіть коли я закриваю черговий збір і думаю, що можна перепочити, достатньо знову написати «єнотам». І ось – у тебе горять вже три збори, один з яких – на позавчора. 

молодь Миколаїв

Створила бізнес, аби допомогти переселенцям

Через повітряні тривоги й постійні обстріли в прифронтових містах дуже бракує роботи для людей, які відмовилися виїхати. Тому я запустила нову справу, що створює робочі місця для переселенців та мешканців регіонів, де тривають активні бойові дії. Мрію, аби цей магазин допомагав закривати якомога більше зборів та став підтримкою для українців, які втратили домівку чи потерпають від російських снарядів. 

А ще я зрозуміла, що хочу провести все своє життя в Україні. Хочу робити щось якісне й хороше тут, а не за кордоном. Тепер боротьба – це сенс мого життя. Боротьба за національну єдність, нашу країну. І, звісно, за мій Миколаїв.

Суспільство

У Києві на станціях метро облаштували точки підзарядки телефонів. Де саме

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У Києві на 19 станціях метрополітену облаштували точки для підзарядки мобільних телефонів та інших гаджетів.

Про це повідомив міський голова столиці Віталій Кличко.

Станції зарядки розташовані на всіх лініях київського метро, найбільше – на синій гілці.

Зокрема, на червоній лінії можна підзарядитися на станціях:

  • «Академмістечко»;
  • «Житомирська»;
  • «Нивки»;
  • «Берестейська».

На синій лінії:

  • «Теремки»;
  • «Іподром»;
  • «Виставковий центр»;
  • «Васильківська»;
  • «Голосіївська»;
  • «Деміївська»;
  • «Тараса Шевченка»;
  • «Почайна»;
  • «Мінська»;
  • «Героїв Дніпра».

На зеленій лінії:

  • «Бориспільська»;
  • «Харківська»;
  • «Позняки»;
  • «Осокорки»;
  • «Видубичі».

Кличко зазначив, що мережа точок для підзарядки телефонів на станціях метро буде розширюватися. Інформацію про нові локації оперативно публікуватиме метрополітен.

Також ми писали, що у Києві кожну третю п’ятницю місяця на станціях метро проводитимуться тренінги з надання домедичної допомоги.

Нагадаємо, у Львові запустили онлайн-мапу із закладами, в яких можна попрацювати або зарядити телефон під час блекауту.

Крім того, у «Пунктах незламності» незабаром з’являться термінали супутникового зв’язку Starlink.

Фото: facebook.com/kyivmetro.

Читати далі

Суспільство

Естонська галерея запустила аукціон картин українських митців, аби допомогти дітям загиблих героїв

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Естонська арт-платформа plARTform запустила онлайн-виставку та аукціон картин українських митців, аби зібрати кошти на допомогу дітям загиблих воїнів ЗСУ.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці співорганізатора проєкту OTP Bank.

Куратори виставки обрали та представили майже 30 робіт, більшість із них – картини українських художників. Відвідати онлайн-галерею можна за цим посиланням.

Упродовж відкритого аукціону, що триватиме до 26 грудня, охочі можуть придбати будь-яку з представлених картин за стартовою або вищою ціною.

Усі кошти, зібрані впродовж аукціону, передадуть на допомогу дітям українських героїв, які загинули, захищаючи країну від російських окупантів. Долучитися до благодійного проєкту можна й звичайним донатом на сайті OTP Bank.

Додамо, автором проєкту plARTform є професор Стокгольмської школи економіки в Ризі, підприємець та інвестор Петер Зашев. Головна місія plARTform – шукати, відбирати та представляти найкращих сучасних східноєвропейських художників та їхні роботи. Частину прибутку від продажу картин plARTform спрямовує на благодійність.

Нагадаємо, Естонія передасть Україні 27 автобусів для відновлення транспортного сполучення.

Крім того, українське міністерство цифрової трансформації допоможе Естонії створити застосунок на базі «Дії».

Фото: plartform.net.

Читати далі

Суспільство

Спецпідрозділ 93 ОМБр «Сенека» знищив позиції росіян під Бахмутом (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Воїни спецпідрозділу 93 ОМБр «Сенека» знищили російські позиції під Бахмутом на Донеччині.

Про це повідомили в Сухопутний війська ЗСУ.

«Робота спецпідрозділу 93-ї ОМБр Холодний Яр “Сенека” під Бахмутом», – підписали відео військові.

Про 93 ОМБр

93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр» – формування механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних сил України чисельністю в бригаду. Входить до складу Оперативного командування «Схід». Від самого початку бере участь у війні на сході України з Росією. Підрозділи 93 ОМБр пройшли найзапекліші бої війни, включно з боями під Іловайськом та Донецьким аеропортом.

З початку повномасштабної війни 93 ОМбр обороняла Україну на різних напрямках: Сумщина, Харків, Ізюм, Балаклія, Бахмут і Соледар. Бригада носить почесне найменування «Холодний Яр» – на честь історичної місцевості Наддніпрянської України, що уславилася своїми повстанцями.

Нагадаємо, спецпризначенці Національної гвардії знищили бойову машину піхоти противника поблизу Авдіївки на Донеччині.

Крім того, воїни Центру «Альфа» Служби безпеки України знищили укріплені бліндажі росіян, будівлю з піхотою та польовий склад боєприпасів.

Фото: facebook.com/93OMBr.

Читати далі

Шопочитати

Суспільство3 дні тому

Ваші конкуренти вже роблять це. 10 важливих порад для бізнесу від топ-підприємця

Український бізнес зіштовхнувся з черговою кризою на тлі повномасштабної війни. Але наших підприємців не зламати:...

Суспільство1 тиждень тому

Кризовий центр став бойовим. Як ветеранська ГО «Бандерівський Схрон» перейшла на військові рейки

«Бандерівський Схрон» – саме під такою назвою існував перший і єдиний в Україні кризовий центр...

Технології1 тиждень тому

«Замовити Starlink – просто, але є нюанс». Як купити та налаштувати «коробку з космосу» від Маска

Їх двоє, і вони – команда. Ная та Павло почали волонтерити ледь не з першої...

Суспільство2 тижні тому

Зі складів – на передову. Як проєкт «Тачка на ТРОкачку» відновлює радянські вантажівки для ЗСУ

На складах ЗСУ чекають на списання тисячі старих вантажівок. Донедавна вони вважалися мотлохом, але тепер...