«Ми разом» — переселенка з Донеччини підтримує 7000 земляків

Двічі переселенка з Донеччини Інна Сорокіна створила центр підтримки для 7000 земляків. Жінка на власному досвіді знає, як це — втратити житло та не знати, куди звертатися.

Про досвід евакуації, життя в незнайомому місті та про те, чому Центр підтримки переселенців «Ми разом» допомагає всім, хто до них звертається, дивіться в новому випуску ШоТам!

А щоб підтримати організацію, підписуйтеся на «Ми разом» у соціальних мережах: Facebook/Instagram.

Історія Інни Сирокіної

З 2014 року я не переставала жити у війні, і я добре знаю, що таке зруйноване житло.

Мене звуть Інна Сирокіна, я з Бахмутського району, з міста Торецька на Донеччині, Але останні декілька років перед повномасштабним вторгненням проживала в місті Слов’янську.

Коли в 2014 році Слов’янськ був під окупацією, я жила в Торецьку. Турецьк теж був під окупацією декілька місяців. Це були теж дуже страшні дні взагалі для міста. Але у Турецька трошки інша історія, на жаль, бо вибухи не припинились в день звільнення, адже через 3 кілометри від крайньої точки міста була вже окупована Горлівка.

Повномасштабне вторгнення

Свою роботу і такий трудовий шлях розпочала в органах влади міста Турецька і опікувалася внутрішньою та інформаційною політикою громади.

Перші хвилини повномасштабної атаки ворогів ми застали саме у Слов’янську.

Це був дуже складний ранок. Я прокинулася о 5-й від телефонного дзвінка близької людини, яка сказала мені дуже страшні слова, що в країні почалась війна. Ми спочатку не приймали рішення виїжджати, вирішили поспостерігати взагалі за ситуацією, але потім керівництво адміністрації, в якій я працюю, прийняло рішення робити евакуацію і запропонували зробити це всім разом.

Переїзд в Дніпро

Вони евакуювали нас, обрали Дніпро, це один з найближчих обласних центрів до Донеччини. Знайшли тут приміщення, де ми могли б працювати в форматі офісу, зберігати документи. І допомогли нам в перші дні знайти житло і закрити якісь побутові проблеми.

Я не можу сказати, що було важко виїжджати фізично, але морально ми ж розуміємо, що виїзд з зони, де небезпечно, це все одно стрес. І психологічно ти не знаєш, які речі тобі потрібно взяти, ти не знаєш, наскільки ти їдеш. Єдине, що ти знав, що в тебе є транспорт, на якому тебе вивезуть і все.

Ми не обирали місто, як раніше, коли думали, де б хотів жити, біля моря, щоб була архітектура якась. Ні, ми не вирішували це зовсім. До квітня 2022 року я в Дніпрі не була жодного разу. Тому для мене це місто було дуже незнайомим, і я навіть не уявляла, як воно живе.

Було складно, було незрозуміло, що буде завтра. І я довго вагалася, навіть не мала сили зняти квартиру. Мені здавалося, що ми ще трохи тут побудемо і повернемось. Тому перші місяці я жила в гуртожитку. Дніпро взагалі зовсім інше, воно не схоже, мені здається, на будь-яке місто в Україні. Але це місто стало таким пунктом незглавності для багатьох мешканців Донеччини.

Дніпро для мене – це про вдячність.

Читати також: Дія нагадує про безоплатний доступ до мовної платформи Promova

Громадська діяльніть

Мені дуже щастить на ціннісних людей, небайдужих. У керівництва виникла ідея створення якогось місця, де ми могли б спілкуватися з нашими земляками. І тоді ми почали крутити взагалі, що це може бути. Придумали такий формат, де і діти, і дорослі могли б отримати якісь соціальні послуги. На початку роботи центру ми для себе вирішили одну сенсову річ, важливу, що хоча і ми центр підтримки ВПО Краматорського району, Краматорський район – це 12 громад.

Ми зрозуміли, що ми не маємо права ціннічно відмовляти людям в допомозі. Я на своєму прикладі знаю, що я сама з Бахмутського району, але працюю в Краматорському. І в мене теж таке було питання, куди мені йти, якщо мені потрібна допомога.

І соціальні послуги в нашому центрі доступні навіть місцевим, бо це інтеграція. І коли ми відкрили центр, перші тижні ми працювали в режимі: пачка паперу, пачка олівців і люди, які бажали чимось допомогти своїм землякам, але ще не зовсім розуміли, чим саме ми можемо бути корисними.

Головна задача була допомогти людям сформувати їх запит, що може полегшити їх життя в релокації і пришвидшити якусь адаптацію соціальну, аби вони могли самостійно вирішувати свої питання побутові чи якісь інші.

Ми вибрали для себе декілька напрямків роботи. Це консультування, бо ми мали доступ до певної інформації. І також ми вибрали напрямок підтримки дітей, їх психологічна адаптація, їх розвиток. І це ще давало змогу, щоб батьки хоча б трошки відпоч не досі займаються звідками. Потім ми спитали у дівчат взагалі, хто що вміє робити, хто малювати, хто ліпити, хто вирізати. І почали формувати програму з того, що ми самі зможемо.

Тут в нас 7 тисяч клієнтів, які щодня комунікують один з одним. В нас працює гаряча лінія, можна задати питання, які у людей виникають, і попросити допомоги. У нас працюють лікарі, і до них можна звернутися за медичною допомогою, є психологи. Людина, яка має запит на підтримку та допомогу, 100% знайде її тут. Тому це наше спільне місце сили.

Нагадаємо, що в Україні жінки почали активніше відкривати власний бізнес: дослідження.

Також ми повідоляли, що американська компанія інвестує в доступне житло у Львівській області.