Суспільство
«Ми 41 день були відрізані від України». Як громада на Чернігівщині відновлюється після деокупації
Корюківська громада на Чернігівщині однією з перших постраждала від повномасштабного російського вторгнення. Окупанти зруйнували місцеві дороги та мости, фактично ізолювавши ОТГ від іншої частини України.
Однак місцеві мешканці не змирилися з присутністю ворога. Жителі громади буквально голіруч зупиняли ворожі танки та блокували дороги, аби завадити російській техніці. Після того, як ЗСУ звільнили область, ОТГ почала відновлюватися та повертатися до звичного життя. Про 41 день в окупації та відбудову громади розповів Корюківський міський голова Ратан Ахмедов.
Окупанти протягом чотирьох діб їхали через нашу громаду
Наша громада розташована в безпосередній близькості до кордону й межує з Росією. Тому в перші години повномасштабного вторгнення вся військова техніка окупантів, яка рухалася в напрямку Чернігова й Києва, була на території нашої громади. Загалом російські війська їздили територією нашої ОТГ протягом чотирьох діб. Це величезна кількість техніки, зруйновані дороги та підірвані мости.
Одне з сіл нашої громади постраждало внаслідок детонації боєкомплекту артилерійської установки. Унаслідок вибуху дісталося будівлі старостату, школі, медичному закладу, магазину й частково — житловому сектору. Але головне — населення не постраждало. Усе інше — відновимо й відбудуємо разом. Зокрема, й завдяки нашим друзям та партнерам.
Звісно, ніхто не був повністю готовий до повномасштабної війни. Але у нас був чіткий алгоритм дій, тому, коли все почалося, ми вже знали, де будемо збиратися й що необхідно робити. Було прийнято рішення, що жодна бюджетна установа не починатиме роботу, крім об’єктів критичної інфраструктури. Зокрема, медиків та комунальників. Вони, як і місцева влада, без відпочинку працювали з першого дня вторгнення.
Понад 40 днів ми були півостровом, відрізаним від «великої землі»
Росіяни не влаштовували на території нашої громади окупаційних адміністрацій, а просто пройшли маршем ближче до Чернігова. І цьому є кілька причин. По-перше, всі їхні сили були кинуті до обласного центру, вони охороняли свої шляхи постачання. А по-друге, у нас діяв потужний рух спротиву. Люди робили все можливе, аби зупинити ворожу армію.
Фізично ми протягом 41 дня були в тилу, але доступу до «великої землі» у нас не було. Громада була повністю відрізана. Окупанти пошкодили мости через річки, тому фактично ми тимчасово перетворилися на півострів. Єдиний шлях для виїзду з ОТГ пролягав через зону активних бойових дій.
Запустили хлібзавод та підключили аграріїв
Звісно, у перші дні в громаді відчувалася певна паніка. Ми з колегами пройшлися всіма установами, подякували кожному працівнику й кожній працівниці, які попри все були на робочих місцях. Порадили людям триматися разом, згадати правила поведінки в екстрених ситуаціях, надання домедичної допомоги тощо.
Ну, а далі ми почали поступово працювати над відновленням місцевої економіки. Нам вдалося запустити хлібзавод, який зупинив свою діяльність кілька років тому. У сусідній громаді відновили роботу сирного заводу. Запрацювали місцеві аграрії.
Найскладніше, напевно, було з медикаментами. Ліки, на які був найбільший попит, зникли з полиць у перші ж дні. І виходило, що в когось було вдосталь медикаментів, а в когось — не було взагалі. Тому доставляли все необхідне через річку — човнами. Згодом окупанти почали обстрілювати човни, тому довелося знову шукати якісь альтернативні шляхи.
Читайте також: Будуємо разом. Це чотири волонтерські ініціативи, які відновлюють нашу країну
Але у нас було теплопостачання та електроенергія. Щоправда, авіаудари росіян пошкодили підстанції, через що відбувся стрибок напруги й деяке обладнання, на жаль, вийшло з ладу. Та загалом ситуація була контрольована.
Найкращий день в житті — коли побачив хлопців із ЗСУ
Про жодну співпрацю з окупантами не могло бути й мови. Натомість мені довелося щоночі змінювати місце ночівлі, адже росіяни викрали мого колегу з сусідньої громади. Після цього ми обладнали своєрідні спостережні пункти в кожному селі. Знали, де пересувається ворожа техніка, яка саме, в якому напрямку та скільки її.
Росіян погнали з нашої області в останніх числах березня — на початку квітня. Звідси вийшло понад дві тисячі одиниць побитої техніки та живої сили. Аби вберегти бодай те, що вціліло, окупанти підривали за собою всі мости. Для мене досі найщасливіший день — це 5 квітня, коли підрозділи Збройних сил України зайшли до в’їзду в місто, і я побачив наших житомирських хлопців. Це найкращий день у моєму житті.
Із технікою та обладнанням допомогли партнери
Із програмою «U-LEAD з Європою» ми знайомі й активно співпрацюємо вже доволі давно. Ще з 2016 року, коли перебували на шляху до об’єднання та формування ОТГ. Потім був період нашого становлення, почалася більш предметна співпраця.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, U-LEAD знову прийшов на допомогу. Зокрема, керівниця Чернігівського регіонального офісу рина Кудрик постійно контактувала з громадою, допомагала з організацією волонтерських проєктів, доставкою предметів першої необхідності тощо.
А коли окупантів вибили звідси, почалася робота в межах відновлення України. До 24-го лютого ми дуже хотіли розвивати інфраструктурні об’єкти. Звісно, війна перекреслила всі плани, а подібні проєкти сьогодні практично не фінансуються, адже кошти спрямовуються в оборонний сектор. Тому ми звернулися до U-LEAD. Перш за все, щодо встановлення резервного живлення для об’єктів критичної інфраструктури. Також ми потребували інструментів та техніки для розбору завалів та демонтажу конструкцій, які пошкодили окупанти.
І ми цю допомогу отримали. При чому, неймовірно швидко. Ба більше, програма навіть взяла на себе всі питання логістики та доставки техніки до ОТГ. На першому етапі «U-LEAD з Європою» передав нам бензоінструменти та генератори, а на другому — надійшла важка техніка, яка сьогодні працює в комунальних підприємствах, що забезпечують життєдіяльність громади.
Відновили водоканал та розібрали завали, якими стримували ворога
Так ми отримали фронтальні навантажувачі, кілька десятків бензопил, відрізних машин. Також нам передали освітлювальний пристрій, який дозволив проводити роботу вночі. Усі ці речі були задіяні й працюють донині. Частину обладнання ми передали до сільських територій, аби забезпечити необхідним місцеві старостати та, наприклад, пожежні команди.
Завдяки допомозі ми, зокрема, змогли відновити роботу місцевого водоканалу та повернути водопостачання до територій, де окупанти пошкодили трубопроводи. Крім того, вже триває підготовка до зимового періоду, і тут це обладнання відіграє не менш важливу роль.
А ще, звісно, розбір завалів на дорогах. У нашій громаді сформувався потужний рух опору, який робив все можливе, аби перешкоджати пересуванню російської техніки. І всі ці завали також прибралися завдяки U-LEAD.
Сьогодні всі отримані генератори розподілені по селам громади, у локації, де це найбільш актуально й справді необхідно. Бензоінструменти забезпечили стабільну роботу виїзних громад.
Ми обов’язково впораємося і все відбудуємо
До повномасштабного вторгнення ми мали справді великі плани на цей рік. Плани, які перекреслила війна. Але ми обов’язково повернемося до них після нашої перемоги.
Зараз головне — підготуватися до опалювального сезону. Бо невідомо, як буде з газом, адже до нас він фізично йде з території Росії. Тому ми готуємося й там, де це можливо, намагаємося перевести об’єкти критичної інфраструктури на резервне тверде паливо.
Але ми впораємося. Відновимося, підготуємося до зими. Думаю, вкладемося до вересня. І всі наслідки перебування тут російських окупантів — також ліквідуємо. Так, дороги й мости — це все потребує фінансів та часу. Але це нам під силу, після перемоги все буде капітально відремонтовано та відбудовано.
Суспільство
Про відбудову
Що планують зробити?
- кабінети лікарів;
- приміщення для щеплень;
- зону реабілітації.
Коментарі
Суспільство
Біотехнологиня та вчителька пішли зі своїх робіт, щоби розвивати прифронтове Запоріжжя. А тепер попри обстріли навчають молодь урбаністики, а жінок — робототехніки. Повну історію героїнь ми розказали на ютуб-каналі ШоТам.
Історія героїнь випуску
Світлана Мамай готувала дітей до успішного складання ЗНО у приватній школі. Та її цілі змінилися, коли на Запоріжжя полетіли ракети, а на околицях точилися бої. Тоді одразу зупинили навчання, а Світлана бачила себе лише у волонтерстві.
«Усе було досить сумбурно — невідомо, що далі. Розгублені діти, розгублена певною мірою я, втрата соціальних напрацювань, які в мене були. Тобто те, що в мене було важливим у викладанні — взаємодія з людьми, це енергетика, яку ти можеш отримувати, — воно повністю зникло», — поділилася культурна менеджерка ГО «Молодь Онлайн» Світлана Мамай.
Читайте також: Підприємець із Вінниці відкрив енергонезалежну реберню на воді (ВІДЕО)
У волонтерському штабі вона зустріла Анастасію Торянік, яка полишила роботу в біотехнологічній кампанії, аби надавати гуманітарну допомогу. Світлана та Анастасія спрацювалися і скоро опікувалися волонтерськими групами.
Та невдовзі ГО, яка координувала штаб, припинила роботу. Колежанки опинилися перед вибором: повертатися до звичних справ чи повністю йти в активізм. Тож вони долучилися до ГО «Молодь Онлайн», якій саме бракувало лідерок.
Тепер Анастасія організовує навчання для молоді Запоріжжя, а Світлана займається урбаністикою.
Про те, як активістки розвивають громадське життя у власному місті, дивіться повне відео на ютуб-каналі ШоТам. Це відео створили завдяки підтримці Уряду Канади в межах проєкту «Голос жінок і лідерство Україна», що впроваджує Український Жіночий Фонд.
Раніше ми писали, як режисерка відкрила власну кіностудію: 17 років до мрії (ВІДЕО).
Фото: ютуб-канал ШоТам
Коментарі
Суспільство
- англійською;
- польською;
- німецькою;
- французькою;
- іспанською.
Коментарі