Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Мільйон на ровері. Як львів’янин проїхав 1500 км прифронтовими містами, аби зібрати кошти на ЗСУ

Опубліковано

За чотири місяці українці знайшли сотні способів, як поєднати свої улюблені заняття та підтримку української армії. Продавали картини, влаштовували благодійні фестивалі, виготовляли сувеніри з уламків ворожого літака. А львів’янин Богдан Прокопович вирішив на ровері подолати 1500 км прифронтовими зонами, щоб зібрати мільйон гривень для Збройних сил України. 

Свою ідею Богдан назвав чимось «на межі геніальності й тупості». Він проїжджає 1 км за кожні 700 грн, а після фінішу розділить отриману суму між Благодійним фондом Сергія Притули та «Повернись живим». Велосипедист розповів ШоТам, як зважився на веломарафон, з якими перешкодами стикнувся під час поїздки та що його вразило найбільше.

Від поїздок рідним містом до марафону у Франції

Моє захоплення велосипедом почалося 10 років тому. Спочатку я використовував його для поїздок по місту замість громадського транспорту. Потім поступово почав долати довші відстані: 30, 50, 100, 200 км. Мені це сподобалося, і я захопився тривалими поїздками. Насамперед це цікаве випробування, оскільки долати такі відстані фізично важко. Крім того, я отримую велике задоволення, оскільки постійно насолоджуюся красивими краєвидами, зустрічаю людей, перебуваю в постійному русі. Це зовсім інші відчуття, ніж, скажімо, від поїздки на автомобілі. Я рухаюся крізь простір і відчуваю все навколо себе: природу, запахи та звуки. 

Здебільшого я брав участь в українських марафонах. За кордоном їздив тільки один раз. Це був легендарний велосипедний марафон «Париж – Брест – Париж» у 2019 році. Ми вирушали з Парижа до Бреста, що на заході Франції, на узбережжі Атлантичного океану, і назад до Парижа. Загальна відстань – 1200 км. Участь у цьому заході вважається вінцем у веломарафонській кар’єрі. Там досить складна процедура реєстрації, і я прагнув туди потрапити. Коли мені це вдалося, я був дуже щасливий.

На межі між геніальністю і тупістю 

Коли я задумався про те, щоб проїхати на велосипеді 1500 км прифронтовими зонами й зібрати 1 млн грн на підтримку Збройних сил України, то написав у своєму Твіттері, що маю ідею на межі між неймовірною геніальністю і тотальною тупістю. Неймовірна геніальність, тому що мені це здалося прикольним: роблячи те, що дуже люблю, я зможу зібрати досить велику суму на потреби війська. Тотальна тупість виявлялася в безлічі нюансів: спочатку не було зрозуміло, наскільки моя ідея безпечна, як під час поїздки знімати якісь речі так, щоб людям було цікаво дивитися, і водночас не зняти нічого зайвого, аби не зашкодити нашим військовим. Однак я подумав, що коли ти робиш щось настільки тотально тупе, воно стає геніальним. І я почав планувати маршрут.

Спершу я про це нікому не говорив. Коли вималювалася чіткіша концепція, розповів кільком найближчим людям, тим, чия думка для мене була важлива та хто розумів, куди я їду і що там відбувається. На жаль, мало хто мене підтримав. Напевно, це було й розумно, тому що дійсно їхати на велосипеді по прифронтовій зоні – доволі небезпечна затія та об’єктивний ризик. Багато людей казали мені, що ідея нехороша. Звісно, вони так говорили, тому що переживали за мене. Однак мене це демотивувало. Якщо на початку я дуже радів своєму задуму й він здавався мені ближчим до геніальності, ніж до тупості, то згодом я замислився, що, можливо, цього робити не варто.

Ще почав сумніватися, чи в принципі зможу зібрати гроші. Мільйон – це велика сума, а я маленька людина. Я не був впевнений, чи з мого задуму виникне іскра, яка або розгориться, або ні. Була ймовірність, що ця ідея просто не зайде людям, що вони не почнуть поширювати, відповідно, не буде належної активності. Я за це переживав. Але навіть якби так сталося, то все одно вирушив би в дорогу. Була така думка: коли я доїду до місць, де відбуваються бойові дії, і почну це висвітлювати, то люди зацікавляться й почнуть надсилати гроші. Я дуже довго обдумував маршрут, говорив з людьми, які перебували в різних його точках, оцінив ризики. Звісно, неможливо на 100% передбачити, що може відбутися в дорозі, однак, зваживши все, я вирішив, що готовий до свого веломарафону.

Богдан Прокопович та бійці ЗСУ

Небезпечний маршрут і повернення до старого життя

Чому для маршруту я обрав прифронтові зони? По-перше, якби я їхав, наприклад, по Заходу України, це б гарантовано не привернуло достатньої уваги й не зібрало стільки грошей. Особливість мого пробігу не тільки в тому, що це довга відстань, а й у тому, що є певна небезпека. Це зацікавило більшу кількість людей, і, відповідно, я підвищив шанси на закриття збору потрібної суми. 

По-друге, мені хотілося трішки, наскільки я вмію, задокументувати, що відбувається в різних місцях, як війна впливає на людей, як поводяться військові та місцеві мешканці. Я мав на меті, щоб інші люди це побачили, зокрема й іноземці. Звісно, у мене досить маленький проєкт з невеликою аудиторією, але все одно якась кількість людей стежать за моєю поїздкою і кажуть, що їм дуже важливо бачити, що відбувається.

Я й раніше їздив по фронтах, щоправда, на автомобілях. Досить багато бував на півночі Харківщини, де нині служить мій брат. Я привозив у його відділення різну допомогу. Крім того, у перші дні війни, коли в Києві була велика загроза, переганяв туди машини. Тож я займався волонтерством на автомобілях і абсолютно не їздив на ровері. Для мене велосипед – це значна частина життя. Зазвичай навесні я багато їздив на ньому, а цього року – ні. Я сумував із цього приводу, тому що це велика зміна в моєму житті, хоча для когось це й може виглядати смішно. Тож завдяки веломарафону я, зокрема, хотів трішечки повернутися до свого старого життя.

Ровер на фоні зруйнованої будівлі

У перший день зібрав пів мільйона гривень

Уже за перший день поїздки люди надіслали пів мільйона гривень, а зараз уже є і мільйон. Хоча спочатку я і мав певні сумніви щодо того, чи зможу зібрати заплановану суму, однак вірив, що це можливо. Я бачив, як у Твіттері проходили інші збори коштів і наскільки активно люди беруть у них участь. 

Пам’ятаєте, який був ажіотаж з марками Укрпошти з російським військовим кораблем? Люди їх купували й перераховували кошти на ЗСУ. У Твіттері є глибокоповажний пан Друже Пеньок. У нього не було цих марок, але він зробив скріншот із сайту Укрпошти та продав його приблизно за 300 тис. грн. Це стало поштовхом для мене. Я зрозумів, що людям просто потрібна цікава ідея – і вони залюбки надсилатимуть гроші. 

Незважаючи на те, що мільйон уже є, мій збір продовжується. Я його не закриватиму, поки не повернуся до Києва, адже грошей для ЗСУ забагато не буває.

Богдан Прокопович біля напису про окупантів

Більшість обмежень – у голові

Окрім того, що я проклав маршрут, більше я ніяк не готувався до марафону. Нині фізично я в найгіршій своїй формі за останні сім років. Я знав, що мені буде важко, тому що цього року перед марафоном я проїхав приблизно 800 км, що насправді смішна цифра перед дистанцією 1500 км. Потрібно проїхати 5000 км, щоб почуватися в тонусі для такої довгої поїздки. Однак більшість обмежень – у голові. Виявилося, що ти їдеш і можеш себе пересилити, навіть коли не готувався до цього.

Я запланував, що мій марафон триватиме від семи днів (в ідеальному випадку) до дев’яти (в гіршому). Сьогодні (під час розмови, – ред.) я в дорозі шостий день, за два дні буду в Миколаєві, де й закінчиться марафон (Богдан фінішував 24 червня, – ред.). Я їду повільніше, ніж очікував, але то нічого страшного.

Найскладніше в моїй поїздці – це шукати їжу, як це смішно не звучить. У мирний час, коли довго їдеш на велосипеді, постійно натрапляєш на цілодобові заправки або магазини. У будь-який момент можна зупинитися й поїсти, щоб мати сили їхати далі. Нині ввечері, ближче до комендантської години, дуже складно знайти будь-де будь-яку їжу. Виходить, що підкріпитися можливо тільки в певні години дня. Я доволі сильно недоїдаю в цій поїздці, а також недосипаю. Це сильно впливає на втому, яка накопичується з кожним днем.

Люди в соцмережах пропонують заночувати в них

З ночівлею дещо простіше, ніж з їжею. Кілька разів я заздалегідь домовлявся з людьми, що можу зупинитися у них. У більшості випадків я ночував спонтанно. У мене із собою є набір для спання на вулиці, тож навіть якщо мені ніде заночувати, я можу поспати в більш-менш комфортних умовах. Часто по дорозі мені пишуть люди в Інстаграмі або Твіттері та пропонують прийняти у себе. Наприклад, так було у Краматорську. Я приїхав туди й не знав нікого, хто міг би мене захостити. Робочих готелів там не знайшов. Почалася комендантська година, і я вирішив, що найкращий варіант – поспати у відчиненому підвалі. І коли я вже постелився там і збирався лягати, мені написала людина та сказала, що може мене прийняти. Тож зрештою я заночував дуже комфортно та смачно поїв.

У цій поїздці я щонайменше тричі порушував комендантську годину. Двічі мене ловив патруль. Але я люблю говорити, що коли в тебе чисте серце та добрі наміри, то тобі нічого не страшно. Пояснюю людям, в якій я ситуації, що в мене довга дорога, я затримався через це – і всі все розуміють. До того ж я маю посвідчення преси, що теж допомагає в таких ситуаціях.

Богдан Прокопович та бійці ЗСУ на блокпосту

Вперше в житті побачив терикон

Завдяки своєму марафону я вперше побував у Запорізькій і Донецькій областях. Донбас – це для мене регіон, куди я давно хотів потрапити. Коли нарешті сюди приїхав, то з’явилося якесь переломне відчуття. Я вперше в житті побачив терикон, про що мріяв уже багато років.

Найбільше мене вразила Північна Салтівка в Харкові. Такого масштабу руйнувань я до цього ніколи не бачив, це важке видовище. І досі є люди, які там живуть. Я зустрів одну жінку, яка прибирала під’їзд. Вона була єдиною мешканкою того під’їзду. В її квартирі висадило вікна, під час обстрілу загинуло кілька її котів. Однак, незважаючи ні на що, вона була абсолютно життєрадісна та позитивно налаштована на майбутнє.

Під час марафону я планував навідати більше своїх друзів-військових, але частину з них перемістили, поки я їхав. Тож коли я був на місці, деякі були на завданнях, і ми не змогли побачитися. Один з друзів, якого я хотів навідати, загинув, ще один – поранений. 

Богдан Прокопович у воронці від снаряду

Влаштував у соцмережах аукціон з воєнними «сувенірами»

Щоб якомога більше людей дізналися про мій благодійний марафон, я зареєструвався в Інстаграмі. Висвітлювати свою поїздку – щось зовсім нове для мене. Я не звик знімати відео, давати інтерв’ю, щодня писати пости та робити сторіз. Я рухаюся повільніше, ніж планував, частково через те, що багато часу витрачаю на всю цю соціальну активність. Вона важко мені дається, але я розумію, що мушу це робити, тому що за це, власне, кошти і надсилають. Якщо я просто буду тихенько їхати й публікувати одне фото на день, людям буде нецікаво. 

трофейний сухпай російської армії

Ще в соцмережах я провів аукціон, в якому розіграв сухпайок російської армії, відпрацьований касетний снаряд від РСЗВ «Ураган» і уламок від ракети РСЗВ «Ураган». Ці речі підігнав мій брат-командир, а кошти підуть на потреби його відділення. Їм якраз потрібні декілька коптерів. 

Ви можете підтримати ініціативу Богдана Прокоповича й допомогти ЗСУ тут.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі