Суспільство
Мікрозелень у руках «сонячних діток»: історія соціального проєкту у Харкові
Синдром Дауна — це найчастіша хромосомна аномалія, яка зустрічається в медицині. Це не хвороба, яку треба лікувати — радше спосіб життя, який має свої особливості. В Україні є багато таких дітей, і для них важливо мати можливість розвиватися, щоб мати успішне майбутнє. Щоб допомогти таким діткам опанувати нову справу, у Харкові три роки тому благодійники запустили проєкт «Паростки майбутнього». Фахівці навчать їх вирощувати мікрозелень, доглядати за нею та використовувати в побуті.
На перший погляд здається, що для таких дітей це важка справа, адже потребує добре розвинену дрібну моторику. Але вони з цим впоралися на «ура», і вже чекають виходу з карантину, щоб знову зустрітися за одним столом, посадити насіння та виростити його з «нуля».
Марина Краснова,
Чотири роки працює у благодійному фонді «Карітас», спочатку на посаді проєктної менеджерки, а зараз — координаторки проєктів. Зокрема, опікується проєктом «Паростки майбутнього»
Священник марив мікрозеленню
У 2017 році у благодійному фонді «Карітас», де я працюю координаторкою проєктів, була бізнес-школа для переселенців. Однією з ідей, яку представили учасники, дуже захопився наш директор, отець Сергій Коваль — священник греко-католицької церкви. Це, до речі, особливість усіх осередків фонду: у нас вище керівництво в усіх організаціях — це священнослужителі. Але він сучасний, це не класичний образ священника, який ми звикли бачити. І от йому дуже сподобалася ідея з вирощування мікрозелені, але хотілося ще поєднати це з соціальною метою.
Я тоді була знайома з мікрозеленню десь буквально на 1%. За два роки до цього мене запросили на один день народження, і нас там пригощали паростками мікрозелені. Тому я сказала директору, що розумію, про що йдеться. Ми дійсно ідеєю дуже захопилися, але по факту нічого про це не знали. І директор почав активно досліджувати цю тему, дивився всілякі ролики на Youtube. Знайшов там багато матеріалу про те, як люди вирощують цей тип рослин.
Проросло прямо в поїзді
Мікрозелень — це паростки зелені або овочів, які на п’яту-сьому добу проросту вже можна використовувати в їжу. Тоді, коли ми починали, в Україні люди вже потроху її вирощували у невеликих фабриках. У нас все це ще було у мріях. І от у грудні 2017-го ми 30 годин їхали у занедбаному потязі зі Львова до Харкова. Ми всю ніч дивилися відео про вирощування мікрозелені, а вранці побачили у вікні росток зелені. Мабуть, колись туди потрапило якесь насіння. Ми ж для себе прийняли це як знак.
Звісно, ми добре тоді посміялися, я навіть ще пост у Facebook написала, що: «Незвично, але факт: у поїзді Львів-Харків виявлено першу мікрозелень». Довго ми про це говорили, ще більше запалилися і почали шукати фінансування. Вирішили взяти участь у фундації «Ашан для молоді», яка кожен рік проводить соціально-грантові конкурси.
Специфіка у тому, що вони підтримують дітей з синдромом Дауна. У «Карітасі» є багато різних інклюзивних проєктів, тому в цілому така діяльність була типовою для нас. Тому ми вирішили ці дві активності поєднати: навчання дітей з синдромом Дауна і вирощування мікрозелені. Це здається важким, адже така робота потребує від дітей добре розвиненої дрібної моторики. Але ми вірили, що у нас вийде.
Свою ідею ми спочатку представили на конкурсі у Харкові, але нас не підтримали. Сказали, що це неможливо, типу «Давайте краще якусь площадку відремонтуємо чи футбольне поле». Але ні, цим у нас займається мерія, у них така собі монополія на дитячі майданчики. Ми ж, такі впевнені в унікальності цієї ідеї, просунули її далі на Київ. Столичній комісії наш задум дуже сподобався — вони були просто в захваті. Ми таки виграли цей конкурс і отримали 10 тисяч євро від фундації на фінансування цього проєкту.
До нас рвались дилетанти
Навчання проходять в офісах, які ми орендуємо. Там у нас є стелажі, де ми ставимо піддони, у яких все вирощується. Навчаємо приблизно 15 учасників: хтось приєднується, інші ж навпаки «відпадають». Залучали ми дітей через організації, які ними опікуються. Загалом у нас було десь 20 учасників, які змінювалися.
Видно, що дітям у нас подобається, вони просяться на заняття. У них як різна підготовка, так і різний рівень розвитку. Тобто, є дуже розвинуті, а є такі, що навіть погано говорять. Але вони знають, що вони йдуть у «Карітас». І якщо вони навіть поряд проїжджають, то показують на наш офіс. Ми вже стали однією великою родиною.
Таку людину я все ж знайшла, запросила до нас на співбесіду. І що цікаво, її прізвище у резюме було мені дуже знайоме. Потім виявилося, що це мама мого одногрупника. Тетяна Крохмаль стала нашим спеціальним педагогом, вона дійсно з дітками на одній хвилі. Мені інколи здається, що вони слухають тільки її у цьому житті, а навіть не батьків.
Шукали ще агроконсультантів, але нам постійно попадалися люди, які казали: «Я знаю, як вирощують моркву, що там складного буде з вашим редисом». І, звичайно, нас такі відштовхували, тому що ми не хотіли брати дилетантів. Для нас цей проєкт був особливий, бо запав нам усім до серця. Згодом до нашої команди долучилися дві сестри-переселенки з Донеччини, які у Харкові вирощують мікрозелень у великих масштабах.
Сторонній продукт припав до смаку
Спочатку до нас приходили одна-дві дитини, активності як такої не було. І це теж особливість того, що такі «тусовки» дітей з інвалідністю дуже закриті. Ці дітки не підпускають до себе нікого. Вони живуть у своєму світі, у них є власні спільноти для спілкування, розваг, для того, аби ділитися горем і радощами. Їм якась ще одна організація не була потрібна, адже вони справляються самостійно.
Ми дуже довго налагоджували цей контакт, коли починали перші заняття. Але зрештою діти пішли. Хоча тут теж були особливості. Наприклад, чи не всі діти не люблять корисні продукти, а в цих дітей загалом харчовий ланцюг дуже своєрідний. І вони не завжди вживають звичні для нас продукти. Перший прогрес, який ми побачили через три місяці, — діти не тільки навчилися доглядати за мікрозеленню, розвиваючи дрібну моторику, а й почали харчуватися нею. І це враховуючи те, що до цього часу вони взагалі не вживали ніяку зелень у їжу. Для них це був сторонній продукт.
У суспільстві є міфи, що діти з синдромом Дауна — це якісь незвичайні люди, не такі як ми. Але коли ти з ними попрацював, то розумієш, що це такі ж діти як і інші. Інколи навіть кращі за нас: вони дуже товариські, гарно один з одним комунікують. Дуже цікаво за ними спостерігати на заняттях. Вони приходять, обіймають один одного, здоровкаються, відкрито виявляють любов.
Діти різні, а справа спільна
Навчання проходять в офісах, які ми орендуємо. Там у нас є стелажі, де ми ставимо піддони, у яких все вирощується. Навчаємо приблизно 15 учасників: хтось приєднується, інші ж навпаки «відпадають». Залучали ми дітей через організації, які ними опікуються. Загалом у нас було десь 20 учасників, які змінювалися.
Видно, що дітям у нас подобається, вони просяться на заняття. У них як різна підготовка, так і різний рівень розвитку. Тобто, є дуже розвинуті, а є такі, що навіть погано говорять. Але вони знають, що вони йдуть у «Карітас». І якщо вони навіть поряд проїжджають, то показують на наш офіс. Ми вже стали однією великою родиною.
Дітей з синдромом Дауна називають «сонячними», і вони такими справді є. Якщо вони тебе люблять, то це назавжди, і ти їхній друг на все життя. Вони не розцінюють це як заняття — для них це своя мікросправа, до якої вони долучені. І співробітників наших вони теж вважають своїми друзями.
Смузі з власного врожаю
Раніше ми займалися тричі на тиждень, зараз через карантин — два рази. Діти висаджують мікрозелень у вівторок, вчаться, що за чим робити, куди розкладати. Після цього ставлять на вирощування, і вже у п’ятницю зрізають перший врожай. Все це відбувається під керівництвом агроконсультантів.
З вирощеної зелені ми робимо салати або смузі. Слідкуємо за тим, аби у нас було повноцінне виробництво. Це те, що було до карантину. Зараз ми віддаємо набори для посадки додому, і діти роблять це все самостійно. Такий собі міні-город прямо на підвіконні. Батьки були проти, щоб ми йшли на карантин, хотіли продовження навчань. Але ми розуміємо, що ці діти перебувають у зоні ризику.
Я бачу прогрес у тому сенсі, що дітям піддалася така мікросправа. Особливо зараз, в умовах карантину, адже вони вже вирощують мікрозелень без нашої допомоги. Ми розвозили ці набори, і вони потім нам фотографували, що у них проросло них проросло прямо на підвіконні. Зрозуміло, що їм вирощувати зараз допомагають батьки, дідусі та бабусі, але діти самі розуміють, що за чим треба робити, де вирощувати, як поливати, як зрізати, де використовувати.
Мікрозелень — це популярно
Наш проєкт дійсно є унікальним, адже ніхто більше не застосовує таку практику — вирощування мікрозелені дітьми з синдромом Дауна. Після нас десь у південній частині країни з’явилося щось подібне. Можливо, вони знали про нас, а може й ні. Але ми жодного авторського права не накладали, ділимося цією практикою. До нас зверталися з інших осередків «Карітасу», одна львівська організація, де теж є такі діти. Та і загалом запрошуємо всіх охочих.
Читайте також: Худі, мило та шкарпетки. Як діти-сироти заробляють прямо в стінах дитбудинків
Сама ж мікрозелень вже стала дуже популярною. Якщо ще кілька років тому про неї ніхто не чув, то зараз вже більш менш вона представлена на полицях супермаркетів. Також є фірми, які пропонують набори з вирощування. Можливо, звісно, це лише у мене таке коло спілкування і такий контент у Facebook, але навіть у кав’ярні дуже часто говоримо: «О, дивися, тут уже мікрозеленню щось присипали». Вже запитуємо, самі вирощують, чи закуповують, бо стає цікаво. За кордоном така зелень теж дуже популярна.
Головна ціль ще попереду
Наша головна мета — вивести проєкт на самоокупність хоча б частково, для того, щоб менше залежати від донорських коштів, а більше переходити на український ринок. Дуже хотілося б, щоб у нас було як в Австрії чи Німеччині, де є соціальні замовлення, і держава по суті дає кошти неприбутковим організаціям на здійснення таких соціальних цілей. У нас в Україні це розвинуто на дуже слабкому рівні.
Мріємо, що колись і наша держава буде зацікавлена в розвитку програм для таких діток і підтримуватиме їх. Тому що ці діти насправді є дуже гарними працівниками, і хорошими людьми, й дуже шкода, що вони довгий час були закриті від суспільства. Тільки зараз ми бачимо створення інклюзивних класів і можливість їхнього навчання у загальноосвітніх школах. Мені здається, що ми ще дуже мало знаємо про таких дітей, хоча вони цілком можуть стати для нас провідниками в краще майбутнє.
Суспільство
«Забруднювач ніколи не буде думати про людей. Він буде думати про свою кишеню!».
Це Максим Бородін – еко-активіст із Маріуполя.
«Був найбільший протест в Україні “Стоп-смог” 4 листопада 2014 року, і ми змусили олігарха закрити застаріле виробництво агломерату. І три коксові батареї. І крім того змусили його почати модернізації глобальні», – розповідає Максим.
На протести вийшли спершу 500 людей, а потім 13 тисяч людей.
«У Маріуполі ми змусили олігарха почати модернізацію. Проте вони ідуть не так швидко. І є велика проблема з контролем. Навіть ті виробництва, які модернізовано, там є можливіть виключати ці фільтри, особливо вночі», – каже Максим.
Читайте також: Дорогоцінний пластик. Історія одеської майстерні, де створюють унікальні речі зі сміття
Екоініціатива місцевих
Активні протестувальники об’єдналися у ГО «Ініціативна група “Разом”».
«Ми починали займатися проблемою промислового забруднення як окремі громадяни, але потім з’явилася громадська організація, яка зараз системно працює для того, щоб змінити законодавство, вносити свої пропозиції до Верховної ради, до мінекології аби змінити ситуацію на краще», – ділиться спогадами Максим.
Проте боротьба лише почалася і роботи дуже багато.
Читайте також: Як екоактивісти «Друкарні» рятують водойму у Слов’янську (ВІДЕО)
Чому важливо боротися?
За його словами, Маріуполь залишається на одному з перший місць із забруднення повітря в Україні.
«Для цього є певні причини. Перша причина – за нами комбінат Азовсталь, який є другим по забрудненню в Маріуполі, і його косохим. Це важко назвати коксохімом, бо це залишки коксохіму. Але та людина, яка є власником цього підприємства, вона його закривати не хоче, бо це гроші», – каже Максим.
Активіст стверджує – найбільша проблема промислового забруднення в тому, що воно не вбиває одразу. Воно вбиває повільно. І у людей складається ілюзія, що це безпечно. Що можна жити під трубами, що цей смог не має ніякої проблеми з ним. Але це не так.
Нині є доведені дослідження, що головна проблема це не захворювання дихальних шляхів, що проблема це інфаркти, інсульти і інші системні захворювання.
Читайте також: Як «Мануфактура ГаражКрафт» рятує Донбас від пластику? (ВІДЕО)
«І коли ми маємо інфаркти у людей 35-ти років, то зрозуміло, яка їх причина. Особливо людей, які раніше працювали на комбінатах», – впевнений Максим.
Екоактивіст каже, що речі, які зможуть змінити ситуацію: це небайдужість.
«Колись в 2012-му році зміни почалися з небайдужості окремих людей, які стали спротивом забрудненю. І зараз дедалі більше людей розуміють, що це впливає на них», – каже Максим.
Як можна поліпшити ситуацію?
Волонтер переконаний, що потрібні системні зміни.
«Аби змушувати забруднювача не просто модернізуватися, а мати контроль, чи він зробив це якісно, чи залишаються викиди, які ми бачимо, як зараз, проте не можемо з цим нічого зробити. І тому без політичної волі, без зміни законодавства, аби був реальний контроль, це неможливо. Аби еко-інспекція могла потрапити на виробництво, щоб штрафи були не по 750 гривень. Щоб була реальна відповідальність за відсутність модернізації», – каже Максим.
«Бо ми не маємо чарівної палички, аби махнуті, і дим щезне, і смог зникне з тих труб. Але є бажання і розуміння, що треба змінити в законодавічому плані, аби це спрацювало. Окрім того один з напрямків нашої організації – адвокаційні кампанії. Ми пояснюємо людям, чому забруднення це небезпечно. Чому це стосується їх і їх дітей, і чому про це треба думати і бути небайдужими. Тому що найстрашніший ворог українців – це байдужість», – розповідає волонтер.
Нині ГО «Ініціативна група “Разом”» спільно з іншими еко-активістами працює над «Cхід Ekomap».
Цей сервіс фіксує екологічні проблеми східних регіонів та способи їх вирішення.
Про проєкт
Cxiд Ekomap – це інтерактивний атлас, присвячений актуальному стану навколишнього середовища Донецької та Луганської областей.
Проєкт розроблений громадською організацією “Криголам” за підтримки посольства Чехії в рамках Transition Promotion Program.
Збройний конфлікт на сході країни заподіяв катастрофічної шкоди довкіллю, порушилась система моніторингу навколишнього середовища. На інтерактивній мапі зібрані екологічні проблеми регіону – затоплення шахт, сміттєві полігони, лісові пожежі, тліючі терикони, просідання грунтів та інші.
Читайте також: Виходимо на протести та фільмуємо викиди. Як на Донбасі борються з проблемою забруднення повітря
Натиснувши на кожну проблему користувачі мають можливість ознайомитись з нею завдяки відеоролику, а також дізнатись про інструменти та методи, необхідні для її вирішення, які пропонують науковці.
Перший крок до розв’язання проблеми – розуміння її масштабності. І головна мета “Cxiд Ekomap” – розпочати діалог про вирішення екологічних проблем шляхом збору даних і допомоги тим, хто працює з питаннями екології Донбасу.
Нагадаємо, в Україні запустили мапу екологічних проблем Донбасу.
Суспільство
2-3 жовтня у Дніпро приїде всеукраїнський фестиваль Гоголь Фест.
У місті у 100-метрові заводські труби «вмонтують» оперну сцену заради однієї у світі вистави, а звичайний річковий вокзал перетворять на жовтий сон митця.
Потрапивши туди, відвідувач опиниться у гіпнотичному просторі перфоменсів, магічної музики, арт-асоціацій та спогадів. Його місія – творче переосмислення «маргіналізованних» об’єктів таким чином, аби запустити соціальні процеси по їх ревіталізації.
Зламати стереотипи про індустріальні міста, запустивши у них культурні процеси.
Читайте також: Виходимо на протести та фільмуємо викиди. Як на Донбасі борються з проблемою забруднення повітря
І навіть більше – об’єднати Україну єдиним у Європі арт-потягом, що курсує від Маріуполя до Львова, від Одеси до Києва, від Києва до Дніпра, представляє собою суміш дискотеки та кінотеатру, та знайомить українців із різних міст.
Гоголь Фест в інших містах
Так, наприклад, після візиту фестивалем Маріуполя, звичайний забутий місцевий будинок культури перетворився на популярний центр сучасного мистецтва.
А ось в Херсоні перезапустили і відродили важливий місцевий театральний фестиваль Менотаврія, повернули відвідувачів до національного парку Олешківські піски, відремонтувавши туди розбиту дорогу.
Особливість фестивалю – спеціальна подія, яка розробляється лише для певного міста і вдруге не повторюється ніде і ніколи у житті.
Читайте також: Чим вражає фестиваль поряд з Рожевими озерами (ВІДЕО)
Торік по Дніпру Гоголь Фест запустив величезну баржу, на якій грав гурт DakhaBrakha. Так, баржа робила слухачами і глядачами неймовірного перфомансу усіх звичайних перехожих, що випадково опинились на набережній.
Цього ж разу на території колишнього заводу ім. Карла Лібкнехта у Дніпрі заводські труби перетворять на оперну сцену.
Спектакль ТРУ від Влада Троїцького поєднує минуле та майбутнє, а також труби, працю (труд) і правду (truth).
Під час ТРУ завдяки музичній, візуальній та перформативній складовим, глядачам розкажуть історію про Україну мрії і про те, що майбутнє є сенс створювати тільки пам’ятаючи минуле. Простір між шістьма трубами буде сприйматися як портал між вчора та завтра.
Читайте також: Вистави для малюків та гра одного актора. П’ять незвичних українських театрів
ТРУ зможуть подивитися п’ятсот чоловік, тому що облаштований майданчик навколо труб займає не більш як 500 метрів, але виставу будуть безкоштовно транслювати онлайн 2 жовтня о 19:00 ось тут.
Для охочих подивитися її наживо, першого жовтня з Києва курсуватиме Gogol train — єдиний у Європі арт-потяг з розмальованими вагонами і окремою програмою всередині. Повертається у Київ потяг вранці четвертого жовтня.
Нагадаємо, у Києві відбудеться фестиваль майстрів ветеранського крафту«Квітка «ЯРМІЗ».
Як ми повідомляли раніше, фестиваль «Свято сиру і вина у Львові» увійшов до сімки найкращих у світі.
Суспільство
В Україні реалізовують перший Всеукраїнський проєкт, який має на меті сприяти популяризації агробіологічних наук.
Про це пише Гурт.
Проєкт готують Центр «Розвиток корпоративної соціальної відповідальності» (напрям Дівчата STEM) спільно з сільськогосподарською компанією Corteva Agriscience
Заявки на участь приймають до 30 вересня 2021 року.
Наукові битви
Зазначається, що з 20 жовтня по 10 листопада 2021 року команди 10-11 класів шкіл з різних регіонів приєднаються до проведення наукових битв.
Кожна наукова битва фокусована на агробіологічних предметах та допоможе розширити уявлення учнів та учениць про прогресивність та масштабність варіантів реалізації власного потенціалу в сільськогосподарських науках.
Читайте також: Вистави для малюків та гра одного актора. П’ять незвичних українських театрів
Зареєструватися для участі у проєкті можливо до 30 вересня 2021 за посиланням.
Мінігранти
З1 листопада до 15 грудня 2021 року команди 5 шкіл – переможниць матимуть змогу реалізувати власні агро ініціативи в рамках конкурсу мініпроєктів.
Girls Agro Camp
З 4 по 22 жовтня 2021 року команди з трьох дівчаток матимуть змогу зареєструватися на участь в Girls Agro Camp – онлайн табір для учениць 6-х класів, що допоможе викликати інтерес дівчат до вивчення STEM предметів.
Подати заявку на участь в віртуальному таборі можливо за посиланням.
Всім зацікавленим доступний загально пізнавальний етап – шість наукових відео від науковців/-иць про різні аспекти агробіології, які може використовувати вчительська спільнота в своїй освітній діяльності та які стануть основою для проведення наукових битв «Scientibattle».
Нагадаємо, молодь Донеччини і Луганщини запрошують на конкурс «Ініціативи громад для зменшення впливу COVID-19».
Як ми повідомляли раніше, Львівська компанія виграла ґрант ЄБРР на кліматичні інновації.
Головне фото: education.24tv.ua.