Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Мікрозелень у руках «сонячних діток»: історія соціального проєкту у Харкові

Опубліковано

Синдром Дауна — це найчастіша хромосомна аномалія, яка зустрічається в медицині. Це не хвороба, яку треба лікувати — радше спосіб життя, який має свої особливості. В Україні є багато таких дітей, і для них важливо мати можливість розвиватися, щоб мати успішне майбутнє. Щоб допомогти таким діткам опанувати нову справу, у Харкові три роки тому благодійники запустили проєкт «Паростки майбутнього». Фахівці навчать їх вирощувати мікрозелень, доглядати за нею та використовувати в побуті.

На перший погляд здається, що для таких дітей це важка справа, адже потребує добре розвинену дрібну моторику. Але вони з цим впоралися на «ура», і вже чекають виходу з карантину, щоб знову зустрітися за одним столом, посадити насіння та виростити його з «нуля».

Марина Краснова,
Марина Краснова,

Чотири роки працює у благодійному фонді «Карітас», спочатку на посаді проєктної менеджерки, а зараз — координаторки проєктів. Зокрема, опікується проєктом «Паростки майбутнього»

Священник марив мікрозеленню

У 2017 році у благодійному фонді «Карітас», де я працюю координаторкою проєктів, була бізнес-школа для переселенців. Однією з ідей, яку представили учасники, дуже захопився наш директор, отець Сергій Коваль — священник греко-католицької церкви. Це, до речі, особливість усіх осередків фонду: у нас вище керівництво в усіх організаціях — це священнослужителі. Але він сучасний, це не класичний образ священника, який ми звикли бачити. І от йому дуже сподобалася ідея з вирощування мікрозелені, але хотілося ще поєднати це з соціальною метою.

Я тоді була знайома з мікрозеленню десь буквально на 1%. За два роки до цього мене запросили на один день народження, і нас там пригощали паростками мікрозелені. Тому я сказала директору, що розумію, про що йдеться. Ми дійсно ідеєю дуже захопилися, але по факту нічого про це не знали. І директор почав активно досліджувати цю тему, дивився всілякі ролики на Youtube. Знайшов там багато матеріалу про те, як люди вирощують цей тип рослин.

Проросло прямо в поїзді

Мікрозелень — це паростки зелені або овочів, які на п’яту-сьому добу проросту вже можна використовувати в їжу. Тоді, коли ми починали, в Україні люди вже потроху її вирощували у невеликих фабриках. У нас все це ще було у мріях. І от у грудні 2017-го ми 30 годин їхали у занедбаному потязі зі Львова до Харкова. Ми всю ніч дивилися відео про вирощування мікрозелені, а вранці побачили у вікні росток зелені. Мабуть, колись туди потрапило якесь насіння. Ми ж для себе прийняли це як знак.

Мікрозелень, яка проросла у потязі

Звісно, ми добре тоді посміялися, я навіть ще пост у Facebook написала, що: «Незвично, але факт: у поїзді Львів-Харків виявлено першу мікрозелень». Довго ми про це говорили, ще більше запалилися і почали шукати фінансування. Вирішили взяти участь у фундації «Ашан для молоді», яка кожен рік проводить соціально-грантові конкурси. 

Специфіка у тому, що вони підтримують дітей з синдромом Дауна. У «Карітасі» є багато різних інклюзивних проєктів, тому в цілому така діяльність була типовою для нас. Тому ми вирішили ці дві активності поєднати: навчання дітей з синдромом Дауна і вирощування мікрозелені. Це здається важким, адже така робота потребує від дітей добре розвиненої дрібної моторики. Але ми вірили, що у нас вийде. 

Свою ідею ми спочатку представили на конкурсі у Харкові, але нас не підтримали. Сказали, що це неможливо, типу «Давайте краще якусь площадку відремонтуємо чи футбольне поле». Але ні, цим у нас займається мерія, у них така собі монополія на дитячі майданчики. Ми ж, такі впевнені в унікальності цієї ідеї, просунули її далі на Київ. Столичній комісії наш задум дуже сподобався — вони були просто в захваті. Ми таки виграли цей конкурс і отримали 10 тисяч євро від фундації на фінансування цього проєкту.

Передача чеку на реалізацію проєкту

До нас рвались дилетанти

Навчання проходять в офісах, які ми орендуємо. Там у нас є стелажі, де ми ставимо піддони, у яких все вирощується. Навчаємо приблизно 15 учасників: хтось приєднується, інші ж навпаки «відпадають». Залучали ми дітей через організації, які ними опікуються. Загалом у нас було десь 20 учасників, які змінювалися.

Видно, що дітям у нас подобається, вони просяться на заняття. У них як різна підготовка, так і різний рівень розвитку. Тобто, є дуже розвинуті, а є такі, що навіть погано говорять. Але вони знають, що вони йдуть у «Карітас». І якщо вони навіть поряд проїжджають, то показують на наш офіс. Ми вже стали однією великою родиною.

Таку людину я все ж знайшла, запросила до нас на співбесіду. І що цікаво, її прізвище у резюме було мені дуже знайоме. Потім виявилося, що це мама мого одногрупника. Тетяна Крохмаль стала нашим спеціальним педагогом, вона дійсно з дітками на одній хвилі. Мені інколи здається, що вони слухають тільки її у цьому житті, а навіть не батьків.

Шукали ще агроконсультантів, але нам постійно попадалися люди, які казали: «Я знаю, як вирощують моркву, що там складного буде з вашим редисом». І, звичайно, нас такі відштовхували, тому що ми не хотіли брати дилетантів. Для нас цей проєкт був особливий, бо запав нам усім до серця. Згодом до нашої команди долучилися дві сестри-переселенки з Донеччини, які у Харкові вирощують мікрозелень у великих масштабах.

Сторонній продукт припав до смаку

Спочатку до нас приходили одна-дві дитини, активності як такої не було. І це теж особливість того, що такі «тусовки» дітей з інвалідністю дуже закриті. Ці дітки не підпускають до себе нікого. Вони живуть у своєму світі, у них є власні спільноти для спілкування, розваг, для того, аби ділитися горем і радощами. Їм якась ще одна організація не була потрібна, адже вони справляються самостійно.

Діти вирощують мікрозелень

Ми дуже довго налагоджували цей контакт, коли починали перші заняття. Але зрештою діти пішли. Хоча тут теж були особливості. Наприклад, чи не всі діти не люблять корисні продукти, а в цих дітей загалом харчовий ланцюг дуже своєрідний. І вони не завжди вживають звичні для нас продукти. Перший прогрес, який ми побачили через три місяці, — діти не тільки навчилися доглядати за мікрозеленню, розвиваючи дрібну моторику, а й почали харчуватися нею. І це враховуючи те, що до цього часу вони взагалі не вживали ніяку зелень у їжу. Для них це був сторонній продукт.

У суспільстві є міфи, що діти з синдромом Дауна — це якісь незвичайні люди, не такі як ми. Але коли ти з ними попрацював, то розумієш, що це такі ж діти як і інші. Інколи навіть кращі за нас: вони дуже товариські, гарно один з одним комунікують. Дуже цікаво за ними спостерігати на заняттях. Вони приходять, обіймають один одного, здоровкаються, відкрито виявляють любов.

Діти різні, а справа спільна

Навчання проходять в офісах, які ми орендуємо. Там у нас є стелажі, де ми ставимо піддони, у яких все вирощується. Навчаємо приблизно 15 учасників: хтось приєднується, інші ж навпаки «відпадають». Залучали ми дітей через організації, які ними опікуються. Загалом у нас було десь 20 учасників, які змінювалися.

Заняття для дітей з вирощування мікрозелені

Видно, що дітям у нас подобається, вони просяться на заняття. У них як різна підготовка, так і різний рівень розвитку. Тобто, є дуже розвинуті, а є такі, що навіть погано говорять. Але вони знають, що вони йдуть у «Карітас». І якщо вони навіть поряд проїжджають, то показують на наш офіс. Ми вже стали однією великою родиною.

Дітей з синдромом Дауна називають «сонячними», і вони такими справді є. Якщо вони тебе люблять, то це назавжди, і ти їхній друг на все життя. Вони не розцінюють це як заняття — для них це своя мікросправа, до якої вони долучені. І співробітників наших вони теж вважають своїми друзями.

Смузі з власного врожаю

Раніше ми займалися тричі на тиждень, зараз через карантин — два рази. Діти висаджують мікрозелень  у вівторок, вчаться, що за чим робити, куди розкладати. Після цього ставлять на вирощування, і вже у п’ятницю зрізають перший врожай. Все це відбувається під керівництвом агроконсультантів.

З вирощеної зелені ми робимо салати або смузі. Слідкуємо за тим, аби у нас було повноцінне виробництво. Це те, що було до карантину. Зараз ми віддаємо набори для посадки додому, і діти роблять це все самостійно. Такий собі міні-город  прямо на підвіконні. Батьки були проти, щоб ми йшли на карантин, хотіли продовження навчань. Але ми розуміємо, що ці діти перебувають у зоні ризику.

Смузі з врожаю мікрозелені

Я бачу прогрес у тому сенсі, що дітям піддалася така мікросправа. Особливо зараз, в умовах карантину, адже вони вже вирощують мікрозелень без нашої допомоги. Ми розвозили ці набори, і вони потім нам фотографували, що у них проросло них проросло прямо на підвіконні. Зрозуміло, що їм вирощувати зараз допомагають батьки, дідусі та бабусі, але діти самі розуміють, що за чим треба робити, де вирощувати, як поливати, як зрізати, де використовувати. 

Мікрозелень — це популярно

Наш проєкт дійсно є унікальним, адже ніхто більше не застосовує таку практику — вирощування мікрозелені дітьми з синдромом Дауна. Після нас десь у південній частині країни з’явилося щось подібне. Можливо, вони знали про нас, а може й ні. Але ми жодного авторського права не накладали, ділимося цією практикою. До нас зверталися з інших осередків «Карітасу», одна львівська організація, де теж є такі діти. Та і загалом запрошуємо всіх охочих.

Читайте також: Худі, мило та шкарпетки. Як діти-сироти заробляють прямо в стінах дитбудинків

Сама ж мікрозелень вже стала дуже популярною. Якщо ще кілька років тому про неї ніхто не чув, то зараз вже більш менш вона представлена на полицях супермаркетів. Також є фірми, які пропонують набори з вирощування. Можливо, звісно, це лише у мене таке коло спілкування і такий контент у Facebook, але навіть у кав’ярні дуже часто говоримо: «О, дивися, тут уже мікрозеленню щось присипали». Вже запитуємо, самі вирощують, чи закуповують, бо стає цікаво. За кордоном така зелень теж дуже популярна.

Пророщені паростки мікрозелені

Головна ціль ще попереду

Наша головна мета — вивести проєкт на самоокупність хоча б частково, для того, щоб менше залежати від донорських коштів, а більше переходити на український ринок. Дуже хотілося б, щоб у нас було як в Австрії чи Німеччині, де є соціальні замовлення, і держава по суті дає кошти неприбутковим організаціям на здійснення таких соціальних цілей. У нас в Україні це розвинуто на дуже слабкому рівні.

Мріємо, що колись і наша держава буде зацікавлена в розвитку програм для таких діток і підтримуватиме їх. Тому що ці діти насправді є дуже гарними працівниками, і хорошими людьми, й дуже шкода, що вони довгий час були закриті від суспільства. Тільки зараз ми бачимо створення інклюзивних класів і можливість їхнього навчання у загальноосвітніх школах. Мені здається, що ми ще дуже мало знаємо про таких дітей, хоча вони цілком можуть стати для нас провідниками в краще майбутнє.

Суспільство

Як бути народним розвідником: дієві поради від Міністерства цифрової трансформації 

Опубліковано

Міністерство цифрової трансформації надало рекомендації та створило інструкцію для народних розвідників.

Про це вони повідомили в своєму Телеграм-каналі.

Сміливі українці з початку повномасштабного вторгнення надсилають військовим інформацію про дії ворога. Це спрощує роботу Силам оборони на наближає нашу перемогу.

Ключові моменти

Інструкція створена для того, щоб нагадати:

  • куди надсилати інформацію про військову техніку
  • які фото безпечно зберігати в телефоні, а які краще видалити
  • як допомагати війську й не наражати себе на небезпеку
фото: Мінцифри

Основані поради

Шкідливо: знімати роботу ППО, пересування української техніки та військових позицій;
Корисно: знімати пересування ворожої техніки та особового складу.

Шкідливо: відправляти фото та відео в анонімні групи в соцмережах;
Корисно: надсилати інформацію в чатбот єВорог.

Шкідливо: поширювати непідтверджену інформацію, яку дізналися від третіх осіб;
Корисно: надсилати інформацію в чатбот єВорог про колаборантів та тих, хто знімає ППО, з доказами та чіткими даними.

Читати також: Інженер-енергетик облаштував майстерню з виробництва РЕБ та FPV (ВІДЕО)

Яка інформація може допомогти

Прізвище, імʼя, по батькові, ХХ.ХХ.ХХХХ р. н., працює на окупантів, а саме:

  • залякує людей, щоб віддавали дітей до шкіл, цим сприяє видачі російських паспортів;
  • працює на нову «старосту» села як секретар;
  • отримує зарплату від рашистів та заохочує інших;
  • наводить окупантів на пусті хати, звідки виїхали люди;
  • брав участь у референдумі, подавав списки людей із села;
  • неодноразово у дворі помічали вкрадену у фермерів техніку із Z-символікою;
  • особисто в мене розпитував про позиції ЗСУ та односельців, які служать;
  • годує російських солдатів.

Шкідливо: публікувати фото прильотів у соцмережах;
Корисно: зберігати режим тиші про обстріл доки інформацію не опублікують офіційні джерела.

Небезпечно: обговорювати пересування техніки телефоном, фотографувати окупантів на близькій відстані до них;
Важливо: чистити листування з чатботом, видаляти фото й відео з галереї.

Нагадаємо, що відома максимальна компенсація за знищене й пошкоджене житло: що варто знати.

Також ми повідомляли, що в Україні запустилась безоплатна лінія юридичної підтримки для ВПО.

Фото: Мінцифри

Читати далі

Суспільство

На Вінничині знайшли “шахед” в нездетонованому стані

Опубліковано

Поліція у лісі на Вінничині виявила російський шахед у нездетонованому стані.

Про це повідомляє ГУ НП Вінницької області.

Що відомо про знахідку?

17-18 березня до поліції надійшло чотири повідомлення про виявлення уламків БПЛА на території Вінницького, Гайсинського та Жмеринського районів. Один з виявлених дронів, який знайшли у лісі, був у нездетонованому стані.

Читати також: Один постріл з “Джавеліну” зупинив ворожий штурм та знищив танк і 3 БМП

Уламки трьох “Шахедів”, які розлетілись у радіусі 200 м. від місця падіння, знайшли у полях. Поліціянти вибухотехніки обстежили місця падіння безпілотників. Після документування подій частини дронів будуть вилучені та знищені.

Зазначається, що постраждалих людей чи пошкодження майна не було.

Нагадаємо, що Coca-cola інвестувала 3 млн доларів у реконструкцію дитячого садочка на Київщині.

Також ми повідомляли, як Інженер-енергетик облаштував майстерню з виробництва РЕБ та FPV (ВІДЕО).

Фото: Національна поліція України

Читати далі

Суспільство

Ліна Костенко святкує 94-й День народження: сильні історії з життя, архівні фото та надихаючі цитати мисткині

Опубліковано

Сьогодні, 19 березня українська мисткиня Ліна Котенко святкує свій 94-й День народження. За роки своєї творчості вона стала лауреаткою Шевченківської премії, Премії Антоновичів, Ордену Почесного легіону. У 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури. 

Добірку про Ліну Костенко підготувала редакція ШоТам.

16 років вірші поетеси знаходились під забороною

У травні 1966 року в Спілці письменників відбулася традиційна церемонія таврування “національних відщепенців”. Ліна Костенко виступила відкрито на підтримку Івана Світличного, Опанаса Заливахи, Михайла Косіва, Михайла та Богдана Горинів, отримавши купу оплесків. Після того, як її лист в захист Чорновола в 1968 році не було надруковано в газеті “Літературна Україна”, її ім’я зникло з преси на багато років. Понад шістнадцяти років поетеса працювала “в стіл”.

Фото з архіву Ліни Костенко

У Ліни Костенко було тавро дочки “ворога народу”

У 1936 році батька Ліни Костенко засудили на десять років концтаборів. Після оголошення вироку Василь Костенко сказав суддям: “Вашим червоним прапором тільки биків лякати”. Ця безстрашність і справжня людська гідність пізніше передалися його дочці.

Рух шістдесятників

Ліна Костенко виявила нетерпимість до несправедливості, відчуття власної гідності та непохитний характер, що спонукали її стати активною учасницею руху шістдесятників. У 1965 році поетеса, разом з кінорежисером Сергієм Параджановим, поетом Іваном Драчем, авіаконструктором Олегом Антоновим та іншими діячами, надіслала до влади лист-протест проти арештів української інтелігенції та вимагала проведення публічних розглядів судових справ.

Фото з архіву Ліни Костенко

Читати також: Режисер у 16. Підліток з Прикарпаття зняв фільм про українських добровольців

Вихід з заборони

З початку 90-х років зацікавленість творчістю Ліни Костенко почала зростати, виходячи з-під заборон. У 2000 році, як повідомили в Українському інституті національної пам’яті, президент України Леонід Кучма нагородив поетесу орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Однак Ліна Василівна відмовилася йти на церемонію нагородження, промовивши крилату фразу: “Політичної біжутерії не ношу”.

фото: ukrinform

Повномасштабна війна

Ліна Костенко зустріла початок широкомасштабної війни в Києві у знаменитому будинку на вулиці Олеся Гончара 52, що також відомий як “письменницький”. Цей будинок отримав свою назву через те, що 40 років тому в ньому мешкали виключно письменники. Його збудували на кошти літературного фонду у формі розгорнутої книги ще на початку 80-х років 20 століття.

“Уявіть собі, я писала. Розумієте, я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну, і мені оці бомби о 4 ранку, вони мені звичні. З мого дитинства. А тепер, знову почула ті самі бомби, тільки страшніші”, – розповідає Ліна Костенко.

Фото: 5 канал 

Влітку 2022 року посол Франції в Україні Етьєн де Понсен нагородив Ліну Костенко орденом Почесного легіону в Києві. Тоді вона присвятила цю нагороду всім українським воїнам зі словами: “Вони – наш найпотужніший легіон”.

Нагадаємо, як перетворили закинутий хутір на картинку з Pinterest: історія подружжя, яке зробило “дизайнерський ремонт” у сторічній хатині.

Цитати Ліни Костенко про Україну, мову, війну та росію

  • “А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни”
  • “У кожної нації свої хвороби. У Росії – невиліковна”
  • Коли в людини є народ, тоді вона уже людина
  • Доля не усміхається рабам
  • Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші

Фото: Освіторія

Читати далі