«Мене називали скаженою»: українка повернулася відновлювати хату в Ірпені після 12 років еміграції

«Я зараз сиджу у кімнаті, яка сильно постраждала під час окупації міста. Впадає в око нерівно прошпакльована стіна чи трохи навскоси поклеєні шпалери. Втім щоразу кажу: «Стіни, дякую вам за те, що вистояли», — розповідає Діна Ткаченко.

Вона прожила десять років у Пекіні, два — у Ванкувері й відвідала понад 20 країн, проте виграла спір на 40 доларів, що не пожалкує про повернення в Україну під час війни. #ШОТАМ розповідає її історію.

Діна Ткаченко

повернулася в Україну після 12 років життя за кордоном

Діна Ткаченко родом із невеличкого селища на Дніпропетровщині. Саме з нього у 2009 році полетіла в Пекін, де тимчасово проживала мама, налагоджуючи бізнес. За десять років дівчина пройшла навчання у школі-інтернаті, яку називала «тюрягою для дітей», й закінчила міжнародний економічний університет.

Також Діна спробувала всі можливі варіанти підробіток: від масовки у фільмах — до представника рослинної олії. У 22 роки зрозуміла, що страшенно втомилася від життя в азійській країні. Усі її рідні й друзі перебували в Україні, в гості ніхто не приїздив, оскільки відкрити візу для в’їзду нелегко, а подолати відстань у більш ніж 6500 кілометрів недешево.

За чотири роки до початку повномасштабного вторгнення Діна повернулася додому — на Київщину, куди родина переїхала у 2018 році.

«Нехай дім побитий, але ж він є»

Оселя Діни розташована в районі Ірпеня, який серед найбільш постраждалих під час окупації. Будинок одного сусіда залишилися без стіни, іншому сусіду пощастило менше: чотириповерхове житло перетворилося на двоповерхове. 

Двоповерховій оселі Діни дісталося добряче: дірки у покритті на даху (через пів року після деокупації на покрівлю ще й дуб впав, не витримавши буревію), пустоти між стінами розміром з п’ятдесят сантиметрів, вибиті вікна, пошкоджені двері та кімнати.

Окрім пошкоджень від атак, помешкання постраждало ще й від мародерів — дібралися навіть до штучної шкури ведмедя.

Після місячного перебування в Будапешті Діна з мамою приїхали в Ірпінь, щоб подивитися, яка ситуація в місті. Населений пункт тимчасово закрили після нещасного випадку з цивільним. Зв’язку, води, газу не було. Було холодно до цокотіння в зубах, їжу готували в каміні. Прожили у подібних умовах тиждень і зрозуміли, що треба повертатися в Будапешт.

Сім переїздів за два роки

Подруга, яка родом з Узбекистану й більше десяти років живе в Канаді, слідкувала за новинами. Вона переживала за Діну й знайшла в поміч жінку, яка хотіла комусь з українців надати на три місяці житло й автомобіль.

«Ти за цей час встигнеш знайти роботу й облаштуватись», — казала подруга, тож Діна вирішила спробувати. Оформила усі документи за спеціальною програмою для українців і разом із мамою поїхала до Ванкувера, одного із трьох найбільших міст Канади.

Гарний рівень знання китайської й університетська спеціальність «управління бізнесом» допомогли Діні знайти вакансію у місцевій фінансовій компанії. «Зарплата у кілька тисяч доларів, бонуси — все це подобалось. Але коли окрім роботи нічого немає, починаєш згасати», — пригадує Діна той час.

Мама дівчини через три місяці повернуласьяв Україну. Як і в першу еміграцію, Діна знову залишилася без рідних, але вже на іншому континенті.

Не додавали сил постійні переїзди: за два роки Діні довелося змінити сім будинків, в яких вона орендувала кімнату. За словами Діни, в Канаді доволі складно знайти собі житло: власник оселі перевіряє кредитний рейтинг в банку, запитує відгуки в попередніх власників квартири, де людина жила.

Ледь не щодня плакала за життям в Україні

У 2023 році Діна прилетіла в Ірпінь у відпустку та у своєрідний медичний тур (як жартує, «гінекологи-стоматологи»). Побачила, що місто живе, відкриваються кав’ярні, магазини, салони краси. Люди працюють, відновлюють житло. Мама переконувала, що все нормально, потрібно лише перелаштуватись і прийняти нову реальність. Але саме того літа трапилась ключова подія, яка змінила життя Діни.

Діна пішла на побачення з давнім знайомим і… шалено закохалася. У Ванкувер дівчина поверталася з важким серцем. Пригадує, що ледь не щодня з самого ранку набирала свого психолога й плакала, жалілася, що страшенно сумує. Проте не могла повернутись, бо сумнівалася, чи заробить в Україні гроші, потрібні на відновлення оселі.

«Діно, тут вистачає роботи. Ти заробляєш не якісь неймовірні суми», — переконала психолог. А мама додала: «Доню, якщо так страждаєш у Канаді, то кидай все й повертайся. Ми щось придумаємо!» Діна прожила ще пів року, заощадила трохи грошей і придбала квиток.

Навчилася лагодити дах, шпаклювати й клеїти шпалери

Рівно через два роки після прильоту у Ванкувер Діна повернулася в Україну. Їй 27 років, за спиною дві еміграції загальною тривалістю дванадцять років. Вдома її чекає мама, кохана людина й будинок, в якому потрібно продовжувати відновлювальні роботи.

Наводити лад мама Діни почала ще у 2022 році, прибираючи, збираючи скло, виносячи сміття. З кожної зарплати донька відправляла половину (в середньому півтори-дві тисячі доларів), аби жінка змогла купити нові вікна, двері, найняти робітників на ті роботи, які їй не під силу.

Тож дівчині довелось чимало процесів навчитися робити самостійно. Наприклад, вилазити на дах й задувати дірки піною. Тоді вона не розуміла наскільки правильно це чи ні. Але, побачивши у новинах, що люди робили подібним чином, зловила себе на думці, що «не така вже й погана ідея була».

Гроші доводилось економити, тому дівчина вирішила навчитись робити власноруч усе, що могла. Клеїла шпалери, виводила плісняву, розкручувала-закручувала деталі під час збору вікон. Шпаклювання стало ще однієї навичкою. Щоправда, напередодні вона детально розпитала робітника, який в хаті виконував спеціалізовані види ремонту. 

Консультації виглядали подібним чином: «Значить так, Діно! Тут ґрунтуєш, а ось тут шпаклюєш. Ага, ось так пойдьот. Ви з мамою скажені, якщо чесно».

Коли дівчина тяжко зітхала, чоловік підколював, що могла б сидіти біля океану в Канаді, насолоджуючись життям. Втім Діна не втомлювалася переконувати: як би важко не було, вона жодного разу не пожалкувала, що повернулась.

«В Україні я відчуваю себе найкраще»

До скепсису дівчина вже встигла звикнути. Напередодні вильоту з Ванкувера, друг Діни заклався на 40 доларів, що вона пожалкує про своє рішення. Тим паче чи не найважливішою причиною повернення став коханий хлопець. 

Угоду той програв,  оскільки нині Діна вже у статусі нареченої: коханий зробив пропозицію минулого року. Їм не вдається бачитись часто, бо майбутній чоловік служить в ЗСУ. Але, коли є можливість зустрітися хоча б на кілька годин, дівчина швидко збирається і виїздить туди, де вже зовсім небезпечно.